Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2798)
З потоку життя (5924)
Душі криниця (3319)
Українці мої... (1432)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1631)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕ СТАЛО ╤ВАНА ДРАЧА…
╤ван Драч був поетом, перекладачем, к╕носценаристом, драматургом, державним та громадським д╕ячем.


«РАТАЙ УКРА╥НСЬКОГО ЕФ╤РУ»
У Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ журнал╕ст╕в Укра╖ни в╕дбулась презентац╕я книги спогад╕в про видатного...


УКРА╥НА ПАМ'ЯТА╢ ╤ ВШАНОВУ╢ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО
Третього травня нин╕шнього року виповнилось 145 рок╕в з тих п╕р, як перестало битись серце...


У ГОСТ╤ ДО ХУДОЖНИКА
1 червня святкував св╕й 81-й день народження в╕домий кримський художник, граф╕к, живописець,...


ЛЕОН╤Д КАНТЕР, РЕЖИСЕР Ф╤ЛЬМУ «М╤Ф» ПРО ЗАГИБЛОГО В АТО ОПЕРНОГО СП╤ВАКА ВАСИЛЯ СЛ╤ПАКА, ПОК╤НЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
«Чолов╕к мав смертельне поранення в щелепу. Характер поранення та передсмертна записка...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 16.01.2015
«Я ПРИМУШУВАВ СЕБЕ МОЛИТИСЯ ЗА ВОРОГ╤В...»

Дорога до Храму

43-Р╤ЧНИЙ СВЯЩЕНИК УГКЦ ТИХОН КУЛЬБАКА 12 Д╤Б ПРОВ╤В У ПОЛОН╤ БОЙОВИК╤В «ДНР». ЗА ЦЕЙ ЧАС ЙОГО ТРИЧ╤ ВИВОДИЛИ НА РОЗСТР╤Л. ХВОРОГО НА ЦУКРОВИЙ Д╤АБЕТ ОТЦЯ ТИХОНА ТРИМАЛИ БЕЗ Л╤К╤В, ДОВ╤ВШИ ДО Д╤АБЕТИЧНО╥ КОМИ. ТА В╤Н ВИЖИВ ╤ ТЕПЕР МОЛИТЬСЯ ЗА НАВЕРНЕННЯ СВО╥Х ВОРОГ╤В.
ТИХОН КУЛЬБАКА, ЯКИЙ НАРАЗ╤ ПРАВИТЬ У ЛЬВОВ╤ ╤ ОЧОЛЮ╢ ГРОМАДСЬКУ ОРГАН╤ЗАЦ╤Ю «СП╤ЛЬНОТА ПЕРЕСЕЛЕНЦ╤В ╤З ДОНЕЦЬКА ТА СХОДУ УКРА╥НИ», РОЗПОВ╤В ПРО ЦЕ П╤Д ЧАС ЗУСТР╤Ч╤ З КОРЕСПОНДЕНТОМ «УКР╤НФОРМУ».

— Отче, як Ви – звичайний хлопець, донеччанин у шостому покол╕нн╕ — в часи войовничого ате╖зму вир╕шили присвятити сво╓ життя служ╕нню Богов╕ ╕ Церкв╕? Може, Ваш╕ батьки були глибоко в╕руючими?
— Н╕. У мене була «звичайна» радянська с╕м’я, радянська атмосфера вдома. Мати зав╕дувала будинком культури. Батько — технар. П╕зн╕ше, коли я вже став на свою стезю, мама жартувала: «Я — служитель культури, а ти — служитель культу». В╕ра була, напевно, в душах ╕ генах. Але назовн╕ ╖╖ не виносили.
— ╤ що, нав╕ть кут╕ не варили?
— Кутя була, але це ╕ все. ╤ це — класичний приклад, як Бог кличе нав╕ть ╕з таких терен╕в, таких людей.
— А як Вас покликав? Був якийсь знак?
— Н╕, я просто почув особистий потяг до всього, що стосувалось церкви, це почало мене дуже ╕ дуже ц╕кавити. Пригадую, у 1988 роц╕ вперше в СРСР в╕дсвяткували Хрещення Рус╕. Вперше по телев╕зору я побачив священнослужител╕в. Це ще б╕льше п╕дсилило ╕нтерес до рел╕г╕╖. Тод╕ у нас в с╕м’╖ була гарна традиц╕я: ми багато подорожували. Щороку ╖здили до Ки╓ва, Лен╕нграда, Москви. А в Москв╕ щоразу в╕дв╕дували Новод╕вочий цвинтар ╕ д╕ючий храм на ньому. Пам’ятаю, як ми сид╕ли неподал╕к цього храму у парку. Там я побачив хлопц╕в, мабуть, сем╕нарист╕в, бо були у п╕дрясниках. Мама перехопила м╕й погляд ╕ запитала: «Тоб╕ це ц╕каво? То, може, ╕ ти хот╕в би так?». Це був перший ╕ останн╕й випадок, коли ми з батьками говорили на цю тему.
— ╤ не в╕дмовляли Вас?
— Н╕, я з╕ ср╕бною медаллю зак╕нчив школу ╕ вступив до Донецького мед╕нституту. Провчився там аж п╕втора коридору, як казала мама. ╤ хоч до того марив х╕рург╕╓ю, мав велику б╕бл╕отеку медично╖ л╕тератури, раптово в╕дчув шалену в╕дразу до медицини. Я не м╕г нав╕ть наблизитись до нашого навчального корпусу: розвертався, прогулював лекц╕╖ ╕ йшов до церкви. Так ╕ зробив св╕й виб╕р. П╕шов у деканат забирати документи. Там запитують: «Куди?».
— В сем╕нар╕ю (а я був комсоргом, старостою курсу).
— Ти соб╕ не уявля╓ш, що робиш...
А через три роки викладач╕ нашого ╕нституту прийшли до церкви, де я служив, охреститися...
Батькам я довго н╕чого не казав, та п╕д╕йшов час сес╕╖ ╕ мусив з╕знатися. Це було для них справжньою трагед╕╓ю. Але через якийсь час мама сказала, що фактично я прив╕в ╖х до церкви ╕ з╕зналась, що вже не уявля╓ мене в ╕нш╕й якост╕.
— Мабуть, це було найвище визнання?
— Мабуть. Батьк╕в уже два роки нема╓. А ц╕ слова у пам’ят╕, наче т╕льки сказан╕.
— Ви отримали свячення в Православн╕й церкв╕ Московського патр╕архату?
— Так, мене було посвячено в 19 рок╕в з умовою подальшого теолог╕чного навчання. Спочатку я зак╕нчив Ки╖вську духовну сем╕нар╕ю, пот╕м — Ки╖вську православну богословську академ╕ю та ╤вано-Франк╕вську теолог╕чну академ╕ю.
— А як╕ шляхи Господн╕ привели православного священика в ун╕атство, до якого у Московського патр╕архату ставлення вкрай негативне?
— Я шукав ╕деальну церкву, де не буде под╕л╕в, не буде радикал╕зму ╕ ворожого ставлення до ╕нших конфес╕й. Такою для мене стала Вселенська церква ╕ як ╖╖ г╕лка — УГКЦ. Я не ╕деал╕зую м╕й новий д╕м. Але в╕н в╕дкритий для м╕жконфес╕йного д╕алогу, а ще — дуже ╓вропейський ╕ демократичний.
— Найкращим прикладом м╕жконфес╕йного д╕алогу став Молитовний майдан у Донецьку, в якому Ви брали активну участь протягом тривалого часу...
— Це був синтез м╕жконфес╕йно╖ ╕ водночас м╕жрел╕г╕йно╖ ╕н╕ц╕ативи. П╕сля першо╖ смерт╕ актив╕ста у Донецьку представники УГКЦ, РКЦ ╕ протестанти вир╕шили, що потр╕бно впливати на певн╕ процеси, як╕ вже вийшли з-п╕д контролю ╕ набирають жахаючих форм ╕ зм╕сту. Ми вир╕шили вийти з╕ сво╖м служ╕нням за меж╕ церков, щоб продемонструвати позиц╕ю, протилежну т╕й, яка дом╕нувала у натовп╕, — позиц╕ю в╕руючих. Щовечора ми збиралися на сво╓му Молитовному майдан╕ ╕ п╕д Державним прапором молилися за Укра╖ну.
— Як це сприймалося?
— Не раз нас в╕тали вод╕╖ автобус╕в, як╕ про╖жджали мимо, траплялось, махали прапорцями з авт╕вок. Щоправда, це було р╕дко, адже використання синьо-жовто╖ символ╕ки у м╕ст╕, де вимахували триколорами, було вкрай небезпечним.
— Як╕ ще конфес╕╖ при╓днались до Молитовного майдану?
— Долучився особисто шейх Са╖д ╤смаг╕лов — муфт╕й Духовного управл╕ння мусульман Укра╖ни (саме шейх Са╖д виручив п╕зн╕ше отця ╕з полону — ред.). Разом ╕з ним прийшли його в╕рн╕. Згодом долучилися буддисти. Шейх молився арабською мовою. В╕н проказував молитву, наближену до нашо╖ «Отче наш». ╤ вся сп╕льнота п╕сля ╖╖ завершення промовляла «Ам╕нь!». А найпромовист╕шою ╕люстрац╕╓ю стала фотограф╕я, яку я розм╕стив на сво╖й стор╕нц╕ у Фейсбуц╕. На н╕й мусульманин на ╕м’я ╤сса (╤сус) у центр╕ Донецька п╕д укра╖нським прапором молиться за Укра╖ну. Сам в╕н палестинець, який народився в ╢русалим╕, навчався у наш╕й держав╕ та залишився тут жити...
— Хто з р╕дних у Вас там залишився?
— Залишились брат, плем╕нник. Вони зараз живуть на укра╖нськ╕й територ╕╖, що межу╓ ╕з зоною АТО. За 500 метр╕в в╕д нашо╖ хати стоять в╕йськов╕. Район дуже непростий — це м╕сто Дзержинськ.
— Рос╕йська пропаганда не под╕лила вас, як тисяч╕ ╕нших с╕мей?
— М╕й брат сказав: «Якби я не знав тебе, не знав тво╓╖ ╕стор╕╖ ╕ тиждень подивився телебачення, то став би такою ватою, що просто жах». Тому у мене, як у громадянина, одне запитання до влади: «Чому ми наст╕льки програ╓мо ╕нформац╕йну в╕йну?». Я знаю, що техн╕чно можливо припинити цей пот╕к брехн╕, в╕друбати «вещание». Можна вздовж кордону встановити ретранслятори нашого телебачення.
— ╤ Ви впевнен╕, що наш╕й правд╕ пов╕рять?
— Десять не пов╕рять, один пов╕рить. Нехай буде хоч якась альтернатива. Якщо хтось пов╕рить, це спрацю╓ як геометрична прогрес╕я. А ми н╕чого не робимо ╕ програ╓мо.
— Якщо можна, розкаж╕ть, за яких обставин Ви потрапили у полон?
— Вже можна, бо був момент, коли я не м╕г про це говорити. Три м╕сяц╕ мовчав, ховався в╕д журнал╕ст╕в. ╤ не тому, що ╕гнорую вас. Могли постраждати мо╖ прихожани, про яких бойовики знали ╕ п╕д час допит╕в називали ╖хн╕ ╕мена й адреси. Коли мене зв╕льнили, отримав СМС, що маю мовчати, бо ц╕ люди у них у заручниках. Коли я вже знав, що мо╖ параф╕яни ви╖хали з окуповано╖ територ╕╖ ╕ перебувають у безпец╕, тод╕ вже мав можлив╕сть розпов╕дати.
— З чого почалися пересл╕дування?
— П╕сля Молитовного майдану, де ми щовечора п╕д синьо-жовтими прапорами молилися за Укра╖ну, почалося стеження. На мо╖й машин╕ червоною фарбою написали: «Смерть бандеровцам!». А 4 липня я, як завжди, ╖хав на ран╕шню службу до сво╓╖ каплички. Зупинився б╕ля супермаркету, щоб купити щось до чаю для прихожан. Поряд припаркувалася ╕нша машина. З авто вийшли четверо в камуфляж╕ ╕ балаклавах, посадили в мо╓ ж авто, зав’язали оч╕, на обличчя — ганч╕рку з еф╕ром... До тями вже прийшов у к╕мнатц╕, де й пробув 12 д╕б.
— Хто ╕з Вами там був?
— Н╕кого, був сам. Не знаю, погано це чи добре. Бо ╕нод╕ сус╕д може впадати у такий розпач, що ╕ тебе у нього затягне.
— Як Ви розц╕ню╓те св╕й полон ╕ розстр╕ли, що п╕д час нього над вами зд╕йснювали. Чи не вважа╓те, що це було карою Божою за як╕сь гр╕хи?
— Я часто розмовляв з╕ сво╖ми параф╕янами на под╕бн╕ теми ╕ часто ╖м повторював, що християнин — це людина, яка ма╓ насл╕дувати все те, що робив ╤сус Христос, ╕ пройти його шлях. Звичайно, не стов╕дсотково. Але якусь маленьку частинку. Все, що було у нього, ма╓мо ╕ ми: у нього були зрадники, ╓ вони ╕ в нас. Його пересл╕дували за правду — нас так само. Його н╕ за що утискали, нас утискають...
— Ви свою Голгофу, можна сказати, трич╕ проходили...
— Ну, що зробиш? Н╕коли дор╕кнути в цьому Богов╕ ╕ на думц╕ не було. Були дуже важк╕ моменти. Нестерпно було ╕ морально, ╕ ф╕зично. Були нав╕ть моменти, коли я просив Бога про смерть. П╕д час першого розстр╕лу я так злякався, що знепритомн╕в. Коли прийшов до тями, перше, що почув, — см╕х цих людей. А на другий день знову ведуть кудись ╕з зав’язаними очима. ╢дине, що зрозум╕в: виводять надв╕р, — почув запах л╕су, пр╕лого листя. Липень у нас тод╕ був вологим. Значить, будуть розстр╕лювати. ╤ почав просити Бога, щоб уже вбили ╕ все.
— Натом╕сть Господь дав Вам силу пережити вс╕ жах╕ття — ╕ розстр╕ли, ╕ кому. Який тод╕ був у Вас показник цукру в кров╕?
— Коли мене перевезли до Ки╓ва — 34 (нормальний в╕д 3 до 6 — ред.). Адже на третю добу перебування в полон╕ мене позбавили д╕абетичних л╕к╕в. Пот╕м л╕кар╕ казали, що в такому стан╕ можна прожити не б╕льше 5 д╕б. Я протримався 10.
— Ви були без св╕домост╕?
— Це було якесь марення — не марення. А на третю добу, коли я уже б╕льш-менш почав усв╕домлювати, що на свобод╕, мука не припинилася, бо настав ╕нший стан: ненависть, страх ╕ бажання помсти. Якщо пор╕вняти з перебуванням у полон╕, цей стан абсолютно не кращий. В╕н позначався ╕ на мо╓му ф╕з╕олог╕чному р╕вн╕. Л╕кар╕ намагалися мене стаб╕л╕зувати, а в них н╕чого не виходило, бо я наступн╕ три доби не м╕г заснути, попри те, що приймав транкв╕л╕затори...
— Так╕ почуття Вам не належаться за саном.
— Це — правда, але я н╕чого не м╕г уд╕яти. В душ╕ в╕дбувалось одне, а в голов╕ — ╕нше. А пот╕м голова сказала: «Ти — священик, християнин, треба щось робити». Техн╕чно я знав, що: молитися. ╢ така запов╕дь: молитися за ворога, благословляти його, добро чинити, любити. Саме в так╕й посл╕довност╕. Але пройшло ще дв╕ доби, поки розум примушував душу до ц╕╓╖ молитви. Я слова промовляю, а душа кричить: «Н╕!». Я вс╕ пальц╕ до кров╕ соб╕ покусав, примушуючи себе молитися за ворог╕в. Бо знав, якщо не переламаю цього стану, то в╕н ф╕зично вб’╓ мене. Якщо там не вбили, то я сам уб’ю себе. ╤ ось через дв╕ доби тако╖ муки, неначе хтось клацнув вимикачем. Це Господь доторкнувся до серця, це була ласка Божа, яко╖ жодними психолог╕чними методами досягти не можна. ╤ я вдячний за не╖ Всевишньому. Тепер я в╕дчуваю до цих людей абсолютний спок╕й. Мен╕ ╖х жаль, бо я знаю, що вони перебувають у такому ж стан╕, в якому був я.
— Але це ╖х не вбива╓...
— Думаю, вбива╓. Знаю з╕ свого особистого досв╕ду. Але в мене були як╕сь засади, був моральний стрижень, який, можливо, дав мен╕ Господь. У них такого стрижня нема╓, вони не мають на що опертися. ╤ насправд╕ ╖хня ненависть ╖х убива╓. Тому зараз, як н╕коли, розум╕ю слова Мат╕нки Божо╖ ╕з Фат╕ми: «Мол╕ться за навернення Рос╕╖». Я вже казав ╕ ще раз скажу: ми можемо перемогти цю в╕йну без жодного постр╕лу, лише молитвою. Але, на жаль, м╕кробом ненавист╕ заражен╕ не т╕льки бойовики. Нещодавно на прохання волонтер╕в-психолог╕в я сп╕лкувався ╕з нашими хлопцями, як╕ л╕куються в╕д поранень, отриманих у зон╕ бойових д╕й. ╤ побачив, що вони перебувають у такому ж стан╕. Якщо ми ненавистю в╕дпов╕да╓мо на ненависть, то чим тод╕ кращ╕?
— Але в них ненависть не т╕льки до ворог╕в, але й до сво╖х земляк╕в, ус╕х ╕ вся...
— Я розум╕ю, але ми — християни ╕ ма╓мо бути ╕ншими. Щонед╕л╕ я кажу це сво╖м параф╕янам: подив╕ться на мене. Я перед вами сиджу ╕ це — найкращий доказ, що молитва ма╓ силу ╕ може переломити, перем╕нити ситуац╕ю, в як╕й ми перебува╓мо. Тому ма╓мо побороти ненависть. Ми ма╓мо зло перемогти т╕льки добром, т╕льки молитвою, т╕льки любов’ю, т╕льки благословенням. Щоб Бог перем╕нив ╖хн╕й розум, як це сталося з╕ мною. Таке може в╕дбутися ╕ з Пут╕ним, ╕ ╕же з ним.
— Може, ╖м так довго дозволяються безчинства, бо вони ╓ ╕нструментом Божо╖ кари для нас?
— Правда, як не прикро це усв╕домлювати. Нин╕шня ситуац╕я ╓ лакмусовим пап╕рцем для нас.
— Що ми повинн╕ зрозум╕ти, чого Бог хоче в╕д нас?
— Насамперед, перем╕ни власного серця.
— У якому план╕?
— У ставленн╕ один до одного, до держави, в як╕й живемо, до самих себе. Бо знову ж спостер╕гаю: деяк╕ люди побожн╕, гарн╕, кожну нед╕лю ходять до церкви, але коли питаю, для чого вони ╕дуть до храму, не мають в╕дпов╕д╕. Хтось каже, що так навчила мама, ╕нш╕, що так треба, така традиц╕я. Але н╕хто не скаже, що сюди нас кличе Господь. Що насправд╕ йдемо на Л╕тург╕ю, щоб зустр╕ти Христа, який да╓ силу переламати, перебороти, покращити. ╤ це — св╕тла правда, це важливо. Бо Господь д╕╓ в комплекс╕, все ма╓ на уваз╕ (см╕╓ться). Якщо навернемось, буде мир ╕ спок╕й. Якщо н╕ — буде в╕йна ╕ смерт╕.
— Чого ж так довго?
— Ми ще не д╕йшли до того дна, не розум╕╓мо, що насправд╕ в╕дбува╓ться. Що в╕йна — у нашому серц╕. Згадайте Досто╓вського — там диявол ╕з Богом бореться, а битва проходить у серцях людей. Ось де л╕н╕я фронту.
— Чому Бог обрав для кари саме Укра╖ну?
— Мабуть, тому, що любить нас. ╤ не кара╓, а наказу╓. А це — процес навчання, п╕знання себе ╕ Бога. Кого люблю, тому даю в такий спос╕б учитися.
— Дай, Боже, вижити п╕сля тако╖ науки.
— Ми виживемо, обов’язково виживемо, але ще не настав переломний момент, ми не в╕дчули, що перебува╓мо у стан╕ в╕йни. Коли в╕дчу╓мо, будемо по-╕ншому ставитися до того, що в╕дбува╓ться.
— В╕рн╕ УГКЦ на Донеччин╕ — це вих╕дц╕ ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни?
— Зовс╕м не так. Майже половина мо╖х прихожан — чистокровн╕ рос╕яни.
— Доводилось чути в╕д переселенц╕в, що у Вашому кра╖ д╕╓ багато тотал╕тарних сект, як╕ зомбують сво╖х член╕в, ╕ що не в╕дста╓ в╕д них ╕ рос╕йське православ’я.
— Я був у полон╕ у «Русской православной армии». Це — одне ╕з бандформувань на територ╕╖ Донеччини. Коли мене шукали мо╖ друз╕ по р╕зних ватажках, ╖м одразу сказали: «Як батюшка там — це б╕да. Вони безбашенн╕».
Я сп╕лкувався ╕з цими людьми ╕ розум╕в, що це — наш╕ донеччани, з якими ще три м╕сяц╕ тому ми жили в одному м╕ст╕, ╕ в нас не виникало бажання одне одного вбивати т╕льки за те, що ми ма╓мо р╕зн╕ погляди. Не було цього. Пройшло три м╕сяц╕ тако╖ шалено╖ пропаганди, яко╖сь обробки, ╕ ц╕ прост╕ дядьки особисто до мене в╕дчули зв╕рячу злобу. Я питав у них: чому? В╕дпов╕дали: «Тому що ти — наш ворог. Ти ж ун╕ат. А патр╕арх сказав, що це ун╕ати усе це зат╕яли. Через вас усе почалось ╕ на Майдан╕, ╕ в кра╖н╕».
Ось вам ╕ приклад зомбування, коли люди власн╕ м╕зки виключили. Д╕йсно ма╓мо такий страшний експеримент.
— Чи залишились в╕рн╕ УГКЦ на Донеччин╕?
— Особисто з мо╓╖ параф╕╖ частина прихожан залишилась на окупован╕й територ╕╖. Здеб╕льшого, це люди похилого в╕ку, як╕ психолог╕чно не готов╕ зм╕нити м╕сце проживання. Ми намага╓мось дуже обережно оп╕куватись людьми, як╕ залишаються в╕рними Укра╖н╕. Бо там можна купити ╖жу, л╕ки, але нема╓ гот╕вки. Люди по 5-6 м╕сяц╕в не отримували грошей. Ми ╖м допомага╓мо невеликими сумами. При цьому змушен╕ застосовувати тактику ╕ практику партизансько╖ в╕йни: парол╕, явки.
— Де берете грош╕?
— Волонтери дають. Ось ╕ сьогодн╕ прийшла СМС-ка: хтось кинув на картку 1600 гривень. На жаль, держава тут залиша╓ться осторонь.
— Значна частина сусп╕льства теж проти допомоги тим, хто не покинув Донбас: мовляв, вони б╕гали з триколорами, голосували на «референдумах», зустр╕чали з трояндами рос╕йськ╕ танки...
— Хтось б╕гав, хтось не б╕гав. У нас було досить часу, щоб в╕дд╕лити овець в╕д к╕з.
Проте СБУ дос╕ н╕чого не зробила. Я знаю, що нав╕ть у Львов╕ лише зараз ця служба почала ц╕кавитись переселенцями. Т╕льки зараз, коли нас тут уже 10 тисяч. ╤ можуть бути й сепаратисти. Нав╕ть зараз можна визначити «сво╖х» ╕ «чужих» на п╕дконтрольн╕й бойовикам територ╕╖ ╕ адресно допомагати ╖м. Було б бажання, а воно, на жаль, в╕дсутн╓.
— Можливо, держава не може ╕ воювати, ╕ допомагати?
— Так, це важко. Але зоставити напризволяще людей, як╕ залишаються ╖й в╕рними, як м╕н╕мум, несправедливо.
— З якою пропов╕ддю Ви звернетесь до сво╖х прихожан, якщо вдасться повернутись на Донбас?
— Мабуть, н╕чого не буду казати. У мене ╓ нестримне бажання обняти ╖х ус╕х ╕, може, нав╕ть поплакати один в одного на плеч╕, в╕дчути, що ми разом. Оце — найголовн╕ше. Цього словами не скажеш.
— Вс╕, хто при╖жджа╓ до Львова, приростають до нього серцем. Багато переселенц╕в планують ос╕сти тут назавжди. А Ви марите поверненням...
— Я уперше при╖хав до Львова у 1996 роц╕. При╖хав з комплексом донеччанина, бо ж навкруги одн╕ бандер╕вц╕. Але закохався у нього з першого погляду. Почуваюся тут дуже комфортно. Але т╕лом. А душа там. Параф╕я — моя с╕м’я. Ми разом будували так╕ стосунки: в╕дзначали ╕менини одне одного, збирались попити кави чи чаю, ╖здили на шашлики. Я — батько, а це — мо╖ д╕ти, хоч там ╓ люди, вдв╕ч╕ старш╕ в╕д мене. М╕й телефон н╕коли не виключа╓ться. Його номер ╓ у кожного прихожанина. ╤ вс╕ знають, що я працюю в режим╕ швидко╖ допомоги. Нав╕ть зв╕дси.
— Я заздрю Вашим прихожанам...
— Вони зараз найб╕льше шкодують, що зникла наша сп╕льнота. Ран╕ше ╖╖ ╕снування здавалося лог╕чним ╕ сприймалося як належне. Зараз ця родина роз’╖халась по вс╕й Укра╖н╕. Для мене ця втрата найважча. Я не можу повернутись нав╕ть на територ╕ю, п╕дконтрольну Укра╖н╕, бо м╕й шлях в╕дстежують. Регулярно отримую СМС ╕з «прив╕таннями» в╕д мо╖х «друз╕в»... Думав перенести параф╕ю до Слов’янська, куди ви╖хала частина мо╓╖ пастви, чи до Краматорська, але боюся «засв╕тити» в╕рних.
— Тут у Вас прихожани виключно з числа переселенц╕в, чи ╓ ╕ льв╕в’яни?
— Я живу при монастир╕ святого Альфонса. В╕н ма╓ у Львов╕ три параф╕╖. Щовечора ╕гумен да╓ вс╕м священикам «рознарядку», кому де правити. Останн╕ чотири дн╕, наприклад, я проводив реколекц╕╖ у церкв╕ Мар╕╖ Сн╕жно╖ (середм╕стя Львова — ред.). Де, можна сказати, моляться кор╕нн╕ льв╕в’яни. А загалом, наших «сх╕дняк╕в» серед прихожан небагато. У нас ╕з ними нед╕льн╕ зустр╕ч╕, на як╕ я отримав благословення в╕д владики Возняка. Ми створили громадську орган╕зац╕ю «Сп╕льнота переселенц╕в з Донбасу», щоб п╕дтримувати, допомагати одне одному. Моя мр╕я — збудувати тут м╕стечко для переселенц╕в, як╕ я бачив у Груз╕╖.
— Чи вдалося вже зробити щось реально?
— Потрошку почина╓ викристал╕зовуватись сп╕льнота. ╥╖ члени виступили з ╕де╓ю зробити для льв╕в’ян донбаський вертеп. Серед переселенц╕в ╓ поет, який написав для цього чудовий сценар╕й з╕ специф╕чним колоритом, наприклад, сепаратисти — це б╕сенята.
— Де будете виступати?
— Обов’язково в центр╕ м╕ста. Ма╓мо к╕лька запрошень, зокрема, ╕з монастиря. Ми зробили в центр╕ м╕ста фотовиставку, показали льв╕в’янам Донецьк укра╖нський. Бо м╕сцев╕ люди, д╕знавшись, що я — греко-католицький священик з Донецька, нер╕дко не можуть пов╕рити, що там були так╕ церкви, що там взагал╕ було щось укра╖нське. Та було. Ще й як було! Села й дос╕ залишаються укра╖номовними. В одному з таких я народився ╕ вир╕с.
— А Ви не в╕дчува╓те серед земляк╕в, як╕ при╖хали сюди, озлобленост╕ чи нав╕ть ненавист╕ до «бандер╕вц╕в»?
— Я чув про так╕ реч╕, але вони перекреслюють тисяч╕ ╕стор╕й абсолютно нормальних, адекватних людей. Тому мета нашо╖ д╕яльност╕ показати, що дещо ╕нший ментал╕тет «донецьких» не ╓ перепоною для сп╕лкування. Наш╕ прихожани запропонували здати кров на льв╕вськ╕й станц╕╖ переливання. ╤ цей проект хочемо назвати: «Ми з тобою одн╕╓╖ кров╕», як у К╕пл╕нга, пам’ята╓те? Мусимо довести льв╕в’янам, що нас об’╓дну╓ значно б╕льше, н╕ж роз’╓дну╓. Тому треба працювати. У найближч╕й перспектив╕ хочу просити у м╕ста якийсь недобуд чи довгобуд, щоб зробити м╕стечко для переселенц╕в.
Але коли ти втрача╓ш все, дуже важлива допомога добрих людей. Для прикладу, все, що ╓ зараз на мен╕, — це допомога. Бо коли мене вивезли, на мен╕ були легеньк╕ джинси ╕ л╕тня сорочка. Оце ╕ все. Все, що було, — квартира, б╕бл╕отека на 3 тисяч╕ том╕в, усе залишилося там. У б╕льшост╕ переселенц╕в — та ж ситуац╕я. Психологи пор╕внюють утрату житла ╕ майна ╕з втратою близько╖ людини. Це д╕╓ на р╕вн╕ п╕дсв╕домост╕ ╕ вбива╓, як куля.
Загалом, досв╕д Груз╕╖ у вир╕шенн╕ проблем переселенц╕в для нас надзвичайно доречний. У них для цього ╓ м╕н╕стерство, яке узгоджу╓ р╕шення р╕зних в╕домств ╕ не допуска╓ плутанини, що бува╓ у нас. У них можна запозичити дорожню карту в цьому напрямку. Звичайно, ╖╖ не треба сл╕по переписувати. Але ж не треба й винаходити велосипед. Потр╕бна лише воля. Тому ми як громадська орган╕зац╕я хочемо просити Президента, уряд ╕ Верховну Раду створити аналог╕чне м╕н╕стерство в Укра╖н╕, щоб виробити ╓дину державну пол╕тику в цьому питанн╕ ╕ не давати спокою чиновникам. Адже переселенц╕в уже б╕льше н╕ж п╕вм╕льйона. ╢ багато м╕жнародних структур, готових сп╕впрацювати ╕ ф╕нансувати програми щодо допомоги переселенцям. Але нема╓ механ╕зму, держава не готова прийняти ц╕ грош╕, забезпечити прозор╕сть ╖хнього витрачання. То ми будемо просити, стукати, рухати кого треба, нагадувати...
В╕д автора.
П╕сля полону у отця Тихона в╕дкрилася виразка, яку л╕карям не вда╓ться «затягнути». Його чека╓ складна операц╕я. Пог╕ршилися онколог╕чн╕ маркери. Тож допоможемо ц╕й св╕тл╕й людин╕ молитвою, яка, як в╕домо, ╕ з дна моря витяга╓...

Н╕нель КИС╤ЛЕВСЬКА
м. Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14582

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков