Версiя для друку Обговорити в форумi

Наведемо лад в державі!

Неспровокована агресія Росії щодо України, яка вилилась в окупацію та подальшу анексію частини її суверенної території, а саме Автономної Республіки Крим, не могла не призвести до сумних наслідків. Тисячі людей («3440 лише повнолітніх» – Ярош, ФМС) втратили громадянські права на своїй власній землі, так чи інакше відмовившись приймати громадянство країни-агресора, десятки тисяч були змушені залишити рідну землю, сотням тисяч інших, тим, хто з різних причин був змушений залишитись, нове громадянство було нав’язане «автоматично»(!), немов безсловесним кріпакам.
Заради справедливості визнаємо, що було також дуже багато прихильників відокремлення від України. Можна на всі лади ставити запитання, чи була їх, насправді, більшість, але який у тому сенс, якщо сам референдум проводився усупереч чинним законам, а отже, був нелегітимним? З таким же успіхом можна було проголосувати про приєднання Африки до Гренландії і ламати списи, визначаючи, скільки відсотків голосів набрало те волевиявлення. Саме тому резолюцію ООН щодо невизнання кримського референдуму від 16 березня 2014 року підтримали 100 країн з 11 проти та 58, що утримались. Несприйняття світовою спільнотою подібних неоімперіалістських дій у ХХІ сторіччі вилилось у невизнання відторгнення Криму від України більшістю країн світу. Невизнання логічно потягнуло за собою заходи, які, на думку світового співтовариства, мали б змусити агресора припинити переділ світу на свою користь і відновити priore statu. Санкції, накладені країнами Європейського Союзу та США, а ще істотніше – неочікувано серйозний спротив самої України, точніше, її народу, призупинили агресора в його пориванні заволодіти принаймні південними її регіонами. Відтак вже захоплена територія – Крим – опинилася фактично заблокованою.
Аби зробити ту ізоляцію ще відчутнішою, наказом свого Міністерства інфраструктури № 255 від 16.06. 2014 р. Україна закрила свої морські торговельні та пасажирські порти Керч, Феодосія, Ялта, Севастополь, Євпаторія та аеропорти Сімферополь, Бельбек на анексованій Росією території Криму. Щоправда, офіційно закритими для міжнародного мореплавства кримські морські порти стали лише від 30 квітня цього 2015 року, після того, як уряд своїм розпорядженням № 415-р від 29 квітня 2015 р. вніс зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 466 «Про затвердження переліку морських портів України, відкритих для заходження іноземних суден», якими вищезазначені кримські порти були з того переліку вилучені, та доручив Міністерству інфраструктури протягом двох тижнів оприлюднити це своє нове розпорядження в офіційному друкованому виданні «Повідомлення мореплавцям України» та на офіційному веб-сайті транспортного відомства. (Дивує, щоправда, додавання слова «Україна» до назви тієї надважливої періодики, яка будь-де в світі зветься просто NOTICE TO MARINERS – ПОВІДОМЛЕННЯ МОРЕПЛАВЦЯМ із зазначенням відповідного регіону. Непогано, якби уряд, видаючи свої державні акти, консультувався час від часу з філологами та правниками, бо чинне розпорядження, за бажання, можна трактувати як таке, що стосується виключно мореплавців України).
Менше з тим, з середини травня 2015 року будь-яке іноземне, а не лише вітчизняне судно, яке надумається завітати до одного із зазначених портів, робитиме те на власний страх і ризик, адже, порушуючи ту заборону, власники суден, а найперше, їхні капітани підпадають під санкції статті 332-1 Карного кодексу України за незаконний груповий перетин державного кордону та порушення порядку в’їзду на окуповану територію, що тягне за собою накладення штрафів, арешт екіпажу, аж до конфіскації судна.
 От, молодці наш уряд! – скаже якийсь патріотично налаштований громадянин – Спробуй тепер потурати агресору!
Воно, звісно, молодці, але де було їхнє молодецтво рік чи хоча б півроку тому? Адже, так виходить, що поки наш «революційний» уряд товк воду у ступі, в кримські порти, не порушуючи жодних законів, заходили десятки іноземних суден (за даними Black Sea News, 12 суден країн NATO, 23 – Греції та 44 – Туреччини). Отже, виходить, що всі зусилля волонтерів з «Майдану закордонних справ», які відслідковували ті «порушення», були марними?
Чи ж маємо дивуватися, що замість трьох-чотирьох (Іонас, Олімпіада, Керченський-2, Єйськ), як то було минулоріч, Керченську переправу сьогодні забезпечують уже більше десятка іноземних поромів (Protoporos IV, Protoporos VI (Победа), Glykofilousa II (Майор Чапичев), Glykofilousa III, Maria Elleni, Agios Lavrentios, Yener C, Ostfold (Крым), Николай Аксененко, Karadeniz (Севастополь) Olympiada, Єйськ, Керченський-2?
Якісь із них придбані Росією, якісь взяті в довгостроковий чартер з правом зміни імені судна, якісь прикриваються фіговим листочком «зручних» прапорів, у намаганні відвести юридичні наслідки для своїх справжніх власників, для їхніх компаній, унаслідок свідомого порушення законів України та міжнародних договорів. Це Evoikos Maritime — Eretria (Protoporos) — Греція, Koinopraxia Epivatochimatagogon Salaminos Paloukia (Glykofilousa, Agios Lavrentios) — Греція, Nikolaos Salamina Shipping — Salamis Island (Maria Eleni) — Греція, Zakiland–Nicosia, Cyprus (Николай Аксененко) — Греція, Ulusoy 2 до липня 2014-го Bai He Kou, Soy 2 (Karadeniz-Севастополь) — Туреччина, Cinerler Group — Istanbul (Yener C) — Туреччина, Caronte Shipping Messina (Ostfold-Крым) — Італія, Diverior Shipping ltd Petrozavodsk, Kareliya (Olympiada) — Росія.  
Є між компаній-власниць і такі, чиї судна працюють у неправовому керченському морі попри їхню волю (вкрадені, чи — даруйте — анексовані Росією пороми Керченський-2 та Єйськ української компанії Kerch Sea Ferry-Kerch).
Когось цікавлять гроші, за які можна придбати багато чого, в тому числі й владу. Когось — безпосередньо влада, яка забезпечує, в тому числі й гроші.
Великі гроші роблять дива, бо хіба ж то не диво, коли, скажімо, грецькі судновласники, махнувши рукою на непорівняно ширший, не загрожений жодними санкціями туристичний ринок середземномор’я, ризикнули віддати свої пороми в чартер для обслуговування сірої зони анексованого Криму, де, судячи з кількості туристів на пляжах та на вулицях міст, надприбутки фрахтувальникам не загрожують? Хоча, чи й справді вони так вже ризикують? Маючи спритних адвокатів, завжди можна відстояти свої, хай і не зовсім бездоганні, інтереси, особливо, коли потенційний позивач поводить себе, мов дворова команда, що вийшла грати у вищу лігу. Знову ж — чартер. За його умовами, всі ризики, всю відповідальність бере на себе винаймаюча сторона, тобто сам фрахтувальник.
Залишається, щоправда, моральний аспект, але, як бачимо, його вага на шальках терезів життєвого вибору значно поступається прямій комерційній вигоді. Лише цим можна пояснити той небездоганний вибір, в якому навіть Glykofilousa (з грецької — Ніжноцілована — Марія, Матір Божа) чиєюсь збоченою волею перетворюється на політінформатора майора Чапичева, з усією повагою до його особи...
Наш світ, насправді, ніколи не був Елізіумом. Підступи, зради, продажність, намагання видати чорне за біле, а злочин — за благодіяння так само притаманні йому, як сльотаві дощі осені чи кусючі морози зимі.
А ще світ змінюється. Змінюється постійно і невпинно. Сьогодні, на жаль, спіраль тих змін переносить нас у досить похмуру дійсність з вельми непевними перспективами. Світу, до якого ми звикли вчора, світу, в якому народилися і виростили дітей, сьогодні вже нема. Безпечний світ, якого було досягнуто зусиллями багатьох справді відповідальних політиків, а чи ілюзія його безпеки, якою ми певний час тішили себе, зникає, випаровується на очах. Хтось скаже, що це тому, що одна неврівноважена особа затіяла на догоду своїм схибленим амбіціям дуже небезпечну гру. Насправді, ця гра ніколи не припинялась, бо її назва — життя.
Намагання переформатувати світ «під себе», досягти більшого — старе, як і сам світ. Хтось намагається робити те, застосовуючи свої знання, свої зусилля, скроплюючи свій труд своїм же потом, а хтось, тим часом, плете сіті підступів, вичікує слушної нагоди і намагається зухвало присвоїти собі плоди чужих трудів. Не вдалося оминути тих сітей і нам. Та хіба лише нам! Ними густо обплутана і Стара Європа, і Новий Світ…
Гра в розпалі. Брудна гра. Ось витворюється квазідержава, яка, прикриваючись однією із світових релігій, намагається, як в давнину, ogniem i mieczem, через кров і смерть тисяч невинних жертв застояти своє бачення світу. Своє бачення світу є й у певного Гравця, який вже майже два роки безперебійно поставляє певному Дантистові все нові й нові озброєння, боєприпаси, аби вірний Гравцеві режим, хай і повністю прогнилий, хай і ціною сотень тисяч уже умертвлених власних громадян, залишався при владі і, за потреби, підтримав би Гравця бодай словом. Те ж особливе бачення світу зумовлює постачання озброєнь, боєприпасів та «добровольців» на театр бойових дій Донеччини та Луганщини, і робиться те, звісно ж, виключно для розвитку і процвітання тих територій, для зміцнення дружби та добросусідства. Іншим ненав’язливо пропонують, безсумнівно, вигідні пропозиції з фантастичними перспективами в енергетичній галузі, пов’язаній, скажімо, з газопостачанням, обіцяють неймовірні преференції, аби лишень змусити певного незговірливого сусіда знову податися в найми до Гравця. Але той сусід — то так, похідне. Справжні ставки захмарні. В цьому сенсі чітка тенденція до поляризації, що намітилась сьогодні, зокрема в Європі, — недавній референдум в Греції чи не найпомітніша її ознака — не може не викликати занепокоєння.
За таких обставин влада кожної країни має діяти надзвичайно виважено, мудро і, що дуже важливо, швидко. Я не маю великого впливу на уряди інших країн, але я маю право й обов’язок вимагати того від моєї влади. Саме тому дуже хотілося б, аби всі її дії були продуманими, системними і націленими в жодному разі не на консервацію status quo стосовно Криму, тим більше, відторгнутих територій сходу України, тим більше, не на економічну підтримку існуючих там режимів, а на якнайшвидше повернення тих територій під юрисдикцію Української держави. Саме тому необхідно якнайшвидше скасувати протягнутий крамарчуками та відвертими ворогами України Закон України «Про вільну економічну зону Крим». Саме тому необхідно вчинити, нарешті, всі необхідні, цілком конкретні дії, найперше, в політичній та юридичній площинах, аби розпорядження уряду про закриття принаймні морських портів Криму не залишалося нікчемною декларацією, як те є на сьогодні, адже у той час, коли пишуться ці рядки, в портах Криму, відверто ігноруючи їхній закритий статус, перебуває декіль-ка десятків іноземних суден.
Найширше інформування — як українського суспільства, так і світової спільноти про поступ на тому шляху є критично важливим для успіху всієї справи. В цьому сенсі життєво необхідною є негайна зміна підходів до інформаційної політики держави, аби вона перестала, нарешті, бути примітивним знаряддям обслуговування інтересів купки привладних товстосумів, відтворення їхньої нікчемної присутності у владі, а стала, натомість, дієвим інструментом протидії зовнішній інформаційній агресії, інструментом відстоювання інтересів, найперше, самого народу, але і держави, яка, сподіваймось, подужає, врешті, стати ефективним провідником тих інтересів.
При тому, формуючи нову інформаційну політику, держава мусить відмовитися від самої думки ручного керування мас-медіа, тим більше, від спроб затискання рота, нищення «незручних» ЗМІ. Влада має пам’ятати, що преса, радіо, телебачення, Всесвітня Мережа — то лише віддзеркалення дійсності, якість якої прямо залежить, найперше, від її, влади, вчасних і належних дій.
В цьому сенсі такі дії, як зухвале, на очах не лише власних громадян, а й усього світу, нищення «незручної» для певних нікчем від української влади «Кримської світлиці» — єдиної україномовної державницької газети Криму, удушення якої (через припинення друку, через блокування виплат заробітку членам редакції) у найбрутальнішій формі триває останніх півроку, не лише виявляє справжню сутність тих нікчем, а й кидає темну відразливу тінь на всю українську владу, змушуючи сумніватися в щирості декларованих нею намірів.
Переходьмо ж від слів і недолугих рішень до порятунку країни, панове українська владо!

Валентин БУТ
Крим

Читачі «Кримської світлиці» після деякого затишшя у наших інформаційних «битвах» за порятунок газети цікавляться, яка тепер ситуація на газетному «фронті»? Дещо може пояснити процеси, які відбуваються зараз у Мінкультури та Національному газетно-журнальному видавництві, оприлюднений нещодавно в Ютубі відеопротокол зборів трудового колективу НГЖВ — https://youtu.be/683Q405js0w; https://youtu.be/qqHVhCefg7M. І вчора у Видавництві відбулися ще одні збори, про що оперативно повідомила «Телекритика» (подаємо нижче).
На наш кримський погляд, іде процес самоочищення творчого видавничого організму від тієї скверни, про яку ми почали попереджати наших мінкультурних очільників ще рік тому. Як частинка цього організму, ми вболіваємо, переживаємо, підтримуємо і віримо, що ПРАВДА, ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД, МОРАЛЬ і КУЛЬТУРА таки переможуть!

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ВИДАВНИЦТВА МІНКУЛЬТУРИ ПРОСЯТЬ МІНІСТРА ПРИЗНАЧИТИ В. О. ГЕНДИРЕКТОРА ПІДПРИЄМСТВА
9 липня в ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» відбулися загальні збори колективу, де було прийнято рішення звернутися з листом до віце-прем’єр-міністра — міністра культури В’ячеслава Кириленка (копія надіслана також профільному заступнику міністра культури Ростиславу Карандєєву) з проханням надати повноваження виконувача обов’язків генерального директора видавництва нинішньому заступнику директора з творчих питань Руслану Онопрієнку. Копію звернення загальних зборів отримала також «Телекритика».
«Просимо Вас, шановний В’ячеславе Анатолійовичу, в терміновому порядку вирішити питання щодо покладення на Онопрієнка Руслана Миколайовича, заступника генерального директора з творчих питань, виконання обов’язків генерального директора Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» з метою відновлення сталої роботи газетно-журнального видавництва та термінового реагування на порушення, що почали з’ясовуватись після звільнення колишнього генерального директора видавництва Ратушного Р. Я. та передання останнім гербової печатки Видавництва 02.07.2015 р.», — йдеться у зверненні колективу.
Загальні збори висловили також колективну недовіру заступнику директора з виробничих питань Анатолію Сєрикову. «Крім того, колектив Видавництва висловлює недовіру заступнику генерального директора з виробничих питань, громадянину Німеччини пану Сєрикову А. Н., який мав безпосередній вплив на прийняття ряду незаконних рішень колишнім генеральним директором видавництва Ратушним Р. Я.», — зазначається у зверненні до очільника Мінкульту.
Нагадаємо, Міністерство культури України не продовжило контракт Роману Ратушному. Про це в коментарі «Телекритиці» розповів заступник міністра культури Ростислав Карандєєв. За його словами, термін дії контракту сплив 18 травня 2015 року. 2 липня колишній генеральний директор Національного газетно-журнального видавництва Міністерства культури України Роман Ратушний повернув печатку видавництва, яку захопив 26 червня, втікши з нею з офісу. Працівники видавництва склали акт про відмову пана Ратушного віддати печатку, від наявності якої залежить діяльність підприємства. Викликана до видавництва міліція прийняла заяву щодо інциденту.

«Телекритика»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2015 > Тема "З потоку життя"