Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2677)
З потоку життя (5748)
Душі криниця (3242)
Українці мої... (1420)
Резонанс (1428)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1618)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВОЛИНЬ В╤ДКРИВА╢ ТА╢МНИЦ╤
Синьоока Волинь осп╕вана у п╕снях ╕ поез╕ях. Ц╕каво, що назва «Волинь» як означення...


«Р╤ДНА ШКОЛА» ТВОРИЛА УКРА╥НСЬКИЙ СВ╤Т В УМОВАХ БЕЗДЕРЖАВНОСТ╤
Важко переоц╕нити внесок подружжя в розбудову укра╖нсько╖ справи. Ут╕м, найб╕льше вража╓ той...


СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: КРИЛО Л╤ТАКА ЗНИЩИВ ВИБУХ ЗСЕРЕДИНИ
Про це йдеться в висновках польсько╖ п╕дком╕с╕╖, що займа╓ться повторним розсл╕дуванням...


ТР╤УМФ «ЧЕК╤СТ╤В» - ТРАГЕД╤Я РОС╤╥
Твор╕ння б╕льшовизму стол╕тньо╖ давност╕ – «ВЧК-ФСБ» – впевнено трима╓ за...


ПОМ╤ЧНИК КОМАНДУВАЧА ВМС РОЗПОВ╤ЛА ПРО ЗАВЕЗЕНИХ У 2014 «ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВ╤ЧК╤В»
Першими блокували в╕йськов╕ частини ╕ адм╕нбуд╕вл╕ Криму в лютому 2014 року спец╕ально привезен╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 20.02.2015
╤НШ╤ РОС╤ЯНИ

Чи╖ сини? Яких батьк╕в?

Важко п╕д╕брати коротке, але вичерпне визначення пут╕нсько╖ Рос╕╖ (якщо, звичайно, виключити нецензурн╕). ╢дине, що можна стверджувати: цю чудову консорц╕ю не можна назвати аморальною. Пут╕н ╕ пут╕но╖ди — не н╕цшеанц╕, як╕ пристали на категоричний ╕мператив Канта. Просто режиму в рекордно стисл╕ терм╕ни вдалося повернути Москов╕ю у ДО-моральний ╖╖ стан.
Це просто: поки у сп╕льн╕й на ус╕х союзн╕й «комуналц╕» тулилися прибалти, укра╖нц╕, б╕лоруси, грузини, — «в╕дпов╕дальний квартиронаймач» вимушений був дотримуватися яко╖сь пристойност╕. Але час настав, мешканц╕ роз’╖халися по «нац╕ональних квартирах» — ╕ московити, як╕ залишилися наодинц╕ з собою, скоро зм╕ркували, що ус╕ ц╕ «загальнолюдськ╕» ц╕нност╕ не про них писан╕. Що у них — власний шлях, накреслений такими титанами в╕тчизняно╖ думки, як старик Ф╕лофей, Алексашка Меншиков, та ╕ншими гришками распут╕ними.
Морал╕ на м╕зерних зал╕ських суглинках просто не дали рости. Поясню. Пам’ята╓ться, у дискус╕ях на тему колон╕ального стану Укра╖ни супротивники ц╕╓╖ тези громили опонент╕в таким переможним силог╕змом: «Де ви бачили колон╕ю, яка живе багатше метропол╕╖?» — ╕ широким жестом вказували на знемагаюч╕ в╕д безколбасся (а також в╕д безриб’я, в╕дсутност╕ масла й ╕нших висококалор╕йних продукт╕в) рос╕йськ╕ м╕ста. Проте прийняти цей аргумент — значить, розписатися у незнанн╕ аз╕в економ╕чно╖ ╕стор╕╖.
Скаж╕мо, населення ╤спан╕╖ у друг╕й половин╕ XVI стол╕ття, незважаючи на приплив сотень тонн американського золота (екв╕валент тепер╕шньо╖ сиб╕рсько╖ нафти), не дотягувало до р╕вня добробуту городян ╕ купецтва ╕ншого волод╕ння ╕спансько╖ корони — Фландр╕╖. Але тамтешн╕ «жебраки» гези все ж в╕дмовили у пок╕рност╕ «володарю половини св╕ту» Ф╕л╕пу ╤╤.
Чи ось ще приклад. ╤тал╕я час╕в Римсько╖ республ╕ки, пот╕м ╕мпер╕╖, жила б╕дн╕ше за сх╕дн╕ ╖╖ (республ╕ки та ╕мпер╕╖) пров╕нц╕╖. Про Рим я тут згадав не випадково. Вищезгаданий псковський старик Ф╕лофей був не так вже ╕ неправий — Москва у головних сво╖х рисах дуже нагаду╓ «В╕чне м╕сто». Насамперед тим, що, вже зайнявши чи не всю ойкумену, метропол╕╓ю наддержави юридично залишалося М╤СТО Рим аж до 212 року, коли Каракалла з ф╕скальною метою «дарував» римське громадянство усьому населенню.
Так само — ╕ насамперед! — колон╕ями Москви ╓ найближч╕ до не╖ земл╕ — Твер, Ярославль, Нижн╕й Новгород, Рязань, ╤ваново... Вони були найубог╕шими (практично до натурального голоду) в умовах «розвиненого соц╕ал╕зму» саме тому, що, по-перше, Москв╕ до них прост╕ше було дотягнутися, а по-друге, населення за в╕с╕м в╕к╕в московсько╖ кабали було привчене до рабсько╖ пок╕рност╕, а Укра╖на, Прибалтика або Кавказ ц╕лком могли брикнути. Зате Москва, як м╕сто-МЕТРОПОЛ╤Я, процв╕тала. Та вона ╕ сьогодн╕ жиру╓ (поки що) на нафтогазовому п╕дживленн╕.
Останн╕й люмпен Есквил╕ну або Субури, випадково з╕ткнувшись де-небудь на Форум╕ з найбагатшим сир╕йським купцем або грецьким архонтом, в╕дрядженим у справах пол╕су, м╕г зарозум╕ло заволати: «Не торкайся мене, я — громадянин Риму!». Що у переклад╕ на нин╕шн╕й московський д╕алект звучить як «Пона╖хало тут!». Ось вам ще одна важлива схож╕сть. А ви говорите: «Ф╕лофей».
Поки що ми просто зобов’язан╕ виходити з постулату ц╕╓╖ ось до-моральност╕ московит╕в ╕ бути готовими до будь-яко╖ ╖хньо╖ п╕длост╕ ╕ низькост╕. Але роз╕братися в тому, чому це сусп╕льство так катастроф╕чно в╕дстало у сво╓му розвитку, не зайвим буде вже зараз. А роз╕бравшись, використовувати отримане знання. Отже.
«А на Белоозере сидит весь, а на Ростовском озере меря, а на Клещине озере также меря. А по реке Оке — там, где она впадает в Волгу, — мурома, говорящая на своем языке, и черемисы, говорящие на своем языке, и мордва, говорящая на своем языке...». Це — з «Пов╕ст╕ минулих л╕т» у переклад╕ Д. С. Лихачова. Вчен╕ товариш╕ сходяться у тому, що ц╕ ╕ багато ╕нших народ╕в, згаданих Нестором-л╕тописцем, споконв╕чно жили на так зван╕й Рос╕йськ╕й П╕вноч╕ ╕ до початку колон╕зац╕╖ рос╕йськими князями говорили мовами, в╕днесеними до угро-ф╕нсько╖ групи. Але прийшли зв╕дкись з п╕вденного заходу слов’яни — ╕ Залеська Укра╖на (саме так називалися ц╕ земл╕) заговорила рос╕йською.
Мова — душа народу. Виходить, меряни та ╕нш╕ вже у т╕ л╕тописн╕ часи були позбавлен╕ душ╕. Пот╕м явилися гаряч╕ монгольськ╕ хлопц╕ — ╕ сумирн╕ угро-ф╕нськ╕ аборигени взагал╕ потрапили п╕д подв╕йний гн╕т. Ну, а п╕сля Петра до пригноблювач╕в додався ще й педант-н╕мець. Про яку мораль ви говорите?!
Чи не вс╕ класичн╕ твор╕ння рос╕йсько╖ л╕тератури волають про кап╕тальну ст╕ну нерозум╕ння, побудовану м╕ж народом ╕ правлячим класом. Зв╕дки це? — не розум╕ли графи Толст╕, Турген╓в та ╕нша л╕тературна публ╕ка рангом подр╕бн╕ше. Та все зв╕дти ж: це реально два р╕зн╕ народи — з р╕зною долею, ╕стор╕╓ю, побутом ╕ нав╕ть антрополог╕╓ю. Б╕льшовики в такому розклад╕ не зм╕нили н╕чого — просто вбудували на м╕сце вигнаного дворянства так звану «номенклатуру». На цьому процес створення ново╖, радянсько╖, людини був завершений. В╕рн╕ше, не так. Цю його («совка») модель вони постаралися розповсюдити на ╕нш╕ територ╕╖ СРСР. Не так, щоб зовс╕м безусп╕шно, проте ╕мпер╕я такого експерименту не витримала ╕ розвалилася.
Сьогодн╕ вирощений за т╕╓ю технолог╕╓ю тип людинопод╕бного пану╓ на 1/8 суш╕. Це можна побачити хоча би з рос╕йського художнього к╕нематографа, а можна — з╕ зведень Росстату. З розд╕лу «Вбивства ╕ замахи на вбивство». Я, щоправда, давненько туди не заглядав, але к╕лька рок╕в тому в РФ, у перерахунку на 100 000 населення, вбивали втрич╕ част╕ше, н╕ж в Укра╖н╕. Донбас — ╕ той не м╕г скласти конкуренц╕ю рос╕янам. Отже, нин╕шн╕ рос╕йськ╕ зв╕рства на Донбас╕ — це природжене.
Що робити? Спробувати повернути меря, мурому та ╕ншу чудь до ╖хн╕х корен╕в. Може, хоч так, природним чином, до них прийде розум╕ння ц╕нност╕ людського життя (хоч би свого власного). Скажете — фантастика. Мен╕ самому так здавалося. Але ось у 2010-му вийшов ф╕льм «Овсянки» — про життя (чи про смерть — як подивитися) сьогодн╕шн╕х меря — ╕ в реальн╕сть ╖хнього ╕снування пов╕рив нав╕ть американець ╕нд╕анського походження Квент╕н Тарант╕но. На прем’╓р╕ у Венец╕╖ в╕н стоячи аплодував усп╕ху Олекс╕я Федорченка (ц╕каво, це випадково, що у режисера укра╖нське пр╕звище?).
Не переказуватиму сам ф╕льм, в якому головне не сюжет, а похмура поетика. Зазначу лише, що в╕н розпов╕да╓ не про сиву давнину, а про сьогодн╕шн╕й день костромсько╖ глибинки, ╕ геро╖ його — не як╕сь чаклуни ╕ л╕совики, а звичайн╕с╕ньк╕ люди: директор паперово╖ фабрики, його дружина, яка раптово померла, фотограф, м╕л╕ц╕онер. ╤ вс╕ пам’ятають про сво╓ мерянство, про народн╕ мерянськ╕ звича╖, що йдуть сильно врозр╕з ╕з чинним рос╕йським законодавством.
╤ зовс╕м уже сюрпризом стало те, що в мереж╕ виявився ц╕лий ресурс п╕д назвою Merjamaa. Сайту вже п’ять рок╕в; автори — серйозн╕; у кожно╖ статт╕ в╕д к╕лькох сотень до к╕лькох тисяч перегляд╕в, десятки коментар╕в. Гарна рос╕йська мова (мерянська поки що перебува╓ у реконструкц╕╖). А найголовн╕ше для нас — нео-меряни ч╕тко в╕дд╕ляють себе в╕д п╕вденних рос╕ян. От як в одному з ╕нтерв’ю оц╕ню╓ свою ╕дентичн╕сть уродженець Вологодсько╖ област╕ Леон╕д Парфьонов (той самий, який «Намедни»):
— Я завжди в╕дчуваю сво╓ походження. П╕вн╕чний рос╕янин — для мене це дуже важливо. Це мо╓ уявлення про Рос╕ю, про наш характер, про етику й естетику. На п╕вдень в╕д Воронежа для мене — ╕нш╕ рос╕яни.
Правда, мерею Парфьонов себе не вважа╓: «Швидше, я — вепс». Але вепси (л╕тописна весь) — т╕ ж угро-ф╕ни. Про ╖хн╓ в╕дродження автори сайту дбають так само гаряче, як ╕ про ╕нш╕ народи старого Ростово-Суздальського княз╕вства.
Доречно зауважити, в╕дпов╕дальност╕ за сво╓ обрус╕ння нов╕ меряни на укра╖нц╕в не покладають. Тому впевнен╕ у незамутненост╕ свого угро-ф╕нського генокоду (п╕дтвердженого спец╕альним досл╕дженням естонських ╕ рос╕йських генетик╕в). Просто серед мерянських д╕алект╕в не знайшлося свого часу такого, який м╕г задовольнити загальн╕ потреби суздальсько╖ державност╕, що народжувалася. Довелося запозичувати староболгарську мову православно╖ церкви, яка прийшла до них разом з варязькими дружинами «молодших» Рюрикович╕в.
Власне, нав╕що переказувати чуж╕ думки, якщо можна прямо ╖х цитувати. Ось фрагмент з програмно╖ статт╕ засновник╕в проекту:
«До приходу слов’ян (який не можна назвати масовим) з п╕вдня ╕ заходу, тут (на територ╕╖ майбутньо╖ Москов╕╖) вирувало бурхливе життя. Меряни були л╕дерами тод╕шнього угро-ф╕нського св╕ту ╢вропейсько╖ частини сучасно╖ Рос╕╖. ╤ тому вони стали субстратом для буд╕вництва на основ╕ привнесено╖ слов’янсько╖ мови, християнсько╖ рел╕г╕╖ ╕ державних лекал Золото╖ Орди (Москов╕я к╕лька стол╕ть була улусом Золото╖ Орди) ново╖ Володимиро-Суздальсько╖, а п╕зн╕ше Московсько-Рос╕йсько╖ держави. Вони стали основою для формування ядра московського (сучасного рос╕йського) народу. Але етн╕чно багато в чому залишилися ф╕нно-уграми».
╤ — прямий заклик до одноплем╕нник╕в: «Звернемося до корен╕в ╕ ми, Рос╕яни! Бо усв╕домлення сво╖х угро-ф╕нських корен╕в разом ╕з слов’янськими ╕ балтськими дозволить нашому народу нарешт╕ в╕дчути себе не прибульцями ╕з степового п╕вдня або болотистого заходу, а одв╕чними хазяями сво╓╖ Земл╕ ╕ стати нарешт╕ ц╕л╕сною Нац╕╓ю. Ми — во╕стину великий народ, що створив величезну державу. Без угро-ф╕нсько╖ завзятост╕ ╕ працьовитост╕, властиво╖ цим народностям, ми б не змогли осво╖ти неосяжн╕ простори Велико╖ Рос╕╖».
Хто як, а я б побажав авторам звернення великих усп╕х╕в у ╖хньому пл╕дному почин╕. Може, хоч тод╕ Москов╕я в╕двол╕четься в╕д надання сво╖м сус╕дам братсько╖ допомоги ╕ займеться, нарешт╕, в╕дкладеним на в╕ки власним облаштуванням.

Михайло БУБЛИК
м. С╓в╓родонецьк

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14766

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков