Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОТАМАН ОРЕЛ: «Н╤КОЛИ ЛЮДСЬКА КРОВ НЕ ЛЛ╢ТЬСЯ НА МАРНО!»
Нещодавно ╤сторичний клуб «Холодний Яр» видав у сер╕╖ «Отаман╕я ХХ...


З ЛЮБОВ'Ю ╤ ДОБРОМ. СЛОВО ПРО ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Я н╕коли не був на Кримському п╕востров╕. Так якось склалося. Та з творч╕стю л╕тератор╕в-кримчан...


КОРСОВЕЦЬКИЙ ╤ ШЕВЧЕНКО
Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…


ПОЛИНУВ ЖУРАВЛЕМ У НЕБО, ДО Р╤ДНО╥ ВКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤…
Сумна зв╕стка над╕йшла з Нью-Йорка. 8 с╕чня 2018 року в╕д╕йшов у в╕чн╕сть славний укра╖нець...


НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОГО ВКРА╥НЦЯ
Степан Руданський, поет ╕ л╕кар, класик укра╖нсько╖ л╕тератури, належав до яскравого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 23.01.2015
«ОДНА КАЛИНА ЗА В╤КНОМ…»

В╕н був жайворонком. Але не тому, що безтурботно щебетав, — з роками це давалося все важче. Просто просинався вдосв╕та. Одразу ж йшов на кухню – поки родина спала, це була безрозд╕льно його територ╕я, де можна, н╕кому не заважаючи, читати, писати, переглядати арх╕ви ╕ просто думати.
Пот╕м – робота, допомога дружин╕ по господарству, а коли власн╕ д╕ти виросли, турбота про внук╕в, котрих усьому навчав на власному приклад╕ ╕, рад╕ючи, спостер╕гав, як його тезка старшенький Данилко на очах ставав яскравою особист╕стю – до його рук ╕ перо можна передати, а в душу вдихнути найб╕льшу любов свого власного життя – до Батьк╕вщини.

Одна калина за в╕кном,
одна родина за столом,
Одна стежина, щоб додому
йшла сама,
Одна любов за все життя,
Одна журба до забуття
╤ Укра╖на, бо в нас ╕ншо╖ нема.

Все це н╕бито писалося про нього, мого колегу ╕ товариша Данила Андр╕йовича Кононенка, ╕ про його родину, ╕ про кохану дружину, з якою прожив п╕встол╕ття. Вперше побачивши Н╕ну, я була трохи здивована – вона н╕як не нагадувала сучасну богемну кралю, працювала на завод╕, ймов╕рно не в╕дв╕дувала н╕ спа-салони, н╕ косметичн╕ каб╕нети. Та ╕ нав╕що? Данило Андр╕йович не ╕з тих, хто разом з╕ зростанням власного статусу добирав до нього ╕ належне оточення. В╕н все життя був в╕рним сво╖й Н╕н╕ – що якось стало темою нашо╖ в╕дверто╖ розмови.
╤ розмов таких було багато – майже 15 рок╕в ми пропрацювали в одн╕й к╕мнат╕, ╕ удвох, ╕ великим загалом – часи у «Кримсько╖ св╕тлиц╕» були р╕зн╕. А взагал╕-то наш╕ шляхи вперше з╕йшлися понад 40 рок╕в тому – коли я, ще д╕вчинкою, проходила випробувальний терм╕н у «Крымской правде» як друкарка, де Данило Андр╕йович Кононенко працював, зда╓ться, коректором. Йому першому показала сво╖ в╕рш╕ у шк╕льному зошит╕. Та ╕ п╕зн╕ше наш╕ житт╓в╕ орб╕ти пост╕йно перетиналися: ми працювали в одн╕й редакц╕╖ книжкового видавництва «Тавр╕я» з р╕зницею у р╕к (я прийшла п╕зн╕ше), а коли Данило Кононенко став в╕дпов╕дальним секретарем у Кримському в╕дд╕ленн╕ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, теж контактували регулярно, бо в╕н оп╕кувався молодими л╕тераторами, а я – п╕дготовкою до видання зб╕рок в╕рш╕в кращих ╕з них. ╤нод╕, коли йшлося про рос╕йськомовн╕ тексти, Данило Андр╕йович приходив порадитися, ╕ мен╕ було трохи н╕яково, бо звикла дивитися на нього як на метра. А в╕н, добра, в╕дпов╕дальна людина, так боявся проглед╕ти талант, та ╕ взагал╕ когось образити! Можливо, ще й тому, що не забув, як п╕сля демоб╕л╕зац╕╖, у в╕йськов╕й форм╕, вперше прийшов на заняття л╕тературно╖ студ╕╖ ╕ як неприв╕тно його зустр╕ли там м╕сцев╕ класики. Так ╕ розривався пост╕йно м╕ж небажанням образити людину ╕ необх╕дн╕стю зор╕╓нтувати ╖╖ в подальшому на конструктивну повед╕нку.
З часом ця дилема стала менш гострою – в 90-т╕ роки ╕нститут творчо╖ майстерност╕ було зруйновано. Творч╕сть наст╕льки спор╕днилася з комерц╕╓ю, що говорити про ╖╖ як╕сть б╕льше не доводилося. Але ╕ тут бажаючим надрукувати в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» сво╖ в╕рш╕ редактор в╕дд╕лу л╕тератури Данило Кононенко знаходив у соб╕ сили говорити «Н╕!», якщо запропоноване не витримувало критики. Хоча це були ╕ сво╖ люди – укра╖нц╕, а пап╕р, до того ж газетний, м╕г би витримати все.
Але газета – це не см╕тт╓звалище, не м╕сце, де можна просто т╕шити сво╖ амб╕ц╕╖, «Кримська св╕тлиця» для Данила Андр╕йовича стала чимось схожим на храм, у п╕двалини якого в╕н власноруч закладав перш╕ камен╕. Вже майже не лишилося тих, хто це робив разом з ним, використовуючи вс╕ сво╖ зв’язки, переконлив╕сть ╕ дипломат╕ю, аби багатор╕чна мр╕я кримських укра╖нц╕в таки справдилася. То були хоч ╕ непрост╕, але при╓мн╕ клопоти ╕ хвилювання, схож╕ на т╕, що пережива╓ мати перед народженням дитини, ╕ пот╕м, коли все в ╖╖ житт╕ – ╕сторична под╕я: перше слово, перш╕ кроки, перший клас… За цим не спостер╕гав, усе це переживав разом з газетою ╕ Данило Андр╕йович Кононенко.
Останньою з таких щасливих дат стало 20-р╕ччя газети, ╕ хоч Данило Кононенко тод╕ вже оф╕ц╕йно не працював у «Кримськ╕й св╕тлиц╕», сюди, як ╕ ран╕ше, надходили листи на його ╕м’я, ╕ практично не було номера без п╕дготовлених ним матер╕ал╕в. Й це – без зарплати ╕ без гонорар╕в, яких останн╕ рок╕в 10 ми не бачили взагал╕. Та вертатися на роботу оф╕ц╕йно Данило Андр╕йович не хот╕в, можливо, тому, що не м╕г забути ту принизливу перев╕рку, з якою при╖хало до нас наше начальство ╕з Ки╓ва, коли було проведено р╕шучу «оптим╕зац╕ю», а газета згодом припинила сво╓ ╕снування. Тож нав╕ть якщо Данило Кононенко одержав колись «зайв╕» грош╕, в╕н в╕дпрацював ╖х з великим авансом. Бо настав час, коли ми працювали вже не за грош╕, як ╕ тепер, коли робота в умовах ╕нформац╕йно╖ в╕йни на чуж╕й територ╕╖ оц╕ню╓ться зарплатою, нижчою за рос╕йську м╕н╕мальну, а за ╕дею, за принцип, за можлив╕сть просто бути – для себе ╕ для наших читач╕в. До реч╕, якби тод╕ на «Кримськ╕й св╕тлиц╕» не економили, б╕льш за те, була вона не одна, а хоча б одна на дв╕ пророс╕йськ╕ газети, можливо б, тепер зберегли не один м╕льярд гривень ╕ з десяток тисяч житт╕в кращих укра╖нц╕в.
«Одна любов на все життя, одна журба до забуття», — цей рядок уже не лише про Данила Андр╕йовича, але й про нашу сп╕льну журбу, про яку не знав ╕ знати не м╕г автор сл╕в п╕сн╕ ╕ в╕д яко╖ вже почорн╕ли обличчя кримських укра╖нц╕в, тих, хто не мав змоги ви╖хати на материкову Укра╖ну, бо ╕ в╕к не той, ╕ здоров’я не те, ╕ н╕хто ╖х там не чека╓. Розлучили редакц╕ю ╕ з ╖╖ кримськими читачами, як╕ були для нас, як для м╕ф╕чного Антея земля, що п╕дживлювала його сили, ╕ лише в╕д╕рвавши в╕д яко╖ його можна було здолати. Колись до нас приходило багато гостей, нам писали, у нас дзвонили телефони, «Св╕тлиця» проводила конкурси, влаштовувала свята, ми були не просто редакц╕╓ю, а джерелом поширення укра╖нсько╖ культури, традиц╕й, патр╕отичних ╕дей. ╤ багато хто, особливо молодь, йшов сюди, аби подивитися на Кононенка, в╕рш╕ якого ╕ житт╓вий шлях вивчалися в школах за курсом «Л╕тература р╕дного краю».
Тепер вже нема╓ н╕чого: н╕ просторих редакц╕йних к╕мнат, н╕ колишнього колективу, н╕ наших м╕сцевих читач╕в-прихильник╕в, н╕ л╕тератури р╕дного краю, н╕ самого р╕дного краю, який зробили для нас чужиною, нема╓ вже ╕ Данила Андр╕йовича – ╓ т╕льки журба ╕ туга, до забуття, до нестями, до пошматованих в╕д стресу судин.
Останн╕ми словами Данила Андр╕йовича стали слова: «Б╕дна моя Укра╖на!», в╕н тод╕ в ╤нтернет╕ переглядав програму новин по одному ╕з укра╖нських телеканал╕в. Не знаю, яке саме пов╕домлення переповнило чашу, бо сьогодн╕ майже вс╕ новини – р╕вноц╕нн╕, вони про горе, яке прийшло в нашу державу разом з амб╕ц╕йними нам╕рами сус╕дки щодо «збирання земель». Втрачено Крим, умива╓ться кров’ю ╕ сльозами Донбас, який мав стати частиною рос╕йсько╖ Новорос╕╖, не витриму╓ во╓нного навантаження доведена до переддефолтного стану командою ворога Укра╖ни Януковича економ╕ка, а гастролери та доморощен╕ пройдисв╕ти намагаються на людському гор╕ нагр╕ти соб╕ руки… То як на все це спок╕йно дивитися ╕ взагал╕ дивитися людин╕, котра живе ╕ диха╓ Укра╖ною, а ╕ншо╖ Укра╖ни, як ╕ в п╕сн╕, нема╓ ╕ не може бути?!
Я ще не в╕рю, що ми б╕льше н╕коли не побачимося, не посидимо за чашкою кави, згадуючи, як сотн╕ раз╕в, сп╕льних знайомих ╕ все пережите. Це усв╕домлення прийде не одразу, а можливо, вже ╕ не встигне прийти. Знаю, що Данило Андр╕йович не був ╕ не м╕г бути б╕олог╕чним недругом Рос╕╖ – прийняв же в╕н в душу дружину-рос╕янку, ╕ це не заважало м╕цност╕ ╖хнього союзу. Але не м╕г прийняти п╕дступних нам╕р╕в в╕д╕брати у його Батьк╕вщини вистраждану багатьма покол╕ннями незалежн╕сть та ╕ взагал╕ розчленувати, розтоптати ╖╖, под╕ливши м╕ж р╕зними державами, аби невдовз╕ люди забули, що така колись була, — про це в╕дкритим текстом говорили рос╕йськ╕ пол╕тики. Не м╕г прийняти ╕ не м╕г пережити, а оск╕льки не мав змоги зм╕нити щось на краще, просто п╕шов туди, де його вже не наздожене жодна лиха зв╕стка.
Суму╓мо ╕ плачемо. В останн╕ хвилини прощання на його труну поклали прим╕рник дорого╖ серцю письменника «Кримсько╖ св╕тлиц╕» — як шматочок того прапора, яким укривали Геро╖в Небесно╖ Сотн╕ та загиблих укра╖нських геро╖в у зон╕ АТО. Був колись в╕н жовто-син╕м, символ╕зуючи небо ╕ жито, ╕ не викликав у б╕льшост╕ укра╖нц╕в особливих емоц╕й. Ск╕льки кров╕ ╕ сл╕з перетекло в нього останн╕м часом, ск╕льки людських душ, в╕дл╕таючи у в╕чн╕сть, торкнулися його шовку! Сьогодн╕ не можу бачити це знамено без спазм╕в у горл╕ нав╕ть на телеекран╕ (та ╕ де ще його побачиш). ╤ тепер серед багатоликих образ╕в, що з ним пов’язуються, одним ╕з перших буде для мене образ Данила Андр╕йовича, але не спочилого – живого ╕ веселого, яким бачили його востанн╓.
А про калину, що за в╕кном, – ╖╖ б╕ля типово╖ багатоповерх╕вки, де мешка╓ родина Кононенк╕в, таки д╕йсно нема╓. Думаю, ╖╖ посадять б╕ля ново╖, останньо╖ дом╕вки нашого побратима якщо не д╕ти, то внуки.

Тамара СОЛОВЕЙ

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14603

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков