Версiя для друку Обговорити в форумi

Будуючи свою провокаційну дамбу в Керченській протоці, росіяни подбали і про ідеологічне забезпечення. Чомусь раптом знову пригадали мовне питання. Знайшлися "підписувачі" і в Україні. "Крымская правда" розродилася шовіністичним пасквілем "Пока бандеры у власти...". А "Комсомольская правда в Украине" й собі почала обговорювати дратівливу тему: "Украинский язык наступает на Донбасс и Крым". Якось все це не збігається з тональністю українських газет правого спрямування. Вони найчастіше говорять про тотальну русифікацію і про поразку державницьких сил у мовній війні.
То де є істина? Ми вирішили поставити кілька питань львів'янам та частим гостям нашого міста. Чи обґрунтованим є твердження про "відкат" на мовному фронті? Чи ми, все ж таки, наступаємо?

Костянтин Лазурко, начальник управління освіти Львова, колишній директор Сакської СШ № 5, організатор перших українських класів у Криму:
- Говорити про якусь насильницьку українізацію у Львові немає підстав. Якщо є заяви, то російські класи відкриваються без будь-яких зволікань. Управлінню освіти навіть було б вигідно, щоб наповнюваність російських класів зросла. Поки що вона на 1/3 нижча від наповнюваності українських класів. Інколи спекулюють на тому, що скорочується кількість учнів, які навчаються в російських класах. Але це пов'язано з тим, що кількість учнів по Львову скорочується взагалі; в українських класах їх також стало менше. В цілому по місту навчається на 3 тисячі дітей менше, ніж навчалося у минулому році.
А що стосується Донбасу... Добре, якщо там відкриваються нові українські школи та класи. Це ж закономірно! І мені приємно, що у минулому році був перший випуск україномовних учнів у місті Саки, яких я пам'ятаю ще першокласниками. Інша справа, що цей процес міг би йти значно швидше...

Ніна Бічуя, викладач університету, колишній редактор львівської газети "Просвіта":
- Про "відкат" чи наступ важко говорити однозначно. З одного боку населення, у тому числі й молодь, стало менш політизованим. З іншого боку, львівська молодь все ж залишається україномовною; це при тому, що років 15 тому значна частина молодих людей спілкувалася російською, особливо в центрі міста. Тепер же молоді росіяни бездоганно володіють українською мовою. І лише зрідка трапляються винятки. Скажімо, в університеті був випадок, коли молода росіянка забажала здавати екзамен російською. Зрозуміло, їй у цьому відмовили, резонно зауваживши, що у Закарпатті, звідки вона родом (!), є всі умови для вивчення державної мови.

Ганна Стоцька, старший редактор Львівського радіо, автор кількох цікавих передач про кримське українство:
- На мій погляд, відступу немає. З моєї точки зору, ситуація є більш-менш стабільною. Принаймні, до нас на радіо постійно приходять цікаві люди, подвижники української справи. Песимістів серед них я не зустрічала. Мені трохи важче говорити про Схід України. Очевидно, там ситуація гірша. А якщо там і відкриваються нові школи та класи, то називати це "насильницькою українізацією" аж ніяк не можна. Йде нормальний процес відродження мови.

Віктор Морозов, співак, композитор, перекладач:
- У мовних дискусіях неодмінно спрацьовував певний стереотип - Львів вважався найбільш українським містом. Хоча насправді він був космополітичним упродовж усієї історії, у ньому перепліталися різні нації та культури.
Він не був українським ні в першій половині минулого століття, бо тоді це було польське місто, ні в другій, бо тоді була русифікація ще більша, ніж тепер. І тільки на початку 1990-х всі стали патріотами і українцями. Тепер це минає, тому й говорять про відступ. Ще один момент, над яким я довго думав: чому дедалі більше російської мови у Львові? Напевно, це такий собі опір проти чогось офіційного. Українська стала офіційною, і коли молодь дивиться на ті, перепрошую, офіційні рила, які по телебаченню державною говорять, хоч видно, наскільки це для них штучно, в молодих людей виникає бажання - на знак протесту говорити російською. Все має бути природним, і має минути час. Найкраще було б, якби українською заговорили брати Клички, Андрій Шевченко чи відома фотомодель. Тоді б зрозуміли, що українська є престижною. Дуже повільно все змінюється...

Євген Стахів, діяч ОУНівського підпілля на Донбасі в роки Другої світової війни (телефоном з Нью-Йорка):
- Я неодноразово бував на Донбасі після здобуття Україною незалежності. Майже весь Донбас говорить російською, але більшість людей є лояльними громадянами України. Хоч і повільно, але відкриваються українські школи та класи. Це позитивний процес. Значно повільніше все відбувається в Криму. Ми тут уважно стежимо за подіями навколо острова Тузла. Мене радує, що Україна спромоглася гідно відреагувати на імперське нахабство Кремля. Сподіваюся, що це протистояння прискорить формування проукраїнських настроїв на півострові. Адже люди побачили справжнє обличчя Росії.

Вінцук Вячорка, лідер Білоруського Народного Фронту (телефоном з Мінська):
- Знаємо, що ситуація в Україні є непростою, і все ж ми заздримо українцям. Є потужна база для національного відродження, яку необхідно ефективно використати. У вас значно кращі справи на радіо і на телебаченні. У вас є Галичина, нарешті. Звичайно, є проблеми на Сході, але ж їх не можна порівняти з білоруськими. Після закриття Лукашенком єдиного білоруського ліцею в Мінську 125 наших дітей тепер навчаються на приватних квартирах. Патріотизм в Білорусі тепер дорого коштує, почуваємося як в окупації...

Володимир Вітковський, політолог, автор кількох статей у "КС":
- Як на мене, то я говорив би не про "відкат", а про повний провал українських мовних змагань. Що з того, що у Львові переважають україномовні школи? Мова наших учнів нестримно "суржикізується"; нові словоутворення - це кальки з російської. Можливо, це пов'язано з тим, що чимало російських дітей пішло в українські школи та класи. Але головною причиною "суржикізації" є низький мовний патріотизм українських дітей. Ми цим зовсім не займаємося, покладаючись на адміністративну українізацію.
Що з того, що відкриваються українські школи в Донецьку? Переможе і утвердиться та мова, якою діти спілкуються з батьками. Ми взагалі не те робимо, що треба робити; так мову не відроджують...

Володимир Вятрович, лідер "Молодої Просвіти":
- Весь оцей галас навколо "насильницької українізації" Донбасу чи Криму - це лише російський піар. Поки що є підстави говорити про відступ, а не про наступ. Якщо десь і відкриваються українські класи, то це такий мізер, про який можна й не говорити. Може, ситуація з мовою дещо ліпша, ніж у радянські часи, але значно гірша, ніж могла б бути у державі, яка активно і цілеспрямовано відроджує мову корінного народу. Звичайно, є деякі успіхи, є невеличкі об'єднання патріотично настроєних людей, які працюють ефективно (це стосується і кримських українців, зокрема керченської "Просвіти", - я спілкувався з їхньою молоддю), але це скоріше винятки, а не система. Серйозна розмова про відродження мови у нас ще попереду...

Ярема Полотнюк, викладач університету, сходознавець, передплатник "Кримської світлиці":
- Я не зміг не відгукнутися на статтю в "Комсомольской правде в Украине" з провокаційною назвою "Украинский язык наступает на Донбасс и Крым". Я відіслав листа до редакції, де зазначив, що українська мова не наступає, а повертається на своє законне місце. Цей лист, дещо скоротивши, надрукували під заголовком "На русском можешь говорить, но украинский знать обязан". Писав я там і про те, що не лише українська вступає в свої законні права в Криму, але й кримськотатарська. І це закономірно. Прикро лише, що галасу навколо цих питань набагато більше, ніж реальних успіхів. В цьому відношенні українці дуже толерант-ні і делікатні, не насаджують
свою мову по-хамськи, так як нам свого часу насаджували польську чи російську.

Ярослав Грицак, історик, завідувач кафедри історичних досліджень Львівського університету:
- Говорити на мовну тему можна дуже багато. І яким би складним не був процес мовного відродження, все ж, хоч і дуже повільно, українська мова наступає. В 1994 році наша кафедра проводила опитування мешканців Донецька. Тоді 45% міських жителів ідентифікували себе як "радянських людей", на другому місці виявилися українці, на третьому - росіяни.
Через п'ять років провели повторне дослідження. Результати опитування виявилися вражаючими: "радянських" залишилося щось із 10 - 12%, українців - 50%, решта - росіяни та представники інших національностей. Отже, люди на Сході починають усвідомлювати себе українцями дедалі більше. Це непогане підґрунтя для українізації. І все ж, при відродженні мови треба більше покладатися не на адміністративне впровадження, а на інші речі. Коли ми відчуємо себе єдиним цілим, монолітною нацією, коли будемо пишатися тим, що є громадянами України, тоді й мова наша утвердиться на всій території держави. А поки що немає підстав говорити ні про "насильницьку" українізацію, ні про поразку українців у "мовній війні". Особисто я залишаюся оптимістом, вірю в краще майбутнє мови.
м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2003 > Тема "Урок української"