Версiя для друку Обговорити в форумi

ЦЕ ІНТЕРВ’Ю В «ЛІТЕРАТУРНІЙ УКРАЇНІ» З НЕЗАБУТНІМ НАШИМ «СВІТЛИЧАНИНОМ» ДАНИЛОМ АНДРІЙОВИЧЕМ КОНОНЕНКОМ ПОБАЧИЛО СВІТ 20 РОКІВ ТОМУ, В ТРИВОЖНІ ДЛЯ КРИМУ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ЧАСИ «МЄШКОВЩИНИ». ЧОМУ Ж ЗАПИТАННЯ, ВИНЕСЕНЕ У ЗАГОЛОВОК, ЗАЛИШАЄТЬСЯ АКТУАЛЬНИМ І СЬОГОДНІ?

Данило КОНОНЕНКО: «КОЛИ СКІНЧИТЬСЯ МЄШКОВСЬКИЙ ЧАС?»

Кримські проблеми, породжені, передусім, штучно роздмуханою українофобією, скандальною неувагою Києва до інформаційного, політичного, освітнього, культурного простору Таврії, вже тривалий час приводять у дію отой дзвін тривоги нашого тижневика. Ганебною відсутністю реакції на це всіх дотеперішніх «незалежних» урядів, напевно, можна пояснити й сумний підсумок: протягом останніх п’яти років на півострові не видано жодної української книжки, не відкрито жодної української школи.
Нелегко живеться й українським письменникам півострова, вірним матері-Україні. В значно ліпших умовах перебувають літератори іншого штибу — об’єднані в т. зв. «Союз-Содружество русских, белорусских и украинских писателей» і «Союз писателей Крыма», який стоїть на кругловських позиціях... Незахищеною почувається Кримська республіканська організація Спілки письменників України. Очолює організацію людина, віддана українській національній ідеї, поет Данило КОНОНЕНКО, який відповів на наші запитання.

— Крим, пане Даниле, часом називають мостом, часом — ворітьми... Тоді замком на цих воротах України є Севастополь, а ключем — Чорноморський флот. Його нездарно віддано в чужі руки...
— Маємо проблему дислокації флоту іншої держави... Нашій українській стороні слід призначити день виводу всіх військових формувань СНД, у тому числі й російського ЧФ, з території України — і проблема сама собою розв’яжеться. Поки що ж у Севастополі, де базується флот іншої держави, де багато військовослужбовців за «длинные рубли» служать цьому флоту, офіцер штабу ЧФ може дозволити собі зневажливо зректи: «Хохлы должны знать свое место». А ми у відповідь ліземо брататися й цілуватися замість поважати себе.
Чи, наприклад, такий штрих до політичної ситуації в Криму. Майже одночасно з матеріалами засідання президії Спілки письменників України на тему захисту української культури в нашій державі з’явилася в Криму наскрізь брехлива, провокаційна заява «совета соотечественников при Госдуме России», в якій «живописуются» дискримінаційні заходи українського керівництва щодо росіян на півострові й, зокрема, в Севастополі: «Людям (читай, кримчанам — Д. К.) навязывается украинская паспортизация с одновременным насильственным принятием гражданства, инакомыслящих лишают льгот, пенсий, пособий, возможности общения с родственниками в России и других странах СНГ и Балтии». І всіх цих «страждань» жителі Криму зазнають, мовляв, тому, що в їхніх паспортах у графі «національність» записано «русский»... А далі — ще згущеніші фарби: «Резко ограничен доступ населения к средствам информации, насильственно изымаются российские газеты и издания, блокируются каналы российского радио и телевидения, из редакций изгоняются журналисты и работники средств массовой информации пророссийской ориентации».
Зрозуміло, що такі безсоромні заяви «совета соотечественников при Госдуме России» спрямовані на дестабілізацію ситуації в Криму, спрямовані проти держави, в якій російська мова й культура, образно кажучи, буйно квітнуть цілий рік... А тим часом — почитаймо «Маніфест української інтелігенції», щоб осягнути, в якому стані мова й культура корінної нації...
— Власне, у промові на нещодавньому Кримському регіональному конгресі української інтелігенції ви, пане Кононенко, переконливо засвідчили, яка саме культура, російська чи українська, є на півострові в занепаді...
— Офіційно, за переписом п’ятирічної давнини, на півострові зареєстровано серед жителів 720 тисяч українців, однак за моїми, та й не лише моїми, спостереженнями і міркуваннями, тут проживає нас близько мільйона осіб! Ми ж пам’ятаємо, знаємо, як часто-густо «переконували» переписувачі: «Какой ты украинец? Ты ж говоришь на русском, значит ты — русский!».
І на таку численну українську громаду видається лише одна державна українська газета, немає жодної української школи (ані державної, ані приватної), жодного українського дошкільного закладу, жодної національної бібліотеки. «Український» театр, окрім двох-трьох національних вистав, працює чужою мовою, кримські радіо й телебачення українською мовою мають лічені хвилини. Протягом п’яти останніх років не видано жодної книжки українського автора. Такою, «господа соотечественники», є «українізація».
Натомість понад 200 (двісті!) російськомовних газет, журналів. Російськомовні книжки — навалом на кожному перехресті, в кожній книгарні. Всі школи, дитсадки, музеї, бібліотеки, картинні галереї, театри — все на «общепонятном и доступном».
Але ж увесь цей галас — то не просто собі галас. То — політика. Брудна, безсоромна. Її нав’язують нам іззовні, спираючись на такий «актив», яким є член «Союза писателей Крыма», депутат Верховної Ради автономії Олександр Круглов.
Виступаючи по кримському телебаченню (отому, надзвичайно «українізованому»!), господін Круглов повідомив, що не боїться міжнаціональних конфліктів. «Нас тут большинство. И мы все равно победим!» — безапеляційно заявив «літератор»... Втрати з іншого боку його не лякають, радше — тішать. Що для нього людські життя?..
— Як ви оцінюєте політичне голодування кримськотатарської фракції «Курултай» у ВР автономії?
— Ці депутати не згодні зі статтею 114 новоприйнятої кримської конституції щодо гарантованого представництва депортованих народів і національних громад у Раді й органах місцевого самоврядування. А ще кримськотатарські депутати вимагають забезпечити на півострові рівноправність трьох державних мов — української, кримськотатарської, російської. Адже ж одній з цих трьох, за конституцією Криму, державних мов, — російській — надано ще й статус… офіційної.
Одне слово, принаймні кримські татари, за відсутністю в кримському парламенті депутатів-українців (не за паспортом, а за духом!), обстоюють права численної української громади на свою рідну мову, на представництво в парламенті, на рівність. Ой, багато чого доброго роблять для нас, кримських українців, татари, а головне, — показують приклад, як бути господарями в своїй державі.
Тут можна було б ще сказати, що на відміну від нас, українців, кримські татари за порівняно короткий термін відкрили чотири свої національні школи, один вищий навчальний заклад, національний театр, мають свої газети, журнали, редакції радіо й телебачення, книжкову редакцію...
— Які ще реалії, чинники тепер впливають на політичну ситуацію в Криму?
— Та хоча б дедалі ширший розмах діяльності компартії Криму (секретар рескому, до слова, українець, Л. Грач, уродженець Вінниччини). На жаль, ця партія прагне відновлення колишньої імперії СРСР.
А чого варте оте чудернацьке «крымское московское время», що перейшло до нас у спадок від колишнього президента Мєшкова! «Мєшковський час» — так півжартома називають у Криму цю ганебну плутанину нашого й без того заплутаного життя. Президентське правління луснуло, як мильна бульбашка. Окрім московського часу, нічого людям Криму не принесло: жителі клянуть його і вдень, і вночі, бо він, цей кримсько-московський час, лише завдає людям зайвих незручностей, призводить до непорозумінь, надто на транспорті.
А державний прапор Росії в кримському парламенті поряд з державним прапором України та прапором Кримської автономії?!
А ще ж сила-силенна різноманітних партійок і рухів проросійського спрямування, очолюваних невдахами-політиками типу Цекова, Шувайникова та ін.
Слід, певно, нагадати й про те, як кримському парламенту кортить знову підпорядкувати собі силові структури автономії, як хочеться завуалювати окремі місця в своїй конституції з надією, що парламентарії ВР України їх не помітять, «не розгадають» і тоді можна буде тлумачити статті так, як цього хочеться сепаратистськи налаштованим депутатам. Візьмімо хоч би цю статтю кримської конституції: «Особливості статусу міста Севастополя регулюються відповідним законодавством». Даруйте, законодавством чиїм?!
Тож пильнуйте, депутати Верховної Ради України, не дайте себе ошукати, не затверджуйте конституцію автономії, доки не приймете власної Української!
Маємо, бачте, й таке, що кримські депутати вже ніби й погодилися на слово «автономна», але писати це слово слід, на їхню думку, з малої літери і надалі говорити про республіку Крим без слова «автономна». Отакої! Як же їм заважає оце «автономна»!.. Мовляв, нехай уже буде й «автономна», проте... з маленької літери...
— Дозвольте, пане Даниле, дещо загострити розмову. Чи не боїтеся особисто ви розмовляти на сімферопольських вулицях українською мовою?
— Відповісти однозначно не можу: і боюсь, і не боюсь... Розмовляти на вулиці не боюсь, але як людина по натурі своїй незахищена, легкоранима, нехамовита — боюся образ од хамів, невігласів, ідіотів. Будь-яке глумління чи глузування з рідної мови мене боляче ранить, пригнічує, і я, на жаль, не здатний у відповідь зробити різкого руху, затіяти сварку, виправдовуючись, що я — не «буржуазний націоналіст», а просто націоналіст, бо люблю свою мову, культуру, свою державу, яка, нарешті, стала незалежною, що я — не «рухівець», бо не належу до жодної з партій, хоч дії багатьох з них підтримую.
Знаєте, дуже тяжко жити, коли щомиті тебе можуть образити тільки за те, що ти — українець, що розмовляєш рідною мовою. Місцеві й не лише місцеві політики так нацькували росіян проти українців, що коли йдуть вулицею й розмовляють своєю мовою представники якоїсь національної меншини — ніхто й голови не поверне в їхній бік, однак варто заговорити українською — відразу ж матимеш ярлик: «хохол», «бандера», «националист», «руховец»...
Хіба щось можеш довести озлобленим фанатикам?..
А коли ще врахувати, що я живу в Криму вже понад 30 років і хоч пишу рідною мовою, однак спілкуватися доводиться переважно чужою...
Середовище... А як поетові, як літератору треба ще поповнювати словниковий запас, добирати лексику...
Отак живемо, і поповнюємо, й добираємо... І попри все, виховуємо й дітей у рідному національному дусі, і до того ж без національних дитсадків, шкіл, вишів... Я радію, що моя дочка Ірина після закінчення Сімферопольського університету читає лекції з української мови в одному з вишів Криму, а син Олесь — студент-історик, іменний стипендіат премії ім. М. Грушевського, спеціалізується з історії України, працює над темою «Доба Української Центральної Ради»...
— Якщо ми торкнулися теми виховання молоді, то прошу ще кілька слів мовити про фестиваль «Червона рута», який цього року відбувся у Сімферополі й Севастополі.
— У Сімферополі відбулося три концерти «Червоної рути», й на кожному побувало щонайменше 50 тисяч осіб. Такого грандіозного видовища півострів ще не бачив! Цікаво, що ні в кого з глядачів не виникало запитань з приводу того, що всі пісні виконувалися українською мовою. Та хоч були спроби певних сил зірвати концерти — вимикали світло, галасували — все ж фестиваль пройшов з успіхом! Українська пісня гуртувала всіх.
27 травня на майдані Нахімова було піднято синьо-жовтий прапор і плакат з вітанням фестивалю. 28-го на цій же площі, на т. зв. «народном вече», в якому взяло участь близько 150 пенсіонерів, було вирішено зірвати заключний концерт «Червоної рути». То було вдень. А ввечері на майдані — море людей. У руках молоді — синьо-жовті прапори. Тисячі севастопольців підспівували, танцювали, кричали від захоплення українською піснею. Був феєрверк і багатоголосе: «Рута! Рута! Рута! Ми є однакові. На заході і на сході! Ми є єдині. Майбутнє належить нам!». Такими словами закінчився фестиваль.
— Ви — один із співтворців прекрасної газети «Кримська світлиця», що мужньо протистоїть отому дезінформаційному, антиукраїнському елементу на півострові. Газета патріотична, цікава й чесна. До того ж у ситуації, коли майже неможливо видати книжку, письменники друкуються у вашому часописі...
— Справді, як на мене, газета наша виконує значну просвітницьку й об’єднувальну роль. Я очолюю в газеті відділ літератури і мистецтва. Зробив це свідомо, бо як керівник письменницької організації знаю добре своїх колег, їхню творчість. Друкуємо, проте, не лише кримських авторів, адже ми — газета всеукраїнська.
Наш часопис передплачують у багатьох областях України. Мені, як письменникові, особливо приємно, що «Кримську світлицю» читають письменники цілої України, багато з них надсилає нам свої твори. Ми охоче друкуємо й письменницьку публіцистику. Моя мрія — аби «Кримська світлиця» була для творчих людей другою «Літературною Україною».

Вів розмову
Юрій ПРИГОРНИЦЬКИЙ
«Літературна Україна»,
2 грудня 1995 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2015 > Тема "Урок української"