Версiя для друку Обговорити в форумi

Повертаючись до надрукованого

Розпочалася ця детективна історія в перших числах лютого — тоді я поділилася пережитим з нашими читачами. Суть історії в тім, що до мене на подвір’я повадився крадій, який у кілька прийомів виніс усе, що тільки можна було винести і здати на металобрухт. Серед іншого – пральна машинка, електроплитка, металевий посуд та ліжко.
Коли металу вже не лишилося, він взявся за пластик — щойно з магазину, яким я замінила вкрадені, але конче необхідні у господарстві речі. Не допомагав і ланцюжок на воротях із навісним замком – чоловік відкривав замок серед білого дня на очах у сусідів. Та здебільшого приходив красти на світанку, не гребуючи вже ні стільцем, ні дерев’яною лавкою.
Не зупиняли його ні дощ, ні сніг, ні мої вимоги забратися геть, бо я перестала спати ночами і вибігала з хати на кожен сторонній звук. Вже добре знала свого незваного гостя в обличчя, знала навіть візерунок на відбитку його чобота. Знали негідника і сусіди, особливо той, з яким вони разом пригощалися біля ларка, де крадій пропивав винесене з мого подвір’я.
Звернення в поліцію не давали жодних результатів. На перше з них стражі порядку таки приїхали, розпитали, що сталося, пообіцяли направити до мене дільничного і змусили заповнити папірця, де найголовнішим мені чомусь здався пункт, який свідчив, що я не маю до поліції жодних претензій.
Вони дійсно з’явилися пізніше, коли я так і не дочекалася дільничного, а на мої навіть нічні дзвінки в поліцію там обмежувалися обіцянками: «Зараз будемо! Чекайте…». Не розуміючи, що до чого, я телефонувала знову, здається, разів чотири, бо чула, що російська поліція — не українська міліція, вона одержує добрі гроші і працює на совість.
Чаша поліцейського терпіння переповнилася вже на третій чи четвертий день. До мене завітала людина, яка відрекомендувалася представником карного розшуку, і суворо мене відчитала. Смисл такий: чому це ти постійно телефонуєш на 02? Хочеш зустрітися з дільничним? Але йому ніколи, тому і не прийшов. І що там у тебе такого особливого вкрали? Якусь миску? На цих словах поліцейський зневажливо скривився, і я зрозуміла: мені дійсно звертатися більше нікуди, і приїхали до мене не для того, щоб допомогти, а щоб попередити…
Далі підключився вже професійний інстинкт, адже за 20 років було здійснено стільки журналістських розслідувань, і я завжди безстрашно йшла до кінця, аби назвати-таки речі своїми іменами.
Зателефонувавши на «гарячу лінію» за номером, за яким мала здійснюватися підтримка населення у разі невдоволення діями поліції, дізналася, що мою розповідь записують на плівку і в усьому розберуться. Хоча, власне, розбиратися я не просила, моїм єдиним бажанням була зустріч з дільничним, якому, на мою думку, було нічого не варто урегулювати ситуацію, бо про зловмисника і так вже відомо майже все, залишалося тільки взяти його тепленьким біля «наливайки» і добре налякати.
Минуло три тижні, і ось, коли я вже нікого не очікувала, з’явився дільничний — молодий хлопчина на ім’я Олег Жук. Він мав скласти за моїми словами пояснювальну записку своєму начальству. Текст записки обіцяв прочитати, але потім вирішив, що це не обов’язково, головне, щоб я підписалася, що там все викладено вірно.
Сперечатися не стала. Адже наступного дня в обід ми мали вирушити на пошуки мого кривдника, і це — єдине, що мало значення. На прощання пан Жук залишив номер свого телефону, і просто вже неможливо було не повірити в «хепіенд».
Та ні наступного дня, ні наступного тижня, ні пізніше дільничний так і не з’явився, не вийшов і на зв’язок. Глибоко в душі я таки надіялася, що він вжив якихось заходів, просто не став мене турбувати без особливої потреби. Втім, стежила, аби ворота були на найнадійнішому замку, а на подвір’ї для злодія не лишалося жодної спокуси.
Минув майже місяць — і цього разу 20 березня разом з іншими речами «пішов» навіть стіл. Тож, виявляється, пан Жук мене просто «кинув», нічого не змінилося! Телефонувала на номер дільничного без особливої надії, бо де одна брехня, там можна очікувати й іншої. І у найгірших підозрах не помилилася, дільничний не відповідав, хоча телефон був у робочому режимі. Вирішила брати поліцейського «на ізмор», за три дні зателефонувала 28 разів, але контакту так і не відбулося. Планувала навіть здійснити нічний штурм мого «рятувальника» — так було гірко і прикро, та вирішила-таки дати йому шанс, – а раптом одумається? Але мовчить, як риба. І треба б піти в поліцію і написати заяву. Але так не хочеться піддавати себе позачерговому стресу без особливої надії на результат… Бо дійшла висновку, що немає в поліції ні кращих, ні гірших, ні старших за посадою, ні молодших – є глухий моноліт, байдужий до людських проблем, заклопотаний лише тим, аби зайвий раз не поворухнутися і при цьому ситно і ласо їсти й пити. І справа зовсім не в тім, що мене не скалічили і не пограбували на мільйон, — про подібне ставлення можуть сказати й люди, що зазнали справжніх трагедій.
Зрештою, до компетенції дільничних і не входять якісь надзвичайні ситуації. Сьогодні у Москві дільничні регулярно зустрічаються з населенням свого мікрорайону, де люди скаржаться на бруд у під’їздах і те, що там палять, на гучну музику. І на всі письмові заяви, подані під час таких колективних зустрічей, поліція реагує (якщо, звичайно, бажане не видається за дійсне). Але Москва для кримських новоспечених росіян зразок лише тоді, коли треба продемонструвати вірність їхній новій владі. Хоча брехня того ж дільничного Жука аж ніяк не суперечить глобальній російській політиці. Та чому б йому і не брехати, коли брешуть чиновники й інші відповідальні люди усіх рівнів?
Власне, це навіть не брехня, а рольові ігри, інша реальність, яка не має нічого спільного з інтересами пересічного громадянина, якого в такий спосіб централізовано пошивають у дурні. Нещодавно представник партії «Яблуко» Сергій Мітрохін під час ток-шоу закликав співгромадян замість того, щоб розглядати український «фашизм» «під мікроскопом», звернути увагу на з’їзд фашистів із усіх країн, який щойно відбувся у Санкт-Петербурзі. Який тут зчинився галас на захист своєї іншої реальності, що рекомендовано видавати за першу і єдину!
Ось і мій горе-дільничний живе і працює у двох іпостасях і нікого не боїться — чи не тому, що орієнтується на всезагальну практику?

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь

ТИМ ЧАСОМ...

Перейменувати проспект Кірова в проспект імені російського президента Володимира Путіна в центрі Сімферополя пропонує російська асоціація розвитку бізнес-патріотизму AVANTI. Ініціатором виступив засновник цього ресурсу Умар Джабраїлов. У зв’язку з цим в Інтернеті організовано голосування. Асоціація планує надалі передати ці голоси «главі російського уряду Криму» Сергію Аксьонову.
«Історичне возз’єднання Росії та Криму стало можливим завдяки твердій позиції й правдивому патріотизму президента Росії Володимира Володимировича Путіна. Виходячи з вищесказаного, звертаюся до вас із пропозицією розглянути і підтримати нашу ініціативу щодо перейменування центрального проспекту імені Кірова в місті Сімферополь на проспект імені Володимира Володимировича Путіна, і в разі згоди на її реалізацію повідомити про ваше рішення, визначити відповідальних посадових осіб», – йдеться в листі Джабраїлова на ім’я Аксьонова.
Станом на ранок 15 квітня за перейменування проспекту проголосували майже 700 осіб.
ua.krymr.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2015 > Тема "Резонанс"