"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Українці мої..."
#14 за 03.04.2015
ТАКОЮ БУДЕ УКРА╥НА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ╥╥ НАРОД...
З юв╕ле╓м! 1 КВ╤ТНЯ В╤ДОМОМУ УКРА╥НСЬКОМУ ПОЕТОВ╤-П╤СНЯРУ, НАРОДНОМУ АРТИСТУ Укра╖ни Вадиму Дмитровичу Крищенку виповнилося 80 рок╕в!
УС╤ МИ, БРАТОВЕ, ОДНОГО КОША, — ЗА ПРАВДУ ДОВОДИТЬСЯ БИТЬСЯ. НЕХАЙ ОЖИВА╢ ВКРА╥НСЬКА ДУША В КРАЮ, ДЕ ╢ «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»! Ц╕ рядочки Вадим Дмитрович присвятив колись наш╕й газет╕, з якою щиро й творчо сп╕впрацював до рос╕йсько╖ анекс╕╖. Тепер, на жаль, перер╕зан╕ комун╕кац╕╖ телефонн╕ й поштов╕, ╕ «Св╕тлиця» у столиц╕ не друку╓ться, тож можемо передати славному юв╕ляру наш╕ «окупован╕» кримськ╕ в╕тання лише ось так в╕ртуально-╕нтернетно. «Св╕тличани» сердечно здоровлять нашого духовного побратима з юв╕ле╓м! Бажа╓мо багато-багато здоров’я ╕ творчого натхнення, нових в╕рш╕в ╕ п╕сень, що стають народними, без яких важко в╕дчувати себе укра╖нцем, з якими укра╖нська душа — нав╕ть у кримськ╕й окупац╕╖ — невмируща! Пропону╓мо читачам доб╕рку в╕рш╕в поета-п╕сняра Вадима Дмитровича Крищенка з нашого редакц╕йного арх╕ву.
Вадим КРИЩЕНКО ТАКОЮ БУДЕ УКРА╥НА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ╥╥ НАРОД...
ВЕРТИКАЛЬ
Хтось на верхн╕й вертикал╕, Хтось давно у яму вл╕з. А все ╕нше – то детал╕, Сум╕ш см╕ху й тужних сл╕з. Ми живем в епоху ринку: В╕ск╕ п’╓ високий чин, А народ гризе шкуринку ╤ запить нема╓ чим. Возвелись гучн╕ хороми: Мармур, ср╕бло ╕ кришталь. Хто ╕ як? – ус╕м в╕домо Вл╕з на верхню вертикаль. Гляну глибше, гляну дал╕ – ╤ сказати хочу вам: Ц╕ висок╕ вертикал╕ П╕ддаються теж на злам. Словом вт╕шитися хочу, Та воно слабке, на жаль... ╤ см╕╓ться мен╕ в оч╕ Незборима вертикаль.
ПО ПРАВД╤ ЖИТЬ!
Згубились райдужн╕ над╕╖, З вогню лишилася зола... Ус╕ ми наче лицед╕╖ В комед╕╖ неправди й зла. А наш╕ хитр╕ ляльководи Все набивають св╕й гаман... На св╕тл╕ зор╕, чист╕ води Ядучий опустивсь туман. Злостивим ц╕лям на догоду Один на одного шипить. …А як вже хочеться народу По сов╕ст╕, по правд╕ жить.
БОР╤МОСЯ ЗА ЮН╤ ДУШ╤
Бор╕мося за юн╕ душ╕, За нашу зм╕ну молоду. Хай роки доброти не сушать, Що кв╕тла в нашому роду. Хай юнь про гож╕ справи мр╕╓ ╤ прапор г╕дност╕ трима. М╕ж брехун╕в ╕ м╕ж злод╕╖в — Такого прикладу нема. Мен╕ болить, мене тривожить Цин╕зм, жорсток╕сть, сл╕пота. Пов╕рте, друз╕, вам негоже М╕нять на них сво╖ л╕та. Сини-синочки, — вам належить Наш дух не вив╕трить, як дим. ╤ хай в╕длуню╓ прийдешн╓ Вкра╖нським словом дзвонковим. Не м╕ряйте усе на грош╕, А правдою зв╕ряйте все, Тод╕ Господь ╕ дн╕ хорош╕ У вашу долю принесе. Хай вас мине лиха година... Збагн╕ть слова простих чеснот: Такою буде Укра╖на, Як завтра ви — ╖╖ народ.
БАТЬКУ-ОТАМАНЕ Про минуле з поглядом на сучасне
Батьку-отамане, де ти забарився? Не минай в дороз╕ р╕дного коша, Бо без тебе, батьку, похмурн╕ли лиця, Бо без тебе може зогнести душа. Хлопц╕ у знев╕р╕ опускають руки, Спину нахиля╓ кривда та б╕да. Забувають мову кручен╕ онуки ╤ пану╓ всюди грошова орда. Стали ми байдуж╕, стали в герц╕ квол╕. Той продатись може, хто живе в нужд╕. Бусурманськ╕ кон╕ топчуть жито в пол╕, А на трон все л╕зуть зганьблен╕ вожд╕. Лижемо чужинцям ми смердюч╕ п’яти, Щоб зм╕няти волю на липкий п’ятак. ╤, сльозу сховавши, промовля╓ мати, Промовля Вкра╖на: — Що ж ви, д╕ти, так!? Я же вас учила, я же вас благала: Не продайте чест╕, волю борон╕ть. Чом, пани-паночки, вам грошей все мало? Чому вашу сов╕сть зам╕нила гидь? Як же по╓днати (хто сказати може?) — Муровать палац св╕й ╕ державний д╕м. Ой, знялись висок╕ панськ╕ огорож╕, Батьку-отамане, у краю тво╖м. Стверджуватись в св╕т╕ нам дано востанн╓, Щоби не хилити в кривд╕ голови... Батьку-отамане, з нашого чекання Ти прийди ╕ правду нашу оживи.
ОТАК ЖИВЕМО
М╕ж юв╕леями ╕ панахидами Проходять наш╕ с╕ро-бур╕ дн╕, Облит╕ негараздами та б╕дами, Бо вт╕ха заховалась десь на дн╕. На гномик╕в н╕кчемних дуже схож╕ ми — Нема в душ╕ просв╕тлення таки. Щодня ми прода╓мо Сина Божого За вбог╕ ╕ жебрацьк╕ п’ятаки. Чому ж, чому ж — розгн╕ван╕, розлючен╕, Не ладн╕ признавать свою вину, Кара╓мось сам╕ та ╕нших мучимо, Не осягнувши ╕стин та╖ну? Отак живемо... Перешит╕ болями, Щодня м╕няючи любов на гн╕в... А небеса над в╕чними тополями Усе чекають покаянних сл╕в.
Г╤РКА КОНСТАТАЦ╤Я
Шука╓м ╕ншо╖ морал╕, Поставили нов╕ герби... Але — не т╕ на п’╓дестал╕, Але в душ╕ ми ще раби. Вже звикли до ганьби й химери Там, де брехня кладе печать... Високу укра╖нську еру Нам треба з себе починать.
КОЛИМА Схиляю голову перед пам’яттю земляк╕в-укра╖нц╕в
Боронили св╕й д╕м, що гор╕в у вогн╕. В чому ╖хня вина?.. Димом оч╕ пекла у вагонн╕м в╕кн╕ Чужина, чужина. По етапах ╕шли, п╕д приц╕лом вели Той повстанський заг╕н... Та пок╕рними все ж не були, як воли, Бо несли вол╕ дзв╕н. Ой, того не п╕знай ╕ туди не ходи, Де безправ’я тюрми. Хоч дорога г╕нка, та щезають сл╕ди У сн╕гах Колими. У печальних очей не питай, не питай, Що сховала зима... В╕д╕брала життя, в╕д╕брала л╕та Колима, Колима. Наче св╕чку в руках, тужну пам’ять несу, Де могилка проста... Хай Вкра╖на з лиця тихо зронить сльозу Б╕ля того хреста.
В╤ЙНА
В╕йна... ╤ крик... ╤ бомбопад... ╤ в серц╕ бол╕сно, бентеж... Л╕та стирають сльози втрат, Але усе ж... Але усе ж... Рель╓фний сон, немов к╕но, Вчепивсь за пасмо сивини, З’явились друз╕, що давно Не повернулися з в╕йни. ╤ постар╕лий фронтовик, Що зв╕дав не одну грозу Й, зда╓ться, до усього звик, Змахнув непрошену сльозу. А мати? До останн╕х дн╕в Ховала ╕скорку над╕й, Що прийде хтось з ╖╖ син╕в, Минувши св╕й смертельний б╕й. Вноч╕ постука у в╕кно, Воскреслий з грому ╕ пожеж... В╕йна минулася давно, Але усе ж... Але усе ж... 1975
В╤ЧНА МАТИ
Вдягла стара вбрання просте ╤ мовчки йде на шлях розлогий — Знов виглядати ╕з дороги Сво╖х син╕в, сво╖х гостей. Давно-давно нема╓ в╕ст╕, Л╕та спливають, наче сни... Там десь, на Одер╕ та В╕сл╕, Поснули бабин╕ сини. Чи сльози можуть горе стерти?.. Для покол╕нь ╕ для стол╕ть Хай мати, що чека╓ мертвих, Пекучим докором сто╖ть. 1961
СЛЬОЗА
Дв╕ могили. Огорожа. Збився голос у зозуль... Цей упав од куль ворожих, Той упав од власних куль. Два брати лежать в мовчанн╕, А навколо — чужина... З материнсько╖ печал╕ На обох — сльоза одна.
УКРА╥НСЬКЕ ╢СТВО
Л╕та минають через кому... А що нащадкам залишити? Лише у Слов╕ у живому ╢ство вкра╖нське може жити.
СЛОВО ПРО Р╤ДНУ МОВУ
Тоб╕ виламували руки, Тебе хот╕ли затоптать, Та сл╕в тво╖х висок╕ звуки Красою в╕чною дзвенять. Молюсь тоб╕ я, р╕дна мово, За тебе — в кревн╕й боротьб╕, Бо я народжуюся знову ╤ воскресаю у тоб╕. Час перекреслить ╕ забуде Ус╕х перевертн╕в й н╕кчем. А ти була ╕ в╕чно будеш, Допоки на земл╕ живем, Допоки сонце в неб╕ св╕тить, Допоки ся╓ нам зоря... Бер╕ть цю мову в серце, д╕ти, ╤з вуст пророчих Кобзаря.
СПОМ’ЯНУ ДРУЗ╤В
Згадаю тих, кого нема м╕ж нас, Хто мав бентежну укра╖нську душу, Отих, хто п╕снею озвучив час... Про них сьогодн╕ слово мовить мушу. В очах сто╖ть натхненний Яремчук, ╤ван Мацялко в╕дкрива зав╕су. ╤ Кириченко лл╓ небесний звук – Ясн╕╓ св╕т в╕д голосу Ра╖си. Назвав – до кого серцем прикип╕в, Ой, так болюче згадувать вас, друз╕. М╕й день заповнив ваш високий сп╕в, В╕н озива╓ться у радост╕ ╕ туз╕. Як г╕рко, що без вас св╕та╓ день, Що запросити вас не можуть зали, Що так багато золотих п╕сень Ви голосом сво╖м не досп╕вали. Ми вс╕ не в╕чн╕... Стр╕немось колись, Та треба жити, поки ╓ ще сили. Я хочу, щоб у колос заплелись Т╕ Бож╕ сп╕ви, що ви нам лишили. Щоб голос укра╖нський не затих – Хай в╕н в нащадках наших озоветься... Сьогодн╕ я згадати хочу тих, Хто був мен╕ близесенько до серця.
ПРОШУ У ГОСПОДА
Прошу у Господа за сина, Прошу у Господа за брата, Бо доля в них якась щербата, Бо ╖м потр╕бна Божа сила. Хай слово в╕ще ╖х з╕гр╕╓, Розступиться житт╓ва хмара. Хай буде меншою покара, Хай буде б╕льшою над╕я. Зд╕ймаю оч╕ я до Бога... ╤ н╕би голос серед тиш╕ Мене бажа╓ щиро вт╕шить, Бо ╓ молитися за кого.
╤ НАМ БОГ ДОПОМОЖЕ
Помахали л╕та журавлиним пером. Ой, як слизько ╕ти по дороз╕... Посп╕шаймо, братове, творити добро — Поки ми ╕ще в змоз╕. Хай же недруг╕в крик не заглушить наш р╕д, Н╕, ярмо не вдягаймо на спину. Не топч╕мо Тарас╕в святий запов╕т — Хай же правда не згине. Хоч нема суперечки початку й к╕нця, Та сумл╕ння п╕дказу╓: досить! До любов╕ сво╖ повертаймо серця — Укра╖на нас просить. До прозр╕ння уже наш╕ оч╕ ╕дуть, Бо сл╕пими нам бути негоже. В╕рмо в сили сво╖ ╕ у Божу могуть — ╤ нам Бог допоможе.
╤КОНА
Очима намалюю я ╤кону. Хоча не вм╕в н╕коли малювати, Щоб об╕звались арх╕рейськ╕ дзвони ╤ голос неба, на любов багатий. Щоб лик святого був на правду схожим Й жило тепло в ╤кон╕ неодм╕нно. Щоб перед нею, перед сяйвом Божим Вс╕м захот╕лось стати на кол╕на. Щоб об╕йшла м╕й край лиха година, Б╕ля ╕кони тихо помолюся. Нехай живе у в╕р╕ Укра╖на – Мо╓╖ дол╕ дорога матуся. Нехай життя не ставить перепону Тому, що научали батько й мати. Очима намалюю я ╤кону, Щоб Вам ус╕м ╖╖ подарувати.
М╤Й СВ╤Т
Живу в сво╓му св╕т╕... ╤ не руйнуй м╕й св╕т, Де мамина порада ╕ батьк╕в запов╕т, Де розум╕ння давн╕, як д╕яти не сл╕д... Заходь, коли захочеш, та без брудних чоб╕т.
ЗУСТР╤ВСЯ КВ╤ТЕНЬ З БЕРЕЗНЕМ
На берез╕, на берез╕ Зустр╕вся кв╕тень з березнем. Руками парубочими Розмахують листочками. Притупами, притопами Вс╕ роз╕гнали клопоти, Щоб на щоках, на вилицях Лиш сонечко св╕тилося. На берез╕, на берез╕ Зустр╕вся кв╕тень з березнем. В очах з веселим чортиком, Щоб гралась хвиля з човником. Несуть в сорочц╕, в пазус╕ Нам ц╕лу жменю радост╕, Щоб ми, як наш╕ пращури, Соб╕ здавались кращими.
СП╤ШИ, ПОЕТЕ...
В╕дпущен╕ Всевишн╕м дн╕ — А я ╖х безрозсудно трачу На теревень слова дурн╕, На довгий сон й ходу ледачу. Схиляюсь мало до пера. Чи я не хочу, чи не можу? ╤ безд╕яльност╕ пора Мене гн╕тить, мене тривожить. ╤ так вже згаяно часу На р╕зн╕ побутов╕ реч╕... Чуж╕ слова в душ╕ пасу, Сво╖ — здаються недоречн╕. По стежц╕ осен╕ ╕ду... Чи всохла творчост╕ потреба? Н╕, п╕сню власних мр╕й та дум Ще годен випустить я в небо. Ще годен в╕дгукнуть когось ╤ розд╕лити з ним неспок╕й, Бо це усе, що зосталось В мо╖м житт╕ на схил╕ рок╕в. ...А час схиля╓ жовту в╕ть ╤ промовля листочок кожен: «Сп╕ши, поете, доробить Усе, що вм╕╓ш ти ╕ можеш».
НАЛИВАЙМО, БРАТТЯ Слова: Вадим Крищенко Музика: В╕ктор Л╕совол
Наливаймо, браття, Кришталев╕ чаш╕, Щоб шабл╕ не брали, Щоб кул╕ минали Гол╕воньки наш╕. Щоби Укра╖на Пов╕к не плакала, Щоби наша слава, Козацькая слава, Пов╕к не пропала. Бо козацька слава Кров╕ю полита, С╕чена мечами, Рубана шаблями, Ще й сльозами вмита. Наливаймо, браття, Поки ╓ ще сили, Поки до сх╕д сонця, Поки до походу Сурми не сурмили. Бо козацька доля, Як у пол╕ рута, – С╕чена дощами, Хрещена громами, Ще й в╕трами гнута. Як лелечий клек╕т, Козакова вдача – Вигукнеться см╕хом, Вигукнеться щирим, А в╕длунить плачем.
ГЕЙ, ВИ, КОЗАЧЕНЬКИ Слова: Вадим Крищенко Музика: Геннад╕й Татарченко
╢ ╕ нам про що згадати… П╕сне, душу возвелич! Ой була в нас ненька-мати – Запорозька славна С╕ч. Присп╕в: Гей, ви, козаченьки, – в╕тер в чист╕м пол╕, Науч╕ть нащадк╕в так любити волю. Гей, ви, козаченьки, – спомин з м’яти-рути, Науч╕ть минулу славу повернути. Круточола наша доля, Не вода в н╕й – кров тече. Козаку найперше – воля, Козаку найперше – честь. Присп╕в. А прийшла лиха година – Впав козак наш у трав╕, Щоб ╕скрилась Укра╖на На гетьманськ╕й булав╕. Обмочила землю рана ╤з козацького чола, Щоб неправда помирала, Щоби правдонька жила. Присп╕в.
МОЛИТВА Слова: Вадим Крищенко Музика: Геннад╕й Татарченко
Дай, Боже, нам сво╓╖ сили ╤ мужност╕ сво╓╖ дай, Щоб ми в╕д зла оборонили Себе ╕ св╕й стражденний край. Дай, Боже, нам сво╓╖ в╕ри, Що ми народ – були ╕ ╓сть! Хай недруга лих╕ сокири Пощербляться об нашу честь. Присп╕в: Повторю молитву щиру ╕ негорду, Як тво╓, Вкра╖но, праведне ╕м’я. Повторю молитву р╕дного народу, Щоб ╖╖ почули небо ╕ земля. Дай, Боже, нам усе згадати ╤ усв╕домити, що ╓, Дай мучитися, ╕ страждати, ╤ вистраждать-таки сво╓. Ще й словом праведним ╕ зором Застережи, а не ут╕ш, Щоб нам очей не ви╖в сором За душу, продану за гр╕ш. Присп╕в.
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15015
|