Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 28.11.2014
ТРИЗУБ ╤ ТАМГА: ОУН В КРИМУ

Якщо хочеш здивувати, – найпрост╕ше вдатися до парадоксу: гарячий сн╕г, холодна в╕йна, бандер╕вц╕ в Криму. Мова не про «бендер╕вц╕в», якими сепаратистська влада лякала кримських обивател╕в, а про справжн╕х член╕в революц╕йно╖ ОУН. Надзвичайна ╕стор╕я про бандер╕вц╕в у Криму, яка розказана ними самими у спогадах ╤вана Мор’яка та матер╕алах карних справ Володимира Шарафана та Леон╕да Ларжевського.

«За укра╖нське море!»

«Хто волод╕╓ Кримом, – той дикту╓ свою волю, коли не ц╕лому Чорному морю, то з певн╕стю на п╕вн╕чному (отже, укра╖нському) його побережж╕… хто пану╓ на Крим╕, той пану╓ на Укра╖н╕, нав╕ть незалежн╕й» [1].
Саме так у 1936 роц╕ оун╕вц╕ бачили роль Криму у майбутньому, тож нема╓ н╕чого дивного у тому, що за першо╖-л╕пшо╖ нагоди (а така з’явилася вл╕тку 1941 року) укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти спробували поширити св╕й вплив на п╕востр╕в, хоча б ╕ п╕д н╕мецькою зверхн╕стю.
Головним ╕нструментом реал╕зац╕╖ пол╕тики ОУН (як мельник╕всько╖, так ╕ бандер╕всько╖) поза межами Зах╕дно╖ Укра╖ни стали пох╕дн╕ групи – колективи з к╕лькох (або к╕лькох десятк╕в) моб╕льних актив╕ст╕в, що сл╕дували за Вермахтом як перекладач╕, роб╕тники та прац╕вники «економ╕чних штаб╕в», ╕ в умовах суворо╖ консп╕рац╕╖ мали сприяти укра╖н╕зац╕╖ орган╕в м╕сцевого самоврядування та допом╕жно╖ пол╕ц╕╖ по вс╕й Укра╖н╕ аж до Кубан╕ [2].
До Акта 30 червня оун╕вц╕ збиралися ставити н╕мецьку владу перед фактом в╕дродження укра╖нських кер╕вних структур, п╕сля – готувалися до антинацистсько╖ боротьби.
Кримом збиралася завершити св╕й перех╕д П╕вденна пох╕дна група ОУН(м), але вона майже повн╕стю загинула в╕д рук н╕мц╕в у Микола╓в╕, тож на п╕востров╕ господарями ситуац╕╖ виявилися саме бандер╕вц╕.
П╕вденна пох╕дна група ОУН(б) складалася ╕з 7 п╕дгруп (ро╖в), дв╕ з яких: А-╤ п╕д проводом Миколи «Сидора» Чарторийського та А-╤╤ п╕д кер╕вництвом ╤вана Осадчука (п╕зн╕ше – Степана Тесл╕), – мусили д╕статися Криму.
Обидва п╕дрозд╕ли зустр╕лися п╕д Каховкою, але група Чарторийського нещодавно ледь вирвалася з лап Х╤ зондеркоманди, в╕дтак ╕ мови не було про продовження походу – вц╕л╕л╕ учасники поверталися на Буковину [3]. Люди ╤вана Осадчука мали завершувати справу самост╕йно.

Конкуренти

Але не вс╕ мельник╕вц╕ загинули п╕д час подорож╕ до Криму. До С╕мферополя вдалося д╕статися пров╕днику ОУН(м) Борису Суховерському, який в лютому 1942 року на консп╕ративн╕й квартир╕ Базилевича зорган╕зував зустр╕ч оун╕вц╕в Ярослава Савки, «В╕ктора» та «Павлика» з п’ятьма с╕мферопольцями.
Суховерський ╕ Савка розпов╕ли про зах╕дноукра╖нську ╕нтел╕генц╕ю та молодь ОУН(м), в╕дправлену на середньосх╕дн╕ земл╕ Укра╖ни, роздали газети «Наступ», «Крак╕вськ╕ в╕ст╕», журнал «Пробо╓м».
Друга зустр╕ч в╕дбулася на вулиц╕ Профсп╕лков╕й у квартир╕ Володимира Шарафана. У мельник╕вц╕в були ще дв╕ явки – одна у провулку Тихому в С╕мферопол╕, а друга – в млин╕ у Старому Криму [4].
Але в подальшому ╖хня активн╕сть ц╕лком загубилася серед бурхливо╖ д╕яльност╕, розгорнуто╖ бандер╕вцями.

Перекоп

Восени 1941 року на перешийку точилися запекл╕ бо╖: солдати Ер╕ха фон Мантшейна поступово перемагали радянських б╕йц╕в та природн╕ укр╕плення Перекопу, – в╕дтак нац╕онал╕сти ОУН(б) чекали на завершення стр╕лянини серед укра╖нських рибалок, що поставилися до них, «як до р╕дних». Тод╕ ж в╕дбулася ╕ зворушлива зустр╕ч «зах╕дняк╕в» ╕з морем. Ось як ╖╖ згадував ╤ван Мор’як:
«В мо╖й уяв╕ залишився назавжди цей чудовий образ нашо╖ першо╖ зустр╕ч╕ з морем. Вс╕ ми в╕дчули, що десь у глибин╕ душ╕ зд╕йснилася наша молодеча мр╕я.
Мр╕я, виплекана тим вс╕м, що змолоду карбувало нашу нац╕ональну св╕дом╕сть ╕ любов до укра╖нського моря… Наш р╕й прин╕с прив╕т Чорному морю ╕ склав його в╕д борц╕в укра╖нсько╖ революц╕╖ ╕ в╕д зах╕дноукра╖нських земель…
Ми стояли над самим берегом моря в одн╕й лав╕. Засмален╕ сонцем ╕ степовим в╕тром. Друг ╤ван Осадчук скупими фразами передавав прив╕т… З т╕╓╖ сцени ми зробили соб╕ знимку» [5].
У перш╕ дн╕ листопада 1941 року семеро см╕ливц╕в ув╕йшли, нарешт╕, на п╕востр╕в.
Перекоп, за який пролилося ст╕льки кров╕, здався ╖м великим селом, натом╕сть крутизною вуличок вразив Армянськ.
Саме тут сп╕льний пох╕д завершився – дал╕ кожен з побратим╕в мав виконувати сво╓ завдання.

Джанкой та С╕мферополь

Першими до Джанкоя рушили Роман Бардах╕вський, Степан Вонкевич та Михайло Любак, позостал╕ – Гриць Вольчак, ╤ван Мор’як, ╤ван Осадчук та Степан Тесля – направилися до С╕мферополя.
У Джанко╖ вдалося налагодити масштабну п╕дп╕льну роботу: Вонкевич та Любак об╕йняли посади при м╕ськ╕й управ╕, Бардах╕вський – у пол╕ц╕╖. П╕дп╕льн╕ «революц╕йн╕ ком╕тети» з м╕сцевих укра╖нц╕в були орган╕зован╕ не т╕льки в м╕ст╕, але й по району, загалом кер╕вництво оц╕нювало ╖хню роботу як вз╕рцеву.
До С╕мферополя люди Осадчука д╕ставалися ман╕вцями, позаяк не мали при соб╕ жодних документ╕в.
За к╕лькадесят к╕лометр╕в в╕д столиц╕, в сел╕ Михайл╕вка Сакського району, п╕дп╕льники натрапили на невеличку громаду «в╕льних козак╕в-укра╖нц╕в», що дотримувалася нац╕ональних традиц╕й ╕ радо зустр╕ла прибулих.
Але залишитися там надовго оун╕вц╕ не могли – ╖х кликали справи.
Обидва ╤вани – Мор’як та Осадчук – зупинилися на околиц╕ С╕мферополя, Тесля з Вольчаком попрямували до центру. Там ╖м надзвичайно пощастило – просто на вулиц╕ вони знайшли укра╖нця, який допом╕г пох╕дн╕й груп╕ облаштувати перш╕ консп╕ративн╕ квартири в м╕ст╕.
«Наша дорога ск╕нчилася. Ми на м╕сц╕ призначення ╕ щойно тепер усв╕домлю╓мо наш╕ д╕йсн╕ завдання. П╕сля п’яти м╕сяц╕в дороги, в╕д села до села, на воз╕, опален╕ сонцем, бит╕ дощами ╕ ов╕ян╕ степовим в╕тром, прибува╓мо щасливо з╕ Львова до С╕мферополя… Це було з початком грудня 1941 р.».
Д╕яльн╕сть б╕льшовицьких партизан у Кримських горах, десанти червоноарм╕йц╕в на узбережжя та диверсанти в м╕стах викликали посилення терору з н╕мецького боку, що надзвичайно ускладнювало роботу укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, повн╕стю в╕др╕заних в╕д формального зверхника – проводу в Дн╕пропетровську.
На нелегальному становищ╕ група Осадчука видавала себе за жертв репрес╕й НКВС з Б╕лорус╕ – м╕сцев╕ укра╖нц╕ допомогли ╕з паспортами.
Зима виявилася незвикло тяжкою. П╕дп╕льники мусили вим╕няти воза та коня на харч у Михайл╕вц╕ та розтягнути його до весни. Важко було оун╕вцям дивитися на нап╕вголодних сп╕вв╕тчизник╕в, а ще важче – в таких умовах «пропов╕дувати ╖м велик╕ ╕де╖».
Але все це були невелик╕ складнощ╕ пор╕вняно ╕з тим, що ╖м довелося пережити незабаром.

Перший розгром

25 листопада 1941 р. до вс╕х низових ланок пол╕ц╕╖ безпеки ╕ СД було над╕слано наказ, у якому вказувалося:
«Незаперечно встановлено, що рух Бандери готу╓ повстання у Райхском╕сар╕ат╕ (Укра╖на), мета якого – створення незалежно╖ Укра╖ни. Вс╕ актив╕сти руху Бандери повинн╕ бути негайно арештован╕ ╕ п╕сля ╜рунтовного допиту та╓мно знищен╕» [6].
Отже, СД йшло по сл╕ду укра╖нських нац╕онал╕ст╕в. Пол╕ц╕я безпеки вже в грудн╕ 1941 року була по╕нформована про факт появи в Криму бандер╕вських груп та про ╖хню к╕льк╕сть [7].
Перший провал настав у тому ж таки грудн╕. Прямо на вулиц╕ С╕мферополя гестап╕вц╕ заарештували ╤вана Осадчука та направили його до льв╕всько╖ тюрми на Лонцького, де невдовз╕ розстр╕ляли. Коло мандр╕в для нього замкнулося, а кримське п╕дп╕лля зазнало першо╖ втрати. За головного став Степан Тесля.
Дал╕ було г╕рше – 10 с╕чня 1942 року Тесля та Вольчак в ╢впатор╕╖ потрапили п╕д червоний десант, а в╕рн╕ше – п╕д контрудар розлюченого н╕мецького гарн╕зону. Обох п╕дп╕льник╕в пол╕ц╕я зупинила та вела на розстр╕л, але дивом ╖м вдалося втекти. Однак про роботу на ╓впатор╕йському напрямку довелося надовго забути.
Ще траг╕чн╕ше об╕йшлася доля ╕з джанкойськими оун╕вцями. В лютому к╕лька рос╕йських колаборац╕он╕ст╕в-б╕логвард╕йц╕в, що т╕кали з-п╕д Керч╕ в╕д наступаючо╖ Червоно╖ Арм╕╖, прибули до м╕ста, викрили укра╖нське п╕дп╕лля та донесли на нього в гестапо.
Бардах╕вський разом ╕з побратимами Вонкевичем та Любаком, пом╕чником, шк╕льним вчителем Наконечним та рядовими п╕дп╕льниками, разом 14 ос╕б, були заарештован╕ та розстр╕лян╕.
Бардах╕вському ледь виповнилося 19 рок╕в.

Труди ╕ дн╕

Але вц╕л╕л╕ оун╕вц╕ продовжували роботу.
Щоб, по-перше, мати прикриття сво╓╖ д╕яльност╕, а по-друге, допомогти м╕сцевому укра╖нському населенню, група Тесл╕ започаткувала навесн╕ 1942 року дв╕ легальн╕ орган╕зац╕╖: капелу бандурист╕в та споживчий кооператив «Укра╖нський консум».
Капела невдовз╕ перетворилася на Укра╖нський музично-драматичний театр ╕м. Т. Шевченка, що нал╕чував близько 60 ос╕б та давав вистави в С╕мферопол╕, Севастопол╕, Джанко╖ та Ялт╕. 2 червня того року в╕дбулася кримська прем’╓ра «Запорожця за Дуна╓м».
Директором та художн╕м кер╕вником був митець ╤ван Петренко, а адм╕н╕стратором – ╤ван Мор’як, який кожну по╖здку використовував для розвитку укра╖нського п╕дп╕лля.
Протягом 1942-1943 рр. вистави та концерти театру спричинили таке зростання нац╕онально╖ св╕домост╕ м╕сцевих укра╖нц╕в, що н╕мецька влада почала перешкоджати його д╕яльност╕ та нав╕ть арештувала на деякий час директора.
Завдяки «Укра╖нському консуму» вдалося налагодити харчування ╕нтел╕генц╕╖, яка найб╕льш постраждала в╕д голодно╖ зими, зокрема, великого художника-батал╕ста Миколи Самокиша.
П╕зн╕ше, 7 липня, для цих ц╕лей було створене «Бюро допомоги укра╖нцям» («Ст╕л допомоги найб╕дн╕шому укра╖нському населенню»), чи╖ми стараннями вдалося в╕дкрити в Криму к╕лька початкових та середн╕х укра╖нських шк╕л.
Бюро спробувало нав╕ть побудувати автокефальну церкву в С╕мферопол╕, але для не╖ не вдалося знайти священика. На робот╕ в «консум╕» легал╕зувався Вольчак, а Тесля, як новий голова всього п╕дп╕лля, залишався в т╕н╕.
Трохи ран╕ше, 28 червня, при Головному пол╕цейському управл╕нн╕ столиц╕ було в╕дкрито спец╕альну ком╕с╕ю для виправлення паспорт╕в тим укра╖нцям, що були помилково записан╕ як рос╕яни (за короткий час було виправлено близько 4 тисяч цих документ╕в) [8].
Але ╕з д╕яльн╕стю установи вийшов казус – оск╕льки поширилися чутки, що укра╖нськ╕ магазини в╕дтепер будуть обслуговувати лише власник╕в «правильних» аусвайс╕в, то «через це в укра╖нц╕ позаписувалися люди, як╕ сам╕ й батьки яких н╕коли не бачили земель Укра╖ни ╕ яким за ╕нших обставин ╕ в голову б не прийшло перекинутися на укра╖нц╕в» [9].
Найб╕льше охочих стати «новими укра╖нцями», зрозум╕ло, було з лав рос╕ян – особливо народжених на укра╖нських землях. Житт╓вий комфорт часто-густо був важлив╕ший за радянську ╕дентичн╕сть.
П╕сля налагодження сталого зв’язку ╕з материковою Укра╖ною до Криму почала надходити ╕ л╕тература: книжки з укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ та л╕тератури, як видан╕ легально, так ╕ самвидавом. Книжки вагомо спричинилися до популяризац╕╖ самост╕йницьких ╕дей, головно — серед молод╕.

Орган╕зац╕я

У середин╕ 1942 року б╕льш-менш стаб╕льн╕ п╕дп╕льн╕ осередки були зорган╕зован╕ в 12 м╕стах та селах. Для координац╕╖ ╖хньо╖ д╕яльност╕ оун╕вц╕ 27 вересня 1942 року в╕дкрили «Укра╖нський нац╕ональний ком╕тет» [10], головою котрого став член ОУН(б) Микола Шапар (п╕зн╕ше загинув п╕д час бойово╖ операц╕╖), а заступником з питань осв╕ти та пропаганди – згадуваний вище Володимир Шарафан [11].
У в╕данн╕ Ком╕тету в╕дтепер була д╕яльн╕сть Бюро допомоги укра╖нцям, ком╕с╕╖ з виправлення паспорт╕в та вс╕х п╕дпри╓мств, започаткованих укра╖нцями в Криму.
Восени 1942 року Мор’як залишив роботу в театр╕ та зм╕г налагодити зв’язок ╕з пров╕дником ОУН на п╕вдн╕ Укра╖ни, майбутн╕м командармом УПА Василем Куком «Юр╕╓м Лем╕шем». Той несхвально в╕дгукнувся про легальну д╕яльн╕сть бандер╕вц╕в у Криму, позаяк на позосталих землях вже розпочалася партизанська боротьба проти н╕мецьких окупант╕в.
Обстоюючи свою правоту, Мор’як доводив, що укра╖нське життя на п╕востров╕ серйозно деградувало за останн╕ роки, в╕дтак ╕ мови не було про п╕дп╕льну д╕яльн╕сть серед несв╕домих мас:
«Сидячи в хат╕ ╕ маючи зв’язок ╕з к╕лькома людьми, ми н╕як не могли б того досягнути, чого досягли впродовж к╕лькох зимових м╕сяц╕в 1942 року».
За р╕к чисельн╕сть оун╕вц╕в поступово зб╕льшувалася – не лише за рахунок залучення м╕сцевого населення, але й завдяки при╓днанню до орган╕зац╕╖ багатьох укра╖нц╕в, що прибули до Криму в склад╕ Вермахту: перекладач╕в, господарник╕в, колишн╕х член╕в батальйону «Роланд».

Кримський бандер╕вець

Володимир Шарафан народився 1908 року в Ки╓в╕, у 20-т╕ роки навчався в К╕ровоград╕, 1933-го пере╖хав до Криму. 18 серпня 1941 року був моб╕л╕зований рядовим у 172 мотостр╕лецьку див╕з╕ю; п╕д Судаком, в╕рог╕дно п╕сля того, як з’ясувалося, що евакуац╕╖ не буде, разом ╕з однополчанами знищив техн╕ку ╕ документи та подався до л╕су.
Там був захоплений румунами, пом╕щений до табору, але невдовз╕ вт╕к (два або нав╕ть три рази), ╕ вже у листопад╕ нелегально оселився в С╕мферопол╕.
В грудн╕ 1941-го Шарафан став членом ОУН(м) та господарем консп╕ративно╖ квартири. П╕зн╕ше в╕н так розпов╕дав про вступ до лав нац╕онал╕ст╕в:
«Вступив, бо не в╕рив у перемогу Червоно╖ Арм╕╖. Було завдання: п╕дняти нац╕ональну самосв╕дом╕сть укра╖нських народних мас ╕ п╕дготувати ╖╖ для боротьби з радянською владою за самост╕йне ╕снування Укра╖ни, з ц╕╓ю метою проводити вербування серед пров╕дно╖ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, особливо антирадянськи налаштовано╖, до лав ОУН».
Найв╕рог╕дн╕ше, в лютому 1942 року Володимир Шарафан залишив мельник╕вське крило через категоричне несприйняття ╖хнього курсу на союз ╕з нацистами, та вступив до ОУН(б). Ймов╕рно, так само вчинив ╕ Ярослав Савка.
Ц╕каво, що разом ╕з Шарафаном до п╕дп╕льно╖ роботи вдалися його мати Ра╖са Григор╕вна та в╕тчим Як╕в Степанович – вони стали зв’язковими м╕ж радянськими п╕дп╕льниками та партизанами, — ун╕кальний приклад сп╕впрац╕ в одн╕й родин╕.

Другий розгром

Але усп╕хи в легал╕зац╕╖ бандер╕вц╕в п╕д дахом нац╕онального ком╕тету виявилися нетривкими.
В лютому 1943 року через зраду господин╕ одн╕╓╖ з консп╕ративних квартир у Джанко╖ гестапо схопило Степана Теслю та його пом╕чника Йосипа Кур╕пку. До реч╕, це зб╕глося ╕з розгортанням на Велик╕й Укра╖н╕ антинацистського Руху опору на чол╕ з УПА ╕ в╕дпов╕дно з хвилею репрес╕й з боку г╕тлер╕вц╕в.
Зв╕льнення затриманих ╕з п╕двал╕в пол╕ц╕╖ було доручено групам ╤вана Янчишина (Янцишина), який керував джанкойським п╕дп╕ллям, ╕ Вольчака.
Ризикована операц╕я в травн╕ того ж року провалилася – г╕тлер╕вц╕ захопили ╕ замордували одного з визволител╕в [12].
Деморал╕зованого Янчишина спец╕альний посланець ОУН ╢вген Стах╕в, який прибув до Криму за розпорядженням Василя Кука, в╕дправив на Галичину [13].
Про долю Вольчака однозначних в╕домостей нема╓, можливо, в╕н загинув. Тесля залишався в ув’язненн╕ чи то до п╕зньо╖ осен╕ 1943-го, чи то до ранньо╖ весни 1944-го, ╕ при евакуац╕╖ н╕мц╕в з Джанкоя був страчений. Також за зв’язок ╕з Теслею був розстр╕ляний перекладач ╢вген Швед, родом з Перемишля.
Але вже в червн╕ 1943 року Стах╕в, прибувши вдруге до Криму, «м╕г ╕з задоволенням ствердити, що вс╕ рани, завдан╕ н╕мецьким апаратом терору, були вже заго╓н╕, а на м╕сце вибулих п╕дп╕льник╕в прийшли нов╕ молод╕ борц╕ за волю Укра╖ни» [14].

Нов╕ пров╕дники та нов╕ проблеми

П╕сля арешту Тесл╕ в лютому 1943 року дн╕пропетровське кер╕вництво взялося формувати новий пров╕д кримсько╖ ОУН. Спочатку на чол╕ була поставлена 25-р╕чна Катерина Мешко («Ольга», в шлюб╕ – Логуш), а 29 серпня ╖╖ зам╕нив Леон╕д Ларжевський («Яв╕р») [15].
Певний час Мешко разом ╕з пом╕чником Параскевським евакуйовувала на «материк» уц╕л╕лих п╕сля облав п╕дп╕льник╕в. Мор’як як представник «старо╖ гвард╕╖» був повн╕стю переведений на нелегальне становище, а в травн╕ – в╕дправлений на Зах╕дну Укра╖ну.
П╕сля зм╕ни кер╕вництва «Ольга» та Шарафан рушили до Дн╕пропетровська, зв╕дки Мешко ви╖хала до Львова, а Володимир Шарафан («Усач») повернувся до Криму.
Перед Ларжевським стояли вкрай непрост╕ завдання – посилити пол╕тичну складову роботи оун╕вського п╕дп╕лля, налагодити пост╕йний зв’язок ╕з кримськотатарським нац╕ональним рухом, а кр╕м того, дати раду ╕з формуванням у Криму п╕дрозд╕л╕в УПА.
Що там казати, кожен з пункт╕в був серйозним випробовуванням сам по соб╕, а разом вони складалися у майже нездоланну проблему.

«Легальний» занепад

Спочатку здавалося, що ╕з поширенням нац╕онально╖ ╕деолог╕╖ проблем не буде: канали доставки л╕тератури та пер╕одики були налагоджен╕, зусиллями самого Ларжевського було надруковано понад 500 лист╕вок пол╕тичного характеру.
Розповсюдження матер╕ал╕в в╕дбувалося через легальн╕ органи: нац╕ональний ком╕тет, споживчий кооператив, початкову школу в С╕мферопол╕, директором яко╖ був оун╕вець ╤ван Тихонович тощо.
Але п╕сля збройного нападу на гестапо в Джанко╖, ско╓ного в травн╕, про що вже йшлося, н╕мц╕ вдалися до широких репрес╕й проти учасник╕в п╕дп╕лля та ц╕лковито втратили дов╕ру до легального укра╖нського руху.
Почався його поступовий занепад: восени 1943 року був остаточно закритий укра╖нський театр, в жовтн╕ за невиконання безглуздого наказу надати для охорони зал╕зниц╕ 400 б╕йц╕в був розпущений Укра╖нський ком╕тет, – можна було б подумати, що в╕н реально м╕г розпоряджатися такими силами.
Врешт╕-решт, за прикриття п╕дп╕льникам правили к╕лька господарських установ, але ╕з початком блокади Криму радянськими в╕йськами вони ледь живот╕ли.

Тризуб ╕ тамга

Найважлив╕шим союзником укра╖нського нац╕онального руху на п╕востров╕ був рух кримськотатарський.
╤з певними застереженнями можна вважати, що на окупованому п╕востров╕ саме киримли мали найб╕льше можливостей для самовизначення, чому назагал сприяли сво╖ пер╕одичн╕ видання, в╕йськов╕ загони в склад╕ Вермахту та турецька п╕дтримка, хоча н╕мц╕ тримали турецько-татарськ╕ зв’язки п╕д особливим контролем.
Керманич╕ ОУН виходили з того, що Крим ма╓ входити до складу Укра╖ни, але не заперечували проти кримськотатарсько╖ автоном╕╖. Як згадував ╤ван Мор’як:
«У вс╕х мо╖х розмовах тод╕ з татарами я не стр╕нув жодного, який заперечував би залежн╕сть Криму в╕д Укра╖ни п╕д господарчим, економ╕чним, а нав╕ть пол╕тичним оглядом, ╕ вс╕ вони признавали, що в самост╕йн╕й Укра╖н╕ будуть забезпечен╕ ╖хн╕ ╕нтереси».
Через сп╕льних знайомих Шарафан восени 1942 року намагався встановити зв’язок ╕з видатним публ╕цистом та громадським д╕ячем Аметом Озенбашли, членом «М╕лл╕ Ф╕рка». Кандидатура ц╕╓╖ людини нав╕ть розглядалася на посаду муфт╕я Криму, але безрезультатно.
Обережний Озенбашли увесь час в╕дтягував зустр╕ч, а тим часом готував проект незалежного татарського Криму п╕д н╕мецьким протекторатом, з приводу чого писав Адольфу Г╕тлеру.
При головуванн╕ Мешко наголос робився на пропагандистськ╕й робот╕. За ╖╖ наказом друкаркою С╕мферопольського осередку ОУН «Н╕ною» було виготовлено к╕лька десятк╕в лист╕вок з закликами до кримських татар рос╕йською мовою.
Також намагався досягти порозум╕ння ╕з татарами ╕ Ларжевський. За дорученням шефа Служби безпеки Дн╕пропетровсько╖ ОУН «Грабовича» в╕н мав з’ясувати плани Туреччини щодо Криму, а також домовитися ╕з кримськими татарами про сп╕льну збройну боротьбу ╕з радянськими загонами.
За наказом Ларжевського п╕дп╕льник «Роберт» скористався зв’язками в н╕мецьк╕й СД та д╕став документи для в╕дрядження у Феодос╕ю до знайомого кримського татарина – доцента одного з навчальних заклад╕в, пов’язаного ╕з кер╕вництвом свого нац╕онального руху. Марна справа: не бажаючи чекати радянських в╕йськ на п╕востров╕, Озенбашли в╕дплив до Румун╕╖.
Але нав╕ть поступове охолодження н╕мецько-татарських стосунк╕в упродовж 1943 року не прихилило останн╕х до т╕сно╖ сп╕впрац╕ з укра╖нцями, а радше переор╕╓нтувало кримськотатарський рух на Туреччину. Вт╕м, це не завадило приязним укра╖нсько-татарським стосункам на низовому р╕вн╕.
«Укра╖нськ╕ п╕дп╕льники вивчали татарську мову, гостювали в татарських аулах, де ╖х частували «бузою», ╖ли «чубуреки» та отримували на пам’ятку «т╕б╕тейки».
Щодо кримськотатарського колаборац╕он╕зму, то, за св╕дченнями укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, в╕н був вимушеним – з огляду на активн╕сть радянських партизан у кримських селах та з метою допомоги сво╖м ╓динов╕рцям, що потрапили до н╕мецького полону.

Початок к╕нця

П╕зньою ос╕нню 1943 року Крим був оточений радянськими в╕йськами як з боку Керч╕, так ╕ Перекопу.
Зв’язок ╕з «великою землею» перервався, наприк╕нц╕ року Ларжевський в╕дбув до Кривого Рогу.
У Криму «на господарств╕» залишився один Шарафан, практично без компетентних кадр╕в та легального прикриття.
На додачу розпочалася третя хвиля репрес╕й з боку нацист╕в. Головною ╖╖ м╕шенню були радянськ╕ п╕дп╕льники, але й бандер╕вцям перепало. Зокрема, були заарештован╕ мати та в╕тчим Шарафана – як партизанськ╕ зв’язков╕.
«Бабусю вдалося забрати з гестапо завдяки фальшив╕й дов╕дц╕, що вона л╕кувалася до в╕йни у психдиспансер╕. А д╕дусь був в╕дправлений до табор╕в Н╕меччини, вижив, повернувся ╕ доживав на Ки╖вщин╕».
У с╕чн╕ 1944 року, в╕дчуваючи все б╕льшу небезпеку, н╕мецьке командування, нарешт╕, вир╕шило опертися на п╕дтримку м╕сцевого населення.
Для цього з орган╕в м╕сцевого самоврядування та нац╕ональних ком╕тет╕в рос╕ян, укра╖нц╕в та кримських татар мав бути створений автономний крайовий уряд, у в╕дання якого передавалися б не т╕льки питання цив╕льного адм╕н╕стрування, але й командування допом╕жною пол╕ц╕╓ю та загонами самооборони.
Але бандер╕вц╕ з того майже не мали жодного зиску.
Хоча понад 7 тисяч укра╖нц╕в служили у Криму в склад╕ охоронно╖ пол╕ц╕╖ та жандармер╕╖, однак у «Вказ╕вках» нацистського командування м╕стилася вимога до вс╕х тих добровольц╕в, щоб вони не були «членами комун╕стично╖ парт╕╖, крим╕нальними злочинцями ╕ прихильниками так званого руху «Бандери» [16].
В╕дтак вплив ОУН на них був м╕н╕мальний.
Так само з 3 тисяч укра╖нських в╕йськових у склад╕ Вермахту не вдалося переманити в п╕дп╕лля н╕кого.
До березня б╕льша частина роботи була виконана, укра╖нський нац╕ональний рух впритул наблизився до в╕дродження легальних структур, але це була лебедина п╕сня вс╕х м╕сцевих нац╕онал╕ст╕в.

«Визволення»

У кв╕тн╕ 1944 року радянськ╕ в╕йська вдарили по Криму з обох бок╕в ╕ протягом м╕сяця зайняли п╕востр╕в.
Н╕мц╕ боронилися в м╕ру сво╖х сил, але м╕ж геро╖чною смертю за фюрера та можлив╕стю евакуац╕╖ обирали останню. До чест╕ Вермахту, з п╕вострова забрали ст╕льки солдат╕в, ск╕льки змогли, хоча втрати були сутт╓вими.
17 кв╕тня, наче н╕чого ╕ не сталося, Шарафан був удруге моб╕л╕зований до лав 51-╖ арм╕╖ та кинутий на Севастополь, хоча незадовго отримав наказ перейти на нелегальне становище. 1 травня в бою за Малах╕в Курган в╕н був важко поранений ╕ перевезений на л╕кування до Алушти.
Не встигли радянськ╕ визволител╕ добити 12 травня на Херсонес╕ останн╕х зовн╕шн╕х ворог╕в – н╕мц╕в, – як взялися за внутр╕шн╕х.
18 травня кримськ╕ татари, а к╕лькома днями п╕зн╕ше в╕рмени, болгари та греки були депортован╕ з╕ сво╓╖ Батьк╕вщини. Крим став однотонно радянським.

Еп╕лог

П╕сля розправ з ц╕лими народами настав час зайнятися окремими противниками Москви.
У червн╕ 1944 року за доносом прямо в л╕карн╕ був заарештований Володимир Шарафан, ╕ п╕сля п╕вроку сл╕дства та знущань розстр╕ляний 13 лютого 1945-го. В його справ╕ проходило близько 10 ос╕б. Реаб╕л╕тований у 1993 роц╕.
Леон╕да Ларжевського у вересн╕ 1944 року спробували завербувати в НКВС, та марно – в╕н допов╕в про це сво╓му пров╕днику ╕ разом з ним п╕дготував замах на сл╕дчого.
Але р╕вно роком п╕зн╕ше, у вересн╕ 1945-го, Ларжевського схопили на ки╖вськ╕й вулиц╕ та доправили до Криму. В с╕чн╕-березн╕ 1946 року в його справ╕ заарештували Серг╕я Курдибанського, зав╕дувача торговельного в╕дд╕лу С╕мферопольсько╖ м╕сько╖ управи, згадуваного ╤вана Тихоновича, Леонт╕я Чепелевського та Михайла Коробаня – ╕нспектора та ╕нженера господарсько╖ орган╕зац╕╖ В╤КО.
У липн╕ того ж року вс╕ були засуджен╕ до 8-10 рок╕в позбавлення вол╕. Коробаня реаб╕л╕тували у 1958 роц╕, ╕нших – лише у 1995-му.
Катерина Мешко у 1943 роц╕ орган╕зувала першу Конференц╕ю поневолених народ╕в Сх╕дно╖ ╢вропи та Аз╕╖, 1944 року разом ╕з чолов╕ком пере╖хала до Зах╕дно╖ ╢вропи, 1949-го – до США. Померла у 1991 роц╕.
╢вген Стах╕в у 1946-1949 рр. проживав у Н╕меччин╕, п╕сля – до само╖ смерт╕ 2014 року – у США.
Амет Озенбашли був виданий румунами Москв╕, засуджений до 25 рок╕в ув’язнення, достроково зв╕льнився, помер у 1958 роц╕ в Таджикистан╕. 1992 року його прах був перепохований у Криму.
Бандер╕вц╕ в Криму – феномен, г╕дний подиву: маленька групка см╕ливц╕в, що не побоялася кинути виклик тотал╕тарн╕й систем╕ на специф╕чн╕й територ╕╖.
Пост╕йно в╕др╕зан╕ в╕д грошей та аг╕тац╕йних матер╕ал╕в, а ╕нод╕ – ╕ в╕д кер╕вництва, революц╕йн╕ нац╕онал╕сти, тим не менш, налагодили п╕дп╕льну роботу, орган╕зували для не╖ легальне прикриття та, врешт╕-решт, зум╕ли утвердити укра╖нський рух як третю силу поряд ╕з рос╕йським та кримськотатарським.

Л╕тература

1. «За укра╖нське море!» // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 48. – Арк. 420-422.
2. Дуда А., Старик В. Буковинський кур╕нь: В боях за укра╖нську державн╕сть, 1918, 1941, 1944. – Ки╖в-Черн╕вц╕, 1995.
3. Чарторийський М. В╕д Сяну по Крим. – Нью-Йорк: Hoverlia, 1941.
4. Косик В. Укра╖на ╕ Н╕меччина у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕. – Париж; Нью-Йорк; Льв╕в, 1993.
5. Шанковський Л. Пох╕дн╕ групи ОУН (причинок до ╕стор╕╖ пох╕дних груп ОУН на центральних ╕ сх╕дних землях Укра╖ни в 1941-1943 рр.). – Мюнхен: «Укра╖нський Самост╕йник», 1958.
6. Документ № 106 // svitlytsia.crimea.ua/index.php?artID=152&section=article.
7. Романько О. Крым под пятой Гитлера: Немецкая оккупационная политика в Крыму 1941-1944 гг. – М.: Вече, 2011.
8. Окупацiйний режим в Криму: 1941-1944 рр. За матерiалами преси окупацiйно╖ влади / Упоряд. В. М. Гуркович. – Сiмферополь: Таврiя, 1996. – C. 34.
9. ГААРК. – Ф. П-156. – Оп. 1. – Д. 31. – Л. 103.
10. Голос Крыма. – 1942. – № 95. – 27 сентября.
11. ╤ванець А. В╕н боровся в Криму за самост╕йну Укра╖ну // Кримська св╕тлиця. – 2003. – № 4; Соловей Т. Подв╕йна трагед╕я бандер╕вця Шарафана // Кримська св╕тлиця – 2012. – № 44.
12. Проценко В. Пох╕дн╕ групи УПА у Криму // yark.hiblogger.net/index/2009/9/14/.
13. Лащенко С. ╢вген Стах╕в: «Кримський р╕й» я застав ще в Кривому Роз╕ // Кримська св╕тлиця. – 2008. – № 1;
14. Стах╕в ╢. Спогади про Крим у 1941-1945 рр. // Сучасна Укра╖на. – 1955. – № 3(105). – С. 4.
15. Омельчук Д., Шевцова Н. Чи була ОУН в Криму? // Кримська св╕тлиця. – 2002. – № 48.
16. Бiлас I. Репресивно-каральна система в Укра╖н╕. 1917-1953: У 2-х кн. – К.: Вiйсько Укра╖ни, 1994.

Матер╕ал п╕дготовлений
Укра╖нським ╕нститутом нац╕онально╖ пам’ят╕ (Ярослав Антонюк, Серг╕й Громенко) в рамках проекту «Наш Крим»
http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/10/30/145528/


Переможений, але не скорений Леон╕д Ларжевський на пр╕звисько «Яв╕р». Джерело: ДААРК. Св╕тлина: власн╕ збори Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14349

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков