Версiя для друку Обговорити в форумi

«Покращення» по-кримськи

З Інтернету: «…Аннексия Крыма четко поделила его жителей на два лагеря. Здесь нет не определившихся. Здесь даже маленькие дети знают, на чьей они стороне. И даже дети знают: если ты в желто-синем лагере — будь осторожен, не болтай лишнего. Украинский флажок в машине или вырывающееся из нее «Я не здамся без бою» — не удивляйтесь потом проколотым колесам. «Лайкнул» в «Фейсбуке» фотожабу на Путина или выматюкался в адрес новых порядков – жди вежливых экипированных гостей часов в 6 утра. И пусть самое крамольное, что они найдут в твоем доме, будет Коран или томик Кобзаря, это не важно. Они ведь не искать приходят. Запугать – вот главная их цель. Выдавить из Крыма потенциальных диссидентов, чтобы не портили благостную картину всенародной радости. Пророссийская истерия в Крыму выкрасила в цвета «аквафреш» гаражи, капоты машин, ворота, собачьи будки, автобусные остановки, строительные автокраны, детские площадки. И сорвала последний украинский флаг, который реял над Меджлисом, замазала краской почтовые желто-синие ящики, выкорчевала дорожные указатели с украинскими названиями. Поэтому цепляешься взглядом за сине-желтые одежды прохожих на улицах и манекенов в витринах магазинов. И хочешь верить, что этот выбор цветов не случайный. Ищешь своих. Среди чужих. «Будьте осторожны», — шепчет аптекарша девушке с кулоном-трезубцем на груди. Своя. «Вот вам пачка макулатуры», — говорит продавец, давая сдачу стопкой рублей. Свой. «Мама, не бери Ваньке эти носки, они же, как флаг России», — с детской непосредственностью заявляет девочка лет восьми в детском магазине. Свои. «Есть украинское молоко? Нет, российского не надо», — говорит женщина в магазине. Своя. Обрывки фраз, ненароком услышанные разговоры на улице, в маршрутке, в магазине, на рынке – сканер работает постоянно. И не только на поиск своих, но и на идентификацию чужих. Чтобы держаться подальше от этих рьяных и бескорыстных помощников новой власти…»
Цей допис невідомого автора говорить про те, що Крим так і не став стовідсотково проросійським. Українці відчувають себе так, як у Києві чи в Харкові на початку 80-х років минулого століття. І українцями бути некомфортно, але ж і росіянами ставати не хочеться…
З Андрієм Щекуном зустрічаюсь практично щоразу, коли приїжджаю до Києва. Прикро тільки, що не завжди оперативно подаю матеріал. Так і цей – з деяким запізненням. На останню нашу зустріч координатор громадського руху «Євромайдан-Крим» прийшов разом з черговим кримським біженцем. Мовчазний бахчисараєць Євген розповів про те, що вимушений був покинути півострів після того, як на знак протесту проти дебільної аксьоновської влади у кафе заспівав український гімн... Присутні кримські татари відразу підвелися і почали підспівувати. Хтось здивовано переглядався, ніби говорячи своїм поглядом: «Господи, невже це можливо?», хтось вороже зиркав з-під лоба. Після виконання гімну Євгена ввічливо попередили «доброзичливці», що так більше робити не можна. Що сваритися з новою владою – собі дорожче. Але молодий українець вже й сам давно вирішив: їхати на Велику Україну, їхати негайно з цього задушливого болота! Український гімн був прощанням з півостровом. Кримські татари залишаються — у них тут могили предків... Тримайтеся, хлопці. Ми ще повернемося! І допоможемо вам поставити «вату» на місце. А поки у нас багато справ на материковій Україні, адже війна на сході триває…
* * *
Євген просив не згадувати його прізвища і не давати в газету фото, адже на півострові залишилася рідня. Нова кримська влада з дисидентами бореться рішуче і жорстко, зовсім не так «інтелігентно», як українська бореться з сепаратистами в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Маріуполі… Але у нас, певно, свій шлях. Очевидно і своє призначення.
* * *
Цього разу, починаючи розмову з Андрієм Щекуном, я відразу поставив питання руба: оскільки минулого разу ми говорили про великі проблеми, то чи не можна тепер згадати про якісь успіхи українства в Криму? Бодай про якийсь позитив?
— Помітно, що останнім часом кримчани почали організовуватися в соцмережах, – відповів Андрій. — Насамперед, для того, щоб підтримувати одне одного морально. Вони створюють різні об’єднання, групи, остання група нараховує до 6 тисяч учасників. Її назва — «група за збереження громадянства України». Це говорить про великий потенціал того кримського середовища, яке стоїть на позиціях української державності, незалежної України. Тобто люди, які не хочуть брати російського громадянства, вважають, що краще триматися купи. Адже виживати в Криму, маючи лише українське громадянство, непросто. Ця група досить активна, вже налагоджені контакти з нашим МЗС. Незабаром представники цієї групи запрошують мене на свою зустріч. Виникає закономірне питання: патріотичні люди в Криму є, і важливо, як Україна буде їх захищати.
— Ліза Богуцька розповідала мені, що один із її кримських знайомих помер від інсульту, а інший покінчив життя самогубством. І одна, і друга смерть напряму пов’язані з окупацією Криму. Дизайнер, який отримав інсульт, незадовго перед тим просив у неї вибачення, мовляв, ти борешся, а я ось… вимушений отримати російське громадянство. Він дуже переживав ту обставину, що не має сили боротися з несправедливістю. А саму окупацію Криму він вважав великою несправедливістю і великим лихом для кримчан. Серце не витримало тривалого стресу… Інший же кримчанин просто не захотів приймати російського громадянства, після анексії Криму він втратив свій бізнес, розорився, а оскільки був дуже хворий і не мав грошей на лікування, то від того розпачу повісився…
— Завжди окупація територій є великим ударом для людей. Слабші можуть не витримати великого психологічного навантаження. Думаю, що багатьом кримчанам, які покинули півострів, потрібна допомога психологів.
— Мабуть, не тільки психологів…
— Звичайно! Повинна бути соціальна програма держави, яка б дозволила комплексно вирішувати питання. Поки що влада не розуміє, що треба вирішувати питання з житлом. Вирішувати можна по-різному. Якщо є заможні люди, які щось продали в Криму і тепер хочуть будуватися на материковій Україні, то держава повинна піти їм назустріч. Якщо людина не має коштів, щоб будуватися, треба надати їй соціальне житло. На тих умовах, що воно не може бути приватизоване кримчанами. Тобто коли повернуться до Криму, то віддадуть його державі. А поки будуть сплачувати стовідсотково комунальні послуги, також і оренду, але за пільговими цінами. А ще треба вирішити питання з працевлаштуванням. Це — першочергове питання. А вже потім, при потребі – оздоровлення, допомога психологів, про що я вже казав. Окрема робота повинна проводитися з дітьми. Бачу по своїх дітях, що переїзд був для них великою травмою. Вони без кінця малюють танки, танки, танки… На них синьо-жовті прапори, патріотичні гасла. Навіть на день народження моєї дружини син намалював листівку з гаслами: «Слава Україні» і «Смерть ворогам!». Отже, діти значно важче, ніж ми, дорослі, переносять окупацію. Адже це зруйнувало їхній світ… З малюнків видно, що вони підсвідомо бачать вихід у силовому вирішенні проблеми. Діти дуже переживали за мене, коли я був у полоні… Зрозуміло, що в цій ситуації не зайвою була б допомога психолога. Мало того, що на батьків звалилася купа проблем, але ж найболючіша проблема – діти. Скрізь навколо розмови про війну, увімкнуть телевізор – там теж війна…
— Не раз чув нарікання від знайомих кримчан, що проблеми кримських біженців ніхто не хоче вирішувати. Чим це можна пояснити: байдужістю держави? Наявність прихованих внутрішніх ворогів?
— Головний ворог – бюрократизм. Влада не хоче приймати потрібні законопроекти, бо це —зайві затрати. Значить, влада не зробила висновків після Майдану. Я ніколи не повірю, що в Україні зовсім немає на це грошей. А ще чималі гроші дають і міжнародні фонди та організації. Законопроект, який ми хочемо проштовхнути, відкриває механізм залучення міжнародних коштів якраз на потреби вимушених переселенців. З цим питанням упоралася Грузія, це робили й інші країни. Натомість влада своїм законом про вільну економічну зону зробила нас… нерезидентами. Вийшла постанова Нацбанку, і вже всі наші рахунки перекриті. Мається на увазі — кримські рахунки на тимчасово окупованій території. В тому числі, перекрито й рахунок нашої громадської організації «Український дім». А там же кошти, грант… Міг би мати якийсь оклад, писати проекти.
— Донецьким, мабуть, не легше...
— Думаю, у біженців з Донбасу проблема соціальної адаптації може стояти ще гостріше, ніж у кримчан. Психологічної – тим більше. Адже вони бачили кров і руйнування.
— Ми говорили про психологів. А церква? Вона не могла б допомогти у цій ситуації – як донецьким, так і кримчанам?
— Звичайно, церква багатьом допомагає. Ми з дружиною, коли є час, йдемо до церкви. Нещодавно до нас заїжджав владика Климент – він був у Києві проїздом, коли вирушав на святу землю, в Єрусалим. Я звернув увагу, як мої діти тягнуться до нього. Їм потрібна ця атмосфера християнської любові, відчуття людського тепла... Але дорослим кримчанам найбільше допомогло б відчуття, що держава про них постійно дбає і робить усе можливе, щоб повернути Крим в лоно України.

Сергій ЛАЩЕНКО

ТИМ ЧАСОМ...
У спецвідділенні міграційної служби у смт. Новотроїцьке Херсонської області немає канцтоварів і відсутнє опалення. Про це сайту «Крим.Реалії» повідомив координатор руху «Євромайдан-Крим» Андрій Щекун.
За його словами, ця інформація надходить від місцевих волонтерів. «До нас надходять такі сигнали про проблему в Новотроїцькому, де в міграційній службі досі немає опалення, немає канцтоварів, черги. Хоча в самій міграційній службі працюють «на знос», приймаючи по 170 кримчан на день. Але держава не дбає про цих співробітників», – розповів кримський активіст.
Ще однією проблемою цієї установи з обслуговування кримчан є відсутність можливості своєчасно і швидко оплачувати держмита. «Там потрібно поставити якісь термінали, щоб люди мали змогу одразу оплачувати держмито. На цей момент такої можливості безпосередньо в цьому пункті немає», – зазначив А. Щекун.
Нагадаємо, після анексії Криму, з 3 квітня почав працювати спеціальний підрозділ міграційної служби України в Херсонській області, який приймає кримчан з паспортних питань.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2014 > Тема "Українці мої..."