Версiя для друку Обговорити в форумi

Очевидно, що політика демонстрування Заходу нашої відданості мирному врегулюванню зайшла надто далеко. З одного боку, пан Президент декларує, що маємо досягнення — припинення вогню, але чи усвідомлює він, що «досягнення» насправді дуже умовне? Я впевнений, що він цілком розуміє те, але, вважаючи себе зв’язаним тими домовленостями, він знову тягне нас до нових проблем.
В той час, як за наказом свого головнокомандувача українська армія вкотре підставляється, відводячи важку артилерію, Росія використовує «перемир’я» по повній програмі — завозить нові озброєння, проводить ротацію, перегрупування військ. Як я те бачу, найближчим часом слід чекати потужного удару в районі Маріуполя. Я не знаю, ясна річ, коли саме те станеться, не знаю, який привід буде знайдено для того (цілком можливо, те буде зроблено без жодного приводу, явочним, так би мовити, порядком). Я бачу лишень, що гра в піддавки зайшла надто далеко.
Мене не цікавить, чому так поводить себе наш Президент — чи то через власну зацикленість на мирному врегулюванні, на образі себе як миротворця, на власному баченні, як уникнути біди, чи через нікчемних радників, у тому числі (і найперше!) фахових вояків, які не здатні пояснити йому, що умовляти ворога припинити бойові дії — ворога, який хоче знищити твою країну, власне, нищить її, незважаючи на всі перемир’я, — це те саме, що розписатися у власній безпорадності.
Значно більше мене вражає, куди подівся здоровий глузд мого народу. Невже забулося, що від ворога, — хай який сильний він не є, — як і від сильного хижака тікати не можна, як і немає сенсу домовлятися з ним про мир, адже в нього зовсім інше на умі. Чи не чесніше було б припинити словоблуддя, назвати врешті війну війною, а відтак — сконцентрувати країну на важку боротьбу, а отже, й на перемогу? Так, це невигідно тим, хто в умовах фактичної війни продовжує гендлювати з ворогом, обкрадати власне військо, нищити його відверто чи приховано, як те робиться, скажімо, з багатостраждальними ВМСУ. За умов воєнного стану, думається, були б неможливими ні ганебне намагання знищити флот, відмиваючи при тому чималі кошти, ні угоди з постачанням у війська допотопних поліцейських Saxon-ів, практично малопридатних до бойових дій, в той час, як маємо власну, далеко кращу бронетехніку, — більш того, танкові заводи, — адже подібне підпадає під визначення «державна зрада» і карається відповідно.
Але хто ж має змусити не дуже впевнену, а часто й відверто шахраювату владу поводитися гідно? Правильно — народ. Чи готовий він до цього? Найактивніші нині у війську, яке влада традиційно не чує, — частина волонтерить, аби те військо не вимерло від невсипного «піклування» тої ж влади, решта продовжує ходити на прийоми, вечірки, тусівки, etc.
— Гей, хто в лісі, озовися…
— Гей, хто в полі, відгукнися…
Майже два місяці тому, а саме 11 січня, я написав петицію до Президента України з вимогою вжиття системних заходів на державному рівні, спрямованих на повернення АР Крим в Україну. Адже за рік моя влада, окрім пустослівних запевнень, що Крим — то Україна, та відвертих диверсій на тому напрямку, так нічого й не зробила. Петицію за цей час підписали лише семеро зацікавлених у тому кримчан. Жодного підпису полум’яних активістів, які кочують з однієї телестудії в іншу, скаржачись опосередковано на бездіяльність української влади в цьому сенсі, жодного підпису десятків, сотень тисяч моїх земляків, хто змушений був покинути Батьківщину, аби не опинитися в окупації. Жодного підпису під прямим зверненням до того, хто має право, можливості діяти від імені держави, від нашого з вами імені, більш того, — зобов’язаний робити це! Я не звинувачую тих, хто в тій окупації живе, бо знаю, як воно там на власній шкурі. Але ж решта… Що сталося, люди? Невже вкотре потрібно доводити, що порятунок потопаючого — то найперше — справа його власних рук? Чи, може, маєте владу, яка бездоганно відстоює ваші інтереси? Як на мене, то єдине, що ця влада робить майже бездоганно, — публічно вшановує пам’ять полеглих. Але чи варто чекати, щоб вона бездоганно вшанувала ще й нашу з вами пам’ять?

Валентин БУТ
Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "Резонанс"