"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Резонанс"
#26 за 26.06.2015
Дмитро БИКОВ: У РОС╤╥ ЩЕ ЖАХНУТЬСЯ, ЩО ВОЮВАЛИ З УКРА╥НОЮ
Рос╕йський письменник, поет, журнал╕ст Дмитро Биков — в╕домий сво╓ю неординарною творчою критикою пол╕тичних ╕ соц╕альних процес╕в у Рос╕╖ — часто бува╓ в США. Тут в╕н виклада╓ в ун╕верситетах, чита╓ лекц╕╖ про рос╕йську л╕тературу ╕ проводить зустр╕ч╕ з м╕сцевою ╕нтел╕генц╕╓ю. Саме п╕сля одн╕╓╖ з таких зустр╕чей у Вашингтон╕, присвячено╖ рос╕йським новелам, Дмитро Биков п╕сля недовгих роздум╕в погодився дати ╕нтерв’ю «Укр╕нформу». Щоправда, перед цим попросив не питати, що в╕н дума╓ про нин╕шню ситуац╕ю в Укра╖н╕.
Я — ДЕРЖАВНИК, АЛЕ ╤ДЕАЛЬНО╥ ДЕРЖАВИ
— Дмитре Львовичу, ви часто критику╓те д╕╖ влади в Рос╕╖, проте нараз╕ це, м’яко кажучи, не прийнято в рос╕йському сусп╕льств╕. Чому ви це робите? — Я не критикую д╕╖ влади, я критикую ту систему влади, з якою нема╓ зворотного зв’язку, де влада не почува╓ себе в╕дпов╕дальною н╕ перед ким. Це — не критика, це — ╕нша система погляд╕в. Певн╕й к╕лькост╕ людей — не дуже велик╕й насправд╕ — малю╓ться одна ф╕лософська система, за яко╖ влада сакральна, населення не ма╓ права голосу, ╕ ма╓ бути, як колосся п╕д серпом, готове в будь-який момент пожертвувати собою заради збереження ц╕╓╖ влади. Права людини при цьому оголошуються чимось на кшталт педераст╕╖ — це ста╓ такою ж «потворною крайн╕стю», тобто для таких людей права людини — оксюморон. ╢ ╕нша система погляд╕в, у як╕й людина ╓ м╕рою вс╕х речей ╕ головною метою прогресу. У мене ж — своя система. Я не можу сказати, що для мене людина понад усе, я все-таки в╕рю в абстракц╕╖ ╕ певн╕ ц╕нност╕, як╕ ╓ поза людиною. Але я вважаю, що при цьому максимальне мучення людини не ма╓ бути метою системи — ось так мен╕ зда╓ться. Тому я — такий соб╕ державник яко╖сь ╕деально╖ держави — не т╕╓╖ держави, яка ╓, а ╕ншо╖, яка все-таки п╕клу╓ться про розвиток, про благо, аби людина максимально збувалася ╕ реал╕зовувалася. Ось, власне, ╕ вся соц╕альна критика, яку я соб╕ дозволяю. Тому я, напевно, ╕ не виглядаю таким вже «екзотичним» персонажем.
ВЛАДА ЗАКРИТА ╤ ВИКЛИКА╢ БАЖАННЯ ГОВОРИТИ ПРО НЕ╥ Л╤РИЧНО
— Ви нер╕дко висловлю╓те свою критику влади у в╕ршах. Чому саме у так╕й форм╕? — Б╕льш╕сть матер╕ал╕в у мене все-таки проза╖чн╕, у в╕ршах виходять щотижнев╕ колонки в «Новой» (рос╕йському виданн╕ «Новая газета», — ред.). Це такий жанр — «лист щастя», пром╕жний м╕ж л╕рикою ╕ публ╕цистикою. Розум╕╓те, в╕рш╕ ж вимагають формулювання, наявност╕ формул. Тому людям даються формули для висловлення ╖хн╕х якихось почутт╕в, аби вони п╕дсв╕домо це розум╕ли, але для себе остаточно ще не сформулювали. ╤ почали б говорити: «Я хочу быть с тобой, я буду с тобой» або «Я помню чудное мгновенье, передо мной явилась ты», або «Я знаю — город будет, я знаю — саду цвесть», — ну, ╕ дал╕ це п╕дхоплю╓ться. Просто це така формула висловлення, яка дисципл╕ну╓ того, хто говорить. У в╕ршован╕й статт╕ можна висловити б╕льше й б╕льш ╓мко, н╕ж ум╕щуючи це в проза╖чну колонку. Пот╕м, як один м╕й друг дуже добре сказав, л╕рика пишеться та╓мничо, а н╕чого б╕льш та╓мничого, н╕ж влада в сьогодн╕шн╕й Рос╕╖, нема╓. Влада закрита, ╕, звичайно, виклика╓ бажання говорити про не╖ л╕рично.
ПОПУЛЯРН╤СТЬ «ГРАЖДАНИНА ПОЭТА» БУЛА НЕСПОД╤ВАНОЮ
— В Укра╖н╕ велико╖ популярност╕ набули л╕тературн╕ в╕деовипуски проекту «Гражданин поэт», де Михайло ╢фремов чита╓ в╕рш╕ «на злобу дня», написан╕ вами. Як виникла ╕ виросла ця ╕дея? — Це був такий культуролог╕чний проект, який раптом виявився затребуваним ╕ популярним. А ми збиралися зробити абсолютно просту р╕ч. Михайло ╢фремов — один з найрозумн╕ших рос╕йських артист╕в, чудовий знавець поез╕╖, зна╓ напам’ять б╕льше в╕рш╕в, н╕ж я, а це р╕дк╕сть. Його надихнула ╕дея Андр╕я Василь╓ва, аби я писав п╕д когось стил╕зац╕ю, а Михайло в образ╕ цього автора ╖╖ б начитував. Чиста культуролог╕я. Але пот╕м ╕стор╕я про Наташу Василь╓ву «Доля ты русская, долюшка женская...» чомусь набрала багато перегляд╕в, якусь фантастичну цифру перегляд╕в набрав «Ленин и печник», пот╕м Прохоров: «Все любили Дядю Степу за красу его и стать, целовали только в попу, выше было не достать». Раптом якось це стало популярним! Ми й сам╕ сильно здивувалися, що так сталося. Це була чиста культуролог╕я. — На яку аудитор╕ю ви розраховували, коли писали ц╕ твори? — На рос╕йську ╕нтел╕генц╕ю, яка зна╓ напам’ять дуже багато в╕рш╕в, ╕накше до них цей гумор не доходив би. Я згадую нашу стил╕зац╕ю п╕д Блока «Трах-тах-тах, и только Эхо...» — в цьому випадку — «Эхо Москвы». Це ж може зрозум╕ти лише людина, яка зна╓ ориг╕нал. Але виявилось, що в Рос╕╖ ╓ багато людей, як╕ знають напам’ять ц╕ в╕рш╕. Ще, звичайно, Михайлова (Михайла ╢фремова, — ред.) феноменальна харизма. Б╕льше — н╕чого за цим, н╕ реклами, н╕чого, суто народна туга за в╕ршами.
РОС╤ЙСЬКА ╤НТЕЛ╤ГЕНЦ╤Я ПРОЯВИТЬСЯ РАПТОВО
— Якщо говорити про рос╕йську ╕нтел╕генц╕ю, на ваш погляд, чи може вона зм╕нити ситуац╕ю у Рос╕╖? — Я колись спитав у Гейдара Джемаля, людини дуже недурно╖, зв╕дки в переломн╕ моменти беруться народн╕ вожд╕? Ось ╖х щойно не було, ╕ ось вони ╓. Це — так╕ сутност╕, як╕ тчуться з туману. Рос╕йська ╕нтел╕генц╕я — це такий прихований латентний шар. В╕дбува╓ться потряс╕ння, ╕ вона викову╓ться, митт╓во проявля╓ себе, в╕дбува╓ться абсолютно незрозум╕лий якийсь стрибок. Наприклад, зв╕дки взявся феномен авторсько╖ п╕сн╕? Ось щойно його не було, й одночасно виникають Новелла Матв╓╓ва, Булат Окуджава, Юл╕й К╕м, Юр╕й В╕збор, Олекс╕й Охр╕менко, Михайло Анчаров. Вс╕ ц╕ люди одне одного не знають, але вони одночасно починають писати авторську п╕сню. Що це за феномен? В╕дпов╕дь дуже проста: це — нов╕ народн╕ п╕сн╕. У якийсь момент ╕нтел╕генц╕я стала народом, у не╖ з’явився св╕й фольклор. З’явився соц╕альний прошарок, ╕ в нього з’явився св╕й голос. Точно так само можна сказати про ╕нший — пров╕дний, дом╕нуючий прошарок, який виника╓ раптово. Ось так раптово свого часу виникла в Рос╕╖ революц╕йна р╕зночинна ╕нтел╕генц╕я 1880-х рок╕в — при цьому н╕що на це не вказувало. ╤ тод╕ в╕дсоток писемност╕ в сусп╕льств╕ п╕двищився лавинопод╕бно. На чому заснований феномен Максима Горького, коли наклад його першого двотомника «Рассказы и очерки» довелося три рази перевидавати? Ще п’ять рок╕в тому н╕хто не чув про таку л╕тературу. Отже, це було затребуваним. Зв╕дки це взялося? Гум╕льов би сказав, що це як╕сь косм╕чн╕ спалахи. Я вважаю, що це якесь накопичення к╕льк╕сних зм╕н. Але як це в╕дбува╓ться — незрозум╕ло. Жах у тому, що це в╕дбува╓ться стад╕ально, ╕ це не еволюц╕йний процес. Тому рос╕йська ╕нтел╕генц╕я, як т╕льки стане затребуваною, одразу ж з’явиться ╕ буде щиро дивуватися, як у ц╕й кра╖н╕ м╕г бути такий рейтинг у програм Дмитра Кисельова?
РАНА В СТОСУНКАХ УКРА╥НИ ╤ РОС╤╥ ЗАГО╥ТЬСЯ, РАНО ЧИ П╤ЗНО
— Перед ╕нтерв’ю ви сказали, що не хот╕ли б давати оц╕нок тому, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕. Чому? — Тому що Укра╖на нараз╕ — це в╕дкрита рана. Я не знаю, що зараз можна сказати про Укра╖ну, що ╖╖ не п╕д╕рвало б. Ну, даруйте, в╕дбуваються спроби третього Майдану. Вони розпалюються з р╕зних стор╕н р╕зними силами. Я недостатньо знаю укра╖нську ситуац╕ю, аби ╖╖ прогнозувати, ╕ не дуже розум╕ю, чим зак╕нчиться проект «Новорос╕я», ╕ чи зак╕нчиться в╕н найближчим часом. Тобто тут ст╕льки б╕фуркац╕й, ст╕льки переломних точок, що поки треба почекати, треба не зашкодити. ╤ не хочу зашкодити н╕ соб╕, н╕ Укра╖н╕. — Як ви дума╓те, яке майбутн╓ укра╖нсько-рос╕йських в╕дносин? — Звичайно, це заго╖ться, як рана, ця виразка якось зарубцю╓ться. Врешт╕-решт, Укра╖на ╕ Рос╕я знали пер╕оди дуже жорсткого протистояння. Я абсолютно переконаний, що у нас — сп╕льне слов’янське майбутн╓, ╕ буде сп╕льний слов’янський св╕т. Коли ми кажемо сьогодн╕ «русский мир», — ми ма╓мо на уваз╕ пут╕нське чи дуг╕нське уявлення про нього. Але це абсолютно неправильна подача Рос╕╖, вона н╕чого сп╕льного не ма╓ з т╕╓ю потенц╕йно в╕льною, могутньою ╕нтелектуальною кра╖ною, яку ми зна╓мо. Ми зна╓мо абсолютно ╕ншу Рос╕ю. Тому я абсолютно впевнений, що рано чи п╕зно ця рана заго╖ться. Радше за все, рано. Тому що, подив╕ться, як╕ жорсток╕ протистояння були в рос╕йськ╕й громадянськ╕й в╕йн╕, а за п’ять рок╕в люди запитували себе, що це було? Батько йшов на сина, брат на брата. Що це таке було — незрозум╕ло, як╕сь магн╕тн╕ бур╕. Так ╕ тут ми будемо питати: «Що це було, ми що, воювали з Укра╖ною? Як!? Цього не може бути!». Будуть шлюби, так усе ╕ заго╖ться.
М╤Й ОПТИМ╤ЗМ — З╤ СП╤ЛКУВАННЯ З РОС╤ЙСЬКИМИ СТУДЕНТАМИ
— Що ви дума╓те про майбутн╓ Рос╕╖? — Рос╕я завжди вибиралася з будь-яких глухих кут╕в, ╕ зараз теж вибереться, неодноразово здивувавши св╕т. ╥╖ ╕нтелектуальний потенц╕ал нараз╕ неоч╕кувано величезний. Я бачу дуже р╕зкий ╕нтелектуальний ривок, ╕ м╕й оптим╕зм заснований на тому, що я сп╕лкуюся в основному з╕ студентами. Якщо це покол╕ння студент╕в, р╕вного якому я просто не знаю в рос╕йськ╕й ╕стор╕╖, зд╕йсниться ╕ не буде перемелене якимись майбутн╕ми катакл╕змами, то ми отрима╓мо приголомшливу Рос╕ю протягом найближчих п’яти рок╕в, коли ц╕ люди стануть зр╕лими. Причому це явище я спостер╕гаю у всесв╕тньому масштаб╕ — я бачив це в Ягеллонському ун╕верситет╕ Кракова, у Владивостоку, Новосиб╕рську, де я зустр╕чався з╕ студентами, й абсолютно мене це приголомшу╓ в Принстон╕. Я познайомив багатьох ╕з цих д╕тей м╕ж собою, вони знайшли феноменальну сп╕льну мову, нав╕ть нин╕ мо╖ рос╕йськ╕ студенти перекладають опов╕дання мо╖х американських студент╕в, ╕ я дуже спод╕ваюся, що багато хто з них одружиться одне з одним згодом. Я бачу одн╕ й т╕ ж явища, ба б╕льше: я бачу один ╕ той самий тип людини, дуже для мене ц╕кавий. Це — пров╕нц╕али, дуже доброзичлив╕ люди, й у них феноменально швидкий розум. — Ви коли-небудь замислювалися про те, аби податися в пол╕тику? — Н╕коли в житт╕, ви що! Пол╕тика — це концентроване вираження морал╕. У цьому сенс╕, мен╕ зда╓ться, я вже займаюся пол╕тикою, але не на р╕вн╕ боротьби за владу, а на р╕вн╕ формулювань якихось важливих речей. — Розкаж╕ть, як╕ ваш╕ творч╕ плани? — Дякую, творч╕сть — це важливо. Зараз вийде Маяковський (╕з сер╕╖ б╕ограф╕й видатних людей, — ред.), я його все-таки зак╕нчу. Пот╕м я напишу роман «Червень», над яким уже почав роботу. Це — друга частина трилог╕╖: був уже «╤кс», пот╕м буде «Червень», а третя частина буде називатися «╤стина» про процес Бейл╕са. Це — три ╕стор╕╖ про кохання. Одна — це ╕стор╕я Ал╕ Ефрон (дочки Марини Цв╓та╓во╖, — ред.) ╕ Саму╖ла Гуревича. Друга — вигадана, а третя ма╓ певну схож╕сть з ╕стор╕╓ю Сиг╕змунда Кржижановського. Працювати над цим я буду, скор╕ш за все, до к╕нця року. А пот╕м я все-таки спод╕ваюся написати к╕лька роман╕в, досить легких за жанром, — про ту та╓мну силу, яка керу╓ св╕том. Я цю силу знаю, мен╕ зда╓ться, я ╖╖ знайшов — ось так з ╕нтригою я вам в╕дпов╕м. ╤ ця сила — не грош╕, не нафта ╕ не секс. А що це, ви скоро д╕зна╓теся.
Ярослав ДОВГОПОЛ Вашингтон
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15469
|