"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Українці мої..."
#9 за 27.02.2015
ЛЮБОВ, ЩО ДОВША ЗА ЖИТТЯ
Р╕к тому, 13 лютого, зупинилося невтомне до любов╕ Катрусине серце. Не стало авторки понад 10 книг в╕рш╕в ╕ прози, викладачки ╕ноземних мов Севастопольського нац╕онального техн╕чного ун╕верситету, громадськи активно╖ ╕ популярно╖ у сво╓му м╕ст╕ людини, а ще добро╖ мо╓╖ подруги — укра╖нки Катерини Найдьоново╖-Козицько╖. ╤ лише тепер я знайшла в соб╕ сили озирнутися в минуле, де понад 20 рок╕в була присутньою дорога моя Катя, а якщо ╕ не сама, то ╖╖ турбота. Знаючи, як тяжко матер╕ально мен╕ живеться, Катя не оминала жодного свята, аби не прив╕тати мене з ним якимось подарунком, до чого привчила й ╕нших мо╖х автор╕в ╕з Севастополя. Мо╖х – це тих, кого я, так би мовити, виводила в люди, допомагаючи ╖м п╕дготувати рукописи до видання, а ╕нод╕, що гр╕ха та╖ти, фактично переписуючи ╖х. З Катею все склалося ╕накше, бо недарма ж кажуть, що талановита людина – талановита у всьому. В╕д ╖╖ перших л╕тературних ще молод╕жних вправ, з яких ми розпочали сво╓ знайомство, до наступного рукопису була, здавалося б, нездоланна в╕дстань. Вс╕ поради Катя п╕дхоплювала на льоту ╕ н╕чого не забувала. ╢дине, чого ╖й бракувало, — це часу. Досконале знання трьох ╕ноземних мов: англ╕йсько╖, н╕мецько╖ ╕ французько╖ та пристойне – ╕спансько╖ давало змогу ╖й не т╕льки усп╕шно працювати в ун╕верситет╕, а ще й «натаскувати» студент╕в та аб╕тур╕╓нт╕в, не було ╕ пом╕чник╕в у господарств╕, бо жила одна. А ще так хот╕лося викро╖ти хвилинку, аби нав╕датися на дачу, щоб прив╕татися там з улюбленими деревцями, що вс╕ мали сво╖ ╕мена, вдихнути запах св╕жоскопано╖ земл╕ ╕ поринути зором у чисте небо! Бо Катя до нестями любила ╕ цю землю, ╕ небо, ╕ кожен зелений паросток. Про це можна було дов╕датись ╕ без особистого знайомства, ╕з Катино╖ творчост╕. Здавалося, вона б хот╕ла просто пригорнути до серця усю нашу планету ╕ захистити ╖╖ в╕д тих негативних вплив╕в, що чинить на не╖ людина, завдаючи шкоди еколог╕╖. «Зупин╕ться! – кричала вона у кожному третьому в╕рш╕. – Що ж ви, люди, залишите сво╖м внукам!». Катя турбувалася не про себе, а про увесь св╕т, в╕дчуваючи себе його часточкою, а тепер ╕ д╕йсно розчинилася в ньому… Не чужим для Катрус╕ був ╕ художньо-документальний жанр. Особливо це стосувалося реальних под╕й Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни в Севастопол╕. Що ж до в╕рш╕в, то вже у 1996 роц╕ Катерина Козицька-Найдьонова була визнана кращою поетесою року, а незабаром стала лауреатом ╕ прем╕╖ Л. Толстого – вже за прозу. Та моя улюблена серед Катиних книг (до реч╕, мен╕ ╕ присвячена) – це «Ганнусин╕ листи». Под╕╖ однойменно╖ пов╕ст╕, написано╖ в еп╕столярному жанр╕, в╕дбуваються у 80-т╕ роки. Власне, якихось особливих под╕й ╕ нема╓, просто р╕зн╕ буденн╕ др╕бниц╕, з котрих склада╓ться непросте життя радянсько╖ вчительки, хворобливо╖, беззахисно╖, рефлексуючо╖, невдовз╕ п╕сля останнього листа яко╖ обрива╓ться ╕ ╖╖ життя. ╤ тут потр╕бен подв╕йний талант, бо тримати читача в тонус╕ доводилося не завдяки захоплюючому сюжету, а швидше всупереч йому. Що ж до ╕стор╕╖ Катиного життя, то розпочалося воно, як ╕ будь-кого з нас, ще до ╖╖ народження, з д╕д╕в-прад╕д╕в, а головне, – з батьк╕в. Тож не можна не згадати про ╖╖ тата Дмитра ╤овича Козицького, неперес╕чного укра╖нського поета ╕ журнал╕ста, заступника головного редактора газети «Пролетарська правда», редактора Ки╖вського рад╕омовлення та рад╕огазети «Полудень», а також засновника ╕ редактора газет «Коростиш╕в» та «Наддн╕прянська правда». Звинуваченого в укра╖нському нац╕онал╕зм╕, у 1935 роц╕ Д. Козицького було виключено ╕з лав компарт╕╖ ╕ в╕н змушений був р╕зко зм╕нити свою профес╕ю. А його в╕рш╕, яким тепер в╕ддав усю свою душу, видала вже Катерина. Вони не схож╕ на сучасн╕ – ╕нша, соковита, укра╖нська мова, ╕нша незвична стил╕стика. ╤ хоча 27 кв╕тня виповниться вже 30 рок╕в, як Дмитро ╤ович п╕шов з життя, його дочка до останнього подиху несла в соб╕ в╕дголоски батькового таланту та його любов до укра╖нсько╖ мови, якою написала багато сво╖х найщемк╕ших поез╕й. З╕ мною вона теж говорила т╕льки укра╖нською, говорила жад╕бно, бо за 50 рок╕в проживання в Севастопол╕ так ╕ не знайшла соб╕ укра╖номовно╖ компан╕╖. Народилася Катерина в м╕ст╕ ╤чня на Черн╕г╕вщин╕, вищу осв╕ту здобула в Ки╓в╕. Дал╕ – прибуття за розпод╕лом до Севастополя. Отака нехитра канва зовн╕шн╕х под╕й ╖╖ життя. Але ╓ ще й внутр╕шня, головним двигуном яко╖ були емоц╕╖, пов’язан╕ з любов’ю. ╤ йдеться не обов’язково про романтичн╕ стосунки, хоч, варто зауважити, що п╕сля двох шлюб╕в душа ╖╖ не згасла ╕ до останнього подиху поетеса була в╕дкрита до нових вражень ╕ почутт╕в, Катя була хрон╕чно закоханою то в кв╕тку, то в пташку, то в якийсь створений власною фантаз╕╓ю м╕раж – ╕накше вона просто не могла. А тому, коли виснажлива хвороба на роки обмежила ж╕нку чотирма ст╕нами ╕ вона змушена була скласти крила, серце, зрештою, не витримало… Кат╕ було 78 рок╕в, але про не╖ неможливо писати як про бабусю, бо вона була молодою не у переносному, а в самому прямому смисл╕ слова. Навч╕ться дихати любов’ю – ╕ ви й сам╕ д╕зна╓тесь, що таке в╕чна молод╕сть. За життя Катруся телефонувала мен╕ щотижня, ╕ ми обм╕нювалися не ст╕льки ╕нформац╕╓ю, ск╕льки енерг╕╓ю. Останн╕ п’ять рок╕в (майже ст╕льки тривала Катина хвороба) переважно акумулювала ╖╖ я. Посп╕хом, вт╕лену у слова, я посилала ╖й свою любов, бо знала – це для не╖ майже як пов╕тря. Посилаю ╕ сьогодн╕, кудись у прост╕р, але спод╕ваюся, що за адресою.
Тамара СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14808
|