Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2015
САПЕР ПОМИЛЯ╢ТЬСЯ Т╤ЛЬКИ РАЗ...

Пам’ять

Потрапила мен╕ днями до рук, коли розбирав св╕й арх╕в, стаття-спогад «Сапер помиля╓ться т╕льки раз…» незабутнього Данила Андр╕йовича Кононенка, колишнього рядового 9-го Окремого ╕нженерно-саперного батальйону, кап╕тана у в╕дставц╕. Не знаю, на стор╕нках яко╖ газети ╕ коли вона опубл╕кована, бо п╕д автографом зазначена лише дата в╕дправлення: 8 листопада 2001 р╕к. Можна т╕льки здогадуватись, що була це «Кримська св╕тлиця».
У статт╕ автор опов╕да╓ про будн╕ сапер╕в, сповнен╕ геро╖зму, ╕ про сво╓ перше бойове хрещення. З неп╕дробним хвилюванням читаю спомин ╕ вкотре переконуюсь: в╕н був талановитим у всьому. ╤ виявля╓ться, безстрашним теж…
Мина╓ все на св╕т╕. А б╕ль утрати не вгамову╓ться. Ще, зда╓ться, зовс╕м недавно гомон╕ли по телефону. ╤ хто ж тод╕ м╕г знати, що то була остання наша розмова ╕ що невдовз╕ погасне земна св╕чка його неспок╕йного життя? Тож нехай ця публ╕кац╕я вс╕м нам нагада╓, якого чудесного Поета ╕ яку шляхетну Людину ми втратили…

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

САПЕР ПОМИЛЯ╢ТЬСЯ Т╤ЛЬКИ РАЗ...

Завжди, коли про╖жджаю по╖здом невелику станц╕ю Солоне Озеро, що притулилася до зал╕знично╖ в╕тки на в╕др╕зку м╕ж станц╕ями Джанкой ╕ Чонгар, у спомин приходить незабутн╕й випадок з мо╓╖ арм╕йсько╖ служби. Це ж тут, у Присиваському степу, т╕╓╖ сльотаво╖ березнево╖ ноч╕ я отримав сво╓ перше бойове хрещення. Слово бойове я не беру в лапки, бо той випадок, про який хочу розпов╕сти, й справд╕ був не з мирних... Та краще про все по порядку.
Це трапилося на другому роц╕ мо╓╖ строково╖ служби, а саме в к╕нц╕ 1963 року. Я служив в Окремому ╕нженерно-саперному батальйон╕, котрий дислокувався тод╕ по вулиц╕ Лугов╕й у С╕мферопол╕. Першу свою в╕йськову спец╕альн╕сть рад╕отелеграф╕ста я набув у п╕дрозд╕л╕ зв’язку, куди був в╕дкомандирований на один р╕к. Але оск╕льки в саперному батальйон╕, куди повернувся п╕сля навчання на зв’язк╕вця, в╕йськовослужбовц╕ такого проф╕лю були непотр╕бн╕, я змушений був опановувати ще й спец╕альн╕сть сапера.
П╕д орудою командира взводу лейтенанта Рогожк╕на досяг певних усп╕х╕в, ╕ дуже вже хот╕лося мен╕ «позмагатися» не з навчальною м╕ною, а з╕ справжньою. Лейтенант, з яким ми з╕йшлися поглядами щодо художнього, л╕тературного слова, пооб╕цяв взяти мене на справжн╓ д╕ло. ╤ це «справжн╓ д╕ло» не забарилось.
В╕дстоявши в караул╕ з 28 на 29 березня 1963 року, я вже мр╕яв про те, як повернуся в казарму, як в╕дпочиватиму п╕сля недоспано╖ ноч╕. Та мо╖ мр╕╖ про в╕дпочинок неспод╕вано об╕рвав голос лейтенанта Рогожк╕на, який теж, до реч╕, т╕╓╖ доби був у наряд╕ — черговим по частин╕.
— Рядовий Кононенко, ви вже зак╕нчили постову службу? Ну от ╕ добре. Здавайте патрони начальнику караулу ╕ по╖демо з╕ мною...
— ╢сть здавати патрони, — в╕дпов╕в я, здогадуючись, що, нарешт╕, настав ╕ м╕й час скласти екзамен ╕з саперно╖ справи.
...╥хали ми неповоротким «газиком» у напрямку Джанкоя. Над землею згущалися сут╕нки, мрячив дощик ╕ низько слався густий туман. Лейтенант сказав мен╕, що на станц╕╖ Солоне Озеро, копаючи канаву для прокладання телефонного кабелю, роб╕тники наштовхнулися на велику к╕льк╕сть снаряд╕в, як╕ лежали п╕д зал╕зничним полотном ще з час╕в в╕йни.
П╕сля того, як лейтенант сам ретельно оглянув «знах╕дку», сумн╕ву н╕ в кого не було: фугас час╕в в╕йни. Потр╕бно якомога швидше його знешкодити, не чекаючи св╕танку, бо за н╕ч тут повинно було пройти близько 30 товарних ╕ понад 20 пасажирських по╖зд╕в... А граф╕к багатьох з них уже було з╕рвано: вони ледь-ледь проповзали по кол╕╖, п╕д якою лежав смертоносний заряд. Люди, як╕ ╖хали в по╖здах, ╕ п╕дозри не мали, чому вони для проходження невеликого в╕др╕зку станц╕╖ втрачали 30-40 хвилин дорогоц╕нного часу. Черговий по станц╕╖ благав нас якомога швидше д╕стати з-п╕д кол╕╖ снаряди, розум╕ючи, чим це загрожу╓ ╕ людям у по╖здах, ╕ прац╕вникам станц╕╖, якщо фугас рвоне... ╤ лейтенант прийняв р╕шення — д╕яти, не чекаючи, поки розвидниться.
А дал╕, аби не вдаватися в детал╕, бо я ╖х ╕ зараз, через 38 рок╕в, пам’ятаю до др╕бниць, процитую рядки з нарису «Коммунист идет на подвиг», якого в╕йськовий журнал╕ст майор А. Пустовар опубл╕кував 28 кв╕тня 1963 року в газет╕ «Защитник Родины» — орган╕ Одеського в╕йськового округу. «...╤ лейтенант п╕шов на подвиг. Озбро╖вшись л╕хтарем, складаним ножиком ╕ невеличким совочком, в╕н приступив до важко╖ ╕ небезпечно╖ роботи. Невдовз╕ неподал╕к зупинився по╖зд. З вагона вийшла група людей. Вони п╕д╕йшли до лейтенанта. Подивившись, з яким ризиком доводиться працювати саперам, один з них посм╕хнувся, назвав сво╓ ╕м’я ╕ з вдячн╕стю потиснув обом саперам руки. То був секретар Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР М. П. Георгадзе.
...Сантиметр за сантиметром оф╕цер в╕дколупував ножиком грудочки промерзло╖ земл╕, пот╕м згр╕бав ╖╖ в совочок ╕ викидав з транше╖.
Перший великокал╕берний снаряд лейтенант Рогожк╕н в╕дн╕с за зал╕зничне полотно сам. А пот╕м за цю небезпечну роботу взявся рядовий Д. Кононенко. Для нього це було, як мовиться, бойове хрещення, випробування на солдатську зр╕л╕сть. У минулому зв’язк╕вець, Кононенко оволод╕в саперною справою ╕ давно вже просився на «справжн╓ д╕ло». Оф╕цер ще й ще раз перев╕ряв знання п╕длеглого. Т╕льки твердо переконавшись, що солдат добре п╕дготовлений, вир╕шив взяти його з собою. ╤ рядовий виправдав над╕╖. В╕н швидко вигр╕бав землю, брав один за одним снаряди ╕, обережно переступаючи через рейки, в╕дносив ╖х в зазначене оф╕цером м╕сце. Роботу доводилося виконувати в незручному положенн╕ — лежачи. Вузька канавка не давала змоги нав╕ть повернутися. А зал╕зничники квапили.
Коли зняли вибух╕вку ╕ перший шар снаряд╕в, оф╕цер дозволив продовжувати рух по╖зд╕в. Пов╕льно пройшов перший потяг. Невеличка передишка зак╕нчилась. Але небезпека ще чатувала. Саперам залишалось одне: працювати. Працювати, не розгинаючи спини. ╤ вони працювали годину, другу, третю. Лейтенант з острахом поглядав на снаряди. Саме в цю мить сапери пережили дуже тривожн╕ секунди. В╕д одного снаряду в╕дламалася зотл╕ла в╕д часу за╕ржав╕ла головка. Здавалось, к╕нець всьому. Руки солдата Д. Кононенка, який брав в╕д оф╕цера снаряд, здригнулися. На обличч╕ лейтенанта Рогожк╕на виступив холодний п╕т. Та все, на щастя, зак╕нчилось благополучно... Чотири години безперервного подвигу. Сапери знешкодили 12 великокал╕берних снаряд╕в ╕ понад 10 к╕лограм╕в вибух╕вки. Зал╕знична кол╕я перестала бути небезпечною.
Будн╕ сапер╕в... Вони завжди сповнен╕ геро╖чних справ. Сапер завжди на в╕йн╕!».
Ось ╕ все. Так в╕дбулося мо╓ «бойове хрещення». На ранок прибула машина з нашо╖ частини. Разом з двома прибулими солдатами ми акуратно, рядочком, поклали в кузов на п╕сок снаряди. В╕д’╖хали далеко в степ ╕ там п╕д╕рвали бо╓припаси, як╕ повинн╕ були колись вибухнути п╕д колесами по╖зда...

 Данило КОНОНЕНКО,
колишн╕й рядовий 9-го Окремого ╕нженерно-саперного батальйону
(З арх╕ву «КС»)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14975

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков