Версiя для друку Обговорити в форумi

Перша незалежна газета «Авдет», яка народилася на хвилі повернення до Криму кримських татар (її назва так і перекладається — «Повернення»), за 25 років переживала різні часи. Перші її номери збиралися вручну в Бахчисараї, макетувались на базі дисидентської преси в Москві, а друкувалися у Прибалтиці. Провозився тираж у Крим таємно і поширювався на громадських засадах. У «Авдеті» працювали як професійні журналісти, так і люди, які нічого не розуміли у газетній справі. Але тоді, в 1990 році, згуртована й сильна команда однодумців розуміла, що в Криму вкрай необхідна газета, яка б чесно розповідала — хто такі кримські татари, з чим вони повертаються з депортації до Криму, які їхні відносини з владою і як уникнути на півострові міжнаціонального конфлікту.
Інформація зі сторінок «Авдета» була затребувана скрізь — і в самобудах кримських татар, і в кабінетах чиновників. Всяке було у «Авдета»: і шпигунські пристрасті, і судові процеси, але закривати газету, попри часом жорстку критику влади, ніхто не прагнув. Сьогодні, з «приходом» до Криму Росії, «Авдет», що є інтелектуальною власністю всього народу, намагаються звинуватити у «прихованому екстремізмі» і закрити на підставі доносу звичайного «стукача». Про те, як газета намагається вижити в нинішніх складних умовах, і що може чекати жителів півострова у перспективі, кореспонденту «Укрінформу» розповів нинішній редактор «Авдета», член Меджлісу кримськотатарського народу Шевкет Кайбуллаєв.

— Шевкете, ви, як редактор газети «Авдет», були одним із перших, кого ФСБ і прокуратура «вшанували» своєю увагою. Які були відчуття після допиту?
— Було відчуття дежавю, раптом згадав часи своєї радянської молодості. Наприкінці 70-х, на початку 90-х в Узбекистані я брав активну участь у національному русі за повернення на Батьківщину. За що відсидів 1,5 року у в’язниці. Багато моментів тих жахливих часів сьогодні повторюються. Найнеприємніше, що в Криму знову відчувається загальна психологічна атмосфера пригніченості, заляканості, обережності. Мабуть, мало ще часу минуло після розпаду СРСР, щоб люди винесли з себе рабів і видихнули совковість, яка все ще сидить у них.
— За фахом ви — історик, закінчили Ташкентський держуніверситет. Але думаю, перші уроки історії отримали ще в дитинстві з розповідей батьків. Звідки вони були депортовані?
— Мама була виселена з села Ходжа-Сала Бахчисарайського району в Костромську область Росії. 13-річною дитиною на Уралі, в глушині, вона разом із сестричкою допомагала дорослим валити і сплавляти ліс. Мало не потонула в річці Урал. Батька з села Ужунджа під Балаклавою депортували в Янгиюль під Ташкентом. Теж разом з іншими дітьми, нарівні з дорослими, рив землю на будівництві Ташкентського каналу. За розповідями батьків, половина рідних як з боку батька, так і матері загинули по шляху проходження поїзда до місць депортації і в перші роки життя на висилці від голоду, хвороб і виснажливої праці.
— Торік 18 травня кримські татари вперше за більш ніж 25 років зіткнулися зі спробою заборони мітингу пам’яті... Чому, на ваш погляд, масові та публічні скупчення народу, в даному випадку — на жалобному мітингу, для російської держави і, зокрема, кримських чиновників є крамолою?
— Тому що вони бояться цієї самої маси, проти волі якої сьогодні панують. Бояться прямих запитань людей, їхніх справедливих докорів. По суті, газета «Авдет», яку звинуватили в «прихованому екстремізмі», теж — більмо на оці чиновників, які пішли на співпрацю з «владою», і відмова нам у реєстрації — це страх виявитися об’єктом критики і, як результат, об’єктом народного гніву.
— Наскільки я зрозуміла, незважаючи на відмову в реєстрації, газета не збирається згортати свою діяльність?
— Ми скористалися тим, що відповідно до російського законодавства ЗМІ, які мають тираж менше однієї тисячі, можуть не реєструватися. Тому сьогодні «Авдет» все одно виходить, але друкується значно меншим тиражем. Звичайно, ми порушуємо права наших передплатників, але люди розуміють нас. Вони згодні, прочитавши газету, передати її іншому. Читачі самі приходять до редакції за нею, оскільки «Кримпошта» через відмову в офіційній реєстрації не підписала з нами договір про поширення. Хоча співпрацювати зі мною, як з приватною особою, вона цілком могла б.
— Чи змінилася сьогодні редакційна політика газети, чи змінилися тематика, пріоритети?
— Ми, як і раніше, висвітлюємо всі події в Криму, так чи інакше пов’язані з кримськими татарами. Можливо, в силу обставин газета дещо втратила свою оперативність. Але вона виграє за рахунок аналітичних матеріалів. Нам пишуть чудові автори — таким чином вони висловлюють нам у цей складний час свою моральну підтримку. Так у нас вийшла низка матеріалів з історичної тематики, статті на морально-етичні, моральні теми.
— Настав час для роздумів?
— Думаю, час для роздумів має бути завжди. Але сьогодні нам, дійсно, необхідно осмислити те, чого змогли досягти кримські татари і чого не встигли зробити.
— І які, на ваш погляд, досягнення кримських татар за період повернення на Батьківщину?
— По-перше, ми завершили внутрішню політичну структуризацію, у нас діє низка громадських організацій. Сьогодні навіть наші вороги розуміють, що нічого кращого за Меджліс і Курултай створити неможливо, а щоб підпорядкувати ці структури, потрібно їх просто очолити. По-друге, створена і чітко працює на об’єднання народу релігійна система. У нас є досвід роботи представників кримських татар у владі в період українського Криму. Ми дечого почали досягати у відновленні освіти кримськотатарською мовою. Але нам ще багато чого не вдалося зробити. Наприклад, створити систему фінансової взаємодопомоги — своєрідної кримськотатарської скарбниці, яка у таких ситуаціях, як сьогодні, була б дуже затребувана.
— На ваш погляд, що чекає Крим у найближчій і більш віддаленій перспективі?
— Можливо, це звучатиме пафосно, але сьогодні ми всі є свідками глобальних світових процесів і згадка в них кримських татар, хоча і з різними акцентами, звучить досить чітко як в Україні, Росії, так і в усьому світі. Я глибоко переконаний, що Крим чекають великі зміни, бо без них ця територія буде постійно піддаватися руйнівним геополітичним катаклізмам. Думаю, ключовим питанням у цих змінах буде статус кримськотатарського народу в Криму.
— Ви думаєте, що Крим має шанс на спокійну долю?
— Питання в тому, як пережити сьогоднішні зміни. Можна мовчки дивитися на все, а можна стати активними учасниками цього процесу, вплинути на результат. Або принаймні зберегти своє обличчя в період активного очікування змін. А про те, що їх не уникнути, свідчить хоча б такий факт — радянський режим відправляв нас у депортацію навічно, але ми повернулися.

Катерина ЛИСИЦИНА
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Крим - наш дім"