"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема ""Джерельце""
#6 за 06.02.2015
В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. Микола СИНГА╥ВСЬКИЙ
Серед пол╕ських сосняк╕в на Житомирщин╕ б╕л╕╓ ст╕нами чепурних хат село Шатрище, мала батьк╕вщина Миколи Синга╖вського (1936-2011). Це село дуже люблять лелеки: з ранньо╖ весни до п╕зньо╖ осен╕ бродять вони б╕ля численних озер ╕ тихо╖ р╕чечки Уж. «Лелеки для мене — символ в╕рност╕ р╕дн╕й земл╕», — напише згодом поет ╕ не раз згадуватиме у сво╖х в╕ршах цих волелюбних птах╕в. Його поетичн╕ подорож╕ в дитинство позначен╕ виходом тридцяти п’яти дитячих книжок (понад двадцяти зб╕рок для дорослих). Якби в╕н лише змережив слова в╕домо╖ п╕сн╕ «Чорнобривц╕в нас╕яла мати», його ╕м’я не загубилося б у наш╕й (╕ не т╕льки наш╕й) культур╕. П╕сня луна╓ в багатьох куточках св╕ту. Першу свою книжечку для д╕тей М. Синга╖вський назвав «Жива криничка», як називають його земляки невгамовн╕ джерельця, що б’ють на Пол╕сс╕ мало не з-п╕д кожного горбочка. Що не книжечка, то в╕дкриття для малеч╕. «Ромашкове сонце» — це сво╓р╕дний пут╕вник у царство кв╕т╕в, де ╕ ромашка, ╕ ф╕алка гомонять людськими голосами. А «Журавлине л╕то» — це вже зустр╕ч з птахами, жива поетична опов╕дь про ╖хн╕ характери, звички. Природа ╕ праця — основн╕ теми дитячих зб╕рок цього талановитого майстра слова.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
П╤СНЯ Р╤ДНОМУ КРАЮ
З крапл╕ струмок почина╓ться завше, Крапля до крапл╕ – море води. Вчасно зас╕╓мо поле наше, — Земле, роди! Св╕т неосяжний. Земля велика. Кожному сонце – в його сторон╕. Краю м╕й, доле моя сонцелика, Ти при мен╕. ╢ хл╕б, а до хл╕ба – зоряна п╕сня, Та ген понад ставом – калини жар. Земле моя, синьооке Пол╕сся, М╕й перший буквар! Я трави тво╖ на смак в╕дчуваю, Як воду з ц╕лющих живих криниць. Знаю мелод╕╖ отчого краю З голосу птиць. Чого ж ╕ще у житт╕ бажати, Яких оновлень, цв╕ту, принад! Вчать ╕з дитинства нас батько ╕ мати Плекати сад. Г╕лка до г╕лки – кв╕тчайся, краю, Б╕льше у св╕т╕ цв╕ту ста╓! Вийду у сад ╕ серцем п╕знаю Дерево сво╓.
З ОС╤ННЬОГО ЗОШИТА
А ви ходили по гриби В зар╕чний л╕с до синьояру? Там у парч╕ стоять дуби ╤ в╕дганяють сизу хмару… Сьогодн╕ з л╕су я прин╕с Боровик╕в, маслят, синичок, ╤ краснюк╕в, ╕ печеричок. Здавалося, що возом в╕з. Запах у мене в хат╕ л╕с – Такого дива я прин╕с!
КОЛИСКОВА
За д╕бровою м╕сяць, Б╕ля нього зоря. Ср╕бну стежку по травах В╕н прослав до двора. Шепчуть колосом ниви, Шепчуть листям га╖: Засинайте щаслив╕, Люб╕ д╕тки мо╖. Сплять журавки у луз╕, Сплять синиц╕ в гаю. Кв╕тка кв╕тку колише В наш╕м р╕дн╕м краю. Ся╓ в неб╕ з╕рниця, Сплять хлоп’ята мал╕. Наче казка ласкава, Ходить сон по земл╕.
СИН╢ НЕБО, ЗЕЛЕНА ЗЕМЛЯ
Син╕ птиц╕ у зелених кронах, Бачу вас, як друз╕в ╕ знайомих. У д╕бровах батьк╕вського краю По╕менно птах╕в називаю. Ось вона – синиця-сизокрилка, Тут ╖╖ гойда╓ кожна г╕лка. Ось фазани, фазанята, сойки, — ╥м дерева, наче парасольки. А м╕ж листям горлиця туркоче, Та, що ма╓ темно-син╕ оч╕. Син╕ птиц╕ у зелен╕м в╕тт╕ – Ви чар╕вн╕ш╕ за все на св╕т╕. Ви мене, малого, знов ╕ знову Кличете в заклечану д╕брову, Де у кожн╕й св╕тяться росин╕ Син╕ оч╕, нав╕ть крила син╕. Син╓ небо ╕ земля зелена, ╤ моя турбота ц╕лоденна.
М╤Й ЛЕТЮЧИЙ К╤НЬ
Мчить кр╕зь воду ╕ вогонь М╕й летючий к╕нь. У пашницю залет╕в, Столочив ячм╕нь. Я кричу йому: — Спинись! В╕н же дал╕ мчить. Ось брук╕вку копитом Кресонув за мить. Наче стр╕чку голубу, Р╕чку роз╕рвав. Це ж такого скакуна Я намалював!
ЧОРНОБРИВЦ╤
Чорнобривц╕в нас╕яла мати У мо╖м св╕танков╕м краю, Та й навчила веснянки сп╕вати Про кв╕тучу над╕ю свою. Присп╕в: Як на т╕ чорнобривц╕ погляну, Бачу мат╕р стареньку, Бачу руки тво╖, моя мамо, Твою ласку я чую, р╕дненька. Я розлуки та зустр╕ч╕ знаю, Бачив я у чуж╕й сторон╕ Чорнобривц╕ ╕з р╕дного краю, Що нас╕яла ти навесн╕. Присп╕в. Прил╕тають до нашого поля ╤з далеких кра╖в журавл╕. Розкв╕тають ╕ кв╕ти, ╕ доля На мо╖й укра╖нськ╕й земл╕. Присп╕в.
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14705
|