Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 21.11.2014
ПРАВДА ПРО ОУН-УПА (не вся...)

(Продовження.
Поч. у № 42-46)

П╕сля при╓днання зах╕дних областей до Укра╖ни в 1939 роц╕ податки селянам обчислювалися за наявност╕ у них орно╖ земл╕. Ц╕ дан╕ збереглися ╕ п╕сля зв╕льнення зах╕дних областей в╕д н╕мецько╖ окупац╕╖, але подальш╕ под╕╖ потребували значного уточнення.
Навесн╕ 1944 року п╕сля визволення Зах╕дно╖ Укра╖ни в╕д фашист╕в почалася широкомасштабна операц╕я проти ОУН-УПА. П╕сля знищення вояк╕в УПА ╖хн╕ с╕м’╖ виселялися з населених пункт╕в, а землю ╖хню обробляли родич╕ чи знайом╕. Буд╕вл╕ використовувались для потреб села: лазня, медпункт, с╕льський клуб, квартири для вчител╕в…
У кв╕тн╕ 1948 року в село Горохолино, де я був уповноваженим райкому парт╕╖, обл╕ковцем вс╕╓╖ земл╕ селян був призначений старенький землем╕р з сус╕днього села Пох╕вки, бо м╕сцевого землем╕ра не знайшли. В середин╕ травня, в суботу, землем╕р прийшов до мене в с╕льраду ╕ сказав:
— Я зак╕нчив обл╕к ус╕╓╖ земл╕, яка належить селу. Обм╕ряв ╕ ту землю, яку обробляють родич╕ вивезених або ╖хн╕ знайом╕. Зараз я йду додому, а в понед╕лок передам ус╕ ц╕ вим╕ри вам, а ви ╖х передасте в район для нового нарахування податк╕в.
Не один понед╕лок я чекав землем╕ра, схвильований його см╕ливим вчинком. Нарешт╕ голова с╕льради мен╕ сказав, що старенький землем╕р дуже захвор╕в ╕ ус╕ дан╕ залишились у нього. Обчислення податк╕в на 1948 р╕к в район╕ зробили за старими даними.
Наприк╕нц╕ 1948 року райком парт╕╖ прийняв р╕шення про проведення суц╕льно╖ колектив╕зац╕╖ в район╕. Для початку було обрано невелике село Пох╕вка, яке було в чотирьох к╕лометрах в╕д райцентру. Це село було обрано ще й тому, що верховодив там один з впливових кер╕вник╕в ОУН-УПА, який д╕яв п╕д псевдон╕мом Кармелюк.
На новий 1949 р╕к в Пох╕вку ви╖хала група радянсько-парт╕йного активу в к╕лькост╕ 50 ос╕б, куди входили вс╕ кер╕вники райкому парт╕╖, райвиконкому, комсомолу, МДБ, м╕л╕ц╕╖, суду, прокуратури. Кожна група мала свою д╕лянку роботи в сел╕ для проведення аг╕тац╕╖ за колгосп ╕ безпосередн╕й зб╕р заяв про вступ до нього. Кер╕вники району проводили окрему роботу з найб╕льш впливовими селянами, в╕д яких залежала усп╕шна орган╕зац╕я колгоспу.
Мен╕ також вид╕лили д╕лянку роботи. Я зайшов до хати одного селянина ╕ звернув увагу на те, що на л╕жку лежав хворий хазя╖н. Я п╕д╕йшов до л╕жка ╕ ледве вп╕знав його: це був старенький землем╕р. П╕д час тривало╖ розмови в╕н розпов╕в мен╕ про обставини, що не дозволили йому передати мен╕ результати зам╕р╕в земл╕ в сел╕ Горохолино.
Попрощавшись тод╕ з╕ мною до понед╕лка, землем╕р п╕шов до сво╖х родич╕в у сус╕дн╓ село. Йшов в╕н л╕совою стежкою. До родич╕в залишалось зовс╕м недалеко. Раптом на стежц╕ з’явились дво╓ озбро╓них людей з тризубами на кашкетах. Старий одразу зрозум╕в, з ким ма╓ справу. Вони зупинили його ╕ почали розпитувати: хто в╕н, зв╕дки йде, до кого, де живе? Землем╕р, побачивши перед собою сво╖х земляк╕в, розпов╕в ╖м усе.
Уважно вислухавши землем╕ра, вони запитали:
— Ви — стара людина, невже дос╕ не зрозум╕ли, з ким у сво╓му житт╕ ви ма╓те справу? Вам що, сво╓╖ земл╕ мало, що ви м╕ря╓те ╕ ту землю, яка вам не належить? Ця земля належить нашим людям, як╕ в╕ддають сво╓ життя за в╕льну, самост╕йну, незалежну Укра╖ну! На д╕л╕ ви допомага╓те сов╕там грабувати наших захисник╕в.
Але землем╕р в╕дпов╕в, що в╕н повинен передати ц╕ списки голов╕ с╕льради для нарахування податк╕в на новий р╕к. Вояки, побачивши, що старий н╕чого не зрозум╕в з того, про що так довго з ним говорили, в╕д╕брали земельн╕ списки, а землем╕ра побили. Дос╕ в╕н не може соб╕ пробачити помилку, яку допустив у к╕нц╕ свого життя. Перед його пам’яттю пройшло багато под╕й, св╕дком яких в╕н був. Тепер в╕н дивився на них по-новому, ╕ бажав лише одного: щоб його д╕ти не зробили под╕бних помилок, щоб вони були в╕рними слугами свого народу.
Селянин висловив свою думку стосовно тих под╕й, св╕дком яких в╕н був у 1946 ╕ 1947 роках, коли багато людей ходили по селах ╕ випрошували харч╕. На його переконання, винуватцями голоду були кер╕вники держави. Люди, з якими в╕н сп╕лкувався, розпов╕дали, що врожай 1945 року був до зернини забраний державою. Восени цього ж року не було пос╕яно в б╕льшост╕ колгосп╕в Укра╖ни. Тому ╕ 1946 р╕к був без хл╕ба й без ос╕ннього пос╕ву. Зрозум╕ло, що голод 1946 ╕ 1947 рок╕в був викликаний штучно.
Хворий господар запитав мене:
— Ось ╕ ви зараз ходите ╕ збира╓те заяви про вступ до колгоспу, ╕ н╕чого не говорите про наше майбутн╓, яким воно буде? Скажу в╕дверто, — продовжував землем╕р, — я в колгосп не в╕рю, а вступлю до нього лише тому, щоб дали спок╕йно д╕тям жити. Знаю, що колгоспи рано чи п╕зно себе не виправдають. Треба шукати ╕нш╕ способи ведення с╕льського господарства, як, наприклад, у Канад╕, Аргентин╕ та ╕нших кра╖нах.
Старий землем╕р попросив написати в╕д його ╕мен╕ заяву про вступ до колгоспу. Я написав, а в╕н п╕дписав ╖╖ власноруч.
П╕шов я в╕д старенького землем╕ра з думкою про те, що було б добре, якби вс╕ наш╕ державн╕ д╕яч╕ пройшли такою ж л╕совою стежкою, якою пройшов у к╕нц╕ свого життя цей селянин.
Колгосп у сел╕ Пох╕вка був створений за два тижн╕. Колгоспники обрали сво╖м головою середняка Григор╕ва — бухгалтера, рах╕вника, ком╕рника. Колгоспники вчасно провели весняну с╕вбу.
У к╕нц╕ травня в село прибула автомашина з к╕нопересувкою ╕ чотирма солдатами, як╕ охороняли ╖╖. Серед б╕лого дня в с╕льському клуб╕ почали демонструвати к╕но.
Голова колгоспу Григор╕в н╕коли не приходив: н╕ вдень, н╕ вноч╕. Тепер, коли недалеко в╕д хати були в╕йськов╕, в╕н вир╕шив п╕ти додому. Т╕льки в╕н с╕в за ст╕л, до хати зайшли дво╓ вояк╕в УПА ╕ вистрелили у нього. П╕сля цього п╕дпалили хату ╕ зникли.
Тяжко поранений Григор╕в був в╕двезений в спец╕альну л╕карню в м╕сто Стан╕слав, де через два дн╕ помер.
За вбивство голови колгоспу Григор╕ва вивезли 14 с╕мей за активну участь у формуваннях ОУН-УПА. Це були колгоспн╕ актив╕сти: бригадири, бухгалтер, рах╕вник, зав╕дувач╕ ферм, ком╕рник. Вс╕ вони були учасниками розгрому фашистсько╖ Н╕меччини ╕ мали медал╕ «За Победу над Германией»...
Навесн╕ 1948 року село Горохолино готувалось до державно╖ позики. С╕льська рада разом ╕з с╕льським активом довели до кожного селянина суму, на яку в╕н повинен був п╕дписатись ╕ внести гот╕вкою с╕льському ф╕нагентов╕.
У день оголошення позики я з╕ сво╓ю групою в╕дбув у село. В мою групу входили Марчук — секретар райкому комсомолу, Михнюк — бухгалтер МТС, м╕л╕ц╕онер Дида.
У друг╕й половин╕ дня в с╕льську раду були запрошен╕ жител╕ села, в╕д яких залежав усп╕х проведення позики. Це були пор╕вняно заможн╕ люди, як╕ повинн╕ були п╕дписатися на позику ╕ внести гот╕вкою по тисяч╕ ╕ б╕льше карбованц╕в. З╕бралось близько десяти селян. Це були л╕тн╕ люди з великим досв╕дом життя. Серед них був Сап╕жак, який проживав б╕ля с╕льради.
Вир╕шили бес╕ду почати з Сап╕жака. Я залишився в перш╕й к╕мнат╕, де перебувала б╕льш╕сть селян, Марчук з Михнюком ╕ Дидою запросили Сап╕жака в другу к╕мнату.
Я розпочав розмову з л╕тн╕ми селянами про ╖хн╓ життя-буття.
У друг╕й к╕мнат╕ Марчук с╕в за ст╕л. Проти себе посадив на ст╕льц╕ Сап╕жака ╕ почав проводити «бес╕ду».
— Ти, Сап╕жак, зна╓ш, що сьогодн╕ оголошена позика? — спитав Марчук.
— Знаю, — в╕дпов╕в Сап╕жак.
— Ти зна╓ш, на яку суму ти повинен п╕дписатись ╕ здати гот╕вкою? — настирливо спитав Микола.
— Знаю! — тихо в╕дпов╕в Сап╕жак.
— Ну, то давай, п╕дписуй лист позики ╕ здавай грош╕! — наказав Марчук.
— А я не буду п╕дписуватись на позику, — сказав впевнено селянин.
— А чому ти не будеш? — роздратовано спитав Марчук.
— А в мене грошей для тако╖ держави, як ваша, нема╓! — в╕дпов╕в Сап╕жак см╕ливо.
— Та тебе наша держава зв╕льнила в╕д фашист╕в ╕ дала змогу в╕льно жити! — р╕зко промовив Марчук.
— А я цю державу не просив мене зв╕льняти ╕ не хочу ╖й допомагати в тому, що вона сама зруйнувала! — впевнено ╕ виклично в╕дпов╕в Сап╕жак.
Дал╕ почалося непередбачуване. Марчук, ображений такою в╕дпов╕ддю, перегнувся через ст╕л ╕ вдарив селянина по ши╖. Марчука п╕дтримав Михнюк. Сап╕жак в╕дмовлявся п╕дписуватись, на нього сипались удари з обох бок╕в. В╕н зрозум╕в, що сов╕ти п╕шли занадто далеко, ╕ може статись так, що в╕н вийде з с╕льради кал╕кою. Тому ще п╕сля к╕лькох удар╕в тихо промовив:
— Я згоден.
Марчук твердо ╕ зухвало в╕дпов╕в:
— За те, що ти такий впертий ╕ дуже розумний, ми да╓мо тоб╕ план позики в два рази б╕льший. Зам╕сть тисяч╕ ти п╕дпишешся на дв╕ тисяч╕ карбованц╕в ╕ здаси ╖х гот╕вкою сьогодн╕, зараз. ╤ди додому, через 20 хвилин ми тебе чека╓мо!
Сап╕жак трохи подумав, пот╕м р╕зко п╕днявся з╕ ст╕льця ╕ вийшов з к╕мнати В╕н пройшов повз нас, не повернувши голови. Я зайшов до к╕мнати, де проводив «бес╕ду» Марчук. В╕н розпов╕в мен╕ подробиц╕ ц╕╓╖ «бес╕ди». Не брав участ╕ в н╕й лише м╕л╕ц╕онер Дида. В╕н був сторонн╕м спостер╕гачем.
Через 15 хвилин з’явився Сап╕жак. Без жодного зайвого слова в╕н п╕дписався на державну позику на дв╕ тисяч╕ карбованц╕в ╕ здав ╖х гот╕вкою.
На другий день, вранц╕, Сап╕жак по╖хав у районну л╕карню, зняв побо╖ ╕ подав заяву в районну прокуратуру. На Марчука ╕ Михнюка була порушена крим╕нальна справа.
Сап╕жак нам «допом╕г». П╕сля того, як в╕н п╕шов ╕з с╕льради, присутн╕ селяни без зайвих розмов п╕дписались на позику ╕ здали гот╕вку. Чутки про «методи» Марчука п╕д час п╕дписки на позику швидко роз╕йшлись по селу. За два дн╕ ми виконали план п╕дписки на державну позику ╕ здач╕ п╕дписно╖ суми гот╕вкою.
На трет╕й день я прибув у райком парт╕╖ ╕ допов╕в першому секретарю райкому Дацюку про виконання плану з п╕дписки ╕ здач╕ гот╕вкою держпозики. Секретар райкому пов╕домив мен╕ про те, що йому вже в╕дом╕ «методи» Марчука ╕ Михнюка п╕д час проведення позики. Вони були в╕дправлен╕ у чергову в╕дпустку.
Райв╕дд╕л МДБ з╕брав необх╕дн╕ документи на Сап╕жака, як╕ говорили про його антирадянську д╕яльн╕сть. П╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ в╕н був пол╕ца╓м. П╕сля зв╕льнення в╕д н╕мецько╖ окупац╕╖ на Сап╕жака не було компрометуючих матер╕ал╕в, тому що в╕н допомагав людям, обер╕гав ╖х в╕д н╕мецько╖ свавол╕. Тепер стало в╕домо, що в╕н пост╕йно п╕дтримував зв’язки з ОУН-УПА.
За антирадянську д╕яльн╕сть Сап╕жак був засуджений на 25 рок╕в заслання ╕ виселений за меж╕ Укра╖ни.
М╕л╕ц╕онер Дида був зв╕льнений з орган╕в МВС за неправдив╕ св╕дчення на Марчука ╕ Михнюка п╕д час проведення державно╖ позики в сел╕ Горохолино. В╕н був попереджений, що за розповсюдження антирадянсько╖ ╕нформац╕╖ буде притягнутий до суворо╖ в╕дпов╕дальност╕.
Прокуратура району закрила крим╕нальну справу на Марчука ╕ Михнюка за в╕дсутн╕стю доказ╕в...
Зимовим днем 1949 року я затримався в с╕льрад╕, уточнюючи виконання доведеного для села плану моб╕л╕зац╕╖ воз╕╖в ╕ рубщик╕в, котр╕ повинн╕ були ви╖хати в Карпати. Готовий був уже до в╕д’╖зду, коли зустр╕в л╕сника ╤вана ╤вануса.
╤ванус займав нейтральну позиц╕ю щодо тих под╕й, як╕ в╕дбувались в район╕. В╕н завжди допомагав людям, як╕ звертались до нього. Серед населення в╕н користувався повагою ╕ шаною, а тому вдень ╕ вноч╕ ходив сам з в╕рною йому собакою по селу ╕ в л╕с╕, знаючи, що його н╕хто не скривдить. Озбро╓ний ╤ван був автоматом, п╕столетом, ракетницею ╕ двома-трьома гранатами.
Зд╕ймалась замет╕ль, ╕ л╕сник запропонував мен╕ заночувати в сел╕. Ми зайшли до самотньо╖ ж╕нки. П╕сля вечер╕ полягали спати. Хазяйка поклала нас на свою пост╕ль, а сама забралась на п╕чку. Погасили гасову лампу ╕ в╕дкрили зав╕шен╕ в╕кна. На двор╕ посилювалась зав╕рюха. Я попросив ╤вануса розпов╕сти про себе б╕льше. Мен╕ ц╕каво було послухати м╕сцевого жителя, як в╕н ставиться до тих под╕й, що в╕дбуваються у нас ╕ в св╕т╕.
╤ван чомусь набрав повн╕ груди пов╕тря, раптово видихнув ╕ почав:
— С╕м’я наша — це батько, мати, сестра Оля ╕ тро╓ брат╕в, з яких я наймолодший. Оля працю╓ в райком╕ комсомолу. Середн╕й брат Петро — в м╕л╕ц╕╖, старший Серг╕й — в райспоживсп╕лц╕.
Вересень 1939 року наша с╕м’я зустр╕ла схвально. В╕рили, що попереду нас чекають велик╕ звершення. Також схвально зустр╕ли пов╕домлення про те, що зах╕дн╕ област╕ ув╕йшли до складу Укра╖ни. Навесн╕ 1941 року йшли розмови про те, що перед орган╕зац╕╓ю колгосп╕в заможн╕ селяни будуть виселен╕. Складались на них списки.
З початком в╕йни 1941 року були припинен╕ вс╕ заходи з перебудови народного господарства. Н╕мецьк╕ в╕йська ми зустр╕ли вороже, але опору ╖м не виявляли.
╤ван вважав, що Степан Бандера був заарештований за те, що намагався з рук н╕мц╕в одержати самост╕йну, незалежну Укра╖ну. П╕сля його зв╕льнення Бандера разом з Мельником почали посилено, в глибок╕й та╓мниц╕ в╕д н╕мц╕в, створювати в населених пунктах ╕ по л╕сах формування ОУН-УПА. В цей час ╤ван влаштувався на роботу л╕сником.
Навесн╕ 1944 року п╕д час наступу Радянсько╖ Арм╕╖ ╤ванус допомагав нашим танк╕стам обходити протитанков╕ артилер╕йськ╕ позиц╕╖ н╕мц╕в, а також показував обх╕дн╕ дороги через перевали в Карпатах, уникаючи зам╕нованих шлях╕в.
Н╕хто з член╕в с╕м’╖ ╤ванус╕в не брав жодно╖ участ╕ в ОУН-УПА ╕ не п╕дтримував ц╕ орган╕зац╕╖.
Вл╕тку 1946 року секретарем райкому комсомолу став Марчук. Стосунки його з Олею, сестрою ╤вана, стали наст╕льки близькими, що Микола на початку 1949 року запропонував ╖й одружитися з ним.
Але ╤ванусу були добре в╕дом╕ вчинки Марчука в селах, де в╕н був у склад╕ груп, як╕ створювались райкомом парт╕╖ для виконання р╕зних завдань. ╤ван добре знав, що в сус╕дньому сел╕ Горохолино Марчук зв’язався з д╕вчиною, пооб╕цяв одружитись на н╕й ╕ перевести ╖╖ на роботу в райком комсомолу п╕сля того, як вона вступить до комсомолу. ╤ в цьому сел╕, де ми зупинились, розпов╕дав дал╕ ╤ван, Марчук також познайомився з д╕вчиною, об╕цяв одружитись. Вона вступила до комсомолу, але згодом була вбита н╕бито п╕дп╕ллям ОУН.
Про повед╕нку Марчука в селах ╤ванус розпов╕в удома. Вся с╕м’я, в тому числ╕ ╕ його сестра Оля, були проти того, щоб Микола став ╖╖ чолов╕ком.
╤ванус також розпов╕в про незаконн╕ д╕╖ голови райвиконкому, який вимагав в╕д нього вид╕лення л╕сово╖ д╕лянки для вирубки ╕ вивезення л╕соматер╕алу для потреб районних кер╕вник╕в. ╤ванус звернувся до л╕сничого, який сказав, що голова райвиконкому до нього з цього приводу не звертався. Незважаючи на неодноразов╕ виклики до голови райвиконкому, ╤ван до нього не з’являвся, бо знав, що кер╕вник району знову почне наполягати на виконанн╕ попередньо╖ незаконно╖ вимоги.
Вс╕ д╕╖ багатьох присланих з╕ сходу Укра╖ни кер╕вник╕в привели до того, що ╤ван ╤ванус старався займати нейтральну позиц╕ю стосовно тих под╕й, як╕ в╕дбувались навкруги.
Вноч╕ мен╕ потр╕бно було вийти з хати. Я п╕д╕йшов до в╕кна. На двор╕ св╕тив м╕сяць. Хурделиця ще б╕льше лютувала. Я вийшов у с╕ни ╕ хот╕в в╕дчинити двер╕ на дв╕р, коли раптом почув кроки, що наближались. «…Скрип… скрип» — в╕ддавалось в мозку. Промайнула думка: «Попались!».
Я тихо зайшов до к╕мнати ╕ розбудив свого товариша. Ми п╕дготували зброю ╕ п╕д╕йшли до в╕кна. Було добре видно, що б╕ля вх╕дних дверей сто╖ть нерухома постать нев╕домого.
╤ванус голосно вигукнув, щоб почув той, хто стояв б╕ля дверей:
— П╕д╕йди до в╕кна!
Постать нев╕домого почала рухатись ╕ скоро стояла проти нашого в╕кна.
— Петре! А чого ти тут в таку погоду?! — вигукнув здивовано ╤ванус.
У нев╕домому юнаков╕ ╤ван вп╕знав комсомольця з сус╕днього села. Петро в╕дпов╕в, що в╕н йшов до родич╕в ╕ в негоду заблукав. ╤ванус сказав, що у нас вже нема╓ м╕сця ╕ порадив заночувати у сус╕д╕в, а вранц╕ ми разом по╖демо додому. Петро вислухав пораду ╕ в╕д╕йшов в╕д дверей. Зранку ми зайшли до сус╕да, який нам сказав, що вноч╕ до них н╕хто не заходив.
П╕зн╕ше при зустр╕ч╕ Петро нам розпов╕в, що т╕╓╖ ноч╕ його забрали вояки ОУН-УПА ╕ повели в сво╓ розташування. Замет╕ль посилювалась, вони зайшли до яко╖сь хати погр╕тися. Петров╕ вдалося втекти в╕д них. Вт╕каючи, в╕н натрапив на хату, де ночували ми. До сус╕да в╕н не п╕шов, як радив ╤ванус, бо були в╕дом╕ його зв’язки з ОУН-УПА...
П╕дп╕лля ОУН-УПА добре знало про д╕яльн╕сть Марчука, поступово п╕дбиралось до нього з метою знищення за активну участь в л╕кв╕дац╕╖ формувань ОУН-УПА в 1944-1946 роках.
П╕знього весняного вечора 1949 року я залишився сам в с╕льськ╕й рад╕ у Горохолино. До к╕мнати зайшов оперуповноважений райв╕дд╕лу МДБ лейтенант Загрядський. Коли ми залишились сам╕, пов╕домив про те, що ц╕╓╖ ноч╕ в сус╕дньому г╕рському сел╕ в╕дбудеться вес╕лля, на якому обов’язково повинн╕ бути представники ОУН-УПА. Лейтенант запропонував мен╕ взяти участь у ц╕й «зустр╕ч╕». Прийшли ми в село п╕зно вноч╕. Загрядський п╕шов, щоб уточнити обстановку. В╕н невдовз╕ повернувся ╕ сказав, що бандит╕в на вес╕лл╕ не буде. Мабуть, ╖м хтось пов╕домив про небезпеку.
Ми повертались в село, зв╕дки прийшли. По дороз╕ попереду заблимали л╕хтарики. Це нас насторожило. Ми зупинились, чекаючи, коли вогники наблизяться до нас.
— Стой! Кто идет! — пролунав наказ лейтенанта.
— Свои! — в╕дпов╕в хтось рос╕йською мовою.
Загрядський скомандував:
— Всем оставаться на месте, старший ко мне!
До нас п╕д╕йшов в╕йськовий. Загрядський ув╕мкнув св╕й л╕хтарик, ми побачили перед собою старшого лейтенанта. Позаду нього стояв ще один в╕йськовий. А за ним — п╕двода, запряжена двома добрими к╕ньми.
З розпов╕д╕ оф╕цера ми д╕знались, що вони розшукують зниклого з ╖хньо╖ в╕йськово╖ частини лейтенанта, який п╕д час вибор╕в у цьому сел╕ разом з секретарем райкому комсомолу ночували у вчительок. Цей лейтенант зник, ╕ командування в╕йськово╖ частини д╕йшло висновку, що зниклий оф╕цер по╖хав до вчительки. Вони вже заходили до вчительок, розпитували про зниклого лейтенанта, але ╖м в╕дпов╕ли, що до них н╕хто не приходив. Старший лейтенант сказав, що вони вирушають у Стан╕слав, де розташована ╖хня в╕йськова частина.
Загрядський побажав ╖м щасливо╖ дороги, а ми п╕шли до над╕йного селянина, повечеряли там ╕ лягли спати, орган╕зувавши свою охорону.
По дороз╕ до райцентру ми зайшли в сус╕дн╓ село Горохолино. До Загрядського п╕д╕йшов селянин ╕ розпов╕в йому про те, що ц╕╓╖ ноч╕ незнайом╕ в╕йськов╕ забрали в нього кабана, повантажили на п╕дводу, запряжену двома к╕ньми, ╕ повезли в нев╕домому напрямку. Наш╕ сумн╕ви стосовно тих в╕йськових, яких ми зустр╕ли вноч╕, розс╕ялись.
Лейтенант Загрядський пов╕домив в обласне управл╕ння МДБ про сво╖ п╕дозри. Було проведено сл╕дство, внасл╕док чого органи державно╖ безпеки розкрили злочинну групу в╕йськових, як╕ систематично займались грабежами м╕сцевого населення. Старший групи був розстр╕ляний, ╕нш╕ одержали р╕зн╕ строки ув’язнення.
За роки роботи в апарат╕ райкому парт╕╖ я переконався в тому, що теор╕я ╕ практика верх╕вки компарт╕╖ не в╕дпов╕да╓ широким ╕нтересам народу, а тому я шукав нагоди, щоб вийти з системи парт╕йно╖ номенклатури.
17 серпня 1949 року я склав вступн╕ ╕спити в Ровенський державний учительський ╕нститут. А 19-го прибув у Богородчани. По дороз╕ додому я зустр╕в знайомого прац╕вника райв╕дд╕лу МДБ, який пов╕домив мен╕ новину: ц╕╓╖ ноч╕ в райл╕карн╕ був убитий Микола Марчук, секретар райкому комсомолу. Була створена пошукова група з собакою, який п╕шов по сл╕дах злочинц╕в. Зробивши коло по м╕сцевост╕ до шести к╕лометр╕в, собака прив╕в пошукову групу у райцентр ╕ зупинився б╕ля п╕двал╕в собору. Тут сл╕ди об╕рвались.
На похорон Марчука при╖хав кап╕тан з╕ Стан╕слава, який очолював групу п╕д час операц╕╖ з╕ знищення вояк╕в ОУН-УПА в 1944-1946 роках. В╕н розпов╕в, що з 14 член╕в групи, як╕ залишились живими п╕сля виконання особливого завдання, 13 чолов╕к були знищен╕ в р╕зн╕ часи п╕дп╕ллям ОУН-УПА. Останн╕м, чотирнадцятим, був Марчук.
Мати Марчука забрала т╕ло свого сина в Заболот╕в. Основним винуватцем у загибел╕ Миколи Марчука був оголошений ╤ван ╤ванус, який начебто помстився йому за свою сестру. Його дек╕лька раз╕в викликали в райвиконком. Через свою с╕м’ю ╤ван пов╕домив про те, що в╕н на виклик не з’явиться, бо добре зна╓, що його заарештують ╕ пред’являть обвинувачення у вбивств╕ Марчука. ╤ванус розпов╕в членам сво╓╖ с╕м’╖, що вбивцею бути в╕н не може хоча б тому, що в ту н╕ч в╕н ночував у голови с╕льради далекого в╕д райцентру села.
На ╤вана ╤вануса була зроблена зас╕дка, згодом в╕н був убитий без перестр╕лки.
У в╕дпов╕дь на вбивство Миколи Марчука органи МДБ вивезли з райцентру 14 с╕мей, в тому числ╕ ╕ с╕м’ю вбитого ╤вана ╤вануса з його сестрою Ольгою, а також с╕м’ю хазя╖на, який не погодився в╕ддати свою дочку на н╕чну «бес╕ду» з начальником райв╕дд╕лу МДБ.
Пройшли роки…
Вл╕тку 1959 року я перебував на л╕куванн╕ в Одес╕. П╕сля процедур вир╕шив вийти на пляж. Проходячи по узбережжю, звернув увагу на чолов╕ка, який нагадував мен╕ давнього знайомого. Я не помилився. Ми розговорились. Виявилось, що в╕н працю╓ в Богородчанському райком╕ парт╕╖, зв╕дки я вибув на навчання в Ровенський учительський ╕нститут. У к╕нц╕ бес╕ди я його спитав, без над╕╖ одержати ствердну в╕дпов╕дь:
— Чи знайшли справжнього вбивцю секретаря райкому комсомолу Миколи Марчука?
В╕н в╕дпов╕в:
— Можна сказати, так! ╤ зовс╕м випадково. В центр╕ м╕ста знаходиться будинок культури. Б╕ля нього розташований стад╕он, через який протоптана стежка, що вела до жител╕в будинк╕в б╕ля стад╕ону. П╕сля л╕тньо╖ зливи утворились велик╕ калюж╕. Д╕ти, як╕ б╕гали по ц╕й широк╕й стежц╕, звернули увагу на те, що вода з утворених дощових калюж зб╕га╓ не п╕д будинок культури, а п╕д землю неподал╕к в╕д стежки, по як╕й вони б╕гали. Д╕ти пов╕домили про це сво╖м батькам.
Були викликан╕ прац╕вники КДБ ╕ м╕л╕ц╕╖. Вони в╕дкрили бункер, з якого витягли друкарську машинку ╕ деяк╕ документи, як╕ говорили про ╕снуючу в райцентр╕ глибоко законсп╕ровану молод╕жну орган╕зац╕ю ОУН-УПА.
В одному з документ╕в значилось: «За активну участь у знищенн╕ формувань ОУН-УПА в Заболот╕вському та ╕нших районах Стан╕славсько╖ област╕ Микол╕ Васильовичу Марчуку, як зраднику Укра╖ни, оголошу╓ться вирок — розстр╕л. Вирок виконано в н╕ч з 18 на 19 серпня 1949 року».
П╕дпис╕в член╕в орган╕зац╕╖ п╕д вироком не було. Списк╕в член╕в п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ОУН-УПА в бункер╕ не виявили...

Степан ХМАРНИЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14342

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков