Версiя для друку Обговорити в форумi

Герої не вмирають!

Увечері п’ятниці Бориса Нємцова застрелили. У самому центрі столиці — на Великому Москворецькому мосту. Це вбивство викликало шок. Приблизно такий же, як двадцять років тому після вбивства Влада Листьєва (1 березня 1995 року). Ось тільки атмосфера в Росії сьогодні більш похмура.
Так, тоді теж було багато мороку і каламуті... Півтора року після громадянської війни, що розгорілася на кілька днів посеред Москви. Реформи Гайдара, необхідні, в чомусь рятівні, але такі, що холоднокровно розорили «соціалку», культуру й не мали навіть натяку на видимість соціально-психологічної легітимності або «підтримки знизу».
Тоді була кривава чеченська війна. Котився під укіс рейтинг Єльцина і виникало передчуття червоного реваншу. Завершення «кримінального переділу» і дозрівання «семибанкірщини», які в Росії і сьогодні вважають синонімом ліберальної демократії. До речі, саме тоді в Держдумі пишно розцвів бур’ян ЛДПР як прекрасна школа соціальної демагогії й безкрайнього популізму. Ці ознаки точно вказували на те, що вся ця брудна політика — чистий бізнес, і нічого особистого.
Той урок був добре врахований нинішньою гедоністичною масовкою, що зображує політиків.
Але тоді все сприймалося простіше. Було більше надії. Залишалося відчуття, що Росія зі скрипом, із виляннями, але все ж таки йде вперед. А не назад, як сьогодні, коли надій на позитив чи розвиток немає практично жодних.
А ще згадується, що Влад Листьєв був керівником «ОРТ», сьогоднішнього «Першого каналу». Тоді канал стрімко перетворювався на насос з викачування грошей через рекламу, що, можливо, і послужило причиною вбивства Листьєва. Сьогодні цей ресурс — страшної сили психологічна зброя. Що набагато гірше й куди як менш охайно.
Напевно, шоковий стан, що виникає після цих смертей, у чомусь є ідентичним, тому що і Влад, і Борис мали особливий чоловічий шарм. На цьому схожість закінчується. Влада Листьєва щиро любила. На Нємцова останніми роками вилили стільки бруду, скільки й уявити складно. Нємцов жив нормальним життям опозиційного політика в авторитарній країні. На відміну від багатьох інших, він при цьому робив те, що вважав за потрібне.
Він був людиною яскравою, можливо, небезгрішною. Міг допустити «матерок» у телефонній розмові, не уникав певного політичного цинізму, дозволяв собі ризиковані жарти. Його справно записували і так само справно виставляли «прослушку» на загальний огляд, щоб пересварити всіх з усіма, особливо в опозиції. Але якось не виходило. Просто не липнуло до нього нічого з того, в чому дозволяли собі копатися «доброзичливці».
Він був сильним. Ще тридцяти не виповнилося — став губернатором, після 35 — віце-прем’єром. З часів своєї молодості завдяки яскравій зовнішності та влюбливості отримав прізвисько «Керубіно». Кажуть, що тоді цього хлопчину, на відміну від графа Альмавиви, дуже любив цар Борис. І як сьогодні не згадати, що Борис Юхимович всерйоз і довго вважався дуже ймовірним спадкоємцем Бориса Миколайовича. Але не став, знайшовся, на жаль, інший кандидат...
На початку нульових була така призабута нині книга політкореспондента «Комерсанта» Олени Трегубової — «Записки кремлівського дигера». І в ній чітко було викладено протиставлення двох цих наступників, один з яких відбувся, а інший — ні. З величезною перевагою на користь як раз другого з них: теж грубуватого, але відкритого, теж брутального, але теплого й щирого.
Дивно, але руйнуванню такого сприйняття Бориса Нємцова свого часу посприяла інша жінка, чия функція на російському інформаційному полі давно вже виглядає дещо туманно. Це колишня соратниця по «Союзу правих сил» Ірина Хакамада. Вона детально розповідала, що ось під час «Норд-Осту» Кобзон ходив у будівлю на Дубровці, а Нємцов нібито побоявся. І тим ставила його, Нємцова, в становище людини, що вимушена виправдовуватися...
Дуже ймовірно, що з наростанням жорсткості влади Нємцов поводився так сміливо (сміливіше за інших), допускав формулювання такі жорсткі (жорсткіші за інших) ще й тому, що хотів довести — і собі, й іншим, — що він тоді не злякався, та й зараз нічого не боїться.
До речі, про страх. В останній програмі за його участю на «Ехо Москви» страху не було взагалі (її назва — «2015», тепер це — рік смерті героя програми). А ось в інтерв’ю у виданні «Собеседник», яке він дав Олені Мільчановській, відомій своїми легкими матеріалами із фото в стилі «я і зірки», все було інакше. Борис Юхимович говорив:
«Щоразу, як я їй телефоную, вона (мама) голосить: «Коли ти припиниш лаяти Путіна? Він тебе вб’є!». І це на повному серйозі. До ВВП вона ставиться, природно, дуже погано, я ж — її син, зрештою. Мама мене завжди привчала до того, що треба відстоювати свою точку зору, бути незалежним і самостійним. На свою голову мене таким виховала, а тепер обурюється, що я лаю Путіна, який намагається у нас з вами відібрати свободу. Вона реально боїться, що він мене може вбити найближчим часом через мої виступи — як у реальному житті, так і в соціальних мережах. І це, повторюся, не жарти: вона — розумна людина. Вона дуже цього боїться.
— Цікаво. А ви після таких ось розмов з мамою стали побоюватися, що Путін може вас найближчим часом вбити, особисто або через посередників?
— Ви знаєте, так ... Трохи. Не так сильно, як мама, але все ж... Але все ж я не так сильно його боюсь. Якби я боявся дуже сильно, то навряд чи очолював би опозиційну партію, навряд чи б займався тим, чим займаюся.
— Сподіваюся, все-таки здоровий глузд переможе і Путін вас не вб’є».
Така ось жартівлива розмовонька. Звичайно, її зараз розхапали на цитати. Всю, починаючи з заголовка: «Борис Нємцов: боюся того, що Путін мене вб’є».
Звичайно, всі зараз сперечаються про причини замаху. Антимайданівці, зрозуміло, кричать про «сакральне вбивство», скоєне за задумами опозиції для «розгойдування човна». Вище керівництво країни: президент, прем’єр, інші — вимагають найактивнішого пошуку вбивць і висловлюють глибоке співчуття близьким. А поки перші особи в скорботі й усі в білому, є ті, кому не звикати бути в чорному і брудному.
LifeNews надоперативно почав просувати в маси найімовірніші (в їхньому розумінні й цілевизначенні) версії. Супутниця Нємцова, свідок розстрілу — модель з України... Так, все ясно: коханці, аборти, ревнощі... Стривайте, а звідки дівчина? З Києва ж. Тоді все ще більш ясно: фінансування російської опозиції українськими спонсорами (коли це потрібно LifeNews, Україна виявляється дуже багатою), і помста від них же (від кого ж іще — Березовського вже немає), оскільки в Москві «Майдан не пройшов». Не варто розвивати цю тему просто з гидливості, адже це — звичайний лайфньюсівський треш.
А що кажуть інші?..
Неоднозначний політтехнолог Гліб Павловський вважає, що вбивство такої людини в двох кроках від такого місця (Червона площа, Кремль) — це виклик не тільки суспільству, а й владі.
Більш послідовні опозиціонери резонно зауважують, що влада у будь-якому випадку несе відповідальність за це вбивство, оскільки в країні створена й підтримується атмосфера громадянського протистояння, нетерпимості.
Характерні твіти Собчак: «Навіть якщо не було прямого наказу його прибрати, та ненависть, яка є в суспільстві, могла спровокувати ублюдків», «Коли в суспільстві такий градус ненависті, ідеологічна війна з «ліберастами» і не могла закінчитися нічим іншим». Та ще відкриті кордони з Україною і йде війна, в якій беруть участь безліч росіян. А значить, атмосфера кривавої вседозволеності незабаром може затопити всю країну.
Відомий журналіст Сергій Пархоменко уточнив, що в цій атмосфері взагалі легко дозріває рішення на «вбивство по приколу»: мовляв, хто тут найбільше шумить, а якщо його грохнути?
Серед бурхливих і швидких записів Ксенії Собчак у Твіттері, якраз між двох уже процитованих, є ще один, дуже цікавий: «Ілля Яшин сказав, що він [Нємцов] збирався опублікувати доповідь про війну в ДНР з фактами й документами про присутність російських військових». Цікаво, де ця доповідь? Що ще скаже про неї Яшин?..
За кілька годин до вбивства Борис Нємцов, як завжди, легко, жартівливо, яскраво розповідав про марш «Весна» в Мар’їно. Через кілька годин після його смерті Михайло Касьянов заявив, що Антикризовий марш в Мар’їно скасовується, і замість нього буде траурна хода в центрі Москви. І що начебто з цього приводу вже почалися переговори з владою.
Дивно, просто мурашки по шкірі, але в тому ж ефірі Нємцов, пояснюючи, чому марш називається «Весна» (виявляється, саме він запропонував цю назву), чому такі світлі й оптимістичні гасла й листівки, якщо навколо війна, коли все так погано, сказав: «Люди не люблять ходити на поминки». Не люблять, але тепер прийдуть — багато їх буде, дуже багато. Прийдуть на його поминки.
І вже йдуть. Відразу ж після повідомлення про загибель Нємцова на місце трагедії москвичі почали нести квіти і свічки. І цього вже не скасувати. Скорботну ходу владі все ж доведеться узгодити.
Тому що шок, тому що в одну мить стало раптом на порядок страшніше, холодніше, гидкіше. І неможливо не стежити за новинами.
Правда, іноді здається, що у держслужбовців, які нині там працюють, просто немає серця. Інакше б вони не закінчували чергову замітку такою от фразою: «Крім того, до місця злочину приїхали комунальні служби та змили кров». Спокійно так, діловито — рапорт вгору, вниз, у всі боки: «Все під контролем!».
І це логічно: відлигу підморозили, «Весну» скасували.
І змили кров.

Олег КУДРІН («Укрінформ»)
м. Москва
28 лютого 2015 року

1 березня десятки тисяч людей взяли участь у жалобному марші пам’яті російського опозиціонера Бориса Нємцова у Москві. Учасники акції зібралися у центрі Москви і пройшли мостом, де був застрелений опозиціонер. Людей було так багато, що біля металошукачів, через які пропускали учасників маршу, доводилося чекати по 30-40 хвилин. Журналісти назвали цю акцію однією з найчисленніших за останній час.
В руках люди несли російські прапори, портрети Бориса Нємцова, плакати з написами: «Хто наступний?», «БОРИСЬ!», «Ні — державній війні і пропаганді!», «Слава Нємцову, героям слава!» тощо. Були також плакати із закликами звільнити ув’язнену українку Надію Савченко.
До маршруту траурної ходи були стягнуті спецзагони поліції. Акція пройшла загалом організовано, проте близько 50 осіб було затримано «за порушення громадського порядку». Серед них — одягнутий у футболку з портретом Нємцова і написом «Герої не вмирають!» народний депутат України Олексій Гончаренко, якого після кількагодинного утримання у відділку все ж відпустили. За словами О. Гончаренка, його депутатське посвідчення назвали «папірцем», у поліції його побили. «Я подав заяву про всі неправомірні дії щодо мене, починаючи від побиття співробітниками поліції і закінчуючи недопуском до мене лікаря та адвоката, — написав на своїй сторінці у Facebook Олексій Гончаренко. — І суд буде. Над цією системою, яка вбиває кращих синів і дочок і України, і Росії»...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2015 > Тема "З потоку життя"