Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Незважаючи на важкі випробування, які випали на долю України упродовж останнього року, ми не втрачаємо оптимізму. Бо об’єктивно стаємо сильнішими. Адже мобілізована нація завжди потужніша, аніж розслаблена. Не беруся стверджувати, що ми вже досягли того рівня національної свідомості, який був у Західній Україні у 30-ті та 40-ві роки. Але Збруч нас уже точно не розмежовує. І якщо є та умовна лінія, яка територіально відділяє український світ від агресивно налаштованого проросійського, то вона проходить значно східніше від Збруча, а саме – по периметру терористичного «Лугандону» та ще трохи по Перекопу. І якщо там наші брати поки що перебувають в умовах духовної в’язниці, то на решті української території національна гідність захищена державою. Тому й прикладів високого патріотизму і жертовності не бракує навіть серед мешканців Дніпропетровщини, Харківщини, Запоріжжя та звільнених районів Донбасу.
І ось що важливо: на Великій землі все популярнішою стає українська вишиванка. Зрештою, це та візитівка, та ідеологічна зброя українців, яка не знає кордонів. Щоб її поширити, не потрібні жодні «гуманітарні конвої» на кшталт путінських; вишиванка стає своєрідним датчиком українського відродження і життєздатності. Про це вперше подумав, коли група ізраїльтян вітала нашу країну із Днем Незалежності. У вишиванках, віночках, з українськими прапорами вони співали пісню групи Mad Heads «Україна – це ми!». В описі до відео, викладеному в YouTube, ізраїльтяни написали, що не випадково вибрали композицію, в якій співається про єдину Україну: «Це те, за що зараз бореться її народ. Сподіваємося, що цього року Україна здобуде справжню незалежність!».

«В НАШЕЙ КОЛОННЕ ШЕЛ КАКОЙ-ТО ГРУЗИН В ВЫШИВАНКЕ…»

Взагалі-то, на території «русского мира» ставлення до української вишиванки тепер досить прохолодне. Але й у Росії опозиціонери нерідко одягають її, демонструючи таким чином свою незгоду з путінським курсом. Про це є багато свідчень учасників маршів протесту та маршів миру. Ось що розповів відомий російський журналіст Валерій Отставних: «Самым важным в марше мира лично для меня было количество участников. Мы пели украинский гимн и выкрикивали «кричалки», услышанные в Украине, где многие из нас бывали не раз. Теперь Украина для нас — не просто географическая точка, а символ, как и Майдан. Символ борьбы народов постсоветских государств за освобождение от паханата. Меня удивило, что песня харьковских футбольних фанатов «Путин — ла-ла-ла-ла-ла» особенно понравилась интеллигентным пожилым москвичкам — они ее очень воодушевленно приняли. В нашей колонне шел какой-то грузин в вышиванке, к нему подбегали его соотечественники, обнимали, жали руку…».
Що тут скажеш? Які ще докази потрібні, адже навіть московські грузини українську вишиванку сприймають надзвичайно прихильно!

В КАЗАХСТАНІ ВИРОСЛО ПОКОЛІННЯ МОЛОДІ, ЯКЕ НЕ ЖИЛО ПРИ РАДЯНСЬКІЙ ІДЕОЛОГІЇ

Помаленьку завойовує вона і серця патріотично налаштованих казахів. Взагалі, ситуація в Казахстані досить непроста. З одного боку, за роки правління Назарбаєва відсоток казахів серед населення країни зріс від позначки 42% аж до… 70%! Адже тут послідовно проводився курс на повернення етнічних казахів, які опинилися в Китаї та інших сусідніх державах під час Громадянської війни та голоду 1931-1932 років. З іншого боку, Казахстан є членом Митного союзу і дотримується промосковського курсу. Тому наївно було б очікувати на якийсь спалах націоналізму на кшталт естонського чи литовського кінця 80-х років. І все ж Казахстан Назарбаєва — це не Білорусь Лукашенка. Коли відомому опозиціонеру Серікжану Мамбеталіну сказали, що національний рух переживає не кращі свої часи, він заперечив: «Навпаки, національний рух тепер переживає ренесанс і формується в потужну силу. Тут є низка причин. Виросло покоління молоді, яке не жило при радянській ідеології, вони здобули повноцінну освіту і навчалися в інститутах казахською мовою, долучилися до релігії предків — ісламу. А суспільство, в яке вони намагаються інтегруватися, живе в пострадянську епоху, керується російськомовними комуністичними партократами, які живуть ностальгією по Радянському Союзу, до того ж є войовничими атеїстами без Бога в душі. Вперше після здобуття незалежності Казахстан стоїть перед серйозними загрозами і ризиком втрати даного статусу…».
Відповідаючи на запитання журналістів — «Як ви оцінюєте перспективи відродження казахської мови?» — Серікжан Мамбеталін відповів: «Перспективи до недавнього часу були хорошими. Поки не почалися ці інтеграційні процеси, які є фактично колонізацією нового типу. Мені часом пишуть співгромадяни, мовляв, не можемо визначитися, — якою мовою навчати своїх дітей. Чи зможуть вони бути конкурентоспроможними з казахською мовою? Це — дуже тривожний симптом... Без казахської мови народу не буде! Сьогодні нам нав’язують ЄЕС, а через десять років, можливо, про нього вже ніхто й не згадає... Тому треба розвивати і впроваджувати мову, незважаючи на те, що сьогоднішня влада її ігнорує».
А відповідаючи на провокативні заяви Жириновського про те, що казахи ніколи не мали своєї державності, Серікжан Мамбеталін сказав: «Для справжнього патріота північний Казахстан — це землі Оренбурга, Омська, Челябінська, Алтаю, які тимчасово перебувають у складі Російської Федерації». Ось така радикальна «відповідь Чемберлену» розміщена в Інтернеті, причому, щоб надати більшої переконливості своїм словам, казах сфотографувався в українській вишиванці. Отже, навіть частиною казахів українське сприймається як щось радикально патріотичне, войовниче, антиімперське. Якщо, відстоюючи справедливість, одягнешся в українську вишиванку, то буде набагато переконливіше.

ВИШИВАНКА ПОМИРИТЬ ЄВРЕЇВ ТА АРАБІВ?

Іраїльтянин з грузинським корінням (з ним я познайомився в соцмережах) також вислав мені фото, яке красномовно свідчить, що вишиванка стає престижною в Ізраїлі. Це — не дипломатична демонстрація проукраїнських поглядів до Дня Незалежності, це вже частинка сучасної єврейської культури. Запозичене в українців, вдало перенесено на єврейський національний грунт. Візерунок єврейської вишиванки вже інший: зірка Давида і семисвічник-мінора. Київський бард Сергій Мороз, який дуже тепло ставиться до нашого видання і з яким ми нерідко обговорюємо культурницькі теми, відгукнувся на це фото ось таким емоційним листом:
«Вишиванка — це символ єднання людини із навколишнім світом. Єднання в гармонії і любові. Раніше наші жінки вишивали, співаючи, — з гарними думками і почуттями. Цей стан входив у мережку сорочки і ставав оберегом людини, яка носила її. Кожна Душа відчуває цей потік гармонії, тому весь світ скоро буде ходити у вишиванках!
Нещодавно побачив фото Джекі Чана у вишиванці, — а це відомий американський актор і кінопродюсер китайського походження. Дуже гарне фото! Варто б започаткувати фестиваль української вишиванки у світі з супутніми культурними заходами, з музикою, танцями, мовою, співом... Поміркуємо над цією темою? Вона гарна з огляду на пробудження українського духу…».
Звичайно, поміркуємо, друже! І читачі наші поміркують. Тут кожна думка, кожна ідея матиме вагу. Сергій Мороз подає гарний приклад. Зверніть увагу, як оригінально мислить київський бард:
«Може, через вишиванки між євреями й арабами зав’яжеться гармонія миру і поваги? Адже в Україні вони між собою не ворогують... Нам потрібно цю тему розвивати і всіляко підтримувати. Творити мир у душах людей — покликання справжніх українців. Причому знову ж таки йдеться про народжених на землі України. А на ній так багато народилося талановитих представників інших національностей. Тут також відіграє роль той факт, що Україна — це енергетичне серце планети Земля. Тут завжди було і буде багато Любові... Мабуть, тому цього року такий гарний урожай в Україні. Земля ніби говорить нам: «Я вас дуже люблю, мої любі українці, а тому дарую вам цей урожай, щоб ви вистояли в цій боротьбі зі злим і підступним ворогом. Тримайтеся! Я з вами, мої добрі і гарні діти…».

«НЕ МІНЯЄМО КРАЇНУ НА ГРОШІ І СТАБІЛЬНУ ДИКТАТУРУ»

Гармонія миру і поваги, про яку говорив Сергій Мороз, не є чимось недосяжним. Все це вже було у нас до вторгнення Росії, і про це прямо говорить Муфтій духовного управління мусульман України, який, до речі, також підкреслено шанобливо ставиться до нашої вишиванки. Не сумніваюся, що любов до нашої країни у цієї духовної особи цілком щира. Ще на початку червня Саїд Ісмагілов звернувся до братів-мусульман із таким закликом:
«Дорогі мусульмани світу! Не треба їхати в Україну воювати з українцями. І тоді вам не доведеться докоряти нам за те, що ми виявляємо серед бойовиків представників ваших народів. Просто візьміть за руки ваших «солдатів удачі» і скажіть їм суворо: «Нема чого вам робити в Україні!».
У нас все було добре. Ви собі навіть не уявляєте, наскільки все було добре. Ми, до речі, також не уявляли. У нас ніколи не було ні воєн, ні тероризму. У нас мусульмани, християни, іудеї ніколи не воювали між собою. Нам завжди вистачало місця під сонцем і землі під ногами. У нас не було мусульманських погромів, як у Москві, і вбивств шейхів, муфтіїв та імамів. Жодних етнічних чисток, жодних біженців, жодних зачисток. Ми будували мечеті або відкривали молитовні будинки практично у будь-якому населеному пункті і жодного разу їх не зносили. Жодного!
Ми вільно сповідували іслам, молилися в мечетях, постилися в Рамадан, відправлялися в хадж у Священну Мекку. І нам ніхто цього не забороняв. І навіть більше, серед нас є етнічні українці, які стали мусульманами, і нас ніхто не переслідував за те, що ми проповідуємо іслам. Назвіть мені хоча б одну таку ж країну. Ось ви хотіли б, щоб і у вас так було? У нас все добре. Не треба їхати сюди і воювати проти нас.
Я знаю, що є мусульмани в українській армії, які захищають нашу країну від зовнішньої агресії і внутрішнього безумства. Не приїздіть воювати з ними. Вони лише захищають свою Батьківщину, свою родину і свої будинки. Ви ж пам’ятаєте: «Життя, честь і майно мусульманина недоторканні. Це — закон ісламу. Не все у нас було гладенько, але ми жили вільно. Ми в Україні взагалі всі повернуті на свободі. Нам і хліба не треба — свободу давай. У нас без свободи немає апетиту і сну. Ми не міняємо нашу країну на гроші і стабільну диктатуру. Є речі, які не продаються».

ВИШИВАНКА — ПІДСВІДОМИЙ ЗАХИСТ ВІД «ПРИНАД» «РУССКОГО МИРА»

Тим паче, що відмова від свободи в умовах «русского мира» зовсім необов’язково призводить до збагачення. Можна бути повністю лояльним до своїх правителів і при цьому жити в лайні. Після початку путінської агресії один мій знайомий сказав так: «Росіяни мали всі шанси стати повноцінними громадянами людства. На жаль, розпочавши війну з братнім народом, вони зробили непростиму помилку. І тепер на них чекає сумна доля — бомжів людства».
Поки що росіяни не відчувають тривоги. Мало того, вони щиро вірять у свою «перемогу» і продовжують агресивно тероризувати українців у соцмережах. Але наші співгромадяни знайшли ефективний спосіб відбиватися від звинувачень з боку пропутінськи налаштованих росіян. Вони не відповідають такою ж огидною лайкою, не сиплять погрозами. Просто поширюють фотографії принад «русского мира». Хтось скинув убивче фото «визволеної» ще в 1945 році Східної Пруссії, а тепер Калінінградської області.
Хтось висилав правдиві картинки з російського Нечорнозем’я. Але найбільш кричущими були фотографії околиць міста Якутська. Як відомо, це — столиця найбільшої республіки Російської Федерації, ще й казково багатої на корисні копалини. Територія Якутії у п’ять разів перевищує українську. А населення там у п’ятдесят разів менше. Це — країна золота і алмазів, газу і нафти, лісу і хутрових звірів. Мали б якути незалежну державу — могли б жити, як арабські шейхи. А живуть значно гірше, ніж рядові мешканці Підмосков’я… Звичайно, громадяни Росії традиційно не звертають уваги на таку кричущу несправедливість. А ось українці (незалежно від регіону проживання) охоче обговорюють тему тіньових сторін «русского мира» на різноманітних форумах. Ось лише деякі оцінки:
«Фотки удручающие. Но я давно в курсе! До самого Якутска не добрался, но по Российской Федерации поездил достаточно, в том числе по глубинке. Там все замерло на уровне 30-х годов…»
«Ошибаешься, друг! Стало хуже — туалеты постарели. Тогда они были совсем новыми, пахли свежей сосной. В отдельных случаях — даже свежей краской...»
«И людей в поселках раньше было больше... Сейчас есть деревни, где на постоянном проживании одна-две бабушки, и волки голодные по улицам гуляют...»
«А могли бы жить, как в Арабских Эмиратах! Что-то мешает. Мерзлота, наверное…»
«Интересно, как в Канаде и на Аляске? Наверное, и там дорог нет, и туалеты стоят с начала прошлого века? Ведь и у них, бедненьких, мерзлота…»
А далі йдуть патріотичні заклики і побажання: перемогти на Донбасі і повернути окупований Крим. Дехто радить не забувати про Таганрозьку округу і про Кубань, яка не винна, що її силою відібрали в 1919 році. І збудувати якомога вищу стіну на українсько-російському кордоні. І це пишуть російськомовні! Читаю і думаю, — який же величезний поступ зробили українці за один лише рік. І мода на вишиванку нашу є чи не найкращим свідченням цього масштабного ідеологічного «прориву». А відбувається все, мені здається, на підсвідомому рівні. Надто вже багато негативу вилив Путін на наші голови. «Критична маса» негативу породила «критичну масу» патріотизму.

ЙДЕ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПОТІК ЕНЕРГІЇ ОЧИЩЕННЯ

Закінчити статтю хочу словами все того ж талановитого київського барда-філософа Сергія Мороза:
«Звісно, світові кланові розборки нічим не кращі за наші внутрішні. Але тепер у нас ситуація особлива. Такого затьмарення розуму Росія ще не знала! Але, з іншого боку, цей конфлікт усередині України поступово переходить у конфлікт… усередині Росії. Андрій Макаревич, Алла Пугачова, Діана Арбеніна, Юрій Шевчук та багато інших творчих громадян Росії, правозахисні російські організації, а ще величезна кількість людей, які поступово формують свій російський Майдан. Питання часу, коли все це вибухне в Росії. Шкода лише наших хлопців, які ціною власного життя і неймовірних зусиль тримають удар світового Зла.
Коли настало 21 грудня 2012 року, ніхто не думав, що кінець світу — це кінець епохи облуди, брехні, пожадливості, духовної немочі, антилюдяності, а ще манії величі — не тільки окремих людей, але й країн. Всім здавалося, що ось-ось трісне Земля, запрацюють вулкани, розтануть льодовики… Але нічого цього не сталося. І світ кинувся й далі жити безглуздо і лицемірно. Аж тут раптом якісь українці (а серед них — українські євреї, росіяни, вірмени, азербайджанці, кримські татари) в шию вигнали банду кровопивць, які впродовж 23 років безжально грабували і принижували їх. І почалось щось неймовірне, — світ закрутився навколо відносно маленької України. Бо всередині України визрів дух світового очищення від усього темного. Я вже півроку живу в якомусь дивному світі, де все змінюється так швидко, що не встигаєш до цього призвичаїтися. Пісні не пишуться, концерти не влаштовуються, не рахуючи виступів для поранених у госпіталях, доходів і роботи немає, — а Душа радіє, як мала дитина, попри загострення всіх хвороб у тілі, які назбирав упродовж життя. Я відчуваю, як через мене йде величезний потік енергії очищення і відродження. Лише іноді, коли дивлюся новини, де показують покалічених бійців у госпіталях, чи як ховають наших хлопців по містах і селах України, не можу стримати сліз… Прикро, що не маю сили їм допомогти. Проте розумію, що ця велика українська жертва приноситься заради всього людства, заради народження нової спільноти людей…».
…Читаючи ці рядки, я чомусь згадав про нашого вірного «світличанина» Остапа Кіндрачука, який був символом не лише кримського українства, але й українства загалом. Не знаю, чи довгою буде ніч, яка опустилася над його Кримом. Чи дозволено йому буде ходити у вишиванці? Чи збережуться в Ялті бандури, зібрані упродовж довгого подвижницького життя «світличанином» Олексієм Нирком? Але я добре знаю, що це Олексій Нирко і його учень Остап Кіндрачук своїм попереднім життям готували перемогу Майдану. Вони, як могли, захищали кордони українського світу. Так, в Криму зараз важко, але ж зроблене раніше не минає безслідно! Чи не завдяки вищезгаданим кримчанам, які відстоювали цінність бандури й національного одягу, тепер гордо ходить у вишиванці непокірний «козак з Майдану», буковинець Михайло Гаврилюк? Певен, що будуть без остраху ходити його діти і внуки. Бо надто вже потужною є вивільнена Майданом «енергія очищення і відродження», про яку з таким пієтетом говорить лицар української пісні Сергій Мороз.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2014 > Тема "Урок української"