Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановні читачі! В одному з чергових «мінкультурних» коментарів стосовно долі «Кримської світлиці» на сайті «Телекритики» (http://www.telekritika.ua/rinok/2015-06-24/108595) заступником міністра культури Р. Карандєєвим вчергове заявлено, що «Мінкульт звільняє головного редактора «Кримської світлиці» та переводить редакцію до Києва». Ним також повідомлено, що Міністерство культури України не продовжило контракт генеральному директору Національного газетно-журнального видавництва Роману Ратушному, за чийого керівництва й склалася ця абсурдна ситуація з газетою.
Оскільки жодних офіційних документів, які б підтверджували слова заступника міністра, електронна пошта до Сімферополя поки що не донесла, знекровлений, фактично, вже 5-місячним зарплатним голодомором колектив «світличан» продовжує працювати, хоча цей номер, справді, може бути останнім. На адресу редакції продовжують надходити листи на підтримку газети і звернення до влади, які ми ще встигаємо опублікувати...

Міністру культури України
Кириленку В. А.
Копія — Президенту України
Порошенку П. О.

Пане міністре, змусило мене інтерв’ю вашого заступника Р. Карандєєва звернутися до вас особисто. Хочу запитати вас: чи знаєте ви взагалі, на якому місці перебуває культура в Україні? Справа в тому, що за всі роки незалежності України наші президенти й уряди вели таку політику: спочатку економіка, а потім культура. А насправді повинно бути навпаки — культура понад усе! Якщо держава без культури, то в неї не буде сильної армії і добробуту людей.
Для підтвердження цього хочу зробити екскурс в історію. Коли Ленін увів у 1918 році політику «воєнного комунізму», мотивуючи це тим, що революція в небезпеці, то Горький категорично заявив йому, що культура в небезпеці! Після того, як культурну інтелігенцію і фахівців (за царя фахівці були все-таки високої культури) вибили і вижили з Росії, настав хаос в усьому, і в 1921 році Росія мала лише 6% від ВВП 1914 року. І в 30-ті роки під час сталінських чисток були винищені порядні і культурні люди. Гітлеру це було відомо, тому він сміливо пішов війною проти Радянського Союзу. І не випадково на початку війни були такі масові зради і дезертирство. Мені довелося працювати в Західному Сибіру з 1956 до 1963 року в експедиціях. Так КДБ нас офіційно інформувало, що в тайзі до тих пір переховувалися дезертири. У результаті переможені німці втратили в Другій світовій війні від 6 до 9 мільйонів людей, а Радянський Союз, переможець, втратив до 40 мільйонів. Я про це більше писав ще у 2012 році в статті «Люди України втратили страх, а совісті не втрачали», яку також пересилаю вам електронною поштою.
А духовне зубожіння в Радянському Союзі добре описав Борис Пастернак у своєму романі «Доктор Живаго». Так добре, що навіть Хрущов під час його політичної «відлиги» не насмілився допустити до друку цей роман. Тож те, що Україну роз’їдають корупція, казнокрадство, злочинні «сімейні» угруповання, — це все зародилося ще за комуністичного режиму, коли заправляло усім політбюро.
А тепер щодо інтерв’ю п. Карандєєва. У мене, коли прочитав те все, в душі був просто вибух, бо це — справжній чиновник-бюрократ, в якого за душею — нічого патріотичного. Його не цікавить газета, люди, які її в муках ще роблять, а лише мобільний телефон редактора і те, що Качула досі не з’явився до нього «на поклон».
Складається враження, що цей чиновник зацікавлений у тому, щоб редактор і його колеги взагалі зникли, як пропав уже не один десяток людей в Криму за період анексії. Тоді Карандєєву було б спокійніше сидіти у своєму кабінеті. А пасквіль, написаний на редактора «Кримської світлиці» якимсь В. Зарічним на сайті ДЕРЖАВНОГО Газетно-журнального видавництва, — це взагалі «бред сумасшедшего», а українською — «на городі бузина, а в Києві дядько»!
Я давно знаю редактора Віктора Качулу й умови його життя в Криму. Він мені в сини годиться, і я гордився б таким сином. Доля його і всіх його колег, як і самої газети, — це ходіння по муках. Пам’ятаю, десь років 10 тому газета дуже довго виходила з чорною траурною смугою на першій сторінці — як нагадування отаким самим чиновникам, як і сьогодні, про великі проблеми «Кримської світлиці» і взагалі всього українського в Криму. Прості люди й українська діаспора з усього світу підтримували її. Я на власні очі бачив, як бідували працівники газети, як читачі пиріжками їх підгодовували. І не допоміг ні Ющенко, до якого не раз зверталися, ні Тимошенко, бо критикувала «Кримська світлиця» цю владу завжди.
І от 5 років тому нового удару завдали по редактору і нашій «Кримській світлиці»: знайшли запроданця, який його підсидів, а на Качулу наслали прокуратуру і суди, погрожуючи посадити його на 5 років. Кілька разів кримська прокуратура перевіряла редактора, але нічого кримінального так і не знайшла, бо нічого було шукати. Я пам’ятаю ті суди, на які читачі приходили підтримати Віктора Качулу, Київ затягував процес, переносив розгляд, брав «на ізмор», але справедливість, врешті-решт, восторжествувала. Ніколи не забуду, як толерантно, порядно, патріотично і мужньо тримався редактор. І назавжди в пам’яті залишилися слова з його пісні:

Батьку, я ж із твого тіста,
Скільки б хліба я зібрав!
Нащо ж ти мене до міста
Слово сіяти послав?
Сходить рідне Слово в муках
В цій далекій стороні.
Може, батькова наука
Призабулася мені?
Може, й справді —  кидать треба,
Та й туди, — де вдячний труд?
Тільки ж небо, батьку, небо
Хто триматиме отут?

Журналіст, композитор, поет, обдарована, культурна, талановита людина Віктор Качула, як і його колеги по редакції, яких взагалі жменька залишилася, зробили за всі ці роки і роблять для культури Українського Криму більше, ніж десятки чиновників у затишних київських кабінетах! То за яким правом ці чиновники тепер так вчиняють з ними, який приклад показують і про яку культуру взагалі можна говорити? І як такій владі, яку вони представляють, можна довіряти? Задумайтеся над цим, бо від цього залежить і довіра до вас.

Іван Лук’янович ЛАВТАР,
пенсіонер, учасник Великої Вітчизняної війни,
інвалід I групи м. Сімферополь

Головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула прокоментував дії Міністерства культури України щодо переформатування «Кримської світлиці» й переведення редакції до Києва.
Нагадаємо, як розповів у коментарі «Телекритиці» заступник міністра культури Ростислав Карандєєв, Національне газетно-журнальне видавництво не продовжить співпрацю з Віктором Качулою як головним редактором «Кримської світлиці».
«Ми розглядаємо співпрацю з паном Віктором як з одним з натхненників цього видання від самого початку його створення, з людиною, яка буде обов’язково дотична до цього видання, навіть якщо він перебуватиме в Сімферополі — у форматі закордонного корпункту українського видання», — сказав заступник міністра.
Причину в такому рішенні пан Карандєєв вбачає в тому, що Віктор Качула не комунікує із видавництвом Мінкультури, не надає номера свого мобільного телефону.
Також пан Карандєєв розповів, що частина редакції «Кримської світлиці» вже погодилася переїхати до Києва, а формат видання, що виходить нині в електронному вигляді, можливо, зазнає змін.
Пан Качула у письмовій відповіді «Телекритиці» зазначив: «Ніхто з моїх колег не зголошувався з Криму переїжджати до Києва, тому що, по-перше, нам офіційно цього ніхто не пропонував, отже, нам не відомі навіть елементарні умови такого переїзду!».
Також він заявив, що нині здійснюється спроба чергового рейдерського захоплення «Кримської світлиці» та її бренду. (Нижче подаємо коментар В. Качули повністю).
Співробітники Мінкультури стверджують, що поштовхом для таких рішень є давній конфлікт нинішнього заступника директора з видавничих питань видавництва Мінкультури Анатолія Сєрикова, який нібито намагається позбутися некомфортного для себе працівника. Про нього, за словами джерела «Телекритики», «Віктор Качула багато знає». Нагадаємо, нині правоохоронні органи продовжують перевірку фінансової діяльності видавництва.
Пан Сєриков працював у видавництві у 2009 році, коли директор видавництва Віталій Сатаренко намагався порушити проти Віктора Качули кримінальну справу. Наприкінці грудня 2009 року пана Качулу було звільнено з посади головного редактора за звинуваченнями у «систематичних порушеннях вимог наказів та розпоряджень» і «неналежному виконанні службових обов’язків». У липні 2010-го його поновили на посаді.
«Віктор Качула дуже болісно переживав цей період та називав такі дії керівництва безпідставними й несправедливими. Однак вирішив продовжувати випуск «Кримської світлиці», оскільки є людиною патріотичних поглядів і ставиться до своєї роботи відповідально», — розповів «Телекритиці» співрозмовник, який не побажав назвати своє ім’я. Нагадаємо, україномовну газету в Криму пан Качула видавав протягом 14-ти років, а в період окупації продовжує випуск видання в електронному форматі.
Про особисті якості Віктора Качули нам розповіла і його колега, колишня заступниця головного редактора журналу «Українська культура» Лариса Гончаренко. «З одного боку, Віктор Качула є творчою людиною (головред «Кримської світлиці» відомий в Україні і діаспорі і як бард — «ТК»). З іншого, — він є досвідченим професіоналом своєї справи, заслуженим журналістом України», — сказала пані Гончаренко.
Також вона уточнила, що зазвичай колеги Віктора Качули спілкуються із ним, як і з багатьма іншими мешканцями Криму, скайпом. «У нього взагалі немає мобільного телефону. А на розмови стаціонарним телефоном у Криму зараз встановлено обмеження», — сказала пані Гончаренко.
Нагадаємо, у травні пан Качула випадково довідався, що є наказ Мінкультури від 17 березня 2015 року про переведення офісу «Кримської світлиці» із Сімферополя до Києва за наказом екс-генерального директора видавництва Романа Ратушного.
У коментарях «ТК» пан Карандєєв повідомив, що в квітні 2015 року фінансування «Кримської світлиці» було припинено у квітні на вимогу Державної фінансової інспекції України, за нинішніх обставин «немає підстав для правових відносин». Тим часом редакція «Кримської світлиці» наполягає, що їй має бути сплачена зарплата за чотири місяці — з лютого до травня 2015 року.
Щодо комунікації із видавництвом, Віктор Качула стверджує, що не отримав відповіді на свої відкриті звернення і до керівництва видавництва, і до міністрів культури — колишнього Євгена Нищука і нинішнього В’ячеслава Кириленка. «І Мінкультури, і ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» ігнорують усі мої звернення, а до Києва «на виробничу нараду» (про службове відрядження взагалі не йшлося) вперше покликали наприкінці травня. При цьому не передали до Криму нашій довіреній особі ні копійки з 4-місячного боргу із зарплати», — зазначив пан Качула...
Як розповів редактор, у штаті редакції працюють п’ять працівників з Криму та двоє — з материкової частини України. У липні їх стане ще менше... Місячний фонд заробітної плати видання становить 13 635 грн. Друком газети, яка до лютого 2015 року виходила в друкованому форматі, опікується бухгалтерія видавництва.
Лист Віктора Качули, в якому він прокоментував озвучені Ростиславом Карандєєвим рішення щодо «Кримської світлиці»:
«Оце так — знову заочно, поза спинами — зреагувало міністерство?!
Ви і ще десятки людей, з якими я контактую з цієї офіційної електронної адреси «Кримської світлиці», свідки: редактор «Кримської світлиці» постійно на зв’язку, в контакті, і ніби при здоровому глузді (це стосовно «впливу» окупації), але, як і раніше, я не отримав від свого київського керівництва жодного повідомлення, попередження, звернення, наказу стосовно подальшої долі моєї, моїх колег і самої «Кримської світлиці».
Ніхто з моїх колег не зголошувався з Криму переїжджати до Києва, тому що, по-перше, нам офіційно цього ніхто не пропонував, отже, нам не відомі навіть елементарні умови такого переїзду! А по-друге, як працювати поруч з такими людьми, які, забуваючи всі норми закону, пристойності і моралі, так вчиняють зі своїми колегами?! Як можна приймати рішення про долю газети, нехтуючи думкою і правами одного із співзасновників — трудового колективу, який, зрештою, цю газету створив, виплекав і продовжує творити, як би його не мордували фінансово і дезінформаційно з Києва?
На мій погляд, здійснюється спроба чергового рейдерського захоплення «Кримської світлиці», її бренду, під який, спекулюючи на кримській темі, можна гарантовано «доїти» бюджет.
Я не знаю, як ми, тих кілька людей, що залишилися ще в Криму, вчинимо в цій ситуації? Крім нас, не залишилося більше людей, які своїми долями «вросли», «вживилися» в історію «Кримської світлиці», пройшли разом з нею тернистий її шлях, винесли на своїх плечах усі її випробування. І тепер на цьому якесь київське чиновницьке перекотиполе (скільки їх, тих міністрів, заступників, прем’єрів і президентів з моменту заснування газети перемінилося!) збирається поставити хрест?!
Це така чорна і підла несправедливість, такий гріх в очах кримчан-українців, які увесь цей час були разом зі своєю газетою, що не позаздримо тим геростратам, які ухвалюватимуть це неправедне рішення! Зрештою, ми б хотіли, нарешті, це рішення побачити: офіційне, не в отаких кулуарних позаспинних коментарях. А тоді будемо думати, як жити далі, бо «Кримська світлиця» — тут, у Криму: тут могили її колишніх працівників, її архів, читач, тут її минуле і майбутнє.
І наостанок: хотілося б, щоб усі, хто слідкує за цією драматичною «Світличною» історією, все ж зауважили, що ніде в київських міністерських коментарях не прозвучало жодної відповіді на ті «моральні» запитання до влади, які поставлені і мною, і нашими читачами. А в тому середовищі, де немає на такі запитання відповідей, «Світлиць» не буває: ні кримських, ні київських, ніяких. Надто багато там чорного...

З повагою — Віктор КАЧУЛА,
головний редактор
«Кримської світлиці»
«Телекритика» очікує відповіді на інформаційний запит до Мінкультури та звернеться за коментарями до Анатолія Сєрикова.
http://www.telekritika.ua/kontekst/2015-06-25/108620

Серпень 2014-го, Сімферополь, район Центрального автовокзалу. Рік тому «Кримська світлиця» ще пробивалася до свого читача...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "З потоку життя"