Версiя для друку Обговорити в форумi

Уроки історії

Впровадження ухвалених минулого тижня Верховною Радою законів не повинно перетворитися на масову кампанію за вольовим рішенням влади. Це має бути поступовий і делікатний процес — і щодо пам’ятників, з яких можна створити своєрідну галерею; і щодо перейменування міст; і особливо щодо ставлення до ветеранів та колишніх комуністів, найсвідоміші з яких і спричинилися до повалення комуністичного режиму. На цьому наголосив учасник ініціативної групи «Першого грудня», відомий філософ, академік НАН України Мирослав Попович у коментарі «Укрінформу».

ПОЗБУТИСЯ ІДОЛОПОКЛОНСТВА МОЖНА ТАК, ЯК У ВІЛЬНЮСІ

Впровадження законів про декомунізацію має відбуватися делікатно. Це не має бути видовище — ці повалення, звергнення. Адже танцювати на поваленому пам’ятнику — це недалеко від того, що танцювати на трупах. Не можна так. Це — варварський спосіб знищувати варварське мислення і варварський світогляд.
Що робити з пам’ятниками? Коли ми встановили ці скульптури, ці портрети, ми, по суті, відтворили «житія святих» і збагатили ще однією — політичною — релігією наш «джентльменський набір». А от як їх позбутися... Мені більш за все сподобалося, як розумно це зробили у Вільнюсі. Там звезли всі ці пам’ятники в один парк, поставили їх усіх там. І це було, з одного боку, делікатно, з іншого, — як насмішка над цією урочистістю, над цими поверженими ідолами. Це — саме те, що вимагається.
Можливо, це зовсім не панацея — робити по-литовськи. Як саме, я не знаю. Але у будь-якому разі потрібен якийсь хід, що не був би брутальним.
Треба зробити десакралізацію цих імен, цих площ і так далі. Але вона повинна бути за якоюсь людською міркою.

КІРОВОГРАДУ ВАРТО ДАТИ НОВЕ ІМ’Я

Перейменування вулиць і міст теж не можна робити кампаніями. Бігти вже нікуди.
То добре, що прийняли таку загальну настанову, але якщо будуть звітувати за старими нашими мірками — що от, виконали чи перевиконали план, — це буде жахливо.
До того ж не варто паплюжити всіх одним махом, як-от Кірова, якого вбив той же Сталін... Але при всій повазі до невинно убієнного Кірова назву міста Кіровоград треба змінити. Хоч повернути попередню назву — не вихід, бо попередня його назва — Зіновьєвськ, за іменем іншого колишнього більшовицького кумира, якому приписували убивство Кірова. І того, й того звели в могилу... А перед тим це був Єлисаветград. Звичайно, Єлизавета, дщер Петрова, була прихильна до України, але не настільки, щоб ціле потужне місто називати її іменем. Очевидно, вихід тоді, мабуть, — дати місту нове ім’я.

ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА — НЕАДЕКВАТНИЙ ТЕРМІН

Щодо терміну, як називати період нашої історії з 1941 до 1945 року, я згоден з авторами законів. Термін «Вітчизняна війна» був придуманий для 1812 року — і він і тоді був неадекватний. До того ж ми забули, що Першу світову війну офіційно теж назвали вітчизняною. Тож за логікою, якщо ми зберігаємо ту назву для війни 1812 року, то і Першу світову, і Другу світову треба було б називати вітчизняними, хоч це шито білими нитками.
Та справа навіть не в тому, як називати. А справа полягає в тому, що, дійсно, та війна — 1941-1945 років — була справедливою для нас. Мій батько лежить десь під Києвом з 1941 року. І я не соромлюся цього. Він недарма пролив свою кров, бо я тут є, живий. І тут треба абсолютно ясно поставити питання — що, звичайно, меншим злом для нас була радянська Росія. І щодо війни — що все-таки було відчуття правого діла і воно щиро сприймалося людьми. Люди поклали життя за свою землю, і це треба поважати.

ОГОЛОСИТИ ВСІХ КОЛАБОРАЦІОНІСТАМИ — ЗНАЧИТЬ КОПАТИ НОВІ ОКОПИ

Треба делікатно — і тут потрібна робота громадськості — ставитися до тих, хто пройшов війну: і до пам’яті тих, хто загинув, і до тих, хто живий. І з повагою ставитися до здобутих ними, хоч і радянських, нагород.
Закон цього не торкається, не йдеться про знецінення нагород. Він фактично забороняє використання комуністичної символіки для масових заходів, святкувань, забороняє вшанування кумирів. Не сотвори собі кумира — в цьому, коротко кажучи, весь смисл цього закону.
Врешті-решт, була держава, і ми були лояльними громадянами цієї держави. Але оголосити всяке співробітництво з цією державою колабораціонізмом, до чого схильні деякі інтерпретатори цієї серії законів про декомунізацію, оголосити нас усіх колабораціоністами — значить, усіх посадити в тюрму.
Я був членом КПРС, але чималою мірою саме зусиллями таких членів КПРС, як я, врешті-решт, і була скинута диктатура кримінально-політичної банди комуністичної. І це означає, що аж ніяк тут не можна копати нові окопи.

Валентина ПАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2015 > Тема "З потоку життя"