Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 27.02.2015
ПОМСТА
Нузет УМЕРОВ

Не забудьте пом’янути...

У понед╕лок минуло 40 дн╕в з дня смерт╕ нашого побратима Данила Андр╕йовича Кононенка. «Св╕тличани» з╕бралися, щоб пом’янути, помолитися за В╕чне Царство для його Душ╕. Д╕лилися споминами, яким в╕н був ╕ залиша╓ться в наш╕й пам’ят╕... В арх╕в╕ «Св╕тлиц╕» — ще аж за 1995 р╕к — знайшлося перекладене Д. Кононенком таке сп╕взвучне сьогоденню опов╕дання. Друку╓мо. ╤ дяку╓мо, що в╕н ╕ дал╕ з нами, з╕ «Св╕тлицею», з читачами...

Нузет УМЕРОВ
ПОМСТА


Хто й коли назвав це невеличке степове с╕льце Каракоз («Чорноока»), нав╕ть старожили не пам’ятали. Село як село. Хати, повшиван╕ очеретом, висок╕ димар╕. Хати л╕воруч, хати праворуч, а посередин╕ — широка курна дорога. Традиц╕йним у сел╕ було те, що праворуч в╕д дороги жили кримськ╕ татари, л╕воруч — укра╖нц╕ ╕ рос╕яни.
Жили дружно. Пережили колектив╕зац╕ю, голод, розкуркулювання. ╤ свята зустр╕чали разом: ╕ татарськ╕, ╕ укра╖нськ╕, ╕ рос╕йськ╕. Особливо шанувалася в сел╕ п’ятниця. Цього дня на слов’янському боц╕ топили лазн╕, ╕ вс╕ жител╕ села дружно «змивали» гр╕хи, «напрацьован╕» за тиждень. А ввечер╕ п╕сля лазн╕ ж╕нки заправляли гасом лампи, засв╕чували ╖х, розс╕далися довкруж ╕ через паперов╕ трубочки, до потемн╕ння в очах, дивилися в сердечка на ковпачку, намагаючись роздивитись сво╓ майбутн╓.
Разом пережили н╕мц╕в, румун╕в, угорц╕в ╕ з нетерп╕нням чекали, коли ж повернуться наш╕, ╕ село нарешт╕ д╕зна╓ться про долю сво╖х син╕в, брат╕в, батьк╕в, як╕ п╕шли в сорок першому на фронт. Визволител╕в зустр╕чали з╕ сльозами щастя на очах. Виставили на дорогу столи, а на них — все, що вдалося зберегти в╕д всюдисущих румун╕в: вино, самогон, сало, м’ясо, млинц╕, чебуреки, нав╕ть тютюн.
Але не встигли г╕дно стр╕ти ╕ провести, не встигли витерти сльози радост╕, як сталося страшне й незрозум╕ле.
На св╕танку село оточили автоматники, повантажили вс╕х до одного: ж╕нок, старик╕в, д╕тей. Повантажили ╕ повезли нев╕домо куди. Та половина села, котра залишилася, завмерла в тривожному оч╕куванн╕: отже, завтра можуть ось так само при╖хати й за ними...
Коли перший страх минув, у крайн╕й хат╕ почувся г╕ркий плач за пок╕йником. Плач цей, н╕би вогонь у в╕тряний день, перел╕тав в╕д хати до хати, поки не охопив усе село. До плачу людей додавалося скавул╕ння собак, рев╕ння голодно╖ худоби, залишено╖ в хл╕вах на спуст╕лих об╕йстях.
Минуло тижн╕в зо два, ╕ в село знову пона╖хали крит╕ автомашини. Привезли переселенц╕в. Людей вивантажили на правому боц╕ ╕ запропонували поселятися в хатах на виб╕р — кому яка сподоба╓ться.
К╕лька дн╕в у сел╕ не стихали крики, суперечки. Зр╕дка спалахували б╕йки. Люди виривали одне в одного швейн╕ машинки, патефони, килимки, посуд — усе, що залишили колишн╕ мешканц╕. Л╕вий берег села мовчки, з презирством спостер╕гав за тим, що в╕дбувалось. ╤ це не залишилось непом╕ченим.
Роз╕бравши майно ╕ худобу, при╖ждж╕ накинулися на старожил╕в: «Чого витр╕щились! Вам н╕чого не д╕сталось?! Дума╓те, нам не розказали, як ви тут разом з вашими татарами с╕дницю фашистам лизали... Шкури продажн╕! Зачекайте, ╕ до вас ще доберуться...».
Сперечатись з при╖жджими н╕хто не захот╕в. Але наступного дня сталось неспод╕ване: л╕вий б╕к села разом, н╕би змовившись, заговорив незрозум╕лою мовою. Нав╕ть п╕сн╕, як╕ зр╕дка зринали то тут, то там, теж були незрозум╕л╕, р╕зали слух. Переселенц╕ потерп╕ли к╕лька дн╕в ╕ послали в центр г╕нця з листом, де мовилось, що ще не вс╕х вивезли, що деяк╕ з них переховуються в оселях м╕сцевих жител╕в.
Г╕нець повернувся. Повернувся не один, а з кап╕таном ╕з орган╕в. Той старанно перев╕рив документи старожил╕в, ходив в╕д хати до хати, особисто знайомився з кожною с╕м’╓ю. Затримався у Гребенюка, який одним з перших у сел╕ повернувся з в╕йни, залишивши п╕д Варшавою обидв╕ ноги, та ще у Рогожина, який при╖хав у гост╕.
В╕д’╖жджаючи, кап╕тан з╕брав переселенц╕в ╕ оголосив, що в╕домост╕, доставлен╕ в центр, не п╕дтвердилися, а отже, брехлив╕: татар у сел╕ нема. Переселенц╕ невдоволено загули. Кап╕тан зняв кашкета, пров╕в покал╕ченою долонею по р╕дкому волоссю ╕ тихо запитав: «А вас самих зв╕дки привезли?». «З-п╕д Смоленська ми», — в╕дпов╕ли разом к╕лька чолов╕к. «Значить, теж були п╕д н╕мцем...» — кап╕тан похитав головою ╕ додав: «Про те, як ви там жили, питать не буду...».
Кап╕тан по╖хав. Наступного дня жител╕ л╕вого боку села почали готуватися до поминок: ╕шов сороковий день виселення татар...

Переклав з кримськотатарсько╖ Данило КОНОНЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14806

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков