Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2015 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 24.07.2015
Б╤ЛИЙ СОК╤Л НА ГОЛУБОМУ ТЛ╤

Ми ╓сть народ!

(ПРО ╤СТОРИЧНУ М╤С╤Ю КРА╢ЗНАВЦ╤В ДОНБАСУ)
Мабуть, не вс╕ знають, що на прапор╕ Слов’янська ╓ зображення б╕лого сокола, а сам прапор — небесного кольору. Поява б╕лого сокола ц╕лком виправдана. У 1997 роц╕ Слов’янськ готувався в╕дзначити 180-р╕ччя з дня народження свого славного земляка, укра╖нського поета-романтика Михайла Петренка. У газетах, телепередачах обнародувалося чимало матер╕ал╕в про поета-земляка, часто звучала п╕сня на його слова: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сок╕л, чому не л╕таю…». Ось тод╕ й прийшла в голову м╕сцевим патр╕отам думка поселити сокола ╕ на герб, ╕ на прапор м╕ста. До реч╕, кол╕р прапора — то небо над Слов’янськом. Запропонован╕ авторською групою проекти герба ╕ прапора Слов’янська м╕ська рада затвердила 22 липня 1997 року.
Тепер, коли трива╓ в╕йна за укра╖нський Донбас, така деталь ╓ дуже важливою, нав╕ть символ╕чною. Адже прапор зрос╕йщеного м╕ста, яке ще зовс╕м недавно було символом сепаратизму, все ж в╕добража╓ укра╖нський сегмент Донбасу. ╤ в╕д цього факту н╕куди не д╕нешся. А яким би в╕н був, якби ╕сторична пам’ять слов’янц╕в була коротшою? Певне ж, пророс╕йським, у кращому випадку — нейтральним. А так нав╕ть прапор ╓ нашим союзником та сво╓р╕дним п╕вденнослобожанським символом. А так╕ реч╕ ╓ дуже важливими у важк╕й боротьб╕ з агресивним «русским миром».

ЗЕК╤ВСЬКО-КОМСОМОЛЬСЬКИЙ МОНОЛ╤Т ПРОТИ ОСЛАБЛЕНОГО УКРА╥НСТВА

Моя випадкова сп╕вбес╕дниця Людмила, звичайна мешканка Слов’янська, живий св╕док бо╖в п╕д Карачуном, так поясню╓ специф╕ку шахтарського краю: «На будови комун╕зму пост╕йно присилали нових людей. З них 70% були колишн╕ми зеками, а 30% — комсомольцями; останн╕ були покликан╕ «виховувати» в марксистсько-лен╕нському дус╕ цю невибагливу публ╕ку, а заодно — творити позитивний ╕м╕дж Донбасу. Але в╕д правди не втечеш — скр╕зь визира╓ ота зек╕всько-комсомольська основа».
Я не знаю, наск╕льки близька до ╕стини ця ╕нформац╕я, ╕ хто там рахував проценти. Важливо, що ╕сну╓ така точка зору серед м╕сцевих ╕ таке ц╕каве пояснення. Але значно поширен╕шою ╓ ╕нша думка: сепаратизм ╕ в╕йна 2014 року були б абсолютно неможливими, якби не десятки й сотн╕ тисяч переселенц╕в, як╕ з Рос╕╖ пере╖хали на Донбас п╕сля голодного 1933 року. Прибульц╕ вселялися у виб╕лен╕ укра╖нськ╕ хати зам╕сть вимерлих укра╖нц╕в, однак залишалися нос╕ями зовс╕м ╕ншо╖, не укра╖нсько╖ ╕сторично╖ пам’ят╕.

ЗАФ╤КСОВАНО: ВИЖИВАЛИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

Щоб уявити тип укра╖нця, який дивом уц╕л╕в п╕сля ус╕х соц╕ал╕стичних перетворень, зацитую дещо ╕з спогад╕в поетеси Ольги Грушко (п╕сля деенер╕всько╖ окупац╕╖ мешканки ╤вано-Франк╕вська) про св╕й р╕д.
Про мовну русиф╕кац╕ю сво╓╖ р╕дн╕ ╕ краю поетеса сказала коротко: «Внасл╕док «сов╓цького» виховання батьки укра╖нською не сп╕лкувалися, а бабуся з д╕дусем б╕льше помовкували «по-укра╖нськи», бо пережили страшн╕ часи розкуркулення, голодомору, втрати р╕дних, жебракування, пере╖зд╕в…».
Не забува╓ згадати про чимал╕ втрати в╕д укра╖нського Голокосту: «Бабусина мама та ╖╖ найменша дочка загинули в╕д людо╖дства п╕д час Голодомору 1932-1933 рок╕в. Сестра мами Оксана, рятуючи маленького синочка Льоню в╕д голоду, залишила його на зал╕зничному вокзал╕ м╕ста Дебальцеве, де збирали д╕тей у дитбудинки. Пот╕м довго шукала, плакала... Так ╕ не знайшла. У в╕йну вона пропала п╕д час евакуац╕╖ дитсадка, яким зав╕дувала. Най╕мов╕рн╕ше — загинула п╕д час бомбардування».
Предки були працелюбними. Про це ╓ запис у поетичн╕й зб╕рц╕ Ольги Грушко «Краплинки»:
«А р╕д наш був надзвичайно роботящий ╕ талановитий. Брати бабус╕ Пелаге╖ Петро та Григор╕й с╕яли хл╕б, копали ставки, ремонтували млини по селах, зводили будинки, як справжн╕ арх╕тектори, хоча мали лише три класи церковно-параф╕яльно╖ школи…».
Як бачимо, було кого втрачати, за ким тужити. Геноцид укра╖нства на Донбас╕ був таким вив╕реним, продуманим, системним, що коли й виживав хтось ╕з р╕дн╕, то лише завдяки певному зб╕гу обставин. Скор╕ше, як виняток, а не як правило. А вже «щасливчики» в м╕ру свого ╕нтелекту ╕ скромних можливостей намагалися формувати ╕сторичну пам’ять нащадк╕в:
«Бабуся уже в Краматорську, в бараку при завод╕, де жили перед в╕йною, на стол╕ п╕д цератою намалювала будинок, в╕д╕браний у них стал╕нськими пос╕паками. ╢дину трир╕чну донечку Соф╕ю п╕д час «розкуркулення» кинули на гарбу, а щоб не кричала, рот заткнули ганч╕ркою. Це була моя мама — Соф╕я ╤лар╕он╕вна. Пот╕м вона з бабусею жебракувала, ледь не померла. П╕дл╕тком п╕д час в╕йни п╕шки йшла на Полтавщину, де жила у чужих людей, а ╖╖ мат╕р змусили копати окопи у Краматорську, ╕ вона два роки не знала, де дочка. Пот╕м уже вдвох пере╖жджали в товарних вагонах м╕ж колодами, шукали де жити, а батько був на в╕йн╕ сан╕таром, мав поранення ╕ нагороди…».
Звичайно, не в ус╕х укра╖нц╕в Донбасу була така важка доля. Певно ж, були й щасливчики. Але й таких доль, як у родич╕в Ольги Грушко, було чимало. Чи можна в╕д донецьких укра╖нц╕в вимагати, щоб мали таку ж пам’ять про св╕й р╕д, як ╕ галичани? Н╕, вдавалося зберегти набагато менше. Ольга ╤ван╕вна пише: «На жаль, в╕д пережитого бабус╕ рано не стало. Вона дала мен╕ ╕м’я та дуже любила, але не встигла н╕чого передати. Я ще малою знайшла ╕ дос╕ бережу ╓дину вц╕л╕лу вишиванку, а коли вдягаю на свята, то в╕дчуваю тепло бабусиних рук, як╕ закодували в малюнку послання нашого роду майбутн╕м покол╕нням».
Оце й уся спадщина. Хоча, погодьтеся, сказано дуже поетично.

КОМУН╤СТИ ТА РЕГ╤ОНАЛИ НЕ ЛЮБИЛИ КРА╢ЗНАВЦ╤В

Коли я був у червн╕ на в╕дзначенн╕ 370-р╕ччя Слов’янська (м╕сцева ╕нтел╕генц╕я вир╕шила провести зах╕д у ст╕нах педун╕верситету), то лише утвердився в думц╕: кра╓знавц╕ област╕ ╓ надто важливою складовою укра╖нського св╕ту. Поряд з учителями укра╖нсько╖ мови, б╕бл╕отекарями, просв╕тянами. Не так вже й багато того укра╖нського в╕йська — пророс╕йський сегмент значно потужн╕ший, тому роль наших кра╓знавц╕в об’╓ктивно зроста╓ — кожен багнет на рахунку. Тривалий час м╕сцевими кра╓знавцями керував донецький професор Роман Лях. Його згадують як проукра╖нську людину, та все ж лояльну до влади, поставлену у певн╕ рамки.
На даний момент загальновизнаним л╕дером кра╓знавчо╖ гвард╕╖ шахтарського краю ╓ Валер╕й Романько. Думаю, що це справедливо, так╕ пас╕онарн╕ люди народжуються не часто. До реч╕, у сво╖й передмов╕ до першого, виданого на поганенькому папер╕, альманаху «В╕дродження» Валер╕й ╤ванович писав: «Тотал╕тарна пол╕тика 30-х рок╕в звела нан╕вець усю кра╓знавчу роботу. Шанувальники р╕дного краю визнавалися нац╕онал╕стами. Багато вчених, вчител╕в, ентуз╕аст╕в кра╓знавчо╖ роботи було зв╕льнено з посад, заарештовано, страчено». Це був, нагадаю, ще 1993 р╕к. ╤мпер╕я п╕шла у небуття, в╕рилося в краще. Тому з певним оптим╕змом сприймалися слова автора передмови: «Але були люди, ╕стинн╕ патр╕оти свого краю, як╕ продовжували вивчати р╕дн╕ м╕сця, пропагувати кра╓знавч╕ звання у школах, через рад╕о ╕ пресу… В╕д щиро╖ душ╕, часто на громадських засадах вели вони кроп╕тку роботу, а звалися просто — кра╓знавц╕». Коли постала незалежна Укра╖на, хот╕лося в╕рити, що дал╕ кра╓знавц╕ п╕дуть семимильними кроками. Але факт залиша╓ться фактом: ус╕ попередн╕ 24 роки незалежност╕ м╕сцева влада (прокомун╕стично-рег╕ональна) прохолодно ставилася до ц╕╓╖ категор╕╖ укра╖нц╕в.

БЛИЗЬКО 80 В╤ДСОТК╤В КРА╢ЗНАВЦ╤В ЗАЛИШИЛОСЯ НА ПРОУКРА╥НСЬКИХ ПОЗИЦ╤ЯХ

У Слов’янську мен╕ пощастило посп╕лкуватися з самим Валер╕╓м Романьком. Ось що розпов╕в науковець:
«Майже 15 рок╕в я очолюю (п╕сля смерт╕ донецького професора Романа Ляха — С. Л.) кра╓знавц╕в област╕. Дехто вважав, що Слов’янськ — це пров╕нц╕я, доц╕льн╕ше б у самому Донецьку мати наш центр. Але у мене в╕д самого початку були зв’язки з кра╓знавцями вс╕х наших рег╕он╕в. ╤ Мар╕уполь, ╕ Дружк╕вка, ╕ Костянтин╕вка — вс╕ мен╕ писали, вс╕ зверталися за порадами. Так що географ╕чний фактор не став на перешкод╕. Я враховував ╕ людський фактор, знав особливост╕ кожно╖ людини. Спочатку мене завалили адресами потенц╕йних кра╓знавц╕в, але я вважав ╕ вважаю, що к╕льк╕сть «для галочки» — це не наш шлях, треба п╕дбирати людей, як╕ жертовно працюють, як╕ вбол╕вають за справу. ╤ сьогодн╕ ми набрали 123 особи, як╕ ╓ членами Сп╕лки кра╓знавц╕в Укра╖ни. З них 83 членськ╕ квитки п╕дписав сам академ╕к Петро Тронько. В╕н прожив довге, насичене життя — 97 рок╕в, ╕ зробив надзвичайно багато для в╕дновлення кра╓знавства в Укра╖н╕. Тому ╕ прем╕я ╓ ╕мен╕ Петра Тронька, ╕ бути нагородженим нею — дуже почесно. Але проблеми кра╓знавц╕в Донеччини особлив╕. Адже рег╕он розколотий, розполовинений. Сп╕вв╕дношення кра╓знавц╕в з в╕льних ╕ окупованих територ╕й приблизно 50% на 50%... В╕дом╕ под╕╖ вони сприйняли по-р╕зному, та все ж вважаю, що близько 80% кра╓знавц╕в залишилися на проукра╖нських позиц╕ях. Хоча ╓ й так╕, як╕ переметнулися до ворога. Скаж╕мо, кер╕вник донецько╖ м╕сько╖ орган╕зац╕╖ друку╓ в╕рш╕ про так звану Новорос╕ю, ╕ поруч розм╕щу╓ укра╖нськ╕ в╕рш╕ ╤вана Приходька. Але значно б╕льше я отримую дзв╕нк╕в з окупованих територ╕й в╕д наших колег з проханням не виключати ╖х ╕з Сп╕лки. Мовляв, почекайте, все ще повернеться на сво╖ м╕сця, ми дочека╓мось перемоги. А ╓ й так╕, як╕ вже ви╖хали в Рос╕ю, ╕ ми ╖х зняли з обл╕ку. Керувати орган╕зац╕╓ю непросто, але ми встига╓мо зробити чимало для нашого рег╕ону.

КРА╢ЗНАВЦ╤ МОГЛИ Б СИЛЬН╤ШЕ ЗЦЕМЕНТУВАТИ НАЦ╤Ю. БО БАЧАТЬ РЕЧ╤ У ВЗА╢МОЗВ’ЯЗКУ

А таки могли б… Наведу такий приклад: краматорчанин Олег Максименко займа╓ться вивченням малов╕домо╖ стор╕нки — як м╕сцев╕ добровольц╕ йшли до в╕йська УНР. Мене це дуже порадувало. Адже мо╓ дитинство пройшло у м╕стечку Тараща на Ки╖вщин╕ — поряд з будинком, у якому колись жив сам генерал арм╕╖ УНР Володимир С╕кевич. Ми точно милувалися одним ╕ тим же трьохсотл╕тн╕м дубом, що р╕с по сус╕дству! Важливо, що С╕кевич не належав до паркетних генерал╕в, в╕н таки визволяв Донбас в╕д б╕льшовицьких зайд. Уявля╓те, наск╕льки ц╕кавими були б для мене ╕ мо╖х земляк╕в досл╕дження Олега Максименка? А для ╕ншого журнал╕ста були б ц╕кавими як╕сь ╕нш╕ факти. Скаж╕мо, стаття Ра╖си Мазохи про лемк╕вських переселенц╕в на Донбас╕. Та з руками в╕д╕рвали б це досл╕дження мо╖ льв╕вськ╕ знайом╕! ╤гор Корнацький вивчав життя мусульман Донеччини за переписом 1897 року. Дума╓те, таке досл╕дження не зац╕кавить льв╕в’ян? Та тут одних лише кримських татар п╕сля анекс╕╖ Криму з╕бралося понад дв╕ тисяч╕… ╤ вс╕ вони мр╕ють повернутися на Батьк╕вщину. А поки що живуть у Галичин╕, керуючись гаслом: «П╕знавати Укра╖ну, але не асим╕люватися!». Думаю, ╖м також буде ц╕кава ця тема — мусульмани в укра╖нському оточенн╕. ╤ донецьких у Львов╕ чимало, вони могли вростати в Галичину з користю для загальноукра╖нсько╖ справи. А для свого самоутвердження в кра╖ могли б активно популяризувати досягнення кра╓знавц╕в Донбасу.
Б╕женц╕в сприймали б тод╕ значно краще, бо зневажають у нас не донецьких, — зневажають манкурт╕в... У к╕нцевому п╕дсумку, робота кра╓знавц╕в так чи ╕накше може дати великий цементуючий ефект. Важливо, щоб ╖х п╕дтримувало сусп╕льство.

КРА╢ЗНАВЦ╤ ВИХОВУЮТЬ ПАТР╤ОТ╤В ╤ НАВПАКИ

П╕д час святкування 370-р╕ччя Слов’янська виступаюч╕ згадували добрим словомпрофесора Василя Горбачука. Той був деканом ф╕лолог╕чного факультету та автором ╕де╖ про створення у Слов’янську Центру з вивчення П╕вденно╖ Слобожанщини. З часом ╕дея була усп╕шно реал╕зована. Але я зупинюся на ╕ншому. З Василем Тихоновичем я товаришував майже десятил╕ття (останн╕ роки свого життя професор прожив в ╤рпен╕ п╕д Ки╓вом) ╕ добре знаю витоки його патр╕отизму. Науковець був родом з Берестейщини, а там загони УПА д╕яли до 1951 року. Якось у них ночували укра╖нськ╕ повстанц╕. Зв╕сно, виставили навколо хутора варту, яка сво╓часно попередила про як╕сь п╕дозр╕л╕ перем╕щення людей ╕з збро╓ю. Бо╖вц╕ довелося швидко зн╕матися з постою ╕ йти в н╕ч, у повну нев╕дом╕сть... Один з юнак╕в прикривав в╕дх╕д групи ╕ був тяжко поранений. Енкаведисти завезли його в л╕карню ╕ надали там квал╕ф╕ковану медичну допомогу. Юнак м╕г би вижити ц╕ною сп╕впрац╕ з владою. Але повстанець вибрав момент, коли медсестри не було поряд, ╕ в╕д’╓днав в╕д себе крапельниц╕, трубки, тобто р╕шуче об╕рвав усе те, що давало шанс вижити. Якби оклигав ╕ розпов╕в, де бо╖вка квартирувала т╕╓╖ ноч╕, то родину Горбачук╕в стов╕дсотково вислали б до Сиб╕ру. Така жертовн╕сть справила на Василя Горбачука надзвичайно сильне враження. В╕н вир╕шив також служити укра╖нськ╕й ╕де╖, але вибрав ╕ншу зброю — по╖хав учитися до Львова, став укра╖нським ф╕лологом. А якби не контакти з повстанцями, то був би тепер звичайним паспортним б╕лорусом. Жив би у М╕нську або в Брест╕, славив би бацьку Лукашенка. ╤ не було б у Слов’янську такого патр╕отичного ф╕лфаку, не було б ╕ гуман╕тарного Центру з вивчення П╕вденно╖ Слобожанщини. Усе це фактично «спровокував» сво╖м вчинком той молодий повстанець. Чому я розпов╕в про цей випадок? Просто хот╕в нагадати прописну ╕стину: патр╕отизм ╕ кра╓знавство надто т╕сно переплетен╕. Тут нав╕ть кордони м╕ж республ╕ками н╕чого не вир╕шують.
* * *
…Нещодавно у Слов’янську демонтували пам’ятник Лен╕ну ╕ тепер громада дума╓, чим його можна зам╕нити. Патр╕оти вважають, що найкращим пам’ятником був би б╕лий сок╕л на високому постамент╕ — символ степу ╕ в╕домо╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕. Якби цю ╕дею вдалося реал╕зувати, то це водночас був би й пам’ятник м╕сцевим кра╓знавцям. Адже саме вони вперто збер╕гали ╕сторичну пам’ять про укра╖нську складову Донбасу.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2015 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15621

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков