Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 16.01.2015
ДЕ СВ╤Т ЗА ГОРАМИ…

1900 року тридцятир╕чний художник ╤ван Труш уперше при╖хав з╕ Львова до Ки╓ва. Тут в╕н за дорученням Наукового товариства ╕мен╕ Тараса Шевченка мав написати портрети ╕сторика Володимира Антоновича, фольклориста Павла Житецького, композитора Миколи Лисенка, письменник╕в ╤вана Нечуя-Левицького, Олександра Кониського, Бориса Гр╕нченка, Лес╕ Укра╖нки… Щоправда, портрети двох останн╕х в╕н написав з власно╖ ╕н╕ц╕ативи. У книз╕-альбом╕ «Леся Укра╖нка. Життя ╕ творч╕сть у документах, фотограф╕ях, ╕люстрац╕ях», видан╕й 1979 року у Ки╖вському видавництв╕ «Радянська школа», на стор╕нц╕ 121 ╓ портрет Лес╕ Укра╖нки. П╕д ним – п╕дпис: худ. ╤ван Труш. Ол╕я. 1900. Поруч – фотопортрет самого художника – ще зовс╕м молодого, з вусами ╕ бор╕дкою, в костюм╕, з б╕лим «метеликом» на грудях. Можливо, тод╕ в Ки╓в╕, малюючи портрет Лес╕, ╤ван Труш уперше й почув в╕д не╖ розпов╕дь про Крим, про Ялту, П╕вденний берег, море, де письменниця тривалий час перебувала на л╕куванн╕.
— Пане ╤ване, а чи не хот╕лося б вам побувати у Криму? Там ви знайшли б для сво╖х картин непоган╕ пейзаж╕, — сказала Лариса Петр╕вна. – Як╕ там чудов╕ кра╓види, не зг╕рш╕, скажу вам, н╕ж у ваших Карпатах…
— Так, Карпати мен╕ дуже р╕дн╕, ╕ я не знаю, чи зможу п╕сля ╖хньо╖ велич╕, п╕сля ╖хньо╖ зелен╕ полюбити руд╕, випален╕ сонцем кримськ╕ скел╕ вулкан╕чного походження…
— Але ж, пане ╤ване, уяв╕ть соб╕ поб╕ля тих скель, продутих в╕трами, блакитну морську широч╕нь, таку манливу ╕ безкрайню, обласкану сонцем… Для художника – то справжня майстерня, яку дару╓ сама природа…
— Що ж, пан╕ Лесю, ви ма╓те рац╕ю. Подумаю, зважу на вашу пораду… ╤, напевно, ближчим часом по╖ду та й Ар╕адн╕ Михайл╕вн╕, доньц╕ вашого дядька Михайла Драгоманова, буде про що розпов╕сти…
Десь така чи, можливо, под╕бна могла в╕дбутися розмова художника ╤вана Труша ╕ письменниц╕ Лес╕ Укра╖нки 1900 року в Ки╓в╕. А уже 1901 року ╤ван Труш уперше при╖хав до Криму. Ялта, Алупка, С╕ме╖з… Ось т╕ м╕сця, котр╕ художник обрав для сво╖х етюд╕в.
Одного ос╕ннього дня в дорожньому плащ╕, з етюдником через плече, г╕рською стежкою, що звивалася пом╕ж в╕чнозелених струнких кипарис╕в ╕ розлогих кущ╕в зеленолистого лавру, прошкував з Алупки до С╕ме╖зу молодий чолов╕к. З вигляду це був художник, бо хто ж ╕ще, кр╕м художника, м╕г нести свого етюдника, котрого весь час, п╕д рвучким в╕тром, що нал╕тав з моря, доводилося притримувати, аби в╕н не стукнувся об стовбур дерева чи об кам’яний виступ скел╕.
Дорога в╕д Алупки до С╕ме╖зу недалека, близько трьох верст, але день для мандр╕вки до мальовничо╖ скел╕ «Д╕ва» був не найл╕пшим.
Внизу над урвищем сьогодн╕ не син╕ло, а с╕р╕ло море. Воно котило п╕няв╕ хвил╕-баранц╕ й ударяло ними об прибережн╕ скел╕, гр╕зно шум╕ло, немов застер╕гало близько до нього сьогодн╕ не п╕дходити. Там, у тому боц╕, де с╕р╕ло море, в╕дкривалася широч╕нь аж до сам╕с╕нького горизонту, ск╕льки можна було сягнути оку. А з цього, протилежного в╕д моря, — с╕рою ст╕ною зд╕ймалися крем’янист╕ гори. Здавалося, вони заступали весь св╕т, що лежав за горами, там, потойб╕ч, зв╕дки в╕н при╖хав у ц╕ кра╖.
Попереду масивною с╕рою громадою виступав з води чи то величезний кам╕нь, чи то скеля, метр╕в десь п╕д сорок п’ять, яку назвали Д╕вою. Верхня частина ╖╖, якщо дивитися з пляжу, в╕д моря, нагаду╓ ж╕нку з розпущеним по спин╕ довгим волоссям. А пом╕ж Д╕вою ╕ берегом вивищувалась гострок╕нечна скеля, що нагадувала монаха у шапц╕-скуф╕йц╕ на голов╕. «Монах ╕ Д╕ва» — так називають цей витв╕р природи, а люди про них склали легенду.
Скеля «Д╕ва» — дуже висока, з кам’яними сходинками, котр╕ обнесен╕ зал╕зною огорожею.
Художник, котрий уже добряче притомився п╕сля майже п╕вторагодинно╖ п╕шо╖ мандр╕вки крутою г╕рською стежкою, все ж вир╕шив п╕днятися сх╕дцями нагору.
Рвучкий в╕тер, що нал╕тав з моря, щосили шарпав за поли плаща, виривав етюдник, забивав дихання… Сходинку за сходинкою долав художник, ╕ чим вище в╕н п╕дн╕мався, тим сильн╕шими були пориви в╕тру, тим застережлив╕ше брязкот╕ла металева огорожа, тим усе важчим ╕ важчим був отой п╕дйом на скелю «Д╕ву».
Ось уже й половину дороги подолано на «Д╕ву», до вершини ще треба осилити ст╕льки ж шляху, а сил уже зовс╕м не стача╓ боротися з в╕трюганом.
Зате як╕ кра╓види в╕дкрилися згори: широке море було вже не с╕рим, а зеленим, якимось аж смарагдовим, ╕, здавалося, воно зливалося з прибережною зеленню в╕чнозелених туй, стр╕мких кипарис╕в, розлогих широколистих лавр╕в. Усе це милувало з╕р, зачаровувало… ╤ цей п╕вденний рвучкий в╕тер з моря, ╕ ця зелень моря ╕ п╕вденнобережно╖ рослинност╕ в╕дкривали художников╕ т╕ чар╕вн╕ картини, про як╕ в╕н читав лиш у поез╕╖ його добро╖ знайомо╖ поетеси Лес╕ Укра╖нки…
Уже вернувшись до свого алупкинського помешкання, художник добряче був стомлений, але заряджений енерг╕╓ю творити, малювати кримськ╕ пейзаж╕. Попивши гарячого чаю, в╕н с╕в до столу, аби написати чергового листа з кримського селища Алупка сво╖й наречен╕й Ар╕адн╕ Драгоманов╕й про враження в╕д подорож╕ до скел╕ «Д╕ва», про ╕нш╕ в╕дв╕дини визначних м╕сць кримського П╕вденнобережжя. В╕н розпов╕сть ╖й про Ялту, «город, який для нього «ц╕лком не ╕нтересний – опереточний». Багато «опереточност╕» побачив в╕н ╕ у «Воронцовському парков╕, ╕ в берегах моря в Алупц╕» — «поважний вид бачив» в╕н «у Криму доперва сего дня на С╕ме╖з╕». «М╕сце це в╕ддалене в╕д Алупки на три версти, тепер не залюднене, бо п╕д зиму пану╓ тут лихорадка, але гарн╕ше воно Алупки» (Алупка, 28.10.1901).
А вже десь за м╕сяць у лист╕, датованому 29.11.1901, ╤ван Труш розпов╕сть сво╖й Ар╕адн╕ про в╕дв╕дання ним Воронцовського парку, в якому «вже над самим берегом в’╓ться стежка, проста соб╕, без кипарис╕в ╕ лавр╕в, а принадна тим, що вона в╕дд╕лю╓ться в╕д ц╕лого парку сво╖м положен╕╓м: з одного боку ма╓ш море, з другого сьв╕т за горами лежить, годинами гуля╓ш тут сам…».
Гуляючи на самот╕, художник до всього придивлявся, усе прикидав-прилаштовував до сво╖х майбутн╕х картин… Цього разу в╕н спостер╕гав, як сходить м╕сяць, «уперше мало ╓го було видно з-за тумана, по хвил╕ зайшов за хмару ц╕лком, але сьв╕тив з-поза не╖ над Ареандою, кидаючи на море дв╕ довг╕ ср╕бляст╕ ясн╕ стр╕ли, довго вони лежали б╕ля себе, скермован╕ в╕стрям на море. Пот╕м одна ширшала, щораз б╕льше ╕ б╕льше приближуючись до мого берега, темн╕ла як ширшала ╕ щезла. З противного боку, в╕д Севастополя, простягся на мор╕ легкий туман».
У лист╕ в╕д 5.12.1901 р. до Ар╕адни Драгоманово╖ ╤ван Труш писав, що невдоволений п╕дсумком зробленого, хоч мав ус╕ можливост╕ для б╕льш пл╕дно╖ роботи… «Подорож на Крим – то перша неудача, яку я переживаю в житт╕; тим б╕льше вона болюча для мене, що тепер мав я усяк╕ средства до диспозиц╕╖. З яких 20 до 25 зачатих етюд╕в не док╕нчив ╕, мабуть, ╕ завтра не док╕нчу жодного. Оста╓ться мен╕ лиш лихого матер╕алу на дв╕-три картини. Треба буде на той р╕к добре устро╖тись, щоби в╕дбити соб╕ ╕ сей р╕к. В╕д довшого часу тут дощ╕ ╕ дощ╕ з малими перервами, а коли погода, то в╕дбува╓ться така скора перем╕на св╕тла ╕ т╕н╕, що нема що й зачинати малювати…».
Одначе згодом, коли кримськ╕ задуми вдалося вт╕лити у полотна, ╤ван Труш ще не раз згада╓ добрим словом Крим: «Все ж таки я сего року яко пейзажист стаю л╕пше прошлого. Все ж таки я маю чи матиму, як намалюю, що в зим╕ у нас матер╕алу на 12 картин, з того можна буде намалювати коло 6 не сог╕рших».
А в лист╕ в╕д 12 кв╕тня 1902 р. з Рима в╕н напише: «Не зазнав я у Рим╕ н╕ минутки при╓мности, як╕ я зазнавав у Ки╓в╕, на Сирц╕ або на Криму». Отже, Крим для художника ╤вана Труша був не лише тим м╕сцем, «де св╕т за горами лежить», а й тим кра╓м, куди в╕н не раз при╖здив, у якому народилося чимало його талановитих картин. Найв╕дом╕ша його сер╕я пейзаж╕в «Скел╕ кримського узбережжя». Спочатку художник мав задум виконати живописн╕ ╕люстрац╕╖ до «Кримських сонет╕в» Адама М╕цкевича, який 1825 року подорожував Кримом, а згодом ця сер╕я малюнк╕в стала основою його кримсько╖ тематики. Ц╕каво, як стверджують досл╕дники творчост╕ ╤вана Труша, що останн╕м його твором, роботу над яким об╕рвала смерть художника (22 березня 1941 року у Львов╕), був саме кримський пейзаж, який митець в╕дтворював за старим етюдом з натури. Море, прибережн╕ скел╕, силуети струнких кипарис╕в — усе це присутн╓ в його кримських пейзажах.
Етюд «П╕вденний пейзаж з горами» ╤. Труш написав на околицях Алупки. Цей пейзаж нагаду╓ одну з найвеличн╕ших вершин кримських г╕р Ай-Петр╕. Тож ╕ не дивно, що саме вона захопила творчу уяву художника. Ця картина ╤. Труша з-пом╕ж ╕нших багатьох картин художник╕в, для яких природа Криму була джерелом натхнення, вм╕щена в чудовому живописному альбом╕ «Кримський пейзаж», виданому в ки╖вському видавництв╕ «Мистецтво» 1990 року.
У цьому «П╕вденному пейзаж╕ з горами», як уже зазначалося, вгаду╓ться Ай-Петр╕ — одна з найв╕дом╕ших ╕ найвеличн╕ших вершин кримських г╕р, яка, н╕би казковий велет, зд╕йма╓ться в небесну голуб╕нь. Червоняста, вся засмагла в╕д п╕вденнобережного сонця, вона дивиться вниз, на селище Алупку, ╕ н╕би промовля╓: «Як добре, що я виросла саме тут, на краю р╕дно╖ земл╕!».
А ген внизу простяга╓ться синя далеч╕нь моря, котра на горизонт╕ злива╓ться з небесною синню. ╤ вже не в╕др╕знити, де на картин╕ море, а де небо. А б╕ля п╕дн╕жжя гори притулилося деревце, б╕льш схоже на кучерявий кущ. Диву╓шся, як могло воно вирости на цьому кам╕нн╕, де набира╓ться вологи для життя ╕ цв╕ту?
Неподал╕к гори звива╓ться стежина, якою туристи приходять сюди помилуватися кримськими кра╓видами. Отже, десь тут незримо присутн╕ люди. Об╕ч дороги — невеличк╕ блакитн╕ озерця води: мабуть, в ущелинах розтанув сн╕г ╕ зб╕г ручаями сюди, в низини. Тут, де ╓ трохи водиц╕, й трава зелен╕╓, а подал╕ в╕д скель — вона поруд╕ла в╕д сонця й спеки. ╤ н╕де ан╕ зат╕нку, ан╕ т╕н╕. Т╕льки сто╖ть гола гора, уся пропечена п╕вденним кримським сонцем, продута морськими в╕трами, пор╕зана глибокими зморшками-борознами, як╕ утворилися в╕д стр╕мких поток╕в води, п╕д час дощ╕в ╕ танення сн╕г╕в.
Сто╖ть гора Ай-Петр╕ на меж╕ р╕дно╖ земл╕, як во╖н на чатах, захищаючи ╖╖ сво╖ми кам’яними грудьми в╕д холодних зальотних в╕тр╕в. Сто╖ть незрушно, велично, гордо.
Така вона ╓. Такою ╖╖ побачив ╕ майстерно в╕дтворив на полотн╕ талановитий укра╖нський художник-пейзажист ╕ портретист ╤ван Труш, якому 17 с╕чня 2015 року виповню╓ться 146 рок╕в в╕д дня народження.

Данило КОНОНЕНКО,
учень 8-го укра╖нського класу вже, на жаль, не укра╖нсько╖ школи-г╕мназ╕╖
м. С╕мферополя

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14598

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков