Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2015
ПРОВОДЖАЛИ У В╤ЧН╤СТЬ «СК╤ФА», ГОВОРИЛИ ПРО УКРА╥НУ...

Героям — слава!

Цей день уже далеко позаду, але думаю, що детал╕ побаченого н╕коли не з╕труться в пам’ят╕. Ховали б╕йця, укра╖нського патр╕ота, просто хорошу людину. Про останн╓ можна було здогадуватися уже з того, як проводжали в останню путь героя. Здавлен╕ ридання волонтерок, червон╕ в╕д сл╕з оч╕ побратим╕в з «Айдару»… Та й не лише ╖х. Кожному присутньому було зрозум╕ло, що будь-кого так не ховають. «Ск╕фа» знали ще з Майдану, справжн╓ ╕м’я його – Олег Сидор, в╕н ╕з Закарпаття. П╕шовши з життя у 37 рок╕в, захисник Укра╖ни «Ск╕ф» залишив сиротами двох д╕тей.

«СК╤Ф» ВОЛОД╤В П’ЯТЬМА ╤НОЗЕМНИМИ МОВАМИ

Ховати геро╖в завжди важко. Вперше в╕дчув це, коли тор╕к був на похорон╕ б╕йця Небесно╖ Сотн╕ ╤горя Ткачука з Велико╖ Кам’янки, що на ╤вано-Франк╕вщин╕. Тод╕ загибель сотн╕ небайдужих людей здавалася надзвичайно великою втратою для Укра╖ни. А що вже казати про нин╕шню в╕йну з Рос╕╓ю… Рахунок йде не на сотн╕, а на тисяч╕. Якщо ж говорити про ступ╕нь мужност╕, то нин╕шн╕ геро╖ стоять на т╕й же сходинц╕, що й геро╖ Небесно╖ Сотн╕. Мало того, шанси загинути у б╕йц╕в АТО значно вищ╕, адже по них стр╕ляють не лише снайпери, а й гармати, танки, «Гради», «Смерч╕» противника…
Отже, повторюся: «Ск╕ф» був водночас ╕ геро╓м, ╕ дуже хорошою людиною. Мабуть, це лог╕чне по╓днання. Вкотре подумав про це, коли побачив затуманен╕ в╕д сл╕з оч╕ людини з явно аз╕атською зовн╕шн╕стю. Високий зр╕ст, мужн╓, н╕би витесане з каменю обличчя, нашивка з емблемою батальйону «Айдар». Хто ж в╕н? Мен╕ сказали, що цей немолодий бо╓ць родом з Узбекистану, а його позивний «Коре╓ць». Отже, й так╕ воюють на боц╕ Укра╖ни? А вт╕м, чому тут дивуватися? Колись, ще в 30-т╕ роки, корейц╕в депортували з Далекого Сходу в Середню Аз╕ю. А пот╕м у 1944 роц╕ туди ж вислали кримських татар. Переселяли, тасували, як хот╕ли — ╕з заходу на сх╕д, з╕ сходу на зах╕д... Депортував не будь-хто, а «великий етнограф» сучасност╕ товариш Стал╕н.
У тих, хто став жертвою под╕бного стал╕нсько-б╕льшовицького туризму, н╕ Рос╕я, н╕ радянська влада не викликають тепер жодних позитивних емоц╕й.
П╕д╕йшов ближче до «айдар╕вця» ╕ запитав про причини його активно╖ участ╕ в АТО. Бо╓ць в╕дпов╕в коротко — мовляв, живе тепер в Укра╖н╕, тут його родина. Як же можна не стати на захист Батьк╕вщини, на захист сво╖х р╕дних? Така лакон╕чна в╕дпов╕дь «Корейця» мене задовольнила. Розум╕в, що б╕льше в╕н ╕ не скаже. Про «Ск╕фа» теж було сказано коротко: «В╕н був найкращим…». Пот╕м я пробував записувати на диктофон виступи ╕нших побратим╕в, але стояв далеко в╕д ╕мпров╕зовано╖ трибуни, тому запис вийшов неяк╕сним. ╤ все ж наведу ось ц╕ важлив╕ слова з виступу немолодого б╕йця:
«Думаю, якщо взяти людей, як╕ знали «Ск╕фа», то 99% з них скажуть т╕льки хороше про цю людину. «Ск╕ф» прожив життя, достойне героя…».
П╕зн╕ше в соцмережах я знайшов значно повн╕шу характеристику во╖на. Ось що пише про нього волонтерка Тетяна Дюрдь:
«Для меня он был просто мой герой. О «Скифе» в зоне АТО ходят легенды. Будучи командиром одного из подразделений батальона «Айдар», он участвовал в освобождении более десяти захваченных сепаратистами городов. Не раз спасал сослуживцев от гибели. «Когда «Скиф» рядом, нам нечего бояться, — говорили ребята. — Он все знает и всегда все организует». Это — правда. Благодаря ему и я не боялась ездить на передовую. В ночь на 9 января в Луганской области, спасая побратимов во время обстрела боевиков, «Скиф» погиб. Несколько дней назад его похоронили в родном селе в Закарпатье. Олегу Сидору было всего 37 лет. Он прекрасно знал историю, владел пятью иностранными языками и долгое время работал за границей. Когда начались события на Майдане, был в Польше. В январе приехал в Киев и присоединился к протестующим. Олег, как и я, вышел на Майдан не за евроинтеграцию, а за людей. Его возмутило то, что в нашей стране «Беркут» бьет студентов, что принимаются несправедливые законы. Помню, первый раз увидела его, когда он вернулся после боя на Грушевского. На баррикадах он все время кричал, поднимая протестующих: «В атаку! Немедленно!». Олег тогда сильно охрип. Услышав его голос, я даже немного испугалась. Он был красив, но, в отличие от других ребят, совсем неразговорчив и, как мне тогда показалось, резковат. Помню, еще шутила: мол, страшновато оставаться с ним в одной палатке. Но когда я узнала «Скифа» поближе, мое мнение о нем изменилось.
Позывной «Скиф» ему дали, еще когда он служил в армии. Олег сказал, что из-за его любви к истории, которую он знал в совершенстве. Как и иностранные языки. Немецкий, английский, польский, чешский, венгерский… На всех этих языках он свободно разговаривал. Мы на Майдане даже иногда просили его прочитать нам лекцию. Он, видя планшет или телевизор, сразу начинал искать какой-то научный канал. Говорил, что учиться нужно всю жизнь. А еще Олежка, оказывается, давно занимался общественной деятельностью. В родном Закарпатье он в свое время боролся за закрытие точек по продаже наркотиков. И у него получалось. Ни для кого не секрет, что эти точки «крышуют» сотрудники милиции с подачи местных царьков. Но Олег их не боялся…».

ЧОМУ ГОСПОДЬ ЗАБИРА╢ НАЙКРАЩИХ?

Виявля╓ться, на Майдан╕ «Ск╕ф» сформував ╕ очолив групу швидкого реагування «Яструб». Його хлопц╕ брали участь у вс╕х боях без винятку. Вони ж п╕сля перемоги «Майдану» одними з перших записалися в добровольч╕ батальйони. Тетяна Дюрдь про це також розпов╕да╓ в деталях:
«Несмотря на то, что Олег служил в армии, и у него была хорошая военная подготовка, ему сказали, что он пока остается в Киеве — контролировать порядок на Майдане. У меня тогда отлегло от сердца. К тому времени мы с Олежкой уже очень подружились, и я знала: если он окажется на востоке, станет ходить в каждый бой. А я тем временем буду умирать от переживаний. Но «Скиф» не собирался отступать. И когда позвонил «Батя» (так мы называли командира) и сказал, что у наших большие потери, Олег заявил: «Я привезу к вам ребят». Увидев, что он идет с собранным на войну рюкзаком, я расплакалась. «Не переживай, я только отвезу их и вернусь назад», — заверил «Скиф». Соврал. Он остался на войне.
Помните, я говорила, что со «Скифа» началось мое волонтерство? Приехав на восток, Олег позвонил мне: «Танька, тут ничего нет. Ни касок, ни бронежилетов, ни спальных мешков… Сделай что-нибудь». После этого звонка я сперва запаниковала, но потом начала действовать. Пошла прямо к Виталию Кличко. В тот же день он передал мне три большие машины, заполненные спальниками, рациями и прочими необходимыми вещами. Кроме того, передал еду и лекарства. Тем временем отозвались мои друзья из «Фейсбука» — они тоже хотели помочь. Так я стала волонтером. Вскоре сама поехала в «Айдар». «Скиф» к тому времени уже стал командиром подразделения. Видели бы вы, как он радовался этой помощи! Всегда оставался серьезным и строгим, а когда я привезла бронежилеты, чуть не запрыгал: «Вот это мои ребята будут одеты!». И сразу же принялся раздавать «броники». «Если мне не хватит, не страшно, — сказал. — Я обойдусь». А после тяжелого боя под Лутугино позвонил и поблагодарил: «Танька, твоя каска мне голову спасла! Спасибо!».
Однажды его уберегла моя молитва. Я это точно знаю. Был бой под Новосветловкой. Один из самых страшных в жизни «Скифа». Ребята пошли вперед и пропали. Я в тот момент была дома, готовила очередные машины со снаряжением. Но узнав, что парни исчезли, не смогла усидеть в Ужгороде — сорвалась и поехала в зону АТО. Их не было одиннадцать дней. Все уже решили, что бойцы погибли, а я продолжала за них молиться. День и ночь читала «Отче наш». И ребята вернулись! Таки выбрались из окружения. «Прямо чудеса какие-то, — говорил потом «Скиф». — Нас со всех сторон обстреливали, а пули, как заговоренные, пролетали мимо. Кому расскажи — не поверят!». Позже ребята рассказали, что там, в Новосветловке, их спас «Скиф». Одиннадцать дней они были в окружении. У Олега был порван бронежилет, но он все равно отстреливался. А в последний момент принял решение прорываться. Это был риск, но «Скиф» все просчитал. «Если бы не он, нас бы там расстреляли», — сказали потом его сослуживцы. Олежка, кстати, тогда получил ранение. Но никому об этом не сказал…».
«Господь забира╓ найкращих, — говорить бойовий побратим Олега Сидора з позивним «Баркас». — Це був справжн╕й во╖н. Людина, яка вм╕ла ц╕нувати дружбу, в╕н ум╕в зберегти особовий склад. Сам загине, але людей вряту╓. Зараз наша група в «Айдар╕» зовс╕м маленька, але будемо триматися одне за одного, як н╕коли. Ми не можемо п╕двести нашого Олега…».

ТАК╤, ЯК ЗАКАРПАТЕЦЬ «СК╤Ф», ЗРОБИЛИ ВАГОМИЙ ВНЕСОК У МОНОЛ╤ТН╤СТЬ УКРА╥НИ

Принаг╕дно хочу трохи заторкнути рег╕ональний аспект. Та обставина, що «Ск╕ф» був закарпатцем, ╓ великим позитивом. Адже Закарпаття дос╕ вважалося проблемним рег╕оном. А тепер н╕хто й не згаду╓ про пол╕тичне русинство. Давно вже було пом╕чено мудрими людьми: л╕дери цього сепаратистського руху традиц╕йно не сид╕ли в тюрмах ╕ н╕коли не гинули за свободу Закарпаття. Найкращ╕ сини «Ср╕бно╖ земл╕» гинули саме за Укра╖ну. Треба сказати, що й Збруч уже не д╕лить так радикально нашу Батьк╕вщину. Мало того, ╓ «Збруч», який неабияк об’╓дну╓! Йдеться про батальйон з такою назвою. Ц╕каво, що 99% во╖н╕в «Збруча» родом ╕з Тернополя. Вони п╕шли захищати Укра╖ну п╕д час першо╖ хвил╕ моб╕л╕зац╕╖, у травн╕ минулого року. Спочатку був в╕йськовий вишк╕л, п╕сля якого чолов╕к╕в в╕дправили на Херсонщину охороняти сухопутний кордон, що утворився п╕сля анекс╕╖ Криму. Зах╕дняки трохи шокували скадовськ╕ рос╕йськомовн╕ села, коли в’╖жджали до них ╕з червоно-чорними прапорами. У покол╕ння, що вчилося у радянських школах, в╕н асоц╕ю╓ться з «Правим сектором», на який п╕д час Майдану вилили чимало бруду контрольован╕ Парт╕╓ю рег╕он╕в ЗМ╤. Що ж, з’явилася нагода нарешт╕ вивчити справжню ╕стор╕ю Укра╖ни. Тим не менше, укра╖нських во╖н╕в Скадовський район зустр╕в як захисник╕в. П╕д час в╕дв╕дування Скадовська терноп╕льц╕в в╕тають на вулицях, фотографуються з ними ╕ бажають ╖м повернутися додому живими ╕ неушкодженими. В╕днедавна при зустр╕ч╕ ╕з людьми у камуфляжн╕й форм╕ ╕з синьо-жовтим прапорцем на рукав╕ клубок п╕дкочу╓ться до горла в╕д емоц╕й, що зашкалюють. ╤ в той же час це д╕╓ заспок╕йливо: нас захищають. П╕вдень — це Укра╖на!
В╕дразу ж налагодили зв’язок ╕з в╕йськовими м╕сцев╕ волонтери ╕з громадсько╖ орган╕зац╕╖ «Разом», Скадовська самооборона ╕ Майдан. Волонтери зустр╕лися ╕з укра╖нськими вояками, щоб розпитати, яка допомога ╖м необх╕дна. П╕сля того прохання во╖н╕в озвучують на Майдан╕, що збира╓ться в Скадовську щонед╕л╕. Люди приносять все необх╕дне. Жодне прохання терноп╕льц╕в не лиша╓ться без уваги.
Захисники, у свою чергу, активно включилися у громадське життя району. Вони в╕дв╕дують уроки мужност╕ в школах району, зустр╕чаються ╕з дошк╕льнятами. Перед тим д╕ти пишуть листи-подяки визволителям, готують обереги, малюють рад╕сн╕ лист╕вки, як╕ нагадують во╖нам мирне життя, родини, як╕ ╖х чекають. Сп╕лкування важливе ╕ необх╕дне як д╕тям, так ╕ в╕йськовим. П╕вдень ╕ Зах╕д Укра╖ни — це одна, ╓дина держава, з╕ сп╕льним ментал╕тетом, ц╕нностями, бажанням перемогти терорист╕в, якнайшвидше згорнути театр во╓нних д╕й у сус╕дн╕х Донецьк╕й та Луганськ╕й областях. ╤ херсонц╕, ╕ терноп╕льц╕ — патр╕оти. ╤ якщо тернополяни емоц╕йно вигукують: «Слава нац╕╖!», — то мешканц╕ Херсонщини з таким же ентуз╕азмом в╕дпов╕дають: «Смерть ворогам!». Отже, нав╕ть якщо воювати хлопцям ╕ не доведеться, то батальйон «Збруч» перебува╓ в Причорномор’╖ аж н╕як недаремно.

ЖИТЛОМ НАСАМПЕРЕД ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ПАТР╤ОТ╤В. ПРИЧОМУ ЗА РАХУНОК СЕПАРАТИСТ╤В

Попри очевидн╕ усп╕хи, самозаспокоюватись не варто. Бо якщо на п╕вдн╕ Збруч перем╕стився до Перекопу, то на Донбас╕ в╕н проходить по укра╖нських блокпостах. За ними вже — ╕нший св╕т. Ворожий ╕ незрозум╕лий. Мало того, цей «лугандон╕вський св╕т» частково присутн╕й ╕ в центральн╕й частин╕ Укра╖ни. Про це ми говорили в затишному кафе на Хрещатику — вже п╕сля того, як побратими з «Айдару» ╕ тисяч╕ киян в╕ддали останн╕ почест╕ «Ск╕фу».
Було нас з десяток волонтер╕в ╕ «рун╕вц╕в» — так скорочено тепер називають рос╕йськомовних укра╖нських нац╕онал╕ст╕в. Хлопц╕ з РУНу говорили про те, як сприяти остаточн╕й ╕нтеграц╕╖ кримчан в укра╖нське сусп╕льство п╕сля визволення Криму. Те ж саме говорили ╕ про Донбас. Вс╕ сходилися на думц╕, що потр╕бно дати можлив╕сть сепаратистам ╕ тим, хто понад усе любить Рос╕ю, р╕шуче ╕ без звол╕кань возз’╓днатися з нею, залишивши назавжди ненависну Укра╖ну. Процедура п╕дтвердження укра╖нського громадянства повинна включати в себе ╕ знання державно╖ мови. Пригадав програмне гасло РУНу: «Русскоязычный временно. Укра╖номовний — назавжди!». Ну, що ж… Спробу╓мо вт╕лити ╕деали ц╕╓╖ ново╖ орган╕зац╕╖ в життя. Допомагати повинн╕ вс╕ — надто дорогу ц╕ну ми заплатили (╕ ще заплатимо) за мир ╕ територ╕альну ц╕л╕сн╕сть. Безстрашний во╖н «Ск╕ф» дивиться на нас з небес — чи впора╓мося ми з чорновою роботою, яко╖ назбиралося так багато? А поц╕кавитись ма╓ право — життя в╕ддав за перемогу. Що в╕дпов╕мо йому?
Поки що м╕ста ╕ селища Центрально╖ Укра╖ни переповнен╕ «ватниками» — цей новий терм╕н означа╓ пророс╕йськи налаштованих громадян. Щось типу «совка», одним словом… Л╕дер РУНу Серг╕й Зам╕люх╕н говорив про те, що пенс╕онер╕в — б╕женц╕в з Донбасу — можна розселяти ╕ в с╕льськ╕й м╕сцевост╕, оск╕льки ╖м не потр╕бно шукати роботу. А ось поселяти людей працездатного в╕ку в покинутих хатинах житомирського Пол╕сся (про таку можлив╕сть мен╕ говорили «св╕тличани» з Новоград-Волинського) можна х╕ба що тимчасово. Бо пот╕м ╖м доведеться вирушати в б╕льш╕ м╕ста в пошуках роботи. Укра╖нська актив╕стка з Мак╕╖вки (╕мен╕ не називаю, бо вона ма╓ нам╕р повернутися в р╕дне м╕сто ╕ працювати в п╕дп╕лл╕) вставля╓ сво╖ «п’ять коп╕йок». Каже про те, що переважна б╕льш╕сть б╕женц╕в з Донбасу ран╕ше жила у м╕стах, а не в селах, тому адаптуватися до с╕льсько╖ м╕сцевост╕ ╖м буде непросто.
Також вона застер╕га╓ в╕д того, щоб ус╕х мешканц╕в ДНР не називали зрадниками. Дехто просто не ма╓ можливост╕ ви╖хати. Розпов╕ла про сво╖х знайомих, як╕, живучи надголодь, в’яжуть шкарпетки для укра╖нських во╖н╕в, впл╕тають туди синьо-жовт╕ смужки ╕ передають (зауважте, — з окуповано╖ територ╕╖!) на укра╖нськ╕ блокпости. Ще й записочки туди вкладають. Мовляв, не хвор╕йте хлопц╕ ╕ пам’ятайте, що ми з нетерп╕нням чека╓мо, коли нас визволить Укра╖нська арм╕я!
Хтось порушив тему справедливост╕. Мовляв, н╕як не можна буде допустити, щоб п╕сля визволення шахтарського краю в╕д пророс╕йських терорист╕в, сепаратисти й укра╖нськ╕ патр╕оти жили однаково. Н╕, проукра╖нське населення Донбасу повинно бути забезпечене житлом негайно, причому саме за рахунок сепаратист╕в ╕ сп╕вчуваючих ╖м. ╤ взагал╕, було б непогано, щоб «сепари» назавжди покинули ненависну ╖м Укра╖ну.

ПРО РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю ВО╥Н╤В ╤ ПРО НАЙЕФЕКТИВН╤ШУ ДОПОМОГУ Б╤ЖЕНЦЯМ

Волонтерка з Ки╓ва ╤оланта Бочкарьова (п╕д час Майдану багато допомагала самооборон╕вцям саме як психолог) розпов╕ла про те, що в США на державному р╕вн╕ в╕йськовослужбовц╕, як╕ повертаються ╕з зони во╓нних д╕й, примусово проходять через сво╓р╕дн╕ «ф╕льтри». З ними дуже активно працюють психологи. У нас же хлопц╕ йдуть у в╕дпустки з р╕зних частин у р╕зний час… Як наш╕ психологи ╖х можуть в╕дловлювати ╕ працювати з ними? Якщо у нас не буде застосовуватися американська практика, то п╕сля зак╕нчення АТО ми матимемо справу з величезною к╕льк╕стю людей з псих╕чними розладами.
Волонтерка з Донбасу Ра╖са Тро╓глазова також у курс╕ ╕снуючих тенденц╕й ╕ згодна з тим, що саме про патр╕от╕в насамперед повинно подбати сусп╕льство:
— Зна╓те, я впевнена, що псевдопатр╕оти дадуть соб╕ раду ╕ сам╕. Вони, ось побачите, будуть забезпечен╕ в першу чергу. Одн╕ — бо вже зараз запасаються якимись п╕дтверджуючими пап╕рцями, ╕нш╕ — бо в них купа д╕тей, а ще будуть липов╕ ╕нвал╕ди, липов╕ афганц╕, чорнобильц╕... Подив╕ться на тих, хто зараз отримав хоч якийсь дах над головою. В ╖хн╕ оч╕ подив╕ться. Що ви там бачите? Любов до Укра╖ни? Може, вдячн╕сть? Я такого не бачила жодного разу! Хто першим оформив пенс╕╖ в╕д Укра╖ни? Саме т╕, хто в ДНР ╕ ЛНР м╕г в╕льно пересуватися територ╕ями, та ще й на машинах, у тому числ╕ через блокпости ╕ наш╕, ╕ не наш╕. ╢ над чим замислитись, правда? На початку червня, в липн╕ ми вс╕ спод╕вались на швидке завершення «конфл╕кту» на Донбас╕. Тому переселенц╕ та й волонтери, як╕ ╖х приймали, розселяли, п╕клувались про них, не задумувались над багатьма питаннями, про як╕ сл╕д би було подумати. Вже тод╕ декому було зрозум╕ло, що помилкою було поселення людей з╕ сходу на базах в╕дпочинку, в санатор╕ях, панс╕онатах тощо. Досв╕д Груз╕╖ мали б врахувати. Але…
Хтось «по доброт╕ душевн╕й», бо волонтери — добр╕ люди; хтось з╕ сво╖х суто меркантильних ╕нтерес╕в — власники непрацюючих, «закинутих» заклад╕в в╕дпочинку, спод╕ваючись на державн╕ грошов╕ вливання «п╕д переселенц╕в»; хтось ще з якихось причин зробили те, що зробили. Нараз╕ проблеми в таких поселеннях постають ц╕лком законом╕рно. Багато хто з переселенц╕в сидить на ши╖ благод╕йник╕в, вважаючи, що ╖м вс╕ щось винн╕. Дехто знаходить якусь роботу, але вона не може бути пост╕йною та добре оплачуваною. Тому з’╖хати з таких поселень нав╕ть люди, як╕ працюють, навряд чи зможуть. Не секрет, що в таких м╕сцях скупчення ображених на весь св╕т (бо хтось вже ф╕зично втратив сво╓ житло, хтось розгубив сво╖х родич╕в, або ще з яко╖сь об’╓ктивно поважно╖ причини) в╕дбуваються под╕╖ — пияцтво, чвари, з’ясування стосунк╕в, — як╕ дратують тих, хто «пригр╕в» б╕женц╕в. Тепер уже почалися прояви невдоволення з ╕ншо╖ сторони — бо «ми ж ╖х году╓мо, п╕клу╓мось про них, а вони так╕ невдячн╕…». Знову звучить: «Людей з╕ сходу ображають, не хочуть чути» — це з одного боку, та: «Вс╕ вони — сепаратисти, дармо╖ди, хами, трутн╕» — з ╕ншого. Як не згадати «хотели, как лучше, а получилось, как всегда». Результат — обидв╕ сторони невдоволен╕.
Що робити тепер з такими поселеннями та поселенцями? Не по-людськи буде намагатися людей, особливо родини з д╕тьми, виселяти в н╕куди… А тим паче взимку. Доведеться «тягнути воза» щонайменше до весни. А дал╕ — п╕дшуковувати родинам житло, роботу. Висловлю власну точку зору: я за першочергову допомогу не взагал╕ переселенцям, а конкретно тим з них, хто сам багато чого робить для влаштування свого життя на нових м╕сцях. Тим, хто використову╓ ситуац╕ю, що склалася, як новий етап свого життя, як новий шанс досягти усп╕ху. Тим, хто активно намага╓ться зм╕нити на краще як сво╓ становище, так ╕ вс╕╓╖ кра╖ни. Наша робота з допомоги переселенцям тод╕ матиме сенс, коли в к╕нцевому результат╕ ми допоможемо стати на ноги справжн╕м укра╖нцям, патр╕отам.
* * *
Ось така дискус╕я тривала у нас п╕сля прощання ╕з закарпатцем Олегом Сидором. Як бачите, вс╕ моб╕л╕зувалися, вс╕ були в╕двертими, вс╕ були нац╕лен╕ на якусь роботу. Завершу статтю словами з виступу бойового побратима «Ск╕фа»:
«Ми вс╕ повинн╕ брати з нього приклад. Щоб нав╕ть д╕ти наш╕ пам’ятали про цього великого во╖на. Н╕коли не забувати! Поки ╓ так╕ люди, у нас ╓ майбутн╓. Це була велика людина, яка варта сотн╕ таких, як ми з вами. Треба намагатися прожити життя, прин╕сши хоча б десяту дол╕ т╕╓╖ корист╕ Укра╖н╕, яку прин╕с «Ск╕ф»…».
Може, й пафосно звучить. Але, як св╕док под╕╖, можу запевнити: все було максимально щиро. ╤ хвилювання б╕йц╕в почесно╖ варти, ╕ сльози тих, хто знав во╖на особисто. Ця щир╕сть була забезпечена недовгим, але шляхетним життям в╕рного сина «Ср╕бно╖ земл╕» Олега Сидора.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14710

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков