Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність

Народ позбавили батьківщини, минулого і майбутнього одним розчерком пера. Це про кримських татар, які на десятиріччя зникли в 1944 році з землі своїх предків, а все їхнє життя в період Великої Вітчизняної війни піддалося огульному звинуваченню в зраді та пособництві окупантам.
— Для всіх, хто, як і я, чув вибухи бомб на тій війні, це було великою несправедливістю і викликом долі захистити свою честь і гідність у країні, в якій ми жили, — сказав на відкритті науково-практичної конференції «Участь кримських татар у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» ректор Кримського інженерно-педагогічного університету, Герой України Февзі Якубов.
Виступи учасників пленарного та двох секційних засідань, книжкові видання і фотодокументальні матеріали виставки «Навіки в пам’яті народній», розгорнутій у фойє університету, презентація фільму про командира групи 21-го партизанського загону Нурі Халілова показали на основі конкретних фактів історичну правду, стали спробою по днях відтворити суворі роки війни через призму кримськотатарського населення.
Ця робота, за словами Рефіка Куртсеїтова, кандидата соціологічних наук, завідувача кафедри соціально-гуманітарних наук КІПУ, розпочалася кримськими татарами ще в Узбекистані в статусі депортованого народу. Тоді вона проходила через творчість кримськотатарських письменників, випуски газети «Янъы дюнья» («Новий світ»).
Зібраний документальний матеріал, а також звернення кримських татар-фронтовиків, удостоєних військових нагород, у високі владні кабінети відіграли не останню роль у тому, що для народу був скасований спочатку режим спецпоселень і люди змогли переїжджати на проживання в будь-який регіон Союзу, за винятком місць, звідки були депортовані. Переселялися в основному в південні області України та Росії, що межують з Кримом. А з 1987 року їм була відкрита дорога і на сам півострів.
Тут, у рідних місцях, з’явилося більше можливостей знайти в суцільному масиві військових архівів і вичленити інформацію за національною ознакою, встановити, скільки, наприклад, кримських татар було призвано в армію в 1941 році, а в 1944-му – на трудовий фронт, простежити хронологію їхніх нагороджень за бойові заслуги.
По-різному кожен із фронтовиків ішов до своєї зірки. Першим із кримських татар на початку вторгнення на нашу землю німецько-фашистських загарбників – у липні 1941 року — був представлений до нагородження орденом Червоного Прапора призовник із Ялти. Четверо кримчан за роки війни удостоєні звання Героя двічі, в їхньому числі й льотчик-ас Амет-Хан Султан. П’ять уродженців Криму є повними кавалерами ордена Слави, з них два — кримські татари.
На сцену актового залу КІПУ, де проходило пленарне засідання, було винесено великий стос із тисячі копій подань до нагородження кримських татар за здійснені на фронті героїчні вчинки, що відповідають певним стандартам орденів і медалей. Війна у страхітливих жорнах перемолола стільки людських життів, що багато з відзначених загинули, зникли безвісти чи потрапили в полон, так і не одержавши заслуженої нагороди.
Змінивши пера на зброю, загинули тринадцять із п’ятнадцяти кримськотатарських поетів і прозаїків, які проживали до війни на півострові. Антифашистською діяльністю займалися в 1942-1943 роках актори Кримськотатарського театру. У Польщі з часів війни донині передаються легенди про Умера Адаманова, якого знали під прізвиськом Мишка-татарин. Розповідають, що це був чоловік двометрового зросту, сильний і відважний, у складі місцевого партизанського загону запекло воював із гітлерівцями. Він загинув у бою за місто Юзефово, рятуючи від смерті його жителів.
У Криму хотіли встановити йому пам’ятник поблизу Ялти в місцях, де він народився, працював водієм. Але першими це зробили поляки. На відкритті монумента кримські татари побачили, як шанують ім’я їхнього земляка в Польщі. Ще живі люди, які знали його особисто. Посмертно У. Адаманов нагороджений польським орденом «Хрест Грюнвальда» третього ступеня з присвоєнням звання капітана.
Нещодавно стало відомо, що близько ста кримських татар загинуло в боях за визволення від окупантів території навколо озера Ханка поблизу Балтійського моря. Отже, потрібно формувати делегацію і їхати туди, щоб жодне питання пам’яті народної не залишалося без відповіді.
Сьогодні в КІПУ працює викладачами багато дітей фронтовиків, які спільно зі студентами ведуть дослідницько-пошукову роботу про участь кримських татар у Великій Вітчизняній війні. Її мета – виявити всіх героїв, викарбувати золотими літерами їхні прізвища на безіменних обелісках у населених пунктах півострова, довівши правду, спростувавши брехню. У цьому меморіальному переписі, занотуванні спогадів очевидців беруть участь активісти національного руху, історики, краєзнавці, члени громадських організацій.
Третю книгу про кримських татар, учасників Великої Вітчизняної війни, підготував до друку письменник і журналіст, викладач КІПУ Аблязіз Велієв. Знімає звинувачення в колабораціонізмі з кримських татар, які проживали на окупованому фашистами півострові, ґрунтовне дослідження доцентом КІПУ Володимиром Поляковим їхньої участі в партизанському русі Криму 1941-1944 років, що стало темою його докторської дисертації, успішно захищеної нещодавно в Києві.
— Понад дванадцять тисяч кримчан пройшли за три роки через партизанські об’єднання, — сказав він у своєму виступі. — І якщо раніше кримські татари піддавалися публічному биттю за цей період, згадувалися лише в зв’язку з дезертирством, то сухі цифри архівних документів засвідчують їхню участь спільно з представниками інших народів півострова в партизанському русі з перших етапів його формування. У двох із трьох кримських партизанських об’єднаннях кримські татари були комісарами.
Нині збираються кошти на видання цих двох книг. А книга «Аліме. Кримська легенда», презентація якої відбулася недавно в Сімферополі, вже стала найбільш затребуваною в читачів і справжньою сенсацією в кримському суспільстві, трансформувавши окремий факт про діяльність кримськотатарської розвідниці Аліме Абденанової, по-звірячому замученої фашистами, в історичну подію. Її автор, доктор історичних наук Володимир Лота з Москви, на рахунку якого п’ятнадцять книг про війну, розповів, що, можливо, й не взявся б за цю тему, бо своєї роботи було багато. Але почув одного разу в Старому Криму про дев’ятнадцятирічну дівчину, яка, діючи в тилу ворога, передавала радянському командуванню цінні розвідувальні дані, за що була нагороджена орденом Червоного Прапора. Поговорив з місцевими краєзнавцями, її родичами.
— Налетіла хмарка й упала крапля дощу на обличчя Аліме на пам’ятнику, встановленому їй край дороги у Керч, і здалося, що вона заплакала. Після цього, — сказав письменник, — я не міг не написати.
Тепер про подвиг Аліме Абденанової, першої жінки-мусульманки, удостоєної минулого року посмертно звання Героя, дізналися всі. Її порівнюють із Зоєю Космодем’янською і Вірою Волошиною. Про неї знято кінофільм, у Кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі готується спектакль, який буде показано напередодні 70-річчя Великої Перемоги. Аліме стає символом, який цікавить молодь. А в Криму, багатому на легенди, з’явилася ще одна, розтривоживши серця, викликавши нову хвилю патріотичних почуттів.
З переоцінкою історичних процесів минулого йде потік нових знань. І в цьому важкому процесі зміни ставлення до вже усталених стереотипів посядуть своє гідне місце й науково-дослідні матеріали конференції, на якій вперше проаналізовано з різних напрямків участь кримських татар у Великій Вітчизняній війні.
Інформація про це і є відновленням історичної справедливості. Тепер цю історичну правду потрібно донести до всіх, насамперед до школярів і молодих людей, аби вони знали, що їхні діди разом з усім народом країни в роки лихоліття не шкодували свого життя в боротьбі за Перемогу, за нашу щасливу долю під мирним небом, і пишалися ними.

Валентина ВАСИЛЕНКО

МУЗЕЙ ПРОСИТЬ ДОПОМОГТИ ПОПОВНИТИ ФОНДИ ВІДОМОСТЯМИ ПРО ДЕПОРТАЦІЮ КРИМСЬКИХ ТАТАР
 
Національний музей історії України збирає матеріал стосовно депортації кримськотатарського народу і просить допомогти з поповненням фондів. Про це повідомляється на офіційній сторінці музею у Facebook.
«Є прохання допомогти музею з поповненням фондів. Необхідно зібрати фотографії, документи (або їхні копії), листи та інші наочні експонати, які б розкривали суть геноциду», – йдеться в повідомленні.
18 травня – День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму. У цей день в 1944 році до Середньої Азії з півострова був відправлений перший ешелон кримських татар. До анексії Криму в річницю депортації у Сімферополі щорічно проводився всекримський жалобний мітинг, в якому брали участь десятки тисяч людей.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема ""Білі плями" історії"