|
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема ""Будьмо!""
#47 за 21.11.2003
АЛЕ ЧОМУ ПАЛАЛИ ЇХНІ ГУБИ?
Діана ПЕРЕС, учениця 11-го класу ЗОШ № 4 м. Армянська.
Вона стояла, відвівши свої очі від нього, їй було страшно за себе, за нього, за них. Її маленький носик почервонів від холоду, очі були наповнені сльозами, ні, ні, вона зовсім не плакала, так іноді буває від морозу, але, все ж, було щось трагічне в її очах, ні, щось трагічно пусте в її трагічно холодних очах. В тремтячій руці, що вражала своєю тендітністю, а ще більше силою, що зосереджена в ній, догорав недопалок, попіл якого паплюжив недоторканий сніговий килим, обпікав її замерзлі пальці, але вона вже нічого не відчувала, а іноді здавалось, що вона цього хоче: що таке фізичний біль поряд з душевним, поряд з пустотою?
Єдине, чого вона справді хотіла, - це бігти, бігти, бігти... хтозна-куди, кричати - хтозна-що. Але чомусь вона стояла твердо і непохитно (так не стоять тендітні леді), мов вросла в землю; вона мовчала, мовчала холодно і байдуже (так не мовчать навіть німі); вона не кохала його так сильно (так навіть не ненавидять).
Іноді ставало просто страшно, здавалось, що вона ледь дихає, груди були нерухомими, і щось важке стискало легені, лише ледь помітна пара виривалася з гарячих вуст. Так, так, я не помилилась, вуста справді були гарячими, більш того, вони палали.
Він стояв, відвівши свої очі від неї, йому було прикро за себе, за неї, за них. Він дивився на неї, спалював своїм поглядом, а вона чомусь не горіла. Він дихав часто, ніби тільки що прибіг, він збуджений, збуджений настільки, що міг зараз же зірватись з місця, саме тому він постійно переступав з ноги на ногу. Очі його були розгубленими, там було безліч почуттів, різні думки, спочатку одне, потім друге, третє, перше, шосте... все перемішалось в голові, в очах, в серці. Я не могла зрозуміти його очі, та він й сам не міг зрозуміти себе. Щось його бентежило, злило, пом'якшувало. Смішно дивитись, могутнє тіло, такий "володар життя", здається таким слабким і легким, що найменший подих вітру здатний зірвати його з місця, саме тому він за щось тримався своєю могутньою, але такою слабкою рукою. Він хотів порушити цю важку тишу, але не міг, набирав повітря, щоб щось сказати, і знову замовкав. Чому? Він був занадто слабким? Ні, він сильний, він дуже сильний, він занадто сильний, щоб говорити, він - чоловік...
Він - чоловік, вона - жінка, вони могли бути щасливими, вони могли...
Я стояла, відвівши від них свої очі, мені було страшно за неї, за нього, за них, страшно за стіну, що стояла між ними, за холод у їхніх душах, за те, що вони не змогли.
Але чому так палали їхні губи?
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1452
|
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГ╤Й МАРТИНЮК
ПЕРЕМОГА НА П╤ДСТУПАХ ДО КИ╢ВА
