Версiя для друку Обговорити в форумi

НАШЕ МІСЦЕ В ІСТОРІЇ МІСТА НАД САЛГИРОМ
(Закінчення. Поч. у № 51-52, 2014 р., № 1-2)

У зв’язку з приєднанням до України Сімферополь переживав розквіт. Населення міста в 1959 р. нараховувало 187,6 тис. а в 1970 — вже 249,053 тис. чоловік. У місті відбулися помітні зміни. Так, вирішено було відкрити український театр. Для цього 1955 року сюди був відряджений Київський пересувний музично-драматичний театр з тим, щоб він влаштувався у місті і став стаціонарним. Спочатку він не мав своєї будівлі, потім йому виділили будівлю клубу МВС на вулиці Менделєєва (тут зараз знаходиться Кримськотатарський театр). У процесі реконструкції центру міста було вирішено спорудити модерну будівлю і розмістити там саме Український театр. Нова будівля театру була побудована 1977 р. за проектом архітекторів С. Амзаметдінової, В. Юдіна та інженера Е. Бикова у сімферопольському середмісті за адресою: пр. Кірова, 17. На час відкриття це була найкраща і найсучасніша театральна сцена в УРСР.
Також після приєднання до України виникла ідея перейменування одного з найстаріших кінотеатрів міста на честь Т. Шевченка. Перша частина будівлі кінотеатру була побудована ще 1904 р. підприємцем Л. Сухомлиновим, який заснував перший у Криму ілюзіон «Баян». У 1954 р. із переходом Кримської республіки до складу УРСР кінотеатру було присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка (у кінотеатрі перебувало погруддя українського поета). Будівля кінотеатру є пам’яткою архітектури, яка входить до переліку пам’яток культурної спадщини України. Втім, наразі напис із назвою «Кінотеатр імені Тараса Шевченка» ліквідовано.
З’явилися у Сімферополі об’єкти, названі ім’ям іншого класика української літератури, – І. Франка. Це — бульвар у центрі міста, а згодом і Кримська республіканська універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка на вул. Набережна, 29 А. В 1998 р. до 215-річчя міста на бульварі Франка письменнику було встановлено скромний пам’ятник.
У 1950-х рр. у Сімферополі також з’явився готель «Україна» по вул. О. Невського, 7. Нещодавно реконструйований, він є одним із найкомфортніших готельних комплексів столиці Криму.
Навіть побіжний аналіз міської топоніміки Сімферополя свідчить, що у назвах вулиць і площ тут досі домінують безликі радянські назви, пов’язані з армією, професіями чи радянськими діячами. Назв, пов’язаних з материковою Україною, декілька: Дніпропетровський провулок, Полтавська вулиця і провулок, вулиці Київська та Запорізька.
Напередодні розвалу СРСР у 1989 р. в Криму мешкали 2 430 500 осіб, 25,8 % з них – українці. Після здобуття Україною Незалежності 24 серпня 1991 р. невдовзі над Сімферополем здійнявся український Державний прапор. Здійснилося те, що планували ще на початку ХХ ст. діячі українського державницького руху – сателіт України де-факто – Крим — став її частиною де-юре як автономна республіка. При цьому російська спільнота зовсім не оцінила факту того, що Україна, порушуючи власну Конституцію, пішла на надання автономії Криму. У свідомості багатьох кримчан запанував міф про так звану «українську окупацію». Зауважимо, що за всю історію входження України до Росії остання не допускала навіть думки про надання українцям автономії хоча б на найменшому ступені.
У Сімферополі за переписом 2001 р. мешкали 343 644 особи, з них — 76 147 українців, що становило 21,3% населення міста. Чим же жило місцеве українство у Сімферополі?
Духовним центром свідомого українства Сімферополя стала Кримська єпархія УПЦ КП, яку було засновано 1996 р. Її становлення відбувалось у непростих умовах, насамперед, через упереджене ставлення до УПЦ КП представників влади та проросійських організацій. Та, незважаючи на тиск, вона розвивалася, відкривалися нові парафії. Цього ж року Патріарх освятив кафедральний собор святих Володимира і Ольги (будівлю передано в оренду єпархії на 50 років, колишній Будинок офіцерів). Першим керівником єпархії став єпископ Антоній (Махота). Він отримав титул «Сімферопольський і Кримський». Єпископ Климент (Кущ) став керувати єпархією в 2000 році.
Патріарх Філарет благословив початок будівництва військової церкви на честь святого великомученика Климента Римського у місті Севастополі на запрошення командувача Військово-Морських Сил України адмірала І. Тенюха 2006 р., а також взяв участь у святкових заходах, присвячених річниці заснування Військово-Морських Сил України. Наразі цей храм разом з базою вже відібрано окупантами, а пам’ятний знак на честь річниці ВМС України знищено.
Сьогодення єпархії в «окупованому» Україною Криму було таким. Кількість парафій в єпархії – 40, та через брак священиків повноцінно функціонували не більше 15. Місцева влада практично не надавала землю для будівництва храмів. Загалом єпархія мала в розпорядженні 9 приміщень, пристосованих для молитов (2 з них – на території Севастополя), 2 приміщення орендувалися. З 1992 року було збудовано 3 типові храми, на стадії будівництва було ще 3. В єпархії функціонує 1 монастир, проте йому офіційно землю так і не надали. Працювали 4 недільні школи, вели діяльність 3 православні місії та 1 братство.
Проведене 2008 р. Центром Разумкова соціологічне дослідження свідчить, що 11% мешканців півострова є вірянами Української православної церкви Київського патріархату.
Найближчий до Сімферополя український Храм Преображення Господнього діяв у с. Перевальному Сімферопольського району. Наразі цей храм забрали представники Московського патріархату.
У Криму діяли такі українські громадські організації: Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім», Наукове товариство імені Тараса Шевченка, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, громадська організація «Українська громада Криму». Діяв також Дитячий фольклорний ансамбль «Світлиця» під керівництвом І. Михалевської.
Практично єдиною україномовною газетою нашої громади у Криму є і залишається «Кримська світлиця» у Сімферополі.
Донедавна одним з головних стовпів українського Сімферополя була Сімферопольська українська гімназія. Це — україномовний навчальний заклад, заснований у вересні 1997 р. у Сімферополі, в якому вся робота була побудована на засадах українознавства та спрямована на розвиток і саморозвиток дитини, її подальшу реалізацію в соціумі. Гімназія приймала на конкурсній основі здібних та обдарованих дітей з Сімферополя та навколишніх сіл, у ній навчалося понад 800 учнів. Ініціаторкою відкриття гімназії стала директорка сімферопольської школи № 21 Лариса Михайлівна Барзут – член Конгресу українських націоналістів. Вона провела всю важку роботу з організації гімназії. Спочатку гімназія існувала у колишньому приміщенні німецької кірхи. Коли кірху повернули собі віряни, довелося тулитися в кількох приміщеннях. Це тривало, доки Президент України Л. Кучма не погодив продаж одного з південнобережних палаців, щоб збудувати на ті кошти гімназію. Від початку створення гімназії її директоркою була Наталія Іванівна Руденко. Сімферопольська українська гімназія тісно співпрацювала з Науково-дослідним інститутом українознавства, Українським гуманітарним ліцеєм Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Науково-природничим ліцеєм міста Києва, Економічним ліцеєм міста Києва, Львівською гуманітарною гімназією з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови. У гімназії були у великій пошані герої історії українського народу, українське слово, українська книга, українська пісня. В січні 2012 р. у Сімферополі з ініціативи Н. І. Руденко відбулася перша Рідзвяна хода звіздарів, а в гімназії було створено музей Різдвяної зірки. У 2006 р. школа увійшла у сотню найкращих шкіл України. Так було донедавна, доки окупанти не порушили питання про русифікацію гімназії та не домоглися звільнення Н. І. Руденко.
Короткий екскурс в історію свідчить, що як за часів Російської імперії та СРСР, так і в умовах «окупованого» Україною Криму українська громада, яка змальовувалася гнобителькою російського народу в Криму, становить собою певного роду діаспору. Розташовані тут українські військові частини мали «курортний» характер. Лави ж міліції та СБУ були наповнені проросійськими симпатиками. Продовження угоди про перебування Чорноморського флоту та військових частин РФ у Криму фактично узаконили приховану окупацію Криму. Ніхто не заважав проросійським силам контролювати Крим, тоді як забезпечувала всім його Україна. Проте і цього було мало путінському режиму, і він перейшов від прихованої окупації до повалення навіть формальної української суверенності у Криму та відвертої анексії півострова. Атмосфера українського Криму та Севастополя останніми роками нагадувала атмосферу передвоєнного вільного міста Гданська, де маргінальні елементи домінантної німецької спільноти демонстрували відверту нетерпимість до символів польської державності, її мови та культури. Недаремно Друга світова війна вибухнула у Гданську. Українська армія у Криму, розкладена проросійськими силами, не дала гідного опору; окрім того, частина військовослужбовців, втративши свою честь, перейшла на бік ворога.
Напевне, остання справа – ображатися чи звинувачувати когось. Найголовніше зараз — пам’ятати, що у Сімферополі, як і в Криму загалом, залишилася вся наша громада. Частина наших співвітчизників була сміливіша за військових, і в перші дні окупації виходила на проукраїнські мітинги.
Так, анексію Криму не визнав світ, Крим визнано окупованою територією. Це значить, що ми навіть у думках не допускаємо його переходу до Росії навічно. Проте доки ми собі щось не допускаємо, наші люди на півострові вже фактично опинилися під владою чужої держави. І вони потребують нашого захисту та підтримки. Україна має навчитися перейматися своїми громадянами у Криму так само, як і українцями в інших країнах. Адже віддавати їх під повний ідеологічний контроль інших країн – у перспективі означає їхню втрату.
Отже, мало прийняти закон про окуповані території, необхідно вкладати ресурси в українське життя Криму, регулярно і цілеспрямовано займатися ним. Так, як займаються угорці своєю меншиною на Закарпатті, яка все частіше заявляє про необхідність надання їй автономії. Необхідно відстояти українські пам’ятні місця. Відстояти свою гідність. Історія показала, що Крим, хто б його не заселяв, є економічним та територіальним сателітом України. Тож історичні процеси так чи інакше призведуть до повернення рівноваги у регіоні, і півострів, а з ним і дорогий нам Сімферополь повернуться у тій чи іншій формі до української держави.

За матеріалами статті
Івана ПАРНІКОЗИ
«Український Сімферополь»
crimeanua.wix.com/main

Різдвяна хода у Сімферополі. 2012 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема "Крим - наш дім"