Версiя для друку Обговорити в форумi

ПУТІНСЬКИХ КЛОУНІВ ЛИХОМАНИТЬ…

Радіти війні на її початковій стадії та нарікати на владу у кінцевій — національна забава російського інтелігента…
Своєї провини у такій метаморфозі «сєрмяжний» російський інтелігент зазвичай не бачить. Адже радів він абсолютно щиро, цілком розумно аргументував необхідність показати світу кузькіну матір… А ось поганий цар взяв і приховав від нього, чим це все мало закінчитися.
Про рефлексії російських акторів липневого розливу з приводу України вже писалося. Але як разюче вони змінилися відтоді!
Ні, «кримнаш» стопудово залишився. «Фашисти» і «піндоси» нікуди не поділися. «Новоросія» forever. Боїнг, звичайно, голландці самі збили. Але якось про це дуже вже тужно пишеться, без вогника.
На відміну від лакеїв на зарплаті, лакеї-волонтери почали не те, щоб прозрівати, а відчувати зміни. І не те, щоб очима і серцем, а шкурою. Зимою повіяло навколо них.
Актор і режисер Євген Гришковець, який багатослівно переконував нас, як добре жити з Росією і як погано — з фашистами і бандерівцями, раптом зрозумів, що «радості від приєднання Криму стало і стає дедалі менше й менше. Як у самому Криму, так і в самій Росії».
Він з подивом виявив, що, попри холод, інфляцію і постійний обстріл по всьому фронту, українці не повзуть на колінах до Путіна з чолобитною, а мужньо готуються пережити негоди. Що радість від того, що «українцям погано», затьмарюється тим, що від цього нашого «погано» ми не страждаємо так, як мали б страждати відповідно до визначеної нам Путіним і путінцями долі. «Дивно, але ніхто у засніженому Києві не мерзне... Ніхто не схаменувся».
А ось по Росії війна, власна агресія, санкції Заходу та азійщина у владі вдарили. І стало якось боляче. І змусило подивитися на себе в дзеркало.
«Треба прийняти те, що якщо в України і українців претензії та запитання в основному до нас, то у нас всі запитання мають бути лише до самих себе, — пише Гришковець. — Треба зізнатися самим собі, що це ми самі втратили відчуття реальності та бездарно розпорядилися тим багаторічним таланом, який нам випав у вигляді високих цін на нафту».
Холодна в очах Гришковця Росія, холодна і спустошена. І з неї, тьмяної, ті, хто найголосніше закликав об’єднатися перед зовнішніми викликами, першими й біжать. У теплий і світлий закордон.
«Багато хто вже виїхав, не чекаючи зими. І багато хто в процесі від’їзду. Такої втечі з країни та масової евакуації дітей у закордонні школи і ВНЗ я не пам’ятаю. Але якщо раніше я засуджував тих, хто від’їжджає, то тепер не знаходжу причин і слів оспорити їхнє рішення...».
Росія, пише Гришковець, нині — це країна всепереможної жадібності. Країна «з урядом, який звик бути некомпетентним і відвик соромитися своєї некомпетентності. Ми залишилися в ізоляції з керівництвом, яке звикло всі проблеми від своєї некомпетентності, бездарності та невгамовної жадібності закидати грошима, рахунку яким це керівництво не знало і знати не бажало».
Не одного Гришковця лихоманить. Ось ще один з путінських клоунів, згаданих мною у липні, — Михайло Задорнов. Той самий, який вважає американців тупими. А російський геній — неперевершеним.
«Я не кажу, що члени нашого уряду — зрадники Батьківщини, — пише Задорнов. — Вони це роблять несвідомо, тому що їхня свідомість просто не настільки розвинена, щоб зрозуміти, що слід нині робити всередині держави. Те, що вони творять, руйнує Росію більше, ніж будь-які іноземні санкції». Це про російський уряд. А ось про Держдуму:
«За всі останні місяці та роки жодного закону не було запропоновано для народу. ЛДПР пропонує всілякого роду дурниці: то позбавити Обаму Нобелівської премії, неначе це вплине добре на наше сьогоднішнє антигосподарство, то позбавити коней на фронтоні Большого театру дітородних органів… Хтось запропонував 4-денний робочий тиждень. Ухвалили закон, який народ назвав «законом Ротенберга» (за ним виплачуватимуться компенсації олігархам через втрати від санкцій з бюджету країни — ще одне «присмоктало» до засіків Батьківщини). Ні в кого навіть думка не виникає, що треба зробити, щоб народу краще жилося. Чому? Та тому, що не знають нічого і не вміють. Нікчемні істоти!».
«Наша Дума давно перетворилася на нескінченну першотравневу демонстрацію, а що робить і для чого існує Рада федерацій, мені просто не зрозуміло. Смію сподіватися, що я — не дурень, але мені не зрозуміло», — повторює Гришковець.
«І всі чекають, що нам стане гірше. Точніше, тепер вже чекають, що буде ще гірше. Ніхто не встане на наш бік. І вся довіра президента тримається лише на ненависті до ворога», — пише хтось з них. Чи так вже важливо, хто...
Адже фізично нам не краще, ніж росіянам. А об’єктивно, то ще й гірше. Війна йде на нашій території, і російськими «Градами» руйнуються наші заводи і міста. Нашу землю і наших людей мучать їхні бандити та їхній спецназ. Чого ми тримаємося, а вони — в плач?
Не тому, що усвідомили і розкаялися. Зовсім вони не розкаялися. Просто ми самі обрали свою долю. Ще в березні-квітні побачили, що на нашу землю прийшла війна, і нам від неї нікуди не дітися. Ми самі взяли зброю, самі обрали свого президента. Свій парламент і свій уряд. Ми не тішимо себе ілюзіями з приводу їхньої богообраності, але знаємо, що завжди можемо їх змінити: якщо не так, то інакше.
А росіяни повірили, що живуть за широкою спиною однієї людини. А яка спина у карлика? Як за нею сховатися всій Росії? Тим паче, що розумієш: гном цей тебе від поглядів усього населення землі ніяк не закриває. І доведеться самому відповідати за свої злочини.
А тут ще в Грозному загриміло, і 70 чоловік невичерпного російського спецназу тепер не доїдуть до України. І на тлі Будинку преси, що горить, Путін оголосив про «лібералізацію» економіки. Що російською означає: рятуйся, хто як може! І прощавай імперський соціалізм — стійло для вічно п’яного і вічно зазіхаючого на чужий хліб російського «патріота».
Ні, російські клоуни не прозріли. Вони не задоволені тим, що суспільство виявилося не досить «моральним», щоб сприймати стусани зі сльозами радості і подяки вождю. Тим, що думці й уряд, підібрані Путіним з безсловесних м’ясорубок і скороварок, не можуть вилізти за межі своїх убогих програм і зробити так, щоб їм, клоунам, було добре.
А тому — весь цирк ще попереду.
Кінець світу кожен зустрічає по-своєму. Хтось копирсається у своїх і чужих гріхах, а хтось пускається берега. Ще один клоун з когорти мною згаданих — актор Охлобистін — з другої категорії. Він як бігав у ковпаку, так і бігає. Он дружині Мотороли шубу подарував, а самому йому — пляшку бухла, зробивши тим свій внесок у справу обігрівання населення холодного Донецька.
Ось така радісна новина для російського народу. Щоправда, і Охлобистіну вже незручно мозолити людям очі — назад, у церковники з акторів проситься. І піде, якщо, каже, візьмуть.

Євген ЯКУНОВ («Укрінформ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2014 > Тема "Резонанс"