Версiя для друку Обговорити в форумi

Недавно з уст одного із співзасновників «Кримської світлиці» прозвучало звинувачення, що газета після перереєстрації з міністерством стала залежною і мусила «толерувати» кримську владу. Ось фрагмент публікації Т. Соловей за 2013 рік — так, «толерували» ми владу, аж шкварчало!

Дедалі кримське телебачення стає менш цікавим, а головне, — менш корисним. Окрім регулярних передач, присвячених рейдам, спрямованим проти стихійних торгівців (ну і що, якщо продукт дешевший і часто-густо з присадибної ділянки, все одно не торгуйте, бо це не естетично), та проблемам з дорогами, ми знайомимося з роботою кримської влади, яка деінде подається як і насправді конструктивна і спрямована на поліпшення життя кримчан.
Кілька разів поспіль я переглядала передачу, яка розповідала про роботу «гарячої лінії» Анатолія Могильова. «Ось він, і насправді оперативний безкомпромісний зв’язок з народом, перша ластівка співпраці і порозуміння», — так мені думалося, попри сиве волосся все ще наївній, що наближалася до берега бурхливого океану життя на паперовому човні своєї надії.
Бачу на телеекрані, як сидить багато молодих жінок у великій кімнаті Ради міністрів, вони приймають дзвінки, найболючіші сигнали під відповідальність самого голови Ради міністрів Анатолія Могильова, це вже не просто якісь передвиборні пустощі.
Якось, не ради експерименту, а від безвиході, я теж набрала телефон гарячої лінії: 0800505525. А в голові вже роїлися свої журналістські плани: поспілкуватися з людьми, які, перебуваючи на цьому телефоні, краще за інших знають проблеми сімферопольців, довідатися, які болючі питання вже вирішено, бо хороший почин не можна замовчувати, лише тоді його підхоплюють й інші, адже людині притаманно прагнути робити добро, і нехай вона усвідомлює: її побачили, почули, а дії гідно оцінили.
Моя проблема стосується балонного газу. Колись його можна було замовити практично щодня й одержати наступного ранку. Навіть у суботу. Бо це — не розкіш, просто можливість приготувати гарячий обід, як у будь-якій їдальні. За радянських часів балон взагалі коштував 2 крб. 90 коп., і ми замовляли газ кожні три тижні, бо і воду гріли для різних потреб у необхідній кількості.
Трохи більше року тому балон подорожчав у 100 разів і вже коштував 300 грн. Це — більш як третина пенсії моєї матері. Але його треба було ще здобути. Чекати довелося з початку грудня і до середини січня. «Телефонуйте в понеділок, телефонуйте за тиждень, був, але розвезли тим, хто чекав ще довше», — відповідали по телефону... З того дня минуло більше місяця, а можливо, і всі два. У відповідь радили телефонувати наступного понеділка чи у четвер або п’ятницю. Окрім традиційного «газу немає», чула: «Повезли в Сімферопольський район», «на гору», «вас у цьому списку немає», «залишилося дві машини, вам все одно не вистачить»...
Ось вам і «гаряча» лінія. А розуміємо ми це слово як щось пов’язане з терміновою невідкладною допомогою, коли не треба чекати тижнями і місяцями, бо охолоне. А на ній, «гарячій», і сьогодні навіть чайника не зігрієш. То чи не досить обманювати людей, вабити їх різноманітними «соціальними картами», реальна вигода від яких — 3 копійки, а тепер чула ще й про «соціальні пакети», чи варто було півроку «співати» про здешевлення ліків від гіпертонії, якщо реально ціни на них чи не щодня зростають, а ті, що були дешевшими, як «Атенол-Н», просто зникли з полиць? Запевняю в цьому як реальний багаторічний споживач цих препаратів, а не «прихований ворог». А ще ми з матір’ю вже рік як оформили належні документи на одержання «юліно-коліної» тисячі. Думаєте, одержали? Ці витрати не закладалися навіть в бюджет. А скільки точилося розмов, якою соковитою була реклама! Майже як тоді, коли пан Мавроді рекламував своє «МММ». І невідомо, чого реально вартуватиме ця сума, котру одержать хіба що наші нащадки, вірніше, вже півсуми, як це передбачено законом?
У часи мого дитинства слова «брехня», «брехун» вважалися брутальною лайкою, а ще раніше за них викликали на дуель. Тож мені частенько згадується один із заголовків в «Крымской правде», а саме — перефразована назва твору Селінджера, і звучало це замість «Над пропастью, во ржи» — «Над пропастью, во лжи». То що нам, вірніше, вам, шановні керманичі, заважає відступити від цієї прірви, повернути людям хоча б мінімум довіри і жити якщо не по-Божому (ви ж тепер всі у нас — віруючі), то хоча б іноді згадуючи такі слова, як совість і честь? І дуже хочеться правди. Навіть гірка, вона краща за хитромудрі вихиляси.

«КС» № 40 за 4 жовтня 2013 року

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Резонанс"