Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ОГОЛОШУ╢ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ — Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ КРИМСЬКОГО УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА
УМОВИ КОНКУРСУ


╤НШ╤
В’╓ться прапор Укра╖ни: Жовте поле, небо син╓. Гордо ма╓ ╕ тр╕поче, Може що пов╕дать хоче?


ДМИТРУ ШУПТ╤ – 80!
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» СЕРДЕЧНО ЗДОРОВИТЬ ШАНОВНОГО ДМИТРА РОМАНОВИЧА З ЮВ╤ЛЕ╢М!


«ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ Й ВОДУ ОСВЯТИВ...»
Може виникнути слушне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження ╤суса...


«…Я СИЛИ П’Ю В ТАРАСОВОМУ СЛОВ╤»
У т╕ хвилини важко було говорити, сльози заважали, адже почуття щему ╕ радост╕, хвилювання ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2015
БИРКА

Мова про мову

Це опов╕дання классика б╕лорусько╖ л╕тератури Максима Горецького – про минул╕ часи, коли царська влада проводила в школах Б╕лорус╕ пол╕тику русиф╕кац╕╖. А ще про те, що жоден народ ╕ жодна людина добров╕льно не в╕др╕ка╓ться в╕д сво╓╖ р╕дно╖ мови. Так само й б╕лоруси.
Щоправда, дехто з б╕лорус╕в намагався колись розмовляти польською, як нин╕ намага╓ться розмовляти рос╕йською… Це тому, що наш (б╕лоруський – ред.) народ пережив часи полон╕зац╕╖ ╕ русиф╕кац╕╖, стал╕нськ╕ репрес╕╖ ╕ г╕тлер╕вську окупац╕ю. ╤ завжди разом з народом зазнавала утиск╕в ╕ нищилася наша р╕дна мова. До того ж ми не зна╓мо сво╓╖ багато╖ ╕стор╕╖ ╕ тому не в╕римо, що ми – справд╕ нормальний, здоровий народ, не г╕рший за ╕нш╕ народи.
Максима Горецького стратили у 1939 роц╕ як «нац╕онал╕ста» ╕ «ворога народу», коли йому виповнилося 46 рок╕в. До цього в╕н встиг зробити ╕ пережити багато чого: друкувався в газет╕ «Наша Нива», воював на фронтах Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, де його тяжко було поранено, а згодом видавав свою газету «Б╕лоруськ╕ в╕домост╕», працював учителем б╕лорусько╖ г╕мназ╕╖ у В╕льн╕, сид╕в у в’язниц╕ за час╕в польсько╖ влади… Та найголовн╕ше – в╕н написав багато в╕домих твор╕в, як╕ можна читати в будь-якому в╕ц╕ ╕ п╕д будь-який настр╕й. Нотатки «На ╕мпер╕ал╕стичн╕й в╕йн╕», пов╕ст╕ «У чому його кривда?», «Меланхол╕я», «Дв╕ душ╕», «Комаровська крон╕ка», опов╕дання… На жаль, люди, як╕ тепер складають нову шк╕льну програму з л╕тератури, включили до не╖ т╕льки одне невеличке опов╕дання М. Горецького для вивчення у сьомому клас╕.
Окр╕м вище перел╕чених, Максим Горецький написав ще дв╕ книги – «╤стор╕ю б╕лорусько╖ л╕тератури» ╕ «Хрестомат╕ю б╕лорусько╖ л╕тератури», за якими в наших школах вчилися до само╖ в╕йни, ╕ уклав три словники: «Рос╕йсько-б╕лоруський словник», «Б╕лоруський словничок» ╕ «Практичний московсько-б╕лоруський словник».
Майже одночасно з М. Горецьким було репресовано ╕ б╕лоруський правопис. Для того, щоб штучно наблизити б╕лоруську мову до рос╕йсько╖, уряд БРСР у 1933 роц╕ пров╕в реформу. Вилучалися м’як╕ знаки в словах на зразок сьнег, пасьля, позьн╕, сёньня (укра╖нською – сн╕г, оп╕сля, п╕зн╕й, сьогодн╕). Наголошене «я» у прикладах «ня буду», «бяз гэтага» зам╕нювалось на «е»: не буду, без гэтага (без цього). М’яке «л» у запозичених словах (кляса, фальклёр) потверджувалося, а ╕нш╕ голосн╕ (газэта, манэта, мэтад) – пом’якшувались.. Усе було перевернуто навпаки. В╕д головного закону нашо╖ мови «як мовиться, так ╕ пишеться» н╕чого не лишилося. ╤ нав╕ть деяк╕ нин╕шн╕ диктори рад╕о ╕ телебачення говорять б╕лоруською черство ╕ грубо, так як ╕ пишеться зг╕дно з т╕╓ю стал╕нською реформою. А наша мова, м╕ж ╕ншим, в╕дома у св╕т╕ як одна з найм’якших ╕ найдел╕катн╕ших, ╕ в списку за м’як╕стю пос╕да╓ м╕сце одразу п╕сля ╕тал╕йсько╖.
Поки ж правопис лиша╓ться пон╕веченим, не видано й деяк╕ твори Максима Горецького, як╕ дос╕ були п╕д забороною. Опов╕дання «Бирка» – саме такий тв╕р. Я в╕дшукав його в стар╕й книжц╕ – в читанц╕ для 4-го року навчання «Наш стяг» (М╕нськ, 1926) ╕ пропоную його читачам, н╕чого не зм╕нюючи. Щоб вони могли, м╕ж ╕ншим, пор╕вняти б╕лоруський правопис, яким користувалися Купала, Колас, Богданович, Гарун, з тим, яким нин╕ користу╓мось ми.

Серг╕й ДУБОВЕЦЬ

Максим ГОРЕЦЬКИЙ
БИРКА
ОПОВ╤ДАННЯ

СЛОВО «бирка» тепер забува╓ться, а за старих час╕в його добре знав кожен неписьменний економ, в╕йт чи л╕сник, ╕ кожен панський кр╕пак-мужик.
Биркою називали паличку чи тр╕ску, на як╕й робилися нар╕зи, що засв╕дчували, хто ск╕льки прив╕з копичок с╕на чи воз╕в жита, хто ск╕льки з л╕су вив╕з колод чи поставив шурок (шурка — м╕ра дров). Бирка в Б╕лорус╕ з’явилася десь п╕д к╕нець Х╤Х стол╕ття. Вона метлялася т╕льки б╕ля клаптя сукна в сукновальн╕, б╕ля овечо╖ шкурки п╕д час ╖╖ дублення чи б╕ля м╕тк╕в пряж╕, щоб по н╕й, за нар╕зами, розп╕знати, чи╓ сукно, чия овчина чи м╕тки.
От чому можна вважати за повне дикунство вигадку асмоловського учителя обзавестися биркою у школ╕.
П╕знього вечора, п╕кши бульбу, в╕н при гарячому св╕тл╕ печ╕ вистругав ножиком дерев’яний брусочок у п╕вл╕ктя завдовжки ╕ в палець завтовшки. З кожного боку зробив по три нар╕зи, нарахувавши до дванадцяти. Цифри до 10 визначалися л╕ком нар╕заних паличок, а 10 — хрестиком. Затим напроти нар╕з╕в написав 12 б╕лоруських сл╕в, найнемилозвучн╕ших для його обмоскаленого вуха, а саме: 1) як, 2) дык (укр. — то), 3) хай, 4) ёсць (укр. — ╓), 5) няма (укр. — нема), 6) н╕чого, 7) ён (укр. — в╕н), 8) казау, 9) але, 10) дабрыдзень (укр. — добридень), 11) добра (укр. — добре, гаразд), 12) дрэнна (укр. — погано, кепсько).
Перш╕ три слова суворо заборонялося вживати, починаючи з першого в╕дд╕лення, перш╕ ш╕сть — з другого, а все разом, як ╕ взагал╕ уся б╕лоруська мова, — у третьому в╕дд╕ленн╕ ряду.
Уранц╕ наступного дня, коли почали приходити учн╕, учитель стояв б╕ля дверей ╕ чекав.
— Добридень! — сказала л╕сникова дочка, б╕ленька-б╕ленька д╕вчинка, учениця третього в╕дд╕лення.
Учитель н╕чого не в╕дпов╕в ╕ пропустив д╕вчинку мимо з насм╕шливим поглядом.
Коли вс╕ д╕ти з╕бралися, коли черговий прочитав «Царю небесний» ╕ в клас╕ стало тихо, учитель вийшов на середину класу, п╕дняв бирку над головою ╕ виголосив таку промову:
— Слухайте, бовдури! Ск╕льки я не вчу вас говорити правильно, — ви все яка╓те ╕ дика╓те. Але я дам вам раду ╕ навчу вас, — вир╕сши, подяку╓те мен╕. Знайте, що з т╕╓ю мужицькою, хамською мовою, яко╖ ви навчилися в╕д сво╖х батьк╕в, н╕де нема ходу: н╕ в арм╕╖, н╕ на св╕тськ╕й служб╕ — н╕де. Батьки ваш╕ невчен╕, то й не дивно, а вас же на те вчать у школ╕, щоб у люди вивести. Тим часом ви н╕як не в╕двика╓те в╕д хамства. От, наприклад, Маня л╕сникова… Батько ╖╖ часто з панами зустр╕ча╓ться, у св╕тах бував, розмовля╓ н╕чого соб╕, ╕ сам просив, щоб я Машу навчив-таки говорити правильно. Тим часом, вона сьогодн╕ прийшла ╕ бухнула мен╕ «Добридень!». А як потр╕бно? — гр╕зно п╕д╕йшов в╕н до побл╕дло╖, аж посин╕ло╖ в╕д страху д╕вчинки.
Та мовчала.
— Ну?
У не╖ на очах навернулися сльози, вона потупила погляд. Весь клас завмер.
— Ну?!
— Мама попросту говорить… — прошепот╕ла л╕сник╕вна ╕ судорожно захлипала. Вона боялася, що за це вчитель не допустить ╖╖ до екзамен╕в.
— Ах ти, дурепа смугаста! — сказав ╖й учитель так, як навчився говорити, побувши «у св╕т╕».
— Слухайте ж дал╕, бовдури, — знову звернувся в╕н до ус╕х д╕тей. — Ось вам буде гарна цяцька.
Поки що я визначив дванадцять добрих сл╕в. Як в╕д них в╕дучу, тод╕ зм╕ню на ╕нш╕. Хто першим скаже в клас╕ одне з цих сл╕в, дивлячись, у якому в╕дд╕ленн╕ воно вже забороня╓ться, тому даю бирку. Коли в╕н захоче позбутися ╖╖, нехай передасть тому, в╕д кого сам почу╓ заборонене слово. У кого бирка лишиться до об╕ду, той залишиться без об╕ду; у кого лишиться до к╕нця дня, той залишиться сид╕ти в клас╕ до вечора. Тепер вч╕ться тих сл╕в, яких треба остер╕гатись. Для ус╕х в╕дд╕лень: як, дик, хай. Вимовте по к╕лька раз╕в ус╕ ц╕ слова, ну!
— Як, дик, хай! Як, дик, хай! Як, дик, хай! Як, дик, хай! Якдикхай, якдикхай, якдикхай — усе швидше й голосн╕ше лунало в клас╕. Одн╕ хикали, начеб кашля╓ овечка: дикх, дикх… друг╕ чавкали, як гончий собака в л╕с╕: явк, явк, явк! трет╕ роз╕гналися чимдуж, чахкали, начеб колеса п╕д вагонами на усьому ходу по╖зда: дикхта, дикхта, дикхта!..
Учитель походжав серед класу з при╓мн╕стю ╕ ледь стримував см╕х. Нав╕ть багато кому з хлопц╕в зробилося весело в╕д ц╕╓╖ вчительсько╖ вигадки, ╕ вона ╖м не здавалася страшною, бо кожен спод╕вався легко з╕пхнути ╖╖ з рук.
— Тихо-о!..
Ус╕ замовкли. Тод╕ учитель п╕д╕йшов до першого ряду ╕ запитав рос╕йською у Кравцового ╤ванка:
— Йон б╕г, як заяць… Ну, скажи, як йон б╕г?
Учитель спод╕вався почути бажане «как», але ╤ванко, п╕дхопившися з лави, став, трохи задумався, не розум╕ючи добре, чого в╕д нього хочуть, а пот╕м жваво ╕ весело вигукнув тонким голоском з-п╕д лавки:
— Нехта (укр. — хтось) б╕г, як за╓ць!
Усе трет╓ в╕дд╕лення ╕ деяк╕ хлопц╕ з другого зареготали. Учитель нахмурився.
— Як╕ прост╕ слова забороняються у вашому в╕дд╕ленн╕, перел╕чи, га?
Але як в╕н не приск╕пувався до нього, ╤ванко уперто мовчав, як зан╕м╕в. Учитель пом’яв йому трохи вухо ╕ в╕д╕йшов.
— Ну, ти, — звернувся в╕н до другого, до Панаска Михасьонка.
— Як здихав! — в╕дпов╕в той.
Весь клас зареготав, особливо придуркуватенький Михалко з третього ряду. Коли трохи стихло, учитель обв╕в поглядом д╕тей, ╕ багато рук зд╕йнялося вгору, як знак того, що вони знають. В╕н назвав тод╕ к╕лькох хлопц╕в з третього в╕дд╕лення ╕ доручив ╖м навчити першор╕чник╕в, яких сл╕в не треба говорити, аби не отримати бирки, а сам зайнявся тим же способом з другим ╕ трет╕м в╕дд╕ленням. Бирку в╕ддав л╕сник╕вн╕ Марильц╕ за «добридень».

╤╤
Той, хто навчався в асмоловськ╕й школ╕ грамоти у цього вчителя, або «господина учителя», певно, до само╖ смерт╕ буде пам’ятати, що то за штука була бирка, його вигадка. Т╕льки щастя, що пожила вона недовго.
Ск╕льки через не╖ пролилося г╕рких дитячих сл╕з, ск╕льки вискубано вихор╕в на голов╕, побито рук л╕н╕йками, намуляно б╕дних кол╕н горохом ╕ ск╕льки сварок сталося м╕ж найл╕пшими товаришами. Ще в першому, другому в╕дд╕ленн╕ можна було викрутитись в╕д покарання. Р╕дко залишалися малюки без об╕ду з биркою в руках за яке-небудь «дик» або «няхай», але останн╕й р╕к — просто хоч у петлю головою. Зда╓ться, так ус╕ намагалися говорити правильно, але ж кожного дня в чи╖хось руках залишалася «дудка», як жартома називали бирку.
╤ панувала над б╕дними «простомовними» д╕тьми страшна бирка. ╤нколи покаран╕ учн╕ з полохливою ц╕кав╕стю довго вдивлялися у цей цурпалок з ус╕х бок╕в, н╕чого особливого в н╕м не знаходили, але ще б╕льше страхалися його. Бирка уособлювалася в дитячих думках з р╕зними страшними образами. Менш╕ д╕ти просто в╕рили, що в паличц╕ сидить злий дух, запроданий чар╕внику-учителю, ╕ т╕льки з примусу, боячись, торкалися до не╖ ╕ з огидою брали ╖╖ до сво╖х рук.
╤ хто б м╕г подумати, що бирка загине так неспод╕вано, як ╕ звалилася на дитяч╕ учн╕вськ╕ голови; що к╕нець ╖╖ буде безславним, а для учителя нав╕ть прикрим. Лиш шкода, що, знищивши бирку, не отримав ╕ свого атестата про навчання Михалко, придуркуватенький хлопець, дуже поганий, слабкий учень, зате добра людина ╕ щирий товариш. Вчився в╕н, неборака, зда╓ться, рок╕в п’ять чи ш╕сть, у кожному клас╕ сидячи по два роки, а все тому, що н╕як не м╕г призвича╖тися говорити «по-правильному». Не дивно, що випадали так╕ дн╕, коли бирка не виходила з його рук. Михалко зробився через не╖ попихачем нав╕ть першор╕чник╕в, особливо тих, чи╖ батьки побували «у св╕т╕», а це значить — найсвав╕льн╕ших ╕ найзлоблив╕ших д╕тей. Нав╕ть маленький Лявонко к╕лька раз╕в утиснув великому Михалков╕ в руки противну бирку, поки не переконався, що см╕ху у ц╕й справ╕ зовс╕м мало, бо Михалко плакав. Що ж! Не кожн╕й дитин╕ можуть привозити, як Лявонку, з базару книжки з розмальованою в р╕зн╕ кольори обкладинкою.
Але учн╕ зрозум╕ти цього не могли ╕ сво╖м реготом потурали вигадц╕ вчителя, коли б╕дний Михалко стояв б╕ля п╕чки на кол╕нах з биркою в руках, як набожний пан у костьол╕ з╕ св╕чкою. Михалко був наодинц╕ з╕ сво╖м горем, ╕ серце його краялося в╕д кривди. Батьки вдома ╕ т╕ сварили його, що погано вчиться, — аби вони сам╕ знали, спробували, як це нелегко намагатись говорити по-панському.
Учитель не любив Михалка за те, що Михалко не визнавав н╕яко╖ дел╕катност╕ в розмов╕.
В╕н так затуркав хлопця, що той б╕дний втратив над╕ю скласти екзамени. На тому ╜рунт╕ й в╕дбувся бунт, з вини якого загинула бирка. ╤накше Михалко, як думали ус╕ учн╕, н╕коли б не зважився на таке груб╕янство.
Почалося з др╕бниц╕.
— До сьв╕дання! — казали учн╕, йдучи додому. ╤ в юрб╕ стиха жартували: «До свистання!». Того шепоту вчитель не чув. А Михалко чи то жартома, чи то здуру бовкнув п╕д сам╕с╕ньким носом учителя: «До сьн╕дання, гаспад╕н учитель».
— Залишишся до вечора! — затримав його учитель, — ма╓ш бирку!
— За що? Я н╕ в чому не помилився! — почав хникати хлопець. Учн╕ зупинилися.
— Ну, йди та б╕льше не пустуй, — на диво полаг╕дн╕шав учитель цього разу ╕ в╕дпустив Михалка.
Як на те, н╕би сам чорт окрутив хлопця. В╕н виб╕г з товаришами на вулицю, забувши в╕ддати бирку ╕ тут приставив ╖╖ до лоба, скривився, дражнячи учителя, ╕ вигукнув:
— До сьн╕дання, гаспад╕н учитель!
А не додивився, б╕долашний, що не в клас╕ був учитель, а вийшов подивитись, як учн╕ будуть розходитись. Побачивши, як дражниться не любий йому учень, в╕н почервон╕в, просто як калина, раптом п╕дб╕г до нього ╕ дав добрячого стусана. Михалко зарився носом.
— В╕ддай книжки! — хрип╕в учитель ╕ вигр╕бав п╕дручники з його забруднено╖ торбинки.
В╕дбирання п╕дручник╕в в учня вважалося найганебн╕шим.
Кар’╓ра Михалка гинула, старання п’ятьох рок╕в пропадали марно, без н╕якого посв╕дчення.
Тод╕ хлопець начеб збожевол╕в. П╕дхопився на ноги, приклав бирку до кол╕на ╕ з лютою ненавистю зламав ╖╖ — раз! пот╕м: один к╕нець пополам, другий к╕нець пополам. Потрощивши бирку, ухопив уламки ╕ викинув геть дрив╕тню. Ус╕ скам’ян╕ли. А Михалко заплакав ╕ п╕шов з╕ школи в останн╕й раз.
╤ вже п╕сля цього учитель ново╖ бирки не зробив ╕ про Михалка н╕коли не згадував.

Переклад з б╕лорусько╖
Данила КОНОНЕНКА

Минуло╖ п’ятниц╕ сповнилося 9 дн╕в п╕сля раптово╖ смерт╕ Данила Андр╕йовича Кононенка — поета, журнал╕ста, перекладача, чи╖ творч╕ доробки ми ще довго будемо знаходити у редакц╕йному портфел╕ ╕ пропонувати уваз╕ читач╕в... Того дня в С╕мферопол╕ у храм╕ св. Володимира ╕ Ольги УПЦ КП отцем Максимом була в╕дправлена панахида по померлому. «Св╕тличани» пом’янули Данила Андр╕йовича ╕ у молитв╕ просили Господа прийняти його душу в Царство Небесне...

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14659

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков