Версiя для друку Обговорити в форумi

Воістину, поїхали...

...НОВИНА ПРО РОЗП’ЯТТЯ В ПЕРМІ ГАГАРІНА У НАС ЯКОСЬ ПРОЙШЛА НЕПОМІТНО. А ОСЬ В ІСТИННО ПРАВОСЛАВНІЙ РОСІЇ ВОНА ВИКЛИКАЛА БРОДІННЯ УМІВ, ЩО НЕ ЗАТИХАЄ І ПОНИНІ...

Усе розпочалося із захвату, викликаного збігом Великодня і річниці першого польоту людини в космос. Пермський художник-мураліст Жунєв у захваті написав на фасаді будинку фігуру космонавта в оранжевому скафандрі, з руками, прикрученими болтами до залізного хреста. Одним оком космонавт дивиться на місцеве ракетне училище, другим — на кафедральний собор. Щоб ні у кого не виникло сумнівів, художник назвав проект: «Гагарін. Розп’яття».
Ну, зобразив, так зобразив. У нас в Києві на фронтонах будинків ще і не такі витівки побачиш. Але це у нас.
А ось Росія образилася.
Спершу якийсь депутат Уткін з жахом побачив у графіті «ознаки вандалізму» і відправив донос «куди надо». З «кудинади» донос потрапив у прокуратуру. А там вирішили художника допитати, а артефакт (чимдалі від біди) із стіни зіскребти.
Проте виникло морально-філософське питання. Окремо ні в розп’ятті, ні в Гагаріні нічого негожого нібито немає. Тому прокурори підстрахувалися — відправили запит до Пермської єпархії РПЦ. Там вустами священика Володимира Зуєва творчість Жунєва оцінили негативно: «Реагувати мають відповідні органи. Хто знає, яка ще ідея завтра прийде в голову цьому художникові, кого ще він розіпне у своїх роботах…».
Конкретного прізвища о. Зуєв не назвав, але кого персонально він мав на увазі, ми можемо собі уявити.
На допиті пермський Боттічеллі доводив: «Гагарін — це сучасний Ісус від науки, який добровільно перейняв на себе перші космічні муки людства. І він став суперзіркою…».
Єретичні висловлювання схвилювали стовпів Російської православної ідеї. Головний ідеолог РПЦ протоієрей Всеволод Чаплін обурився: «Юрій Гагарін не страждав від того, що полетів у космос, а завжди був дуже щасливою людиною». Сам же перформенс назвав «провокацією» і свідченням «неповаги і до Христа, і до Гагаріна». От воно як!
Вічний опонент Чапліна, теолог, який найбільше цитується в Росії, отець Андрій Кураєв заперечив: «Не думаю, що у художника було бажання когось образити. Хрест — це загальнолюдський символ. Треба бути вдячним художнику за його актуалізацію».
Рубка титанів навколо «розп’ятого Гагаріна» триває ось вже третій тиждень...
Воно і зрозуміло: з одного боку, Гагаріна в Росії усі люблять. З іншого, — не настільки ж, щоб зображувати його Христом? Підозріле ще одне: а за які такі гріхи страждає на хресті Юрій Олексійович? Чи не мав на увазі художник гріхи НКВС, співробітники якого свого часу відбили легені Сергію Корольову?
Втім, привід дала сама РПЦ. Спочатку Кирил підв’язав «подвиг космонавтів» до перемоги Господа над злом «космічного масштабу». А потім Чаплін роздобув звідкись факти, що Гагарін «був не позбавлений релігійності», і що «мати його була віруючою людиною, і відомо, що вона під час прийому, присвяченого польоту Гагаріна, брала благословення у патріарха Алексія Першого в присутності усього партійного начальства».
Клір і широкі маси православних ідею підхопили. І ось вже промосковська «Православно-патриотическая газета МИР» так пише про комуніста, члена ЦК комсомолу: «Юрій Олексійович Гагарін був православним християнином... І в плані відродження православ’я після десятиліть мракобісся Гагарін теж був першопрохідцем». А Бога він не побачив у космосі тільки тому, що «як першопроходець був зайнятий вирішенням безлічі суто технічних питань».
Як мудро висловився Рунет про спільне святкування Великодня і польоту Гагаріна: «Воістину, поїхали».
Розп’яття з Гагаріним просто не могло не з’явитися в країні, де Церква бачить себе головним садівником, що насаджує науку і культуру. Де «соціалізм у поєднанні з монархією» (Владислав Чаплін) названий єдиною богообраною для Росії суспільною системою. І де в розвиток цієї мудрої думки Зюганов 22 квітня порівнює головного світового безбожника Леніна з Христом, а СРСР — з Царством Божим. І де сам патріарх Кирил освячує будівництво храму «на згадку про співробітників органів державної безпеки». Треба думати, тих самих «мучеників», які вирізали криваві хрести на тілах убитих священиків...
Спроба склеїти сталінський соціалізм з його «космічними» досягненнями і християнством призводить до чудернацьких химер. І ось Кирил вже приміряє Великдень до 9 травня. «Великдень — це взагалі день перемоги... добра над злом. У цьому сенсі День Перемоги нашого народу над фашистською Німеччиною теж був Великоднем».
Треба думати, Кирил з Путіним самі підберуть, кому яку роль в цьому сюжеті відвести, — кому Юди, кому Пілата, кому Каїафи.
Але, схоже, наступний розіпнутий у Жунєва буде вбраний не в скафандр, а в мундир генералісимуса.
Щодо цього згадується відоме оповідання польського фантаста Станіслава Лема — про невдалого місіонера, який так дохідливо розповів наївним аборигенам про важливість мученицької смерті для отримання святості, що слухачі зварили його живцем. Аби ощасливити вчителя. (Хай пробачать нам таке богохульство).
Нам в Україні — легко. Хоча багато з нас — православні, до того ж — вірні УПЦ Московського патріархату. Але якось звикли до думки, що Богу — Богове, а кесарю — кесареве. Що церква займається душею. А світська влада — всім іншим. Але це тому, що, навіть залишаючись у веденні Московського патріархату, українці ментально не перестають бути європейцями, і все більше сприймають роль Церкви по-європейськи. В Азії ж і Євразії, як писав Самуель Гантінгтон, усе по-іншому. «У країнах ісламу бог — цезар, в Індії та Японії цезар — це бог, а в московському православ’ї — цезар — молодший партнер Бога».
Тобто цар Путін поки що не бог, але вже не менше, ніж пророк. І РПЦ — це всього-на-всього інструмент, за допомогою якого «молодший партнер» проводить в життя лінію «старшого».
Гантінгтон, здається, не просто так назвав стосунки між Богом і владою в «русском мире» терміном «партнерство», частіше вживаним в діловому житті. Сьогодні, коли санкції і командне управління економікою довели її майже до могили, РПЦ відіграє при Путіні роль своєрідного кризисного менеджера. І намагається покращити справи то молитвами за імпортозаміщення, то впровадженням «православного банкінгу», то контролем за тим, аби продукція вітчизняного бізнесу не ображала почуття віруючих.
Відповідний закон від 2013 року передбачає за таку образу в’язницю — до трьох років. А образити може не лише розіпнутий Гагарін, а й «некоректно» оформлена листівка з виглядом на храм Василя Блаженного або «не за призначенням» використані церковні атрибути. Як повідомляли російські ЗМІ, в країні «зростає попит підприємців на релігієзнавчу експертизу». Коштує вона недешево — від 10 до 300 тисяч рублів. А хто її здійснює — здогадайтеся з трьох разів.
Пермські прокурори у випадку з Гагаріним недарма кинулися за порадою до святих отців. Після гучної справи з Pussy Rioт Церква потихеньку перебирає на себе прокурорські функції в країні. У 2011-му тут прийняли програмний документ «Ставлення Російської православної церкви до навмисного прилюдного богохульства і наклепу щодо Церкви», в якому визначені органи, уповноважені на «протидію богохульству».
Останніми місяцями Росію потрясло кілька «богохульних» скандалів. У кожному з них аналог католицької «конгрегації доктрини віри» (простіше кажучи, інквізиції), що набирає обертів, у РПЦ пробував сили у боротьбі зі світським російським суспільством.
Найвідоміший — заборона за донесенням митрополита Новосибірського і Бердського Тихона постановки опери Вагнера «Тангейзер» у Новосибірському театрі та звільнення директора театру. Тихон не лише вимагав кримінального покарання винних, а й закликав парафіян вийти з протестом до Оперного театру («А хто не почує заклик, — христопродавці»). Цікава деталь: усі православні мітингарі стояли з георгіївськими стрічками. У процес вліз Слідчий комітет Росії, Мінкультури, прокуратура, суди. І попри всі рішення, кінця йому не видно.
Апетит приходить під час їжі. У березні священик Іжевської єпархії написав донос владі Удмуртії про «факти богохульства» у постановці пушкінської «Завірюхи». Його релігійні почуття образив «потворний образ священика — вимагача і п’янички».
Розбирання з єрессю і богохульниками, звичайно, вимагало від Кирила створення нових спеціальних експертних підрозділів і уповноважених органів. Мабуть, незабаром йтиметься про власний слідчий комітет. Втім, контроль за релігійністю і моральністю народу нині оплачується з бюджету РФ. Лише наприкінці минулого року в засіки РПЦ на це пішло 2 млрд. рублів.
Якщо так буде й далі, росіяни отримають своєрідний симбіоз держави і церкви, де патріарх Кирил об’єднає функції обер-прокурора Святійшого Синоду Побєдоносцева, секретаря ЦК з ідеології Суслова, а в деяких питаннях — і глави КДБ Андропова.
Одержавлюючись, РПЦ стає пересічним міністерством з викорінення єресі та богохульства (скорочено — Мінєресі). Відповідно Кирил остаточно перетвориться на кремлівського чиновника, а всі її філії — на територіальні управління міністерства, заточені єдино на збереження соціалістично-монархічного ладу в Росії. Після всього цього на претензіях Московського православ’я на роль світової, цивілізаційної церкви можна буде ставити хрест.
Залишається питання: як поведуться клірики і віряни УПЦ Московського патріархату? Те, чим нині стає РПЦ в Росії, в Україні неможливо в принципі. Це буде сприйнято суспільством щонайменше як мракобісся, а щонайбільше — як настання порівняного з «ісламською державою» фундаменталізму.
Вдавати, що те, що відбувається в «материнській церкві», нас не стосується? Дурня, вплив «нових підходів» Кирила скоро стане помітним і у нас. Бо, як говорив класик, форма впливає на зміст, а засоби — на мету. А якщо мета московського православ’я — дегуманізація суспільства (В. Чаплін: «Гуманізм — це передвісник релігії антихриста») руками державної інквізиції, то чи прийнятна навіть духовна єдність українських християн з такою церквою?
Нещодавно Інтернет підірвав пост, в якому були приблизно такі слова: «Європейці своїм християнством перекрутили наше православ’я». І, посміявшись, зазначимо: у чомусь він справедливий. Те, що роблять нинішні московські політики в рясах, деколи важко назвати християнством, хоча православні канони начебто й дотримуються. Очевидно, і це вже не можна не відзначити, — наші з ними шляхи розходяться.
І наостанок. Сподобався мем, виявлений на сайті скандальною Lifenews (щоправда, дещо з іншої теми). Звучить він пророче:
«А Кирил-то голий!».

Євген ЯКУНОВ,
Віктор МІШКОВСЬКИЙ
(«УКРІНФОРМ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2015 > Тема "Резонанс"