Версiя для друку Обговорити в форумi

За що ж нам «брат» такий?!

35 РОКІВ ТОМУ ЗУПИНИЛОСЯ СЕРЦЕ АКТОРА, СПІВАКА, ПОЕТА-БАРДА І ПРОСТО ЛЮДИНИ З ОСОБИСТОЮ ЖИТТЄВОЮ ПОЗИЦІЄЮ
...Літо 1980-го. 25 липня. З батьком ріжемо дрова. Поруч - на ще непорізаних колодах - увімкнена «Спідола». Радіостанція «Маяк» передавала бадьорі новини, присвячені перебігу Московської Олімпіади. І насамкінець, коротко, без коментарів, якось так безпристрасно, прозвучав голос диктора: «Сегодня утром умер Владимир Высоцкий»...
І водночас застигла раптом у моїх і батькових руках пилка, зігнулась, десь там всередині дерев'яного серця, з якого висипалась на землю тирса, наче пісок із розбитого скляного пісочного годинника.
Тоді, наприкінці 70-х, на початку у 80-х Володимир Висоцький був саме тим співаком, якого слухали усі. Його надривний, хриплий голос притягував, спонукав вслухатися у рядки пісні, викликав щораз непідробні емоції. Щасливчиками були ті підлітки, котрі мали не тільки гнучкі вінілові платівки із журналу «Кругозор», де були записані пісні Висоцького із кінофільму «Вертикаль», але й володіли бобінами із писаними-переписаними піснями кумира.
Зрештою, пригадую, щоб купити магнітофон, передусім, «щоб слухати Висоцького» а ще - «Бітлів», мені, тоді старшокласнику доводилось переносити вантаж із кількох товарних вагонів. Була така практика у ті далекі 70-ті, коли задля кількох десятків «кавалєрських карбованців», хлопці розвантажували вагони, за що отримували по 50-60 крб. Як зараз бачу отой «вагонний» магнітофон «Дайна», за 140 карбованців, куплений за розвантаження залізничних вагонів із старшим братом.
Крутиться бобіна і з динаміків лине знайомий голос: «А у города Пекина ходят-бродят хунвейнбины», іронічні рядки із пісні «Письмо робочих тамбовського завода китайським руководителям». Або ж - «Город уши заткнул» чи «Тот, кто раньше с нею был», а ще - «Кони мои привередливые», «За меня невеста отрыдает честно», «Песня про командировку», «Всего лишь час дают на артобстрел», «Штрафные батальоны», «Нет меня, я покинул Россию». Та що там говорити! З ровесниками ми тоді знали напам'ять десятки пісень свого кумира, які наспівували усюди - вдома, на шкільних перервах, в туристичних походах.
І нині, через вже не одне десятиліття після «ери Висоцького» задаю собі запитання - чому він став таким близьким мільйонам людей у велетенській державі? Напевно тому, що співав про те, що було зрозуміле і наболіле отим мільйонам, одиниці з яких могли вільно висловити у такій пісенній формі думку загалу. Колись вдало про цей феномен сказав Валентин Гафт: «И пусть по радио твердят, что умер Джо Дассен, И пусть молчат, что умер наш Высоцкий. Что нам Дассен? О чем он пел, не знаем мы совсем. Высоцкий пел о жизни нашей скотской».
Зараз мені дуже цікаво, про що би заспівав Володимир Семенович, як би був живий в наші часи? Напевно, це були б не примітивні куплети на кшталт «Путін - х...ло, ла ла ла». То, мабуть, були би пісні-кулі, які б вражали тиранів-можновладців різних гатунків - від державного, до маленького, районного чи сільського масштабу. Уявляю, як би він заспівав би про різні там засідання дум, рад, палат та сенатів, різноманітні поїздки в регіони керівників держави, передвиборні поїздки потенційних депутатів... Напевно, був би це не лише легкий гротескний «стьоб», а убивче іронічне знущання над тими, хто взяв на себе право бути «господарями» не тільки свого життя , але й життя інших, в тому числі й сусідньої країни.
Або, скажімо, що Висоцький заспівав би про Майдан, Небесну Сотню, про втечу Януковича, «Кримнаш», події на Донбасі, підбитий «Боїнг», убивство Нємцова, затримання ГРУшників в Україні чи про Надію Савченко? Не сумніваюсь, він обов'язково саме про це заспівав би.
Бо не уявляю його, нехай навіть 75-річним, маразматичним дідусем, який тихенько доживає собі віку десь за межами Росії - в Ізраїлі, чи в Австрії, покірно очікуючи свій фізіологічний кінець. Так само, не можу собі намалювати в уяві Висоцького на корпоративних тусовках, ювілейних концертах державних правителів, на круїзних лайнерах чи президентських дачах. Або ж, уявити його у фартусі на популярному кулінарному телешоу. А ще, боронь Боже, поруч з одіозним Кобзоном. Це - не його. Це - не про нього.
У чому упевнений - його б ніколи не сприйняла влада. І не тільки в Росії, де для неї він краще - мертвий...
Зрештою, хтозна, можливо, Господь так і розпорядився, щоб ми не розчаровувались, а жили і пам'ятали Володимира Висоцького саме таким, яким він і залишився у нашій пам'яті?
На завершення - про фото, котре тут опубліковане. Зробив його у 2007 році, в Москві, такого ж, як тепер, літнього дня. Чомусь ніколи не публікував цю світлину із Музею сучасного мистецтва, де зберігається алегорична скульптура Висоцького, автор якої - Зураб Церетелі. Нині - сумна нагода оприлюднити це фрагментарне московське фото. На ньому поет-співак зображений в образі бунтаря й страдальця. А внизу - напис із його пісні «Купола»: "Грязью чавкая жирной да ржавою, Вязнут лошади по стремена". Цікаво, що на скульптурній композиції немає продовження наступного рядка цієї пісні - «...Но влекут меня сонной державою, Что раскисла, опухла от сна».
Подумалось - чи пам'ятають ці поетові рядки в державі, в якій, за Висоцьким - «Купола в России кроют чистым золотом, Чтобы чаще Господь замечал». Можливо, Всевишній таки нашле розум на правителя цієї країни, все ще запухлої, але вже не сонної, а навпаки, кровожерливо-агресивної, що, мабудь, ще гірше?
Принаймі, Володимир Семенович сподівався на краще: «Это птица Гамаюн надежду подает».
Сподіваймося ж і ми!

Олег СНІТОВСЬКИЙ
Тернопіль (ukrinform.ua)

Владимир ВЫСОЦКИЙ
КУПОЛА
(Написана для к/ф «Сказ о том, как царь Петр арапа женил»)
Посвящается
Михаилу Шемякину

Как засмотрится мне нынче,
как задышится?
Воздух крут перед грозой,
 крут да вязок.
Что споется мне сегодня,
 что услышится?
Птицы вещие поют —
да все из сказок.
Птица Сирин мне радостно
скалится —
Веселит, зазывает из гнезд,
А напротив —
тоскует-печалится,
Травит душу
чудной Алконост.
Словно семь заветных струн
Зазвенели в свой черед —
Это птица Гамаюн
Надежду подает!
В синем небе, колокольнями
проколотом, —
Медный колокол,
медный колокол -
То ль возрадовался,
 то ли осерчал...
Купола в России кроют
 чистым золотом -
Чтобы чаще Господь
 замечал.
Я стою, как перед вечною
загадкою,
Пред великою да сказочной
страною —
Перед солоно- да горько-
кисло-сладкою,
Голубою, родниковою,
 ржаною.
Грязью чавкая жирной
 да ржавою,
Вязнут лошади по стремена,
Но влекут меня
 сонной державою,
Что раскисла, опухла от сна.
Словно семь богатых лун
На пути моем встает -
То птица Гамаюн
Надежду подает!
Душу, сбитую утратами
 да тратами,
Душу, стертую
перекатами, —
Если до крови лоскут
 истончал, -
Залатаю золотыми я
 заплатами -
Чтобы чаще Господь
 замечал!
1975

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2015 > Тема "З потоку життя"