Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Р╤ЗДВЯНА ЗУСТР╤Ч НА ГАЛИЦЬК╤Й ЗЕМЛ╤
М╕сце зустр╕ч╕ — Червоноградська м╕ська б╕бл╕отека для д╕тей — обрано не випадково.


СВЯТО – НАПЕРЕК╤Р ВСЬОМУ!
У «Св╕тлиц╕» в Криму на Р╕здво знову з╕бралися однодумц╕. Були ╕ кутя, ╕ до кут╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Все с╕ре на двор╕… Сн╕ги – лиш на гор╕! Гриби у грудн╕ – де таке бува╓? Це,...


МЕЛАНКА ЗАПРОШУ╢ НА ЩЕДРУ КУТЮ
У давнину д╕вчата цього вечора збиралися поворожити, так само, як ╕ в н╕ч на Андр╕я.


УКРА╥НСЬКЕ Р╤ЗДВО
На щастя, укра╖нськ╕ обряди ╕ звича╖ нин╕ в╕дроджуються.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 09.01.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 09.01.2015
«НАЙБ╤ЛЬШЕ НАМ БОЛИТЬ ДОБА БЕЗСЛАВНА», АБО ПРО «ДИВАНИ ОКСОЛАНИ» ТА ╥ХНЬОГО АВТОРА

Поет ╕ час

Добре знаючи Дмитра Шупту як гарного л╕рика з╕ сво╖м неперес╕чним голосом ще з 60-х рок╕в уже минулого стол╕ття, який на сьогодн╕ ╓ автором б╕льш як 30 в╕ршованих зб╕рок, з ц╕кав╕стю взяв до рук його нову книгу, що вийшла в одеському видавництв╕ «Астропринт» ╕ вм╕щу╓ поему «Дивани Роксолани». Однак не зовс╕м подивувався так╕й зм╕н╕ його творчих ор╕╓нтир╕в, бо, подумки повертаючись у т╕ вже далек╕ минул╕ л╕та, коли Д. Шупта мешкав у Криму, згадав, що починав в╕н св╕й творчий шлях як гуморист-сатирик з коротких м╕н╕атюр-еп╕грам та дружн╕х шарж╕в.
А вчитись цьому молодому тод╕ поетов╕ було в кого – це, перш за все, «генерал» см╕ху, незабутн╕й Степан Ол╕йник ╕ наш кримський «класик» Дмитро Черевичний. Тож вряди-годи ще тод╕ зустр╕чав Дмитров╕ сатиричн╕ й гумористичн╕ твори в кримськ╕й прес╕, а окрема ╖хня доб╕рка з’явилась в колективному зб╕рнику п╕д назвою «Лучи, которые горячи», до того ж ╕люстрованому його власними карикатурами. Вже т╕льки з тод╕шнього доробку Д. Шупти можна було б укласти окрему зб╕рочку, та починалися часи чергового «полювання на в╕дьом» радянською службою безпеки, ╕ наш автор був занесений до «чорного списку» 63-х укра╖нських нац╕онал╕ст╕в. А тут ще й знайомство з Василем Стусом, з яким в╕н зблизився в 1963 роц╕ на Всеукра╖нському сем╕нар╕ творчо╖ молод╕ в Одес╕, орган╕зованому Сп╕лкою письменник╕в Укра╖ни. Учасник╕в того сем╕нару кадеб╕сти тримали на приц╕л╕. ╤ згодом були репресован╕ В. Стус ╕ В. Захарченко, а В. Сорока – молодий поет ╕ скульптор, автор погруддя В. Стуса, яке в╕н зл╕пив тод╕ ж на очах учасник╕в сем╕нару, був знайдений мертвим. Кер╕вника ж сем╕нарсько╖ секц╕╖ поез╕╖, знаного л╕тературознавця, критика, чи не найв╕дом╕шого досл╕дника тод╕шньо╖ укра╖нсько╖ л╕рики, зав╕дувача в╕дд╕лу ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка Академ╕╖ наук Укра╖ни його директором М. Шамотою (зв╕сно, за рекомендац╕╓ю всюдисущого ЦК) було вигнано з роботи.
Не оминув репрес╕й ╕ Дмитро Шупта, за яким вс╕ ц╕ часи пильно стежило «недремне око». Вже в 1983 роц╕ п╕д час останньо╖ андроп╕всько╖ «заглади» для цього був знайдений вагомий прив╕д. Йому ╕нкрим╕нували не що ╕нше, як наявн╕сть вогнепально╖ збро╖ (бо що ж то за такий нац╕онал╕ст, якщо в╕н не озбро╓ний!) та ц╕лого арсеналу набо╖в ╕ вибух╕вки, м╕шки долар╕в, рад╕останц╕╖ й передавач╕. А ще й зв’язок з польською «Сол╕дарн╕стю». Це т╕ ж методи звинувачень, до яких охоронц╕ державного спокою вдавались ╕ в минул╕ тотал╕тарн╕ радянськ╕ часи. Згадати хоч би сфабриковану ними справу про м╕ф╕чну Сп╕лку визволення Укра╖ни, внасл╕док чого було репресовано десятки, як не сотн╕ кращих представник╕в укра╖нсько╖ творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖ – письменник╕в, митц╕в, науковц╕в, мислител╕в, державних ╕ громадських д╕яч╕в. Цим було завдано непоправного удару всьому ╕нтелектуальному генофонду укра╖нсько╖ нац╕╖.
Отож через сфальсиф╕кован╕ звинувачення опинився поет на «державних харчах» – у ки╖вськ╕й пр╕снопам’ятн╕й Лук’ян╕вц╕. Та доля виявилася до нього б╕льш прихильною. Наступного 1984 року за в╕дсутн╕стю доказ╕в ╕ з нагоди чергово╖ зм╕ни в мадригал╕ дряхлих московсько-радянських вожд╕в його зв╕льнили.
Ось такий був гумор… Тож поверта╓мось до нашого сьогодення ╕ до вже згадано╖ на початку гумористично╖, як вона представлена видавництвом, поеми Дмитра Шупти. Правда, як на мене, то творов╕ можна дати дещо ширше жанрове визначення, а саме – сатирично-гумористичне, бо йому притаманн╕ ц╕ дв╕ ознаки, що сп╕в╕снують м╕ж собою як два р╕внолик╕ крила.
Композиц╕йно поему складають 24 розд╕ли. ╤ на перший погляд може здатися, що окрем╕ з них порушують загальну ц╕льн╕сть твору. Та це поясню╓ться взятою автором за основу опов╕д╕ часозм╕ною под╕й. Славне минуле Укра╖ни служить йому для в╕дпов╕дного фону, для з╕ставлення з непривабливою сучасн╕стю. Отож кожен з розд╕л╕в п╕дпорядкований сво╓му ╕дейно-тематичному зм╕сту, що в ц╕лому служить основному смисловому спрямуванню твору – авторському убол╕ванню за сьогодн╕шн╓ занедбане становище Укра╖ни та в╕дчутного в п╕дтекст╕ заклику до сучасник╕в збудувати таку державу, за яку не буде соромно н╕ нам, н╕ нашим д╕тям ╕ правнукам, ╕ вс╕м прийдешн╕м покол╕нням. До таких роздум╕в п╕дводить вся сюжетна фабула твору, в основ╕ яко╖ лежить два часов╕ вим╕ри – наше славне ╕сторичне минуле ╕, на жаль, невт╕шне, скрутне сьогодення, що настало нин╕, коли, як пише поет, «спливло под╕й чимало за водою», «тепер нов╕ геро╖ ╕ часи», коли «занедбаною хир╕╓ земля»! ╤ саме ц╕ «нов╕ геро╖» – головний об’╓кт сатири автора. Вони, сам╕ збагачуючись, призводять Укра╖ну до такого занепаду, до зубож╕ння. На приклад╕ «д╕яльност╕» цих нувориш╕в в окремому рег╕он╕ – на Одещин╕ — поет тип╕зу╓ знищення пам’яток ╕стор╕╖ ╕ культури та, власне, нашо╖ ╕сторично╖ пам’ят╕, нашо╖ нац╕онально╖ духовност╕.
Сама назва поеми символ╕чна ╕ набува╓ р╕зного тлумачення, в╕дпов╕дно до зображеного в н╕й часопростору ╕ самого зм╕сту опов╕д╕. Головна геро╖ня – Роксолана символ╕зу╓ собою патр╕отичне служ╕ння р╕дн╕й Вкра╖н╕ нав╕ть в таких екстремальних умовах, в яких вона опинилася.
Отже, вс╕ под╕╖ поеми зосереджуються навколо центрального образу Роксолани, яка змальована автором у двох названих вище часових реал╕ях. В минулому – це ╕сторична особа Настя Л╕совська з Рогатина, що була продана в рабство, а згодом стала улюбленою дружиною турецького султана Сулеймана й активно впливала на його державну пол╕тику. Вона була причетна до ряду «султанських перемог», а ╖╖ «поез╕й видан╕ дивани (зб╕рки в╕рш╕в, як╕ вона писала – М. В.) дух п╕д╕ймали до бо╖в», ╕ в╕д цього «слава Роксолани повсюди ширилась-росла». Та не забувала вона ╕ свою р╕дну землю, лишаючись там, на чужин╕, патр╕откою. Роксолана «свою В╕тчизну берегла», «…допомагала Укра╖н╕ уникнути ганебних плюндрувань», сприяла козацтву – «в╕д султана давала зв╕стки козакам».
Та з того часу «спливло под╕й чимало за водою». Тепер все це – минула ╕стор╕я. Автору ж «болить» наше сучасне. ╤ нин╕шня Роксолана – це просто живий товар. Як сказано в твор╕, «…нов╕тня Роксолана – д╕вка з нашого села», яка тепер по заморських борделях «забавля ╕ заробля». Та, на жаль, про таких, як вона, «своя держава не подбала ще н╕як». От ╕ змушен╕ вони понев╕рятися по св╕тах у пошуках кращо╖ дол╕.
Таким чином, основне ╕дейне навантаження вт╕лене в тих розд╕лах поеми, що присвячен╕ наш╕й сучасност╕. ╤ вони, ц╕ розд╕ли, образно в╕ддзеркалюють вс╕ т╕ негаразди, що д╕ються в наш╕й держав╕ саме зараз.
Як же дал╕ розвиваються зм╕стовн╕ кол╕з╕╖ твору? Основна сюжетна канва поеми розкрива╓ться на тл╕ одеських будн╕в, що тип╕зують нин╕шн╕й стан вс╕╓╖ Укра╖ни. Правда, на перший погляд може здатися, що м╕сцями опов╕дь дещо непосл╕довна, а окрем╕ еп╕зоди мало пов’язан╕ з ╖╖ основним сюжетним стрижнем. Це й описи одеських ринк╕в з ╖хн╕ми косм╕чними ц╕нами, ╕ секс-шоп╕в, ╕ одесько╖ гуморини тощо. Однак при уважному вчитуванн╕ в текст таке враження зника╓, оск╕льки вс╕ ц╕ еп╕зоди по╓днан╕ композиц╕йною структурою твору ╕ диктуються сво╓р╕дн╕стю його арх╕тектон╕ки, сприяючи б╕льш повному окресленню нашого сьогодення, його художньому узагальненню.
Нов╕тня Роксолана умовля╓ свого «султана»-господаря в╕дпустити ╖╖ в кру╖з ╕, благословенна ним, в╕дплива╓ катамараном до столиц╕ п╕вденно╖ Пальм╕ри – Одеси. М╕сто гостинно стр╕ча╓ тепер вже заморську гостю. Однак ╖╖ вразило те, що на колись р╕дн╕й ╖й земл╕ вона не побачила н╕чого укра╖нського. Вдаючись до конкретно╖ детал╕зац╕╖ вс╕х нин╕шн╕х негатив╕в шляхом ╖хнього нагн╕тання, поет малю╓ непривабливу картину тотального наступу на все нац╕ональне. На кожному кроц╕ бачиться чуже, всюди засилля ╕ноземщини («ще живе тут право окупантське – не державне мовить ще табло», «вулиц╕ забили «Мерседеси» й ╕нш╕ ╕номарки дорог╕», «по чужому шкварять на майдан╕»). Тому й здалося Роксолан╕, «що Одеса – ще один Стамбул».
Автор, подорожуючи разом ╕з сво╓ю геро╖нею, на кожному кроц╕ стр╕ча╓ться з проявами неукра╖нськост╕ й денац╕онал╕зац╕╖. Ось хоч би назви одеських вулиць:

╢ тут вулиця ╢врейська,
Бульвар ╤тал╕йський…
Буде Ф╕нська ╕ Турецька,
Т╕льки укра╖нський
У Одес╕ дух в╕дсутн╕й –
Натяку нема╓.

А от оздоблена грецькими колонами одеська мер╕я, котру зводили римляни ╕ про яку люди кажуть, що «це — не мер╕я, а якась химер╕я». ╤ ця, за словами автора, «мер╕я не наша, …бо у н╕й – не наша влада ╕ чуж╕ порядки». Тому-то ╕ д╕╖ ╖╖ – антиукра╖нськ╕:

Зв╕дси – геть державну мову,
Укра╖нцям – дзуськи:
Прийняли тут постанову:
«Гавар╕ па-русск╕!»

В угоду ж шов╕н╕стичним п’ятиколонникам та ╖хн╕м попихачам ╕ блюдолизам мер╕я прийма╓ постанову про спорудження в м╕ст╕ пам’ятника ╕мперськ╕й цариц╕ Катерин╕ ╤╤ як засновниц╕ м╕ста. Хоч, за твердженнями неупереджених ╕сторик╕в, м╕сто п╕д назвами Кочуб╕╖в – Качибей – Хаджибей ╕снувало ще за час╕в Ск╕ф╕╖, за п’ятсот л╕т до катерининського указу 1784 року. ╤, таким чином, як зазнача╓ поет, сталося те, що:

«В догоду царственн╕й парсун╕,
Поповнивши духовний сонм кал╕к,
Сам╕ соб╕ (як╕ так╕ розумн╕!)
Одес╕ втрич╕ скоротили в╕к».

Мандри м╕стом тривають. ╤ ось уже читацьку увагу приверта╓ Палац спорту, що по праву мав би носити ╕м’я знаменитого борця ╤вана П╕ддубного, який виступав на одеськ╕й арен╕ ╕ прин╕с Укра╖н╕ св╕тову славу. Палац оточують скульптури сумн╕вного стилю, яким автор да╓ свою характеристику. Вони, ц╕ скульптури, не милують око, а навпаки лякають сво╓ю неоковирн╕стю, постають як витвори «хворо╖ уяви», виглядають «наче жертви переможця, як╕сь безхребетн╕», «наче привиди бовван╕в, наче мокр╕ кури, як марення наркоман╕в – ус╕ от╕ скульптури», «н╕ краси, н╕ сил, н╕ дару у ╖хньому т╕л╕», «не скульптури, а потвори вкруг палацу спорту», «╖х на звалищ╕ у см╕тт╕ ставить небезпечно». Тому поет виносить цим «шедеврам», що викликають одну в╕дразу, св╕й безкомпром╕сний присуд: «Глянеш на от╕ погруддя, втечеш в╕д арени».
╤ повсюди в Одес╕, м╕ст╕, як пише автор, «збайдуж╕ння й диких згуб», де б не побували мандр╕вники, в╕д морвокзалу ╕ аж до знаменитого Привозу, вбачаються сл╕ди безголового чи, навпаки, злод╕йського господарювання, внасл╕док якого «живе народ злиденний в нас на хл╕б╕-сол╕».
В╕дв╕дав поет з╕ сво╓ю геро╖нею ╕ м╕тинг на Куликовому пол╕, де люди звинувачували владу ╕ шпетили ╖╖ оч╕льник╕в «через те, що жисть у нас не важна – т╕льки влади – не чиясь вина, що не р╕дна влада ╕ продажна, й зл╕сно корумпована вона, що пора вже винних покарати – ск╕льки б╕д в╕тчизн╕ завдали, що при влад╕ в нас не демократи, а все т╕ ж, колишн╕, що були».
Автора тривожить повсюдне свав╕лля, нищення ╕ розруха. Убол╕ваючи за такий стан речей, поет не дистанц╕ю╓ себе н╕ в╕д нього, н╕ в╕д людей, вдаючись до займенниково╖ форми «ми»: «Ми пограбован╕ щойно «Лукойлами», також непевн╕стю ╕ терм╕налами».
Хвилю╓ поета ╕ спос╕б життя нашо╖ майбутньо╖ зм╕ни – молод╕, ╖╖ нездоровий потяг до спиртного, наркотик╕в, кур╕ння, особливо серед д╕вчат, що загрожу╓ ф╕зичному здоров’ю нац╕╖. Про все це пише в╕н гостро ╕ бол╕сно, а водночас образно ╕ дотепно:

Слався, зм╕на благоглупа!
Гостро димом день пропах –
Йде красуня голопупа
╤з цигаркою в зубах.
Ось в╕д чого ми – несильн╕,
Кволих ма╓мо внучат.
В нас не вузи, а коптильн╕,
Що закопчують д╕вчат.

╤ чим дал╕ мандру╓ автор ╕з Роксоланою м╕стом, тим б╕льше непривабливих картин поста╓ перед ними. А все змальоване сприйма╓ться як док╕р ╕ влад╕, ╕, врешт╕, вс╕м нам, що так╕ безхребетн╕, що дозволя╓мо ╖й, обран╕й нами ж, чинити проти нас.
Отже, все те, що побачив поет в Одес╕, тип╕зу╓ вс╕ нин╕шн╕ негативи, починаючи в╕д нехтування нашою нац╕ональною ╕стор╕╓ю та культурними ц╕нностями, нищенням ╖хн╕х пам’яток (як, прим╕ром, описана доля двохсотл╕тнього дуба б╕ля мер╕╖, який був п╕д охороною закону ╕, незважаючи на це, безжально п╕дтятий байдужою владною сокирою) до значного пог╕ршення матер╕ального статку людей, насл╕дком чого стало масове трудове зароб╕тчанство за кордоном, де наш╕ мил╕ красун╕-Роксолани змушен╕ торгувати сво╖м т╕лом. ╤ недаремно в поета, як б╕ль душ╕, вирива╓ться оте розпачливо-бол╕сне: «Укра╖но, дай же нам притулок, ми за тебе гиб╕ли в тюрм╕». А ще виника╓ мимов╕льне бажання, висловлене у змовницькому звертанн╕ до Роксолани: «Давай махнемо навдьор в╕д нашого жаху ╕ блуду». Оц╕нкою всього баченого автор н╕би д╕литься ╕з сво╓ю геро╖нею («те, що твориться в Одес╕, Роксолано, просто жах»), а воно (те бачене) почина╓ ╕ в не╖ викликати неспок╕й («сум’яття Роксолан╕ душу розтривожили усю»). Поступово вона ╕з байдужого спостер╕гача мовби ста╓ авторським сп╕впереживачем ╕ врешт╕ його сп╕льником.
Тв╕р змушу╓ задуматись над питаннями: «Хто ми ╓ в сво╖й держав╕? Чому д╕йшли до такого глуму над нею ╕ над собою, сво╖м життям?».
Ста╓ страшно в╕д того, що втрачаються успадкован╕ десятками покол╕нь ╕ пронесен╕ через стол╕ття наш╕ нац╕ональн╕ ц╕нност╕, що духовн╕ начала п╕дм╕няються ерзацем. Все це веде до розмивання ╕ врешт╕ н╕веляц╕╖ всього нац╕онального. То ж яка п╕сля цього може бути мова про розбудову Укра╖ни, про яку мр╕яло не одне покол╕ння ╕ до яко╖ кличуть ╖╖ сучасн╕ буд╕внич╕?! Тому й пройма╓ весь тв╕р авторська тривога за нин╕шн╕й стан Укра╖ни, а разом з тим вчува╓ться ╕ заклик пробудитися (╕ як тут не згадати слова нашого Великого предтеч╕ Тараса Шевченка: «Схамен╕ться, будьте люди, бо лихо вам буде!»), об’╓днати сво╖ зусилля вс╕м патр╕отам заради благородних ц╕лей, ради св╕тлого майбутнього нашо╖ Укра╖ни.
Таким чином, поема Д. Шупти «Дивани Роксолани», попри екскурси в минуле, вс╕м сво╖м образно-словесним зм╕стом звернена в наше непривабливе ╕ скрутне сьогодення ╕ пройнята утвердженням нашого нац╕онального духу, нашого роксоланства. Патр╕арх укра╖нсько╖ л╕тератури Павло Загребельний, розкриваючи це поняття ╕ характеризуючи саму Роксолану, зазначив: «Роксолана не впала у в╕дчай. У н╕й перемогла велич». Власне, це, як мен╕ бачиться, — нац╕ональна дел╕катна «укра╖нська душа». Вона, за його словами, «показала людям ╕ св╕тов╕, що таке укра╖нець ╕ укра╖нський дух!». Та, на жаль, цього роксоланства особливо сьогодн╕ нам не вистача╓, ╕ з цим, мабуть, пов’язан╕ вс╕ наш╕ негаразди як в минулому, так ╕ нин╕.
То, дай же, Боже, щоб ╕ ми н╕коли не впадали у в╕дчай, щоб кожен з нас в╕дчував себе укра╖нцем ╕ щоб в ньому перемогла велич його душ╕. ╤ тод╕ минуть вс╕ наш╕ б╕ди. Тож ма╓мо над╕ю, що нин╕шня укра╖нська влада, що назвала себе демократичною, врешт╕ розпочне докор╕нно зм╕нювати ситуац╕ю в кра╖н╕, об’╓дна╓ все сусп╕льство навколо нац╕онально╖ ╕де╖. ╤ кожен громадянин знайде соб╕ м╕сце (дозволю тут перефразувати Тараса Шевченка) «на р╕дн╕й, на сво╖й земл╕». А наш╕ мил╕ Роксолани сво╓ю чар╕вною красою будуть надихати сильну стать на славн╕ д╕ла в ╕м’я розбудови сп╕льного дому, нашо╖ р╕дно╖ Роксолан╕╖ (так колись у давнину звали Укра╖ну-Русь наш╕ предки).
Поема Дмитра Шупти «Дивани Роксолани», безперечно, ╓ його творчим усп╕хом. Хтось може закинути автору нер╕дке вживання давньо╖ арха╖чно╖ лексики ╕ тюркомовних запозичень. Однак саме вони найб╕льше сприяють передач╕ в╕дпов╕дного ╕сторичного колориту ╕ створюють атмосферу, коли читач н╕би сам ста╓ св╕дком описаних под╕й. Загалом тв╕р сприйма╓ться як док╕р нам, нин╕ живим, за те, що сталося з нами ╕ нашою землею. ╤ ╖╖ основним лейтмотивом ╓ протест проти такого стану речей в Укра╖н╕ ╕ заклик очиститись, вимести весь бруд, усю скверну ╕ нечесть з╕ сво╓╖ земл╕ ╕ вс╕м разом взятися за розбудову укра╖нсько╖ Укра╖ни.

Михайло ВИШНЯК
м. С╕мферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 09.01.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14559

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков