Версiя для друку Обговорити в форумi

Чи вчить чомусь минуле?

* * *
Вже соромно
перед людьми і світом
За долю страдницьку
«Світлиці» у Криму,
Забуту раптом владою
 й «Просвітою».
Кому ж не догодила ти, кому?
Хіба ж не ти
 оранжево палала
Одна в Криму
 в ті незабутні дні,
Коли Вкраїна
 на Майдані встала
Супроти зла, наруги і брехні?!
«Світличенько»!
О, як ти закликала
До Правди,
Справедливості й Добра!
І доборолась...
Краще б не кричала,
Не рвала б душу,
бо вона ж згора...
Чиновництво!
Що ж робите, панове?!
Чому ж від вас ні ласки,
 ні тепла?!
Чом губите в Криму
 вкраїнське слово —
Його ж і так тут
 річечка мала...
Як нам без слова рідного
 прожити
У цім многоголосому краю?
Вкраїнці рідні — України діти
«Світлицю кримську» збережім свою!

Данило КОНОНЕНКО.
07.09.2005 р.

Оце вийшов наш Данило Андрійович з відпустки — і в перший робочий день «врізав» римою по бюрократах! І бачите, що з того вийшло — аж весь уряд у відставку турнули! А воно, може, й даремно, бо вже ніби й звикли до цих... Це ж бери тепер знову кожному новому чиновнику пояснюй, що то значить «Кримська світлиця» для Криму і чому її держава має підтримувати. Та нас же в Києві навіть кожна міністерська собака вже знала і при слові «Світлиця» співчутливо вити починала! Ні, поспішив, напевне, наш президент, треба було йому, як в армії, дембельське завдання цим міністрам дати, — щоб хоча б із «Світлицею» розрахувалися!
...Цього листа ми відправили до Києва на початку тижня — Мінкультури чомусь запропонувало редакції ще раз аргументувати необхідність отримання «Кримською світлицею» державної допомоги. От ми й аргументуємо — бо хто ж знав, що ось так воно з урядом вийде? Втім, хіба ж до такого дійшло б, якби такі очевидні проблеми, як із «Світлицею» (та й усі інші!), розв’язувалися у нас в державі мудро і вчасно?
Тож спішіть робити добро, земляки, навіть якщо ви — міністри!

Міністру культури і туризму
України БІЛОЗІР О. В.
№ 44-5 від 05.09.2005 р.

Шановна
Оксано Володимирівно!
Надсилаємо повторно для розгляду Міністерством річний кошторис Всеукраїнської громадсько-політичної та літературної газети «Кримська світлиця». Обсяги його — 300 тис. грн. — були визначені ще Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2003 р. за № 886-IV у Рекомендаціях Кабінету Міністрів після парламентських слухань про проблеми функціонування державної мови в Україні. Щоправда, тоді Кабінет Міністрів був «імені Януковича», через що «Кримську світлицю» з 2004 року держава перестала підтримувати взагалі. Нині ж маємо, як заявлялося з високих трибун, владу «з кодексом честі», — тому давайте виправляти ситуацію, бо та чорна траурна смуга, з якою єдина українська газета в Криму вимушена виходити вже півроку, не додає честі ні уряду, ні президенту, ні державі.
Якщо це — не аргумент для отримання «Кримською світлицею» повноцінної державної фінансової підтримки, — наводимо ще один: за недавнім визначенням голови Ради міністрів АРК Анатолія Матвієнка — «інформаційний простір у Криму програно». Мало того, що проурядові, продержавницькі, проукраїнські ідеї не доносяться, не популяризуються серед кримчан, а тому не отримують їхньої належної підтримки, у Криму шовіністично налаштованими засобами масової інформації цілеспрямовано й систематично нагнітаються антиукраїнські, антидержавницькі настрої, і останній випадок з плюндруванням пам’ятника Т. Шевченку у Сімферополі (номер «Кримської світлиці» з публікацією на цю тему додається) — це лише верхівка проблемного інформаційно-духовного кримського «айсберга».
Якщо негайно не почати виправляти цю ситуацію, — Крим ще довго залишатиметься проблемним регіоном для України (а попереду ж — вибори!). Ось чому ми закликаємо Міністерство культури знайти можливість посприяти розв’язанню державної інформаційної кримської проблеми і ПОВНІСТЮ профінансувати кошторисні видатки «Кримської світлиці» з тих 11-ти мільйонів гривень, які цього року виділяються державою за бюджетною програмою 1 801 300 «Фінансова підтримка культурологічних видань та видань літературно-художнього напряму». Це допоможе єдиній кримській українській державницькій газеті зіп’ястися на ноги у зрусифікованій автономії і справді стати інформаційно-мобілізуючою опорою для держави.
Редакція «Кримської світлиці» уже заявляла і підтверджує свою готовність до перереєстрації газети з новим складом співзасновників — з Міністерством культури і туризму, з Представництвом Президента України в Криму, лиш би це дозволило якнайшвидше і найефективніше розв’язати проблему. Напевне ж, на остаточне вирішення питання з «Кримською світлицею» сподіваються і Президент України Віктор Ющенко, і Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, які під час перебування в Криму ОСОБИСТО нам про це обіцяли. Тим часом, «Кримська світлиця» цього року вже ДЕВ’ЯТИЙ МІСЯЦЬ НЕ ПІДТРИМУЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ ВЗАГАЛІ! Фінансовим «голодомором» газету доведено до такого стану, що її вже не врятує відшкодування витрат лише на придбання паперу та друкарські послуги (а саме на таку підтримку, як нам раніше повідомили в Мінкультури, може розраховувати часопис). Тільки хто ж у Криму писатиме на тому, навіть подарованому, папері українські статті?
Редакція сподівається на Ваше мудре, державницьке рішення, шановна Оксано Володимирівно! За умови повноцінної державної підтримки «Кримська світлиця» могла б стати для очолюваного Вами Міністерства своєрідним — культурним і туристичним — інформаційним «вікном» у Крим (тим більше, що й досі, незважаючи на скруту, утримуємо власний Інтернет-сайт). Але газета сьогодні потребує НЕВІДКЛАДНОЇ і МАКСИМАЛЬНОЇ допомоги, бо завтра допомагати вже просто буде нікому...

З надією на співпрацю —
головний редактор
Віктор КАЧУЛА

ТИМ ЧАСОМ...

База-гостиница государственного предприятия Украины Международного детского центра «Артек»
Управление делами Президента Украины
Исх. № 01/2605
от 6 сентября 2005 г.
Главному редактору газеты «Крымская светлица»

Сообщаем Вам, что за Вами числится задолженность по оплате за оказанные услуги по размещению с октября 2004 г. по сентябрь 2005 г. в сумме 13 272,23 грн.
Просим срочно погасить задолженность. В случае неуплаты Вам будет выставлена пеня согласно п. 2.4 договора, а за невыполнение обязательств применен пункт 4.3 настоящего договора.
С уважением,
директор А. Г. БОБРЫШ.
(Прим.: пункт 4.3 означає — геть на вулицю!).

(«Кримська світлиця» 37 за 9 вересня 2005 р.)

Джанкой, серпень 2004 р. Майбутній міністр культури України Оксана Білозір у Криму — з «Кримською світлицею», якій так і не спромоглася допомогти. І не лише вона...

ПРО МОВНО-КУЛЬТУРНУ СИТУАЦІЮ АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ
ВИСТУП ПИСЬМЕННИКА ДАНИЛА КОНОНЕНКА НА КОНГРЕСІ НА ЗАХИСТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ДУХОВНОСТІ

У найскрутніші дні нашого буття, у найвідповідальніші моменти, коли вирішувалась доля рідної Вітчизни, українська інтелігенція, ядром якої завжди були люди творчі, люди неспокійного серця, палкої, вразливої душі і вражаючої пам’яті, а це, перш за все, письменники, художники, артисти, музиканти, вчені, педагоги, — ставала захисниками рідної мови, культури, літератури, духовності та незалежності своєї держави.
І ось знову серця творчих людей, серця інтелігенції забили тривогу: українська мова і культура в небезпеці! Як же це так воно сталося, що на п’ятому році нашої незалежності у своїй державі в занепаді опинилася мова, проголошена кілька років тому найвищим законодавчим органом мовою державною, яка носить ім’я великої держави України.
Боляче, що замість того, аби, нарешті, всю увагу віддати економічній розбудові нашої держави, ми знову й знову б’ємо тривогу про стан духовності, мови і культури.
Чому ж це на п’ятому році незалежності України наша мова, рідна мова держави, стала чужою для багатьох державних осіб, — для урядовців і депутатів? Адже переважна більшість з них вперто ігнорує українську мову, хоч і добре володіє нею. Це, як на мій погляд, — виклик нашій незалежності, сліпе плазування перед мовою країни, яка понад 300 років пригноблювала наш народ, вигрібаючи всі земні і духовні багатства з української землі.
Слухаючи засідання Верховної Ради України, мимоволі ловиш себе на думці: де це відбувається? В якій країні? Так і хочеться гукнути: люди добрі! Депутати! Обранці народу! Перестаньте бути малоросійською губернією імперської Росії! Говоріть рідною мовою, не подавайте дурного прикладу для тих, хто ще й досі не може позбутися комплексу неповноцінності.
Що ж трапилося з нашою мовою? Чому вона стала попелюшкою в рідному домі? А чи й не тому, що перші слова обіцяної двомовності, обіцяної, окрім державної ще й якоїсь офіційної мови, виголосив у своїй найпершій «тронній» промові не хто інший, як сам президент. І хоча надалі жодних дій у напрямку впровадження двомовності він не зробив, одначе й не заперечив сказаного. А ті слова його, ідею двомовності, мовчки підхопили ті, кому так бажається ще й офіційної мови, і несуть ті, президентські слова, як прапор, як святиню колишньої імперської держави. Чи й не звідси всі наші мовно-культурні негаразди, чи й не тому у нас так різко скоротилося число національних шкіл, видання книг і українських газет? Особливо це відчутно у Криму. Ми, кримські українці, мабуть, як ніхто і ніде в іншому регіоні нашої країни, відчуваємо на собі з боку певних шовіністично налаштованих кіл і зневагу до нашої мови, і спробу роздмухати вигадки про якусь облудну міфічну «українізацію». Дається взнаки і відсутність у кримській автономії національних шкіл, дошкільних закладів, незалежного інформаційного простору. Адже хіба це припустимо, щоб на близько мільйон українців, які живуть у Криму, видавалася одна-єдина державна українська газета з мізерним тиражем у 4 тисячі примірників?
І хоча вона державна, проте видається на позиченому в кримських татар папері, жодної копійки за три роки існування газети держава не дала на придбання паперу, тонна якого нині коштує 160-180 мільйонів карбованців. Що вже там казати про папір, якщо на мізерну зарплату працівників газети доводиться раз у раз у чиновників від фінансів вимолювати, виборювати з боєм і плачем кошти. Де вже там казати про комп’ютеризацію часопису, про власну поліграфічну базу, про приміщення та про нормальні робочі умови журналістів? Ніхто й слухати не хоче. І це в той час, коли в Криму видається понад 200 російськомовних газет, переважна більшість яких спрямована проти нашої держави, проти її незалежності. Більшість із них прямо-таки плює в душу нам, українцям, нашій Українській державі. Чому в Криму за останні п’ять років не вийшло жодної книжки українського автора, чому розвалилося колись потужне державне видавництво «Таврія»? Чому єдина українська книжка «Чорноморська хвиля» кримського українського автора Олександра Губаря побачила світ не в Криму, а в Донецьку? Де ж ви, місцеві українські меценати, щирі вболівальники за долю національної культури?
А що ж наші школи? Де вона, та хоча б поки що одна-єдина українська, наша національна школа в Криму? Адже ж маємо за Конституцією Автономної Республіки Крим три державні мови, а школи української — жодної. І як же щиро не позаздрити нашим друзям кримським татарам за їхню наполегливість і мужність, за те, що високо дорожать своєю національною ідеєю, завжди сміливо і з великою гідністю відстоюють її. У них, у кримських татар, є вже чотири свої національні школи в Криму, вони мають значно більше, ніж ми, своїх газет і журналів, мають свою редакцію з видання книг для національних шкіл і книжок своїх письменників, мають свій національний театр! Але ж чи не ганьба і сором нам, чи не прикро українцям, що ми в своїй же таки державі живемо гірше інших? Чи ж будуть поважати нас, якщо ми не поважаємо самі себе, якщо наша держава не поважає своїх громадян? Чи не досить нам вимолювати у російських шкіл Криму українських класів для своїх дітей? Куди ж дивиться Міністерство освіти України, куди ж дивляться прем’єри і віце-прем’єри?
Якщо Крим — складова частина держави України і живе тут близько одного мільйона українців, то в Криму мають бути і національні українські школи. Так, саме школи, а не класи, і не просто школи, а державні. Сучасні, з комп’ютерною технікою і пристойною зарплатою для вчителів, не рядовою, а престижною українською школою, щоб там могли вчитися ті, кому розбудовувати нашу державу. У Криму повинні бути справжній український національний театр, видавництво, бібліотеки, газети, радіо, телебачення! Ми не зазіхаємо на чуже, хай розвиваються всі культури всіх народів Криму, але не за рахунок української! Якщо ми всі — діти своєї матері-України, то й мати повинна ставитись до всіх нас по-материнському, тепло, з турботою, любов’ю.
До чого нині зведений у нас письменник, художник, актор, вчений, вчитель? Невже нам усім віднині суджено стати жертвами ринкової системи — перекупниками, бомжами, злидарями?! Чи наш талант, чи наші мистецькі здібності вже не потрібні тобі, державо, тобі, Україно? Адже ж за твою незалежність так рано наклали головами талановиті митці, твої сини і дочки — Алла Горська і Василь Стус, Василь Симоненко і Валерій Марченко, Тарас Мельничук і Юрій Литвин, Іван Світличний та десятки й десятки ще до кінця нерозкритих талантів. Але не Україна, наша держава, у цьому винна, а ті державні мужі, котрі стоять біля її керма, котрі зобов’язані думати не про свій персональний добробут, а про нас, простих смертних, ім’я яким — народ!
Україну, як зазначено в «Маніфесті української інтелігенції», — розвалюють уміло, професійно ті, хто нею сьогодні керує, й ті, хто спрямовує їх з іншої держави. Робиться все, аби підірвати здатність українських Збройних Сил захищати державу і народ. Робиться все, аби нацьковувати проти народу кримінальні клани і державні силові структури. І головне, що все робиться послідовно, сплановано і таємно від суспільства, щоб не дати українському народові стати господарем на землі своїх предків.
Українська інтелігенція, частиною якої є й творчий потенціал Криму, з розумінням ставиться до неминучих об’єктивних труднощів перших років нашої незалежності. Але ми ніяк не можемо примиритися з тим, що нас заганяють у глухий кут національного небуття.
Так, українська культура, наша національна духовність мусять вижити, що б там не було. Нашим гаслом повинно стати: Українській державі — державну українську мову! Без будь-якої офіційної! Адже наша мова — то наша душа, наша пісня, наша слава, наша дума!

6 листопада 1995 р.
м. Сімферополь

(З архіву «Кримської світлиці»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2015 > Тема ""Білі плями" історії"