Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2015 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 31.07.2015
КИ╥В ОЧИМА КРИМЧАНИНА

З Укра╖ною у серц╕

Мабуть, вже стало традиц╕╓ю, що першого ж дня п╕сля при╖зду до Ки╓ва гост╕ столиц╕ йдуть на майдан Незалежност╕. Можливо, тому, що там якась особлива енергетика, там ще залишилась в╕ра в нову Укра╖ну! Саме там Небесна Сотня вдивля╓ться в оч╕ перехожих ╕ чека╓ в╕дпов╕д╕ на запитання: чи зможуть т╕, за кого вони поклали сво╓ життя, збудувати достойну кра╖ну?
Я теж при╖хав на майдан Незалежност╕. Й одразу перед мо╖ми очима постала похоронна процес╕я (як нагадування). До стели на руках в╕йськов╕ несли б╕йця батальйону «Азов», який повернувся до Ки╓ва ╕з зони АТО в домовин╕. Його побратими схилили голови ╕ прапори, священик в╕дслужив панахиду, пролунало «Геро╖ не вмирають» — ╕ ще одна душа при╓дналась до Небесно╖ Сотн╕... П╕сля салюту почесно╖ варти високо в небо злет╕ли голуби, ╕ чомусь пригадався в╕рш Анастас╕╖ Дмитрук «Бог все бачив»:
А кого згубили бо╖,
душ╕ ╖х молод╕, хоробр╕
Бог з╕брав
у Небесн╕й Сотн╕,
В╕н до себе з╕брав син╕в.
Як за волю спинялись
серця,
покол╕ння запам’ятають.
Так геро╖ не умирають,
╕ ╖х слав╕ не буде к╕нця.
П╕сля побаченого ╕ пережитого ноги сам╕ понесли мене до Володимирського собору, де йшла ранкова служба. Поставив св╕чки —одним за упок╕й, а ╕ншим за здоров’я. Бог дару╓ добрий знак — веселка через усе небо! ╤ду до Тараса! Буденний день, а в парку Шевченка так багатолюдно. Волонтери вчать д╕тей робити народн╕ вироби, дають фарби для малюнк╕в, д╕ти пишуть листи захисникам В╕тчизни, грають на музичних ╕нструментах, ц╕л╕ родини на зелен╕й галявин╕ по╓днують в╕дпочинок ╕ виховання. Добре, що тепер до Тараса Шевченка приходять не лише 9 березня. А в╕н сто╖ть ╕ спогляда╓ на маленьких укра╖нц╕в, на тих, хто на оновлен╕й земл╕ для Укра╖ни буде жити!
╤ знову защем╕ло серце. Згадались кримськ╕ д╕ти, знищена укра╖нська г╕мназ╕я, закрит╕ укра╖нськ╕ класи, групи в дитячих садках, укра╖нський театр, який, нарешт╕, зм╕нив назву, як╕й н╕коли й не в╕дпов╕дав, площа з Лен╕ним ╕ крики д╕твори з п╕онерськими галстуками: «Рос╕я! Рос╕я!». Закон РФ дозволя╓ тепер т╕льки таке гасло!
Згадалось, як до 2014 року в центр╕ С╕мферополя час в╕д часу актив╕сти «русского мира» волали про утиски рос╕йсько╖ мови ╕ культури, горланили про св╕й ╕нтернац╕онал╕зм! А сьогодн╕ наче «бульдозером» знесли все: й укра╖нську осв╕ту, ╕ культуру, ╕ мову. Бо все це не в╕дпов╕да╓ законам РФ.
Телефонний дзв╕нок повернув мене знову до Ки╓ва. То був м╕й товариш ще ╕з студентських рок╕в — В╕тал╕й Малахов, тепер кер╕вник театру на Подол╕, народний артист Укра╖ни, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖. В╕н запропонував зустр╕тись у театр╕. До реч╕, театр знаходиться на Андр╕╖вському узвоз╕, нове прим╕щення буду╓ться вже 20-й р╕к, але ╓ добра новина в╕д м╕сько╖ влади — це прим╕щення об╕цяють здати у 2016 роц╕ на день Ки╓ва.
Пройти шлях в╕д Золотих вор╕т до театру на Подол╕ — через Соф╕╖вську площу, мимо Андр╕╖всько╖ церкви — одне задоволення, краса та й год╕! Зайшовши в репетиц╕йний зал театру, я побачив поряд з В╕тал╕╓м молоденьку д╕вчинку, мабуть, якась школярка чи студентка, вир╕шив я. Яке ж було мо╓ здивування, коли я почув ╕м’я незнайомки — Анастас╕я Дмитрук! Я ж сьогодн╕ вранц╕ на Майдан╕ згадував ╖╖ в╕рш╕! Невже насправд╕ думки матер╕ал╕зуються? Анастас╕я Дмитрук — це та д╕вчина, яка р╕к тому, одразу п╕сля анекс╕╖ Рос╕╓ю Криму, написала в╕рш «Никогда мы не будем братьями».
Цей в╕рш облет╕в не лише Укра╖ну, а й увесь св╕т! Особливо в╕н набув популярност╕, коли литовськ╕ музиканти написали на нього музику ╕ виконали вже як п╕сню. За перш╕ м╕сяц╕ в соцмережах було дек╕лька м╕льйон╕в перегляд╕в!
П╕сля знайомства з Настею д╕знався, що ╖й 24 роки, отже, вона — ровесниця Незалежност╕! Родом ╕з Н╕жина. Тор╕к зак╕нчила ф╕зико-техн╕чний ╕нститут НТТУ «КП╤» — спец╕ал╕ст ╕нформац╕йно╖ безпеки. Говорили про творч╕сть, про Крим ╕ про Укра╖ну в ц╕лому. Настя не може мовчати ╕ робити вигляд, що н╕чого не в╕дбува╓ться. Вона багато виступа╓ з╕ сво╓ю поез╕╓ю перед б╕йцями АТО, як на передов╕й, так ╕ в госп╕талях. Радо зустр╕ча╓ться ╕з глядачами як сходу, так ╕ заходу Укра╖ни, головне — не розм╕р майданчика, а щоб серця бились в ун╕сон, говорить Анастас╕я.
«Це — моя ╕ твоя в╕йна
за мою ╕ твою свободу.
Ти — ╕з заходу, я — з╕ сходу,
ми — щаслива одна с╕м’я.
╤ н╕хто нас не роз’╓дна╓,
нас н╕коли н╕хто
не здола╓,
бо ми разом могутня сила,
це — моя ╕ твоя Укра╖на.
До под╕й на Майдан╕, говорить Настя, вона б╕льше розмовляла рос╕йською, але тепер намага╓ться б╕льше сп╕лкуватися р╕дною — укра╖нською. Та в╕рш╕ продовжу╓ писати двома мовами. До рос╕ян ненавист╕ не ма╓, а лише жал╕сть, тому що б╕льш╕сть ╕з них «незряч╕», вони нав╕ть не мають бажання роз╕братись, що насправд╕ в╕дбува╓ться в Укра╖н╕.
П╕сля Майдану, учасницею якого була, Анастас╕я пов╕рила, що будь-як╕ ц╕л╕ досяжн╕, якщо народ ╓диний! Ще один в╕рш Анастас╕╖ Дмитрук «Верните нам наше небо» в соц╕альн╕й мереж╕ побачив грузинський сп╕вак Заза Заал╕шв╕л╕, поклав його на музику, сам виконав — ╕ знову по всьому св╕ту розлет╕лась правда про Укра╖ну!
Анастас╕я вважа╓, що в умовах ╕нформац╕йно╖ в╕йни потр╕бно будити людськ╕ душ╕, вона п╕дготувала зб╕рку поез╕й п╕д назвою «Поверн╕ть нам наше небо» ╕ звернулась до В╕тал╕я Малахова, щоб режисер допом╕г поетес╕ зробити авторський театрал╕зований веч╕р поез╕╖, який восени плану╓ провести в Ки╓в╕. В якому б куточку Укра╖ни чи св╕ту не виступала Анастас╕я, — вс╕ зароблен╕ кошти переда╓ на потреби укра╖нсько╖ арм╕╖.
Мы выстоим, у нас — Воля,
ее не возьмет автомат.
Мы вам не сдадимся
 без боя,
все церкви пусть бьют
в набат.
Побажавши Анастас╕╖ творчо╖ наснаги ╕ нових в╕рш╕в, я залишив поетесу ╕ режисера за роботою, пооб╕цявши при нагод╕ при╖хати на ╖╖ авторський веч╕р до Ки╓ва. На зворотному шляху я спустився на Хрещатик ╕ раптом неподал╕к станц╕╖ метро почув звуки бандури. Через невеликий натовп, який обступив кобзаря, я почув слова п╕сн╕:
То принес╕ть, як не над╕ю,
хоч крихту кримсько╖
земл╕.
Я притулю до вуст ╖╖,
╕ так затихну, зан╕м╕ю...
Боже! Сльози накотились на оч╕! Перехопило подих! Я стояв ╕ мовчки слухав. Кобзар зак╕нчив сп╕вати баладу, перехож╕ роз╕йшлися. ╤ тод╕ п╕сля коротко╖ паузи сивочолий козак пов╕льно п╕дв╕в на мене оч╕, подивився дек╕лька секунд, н╕би щось згадуючи, ╕ тихо, майже пошепки сказав: «Польченко...». Тепер вже оч╕ в╕д сл╕з заблищали не т╕льки в мене, а й у кобзаря... Так, це був наш кримський кобзар, ялтинець Остап К╕ндрачук, який вже багато рок╕в узимку мандру╓ св╕том з╕ сво╓ю бандурою та укра╖нською думою. А вл╕тку в╕н завжди повертався додому в Крим, до Ялти. Це — перше л╕то, коли його не бачать на ялтинськ╕й набережн╕й.
Остап в╕дклав бандуру ╕ посипались запитання: як Крим, як дружина, як друз╕, як «Кримська св╕тлиця»? Зав’язалась розмова, ми вже не звертали увагу на перехожих ╕ голосно д╕лились ╕нформац╕╓ю та спогадами про сп╕льне кримське минуле. Пригадали, як в╕дкривали товариство укра╖нсько╖ мови в Криму, про його першого голову — поета Данила Кононенка, про в╕дкриття укра╖нських клас╕в у С╕мферопол╕, Ялт╕, Феодос╕╖. Також Остап згадав Олекс╕я Нирка — популяризатора кобзарства в Криму та на Кубан╕, якого при Стал╕н╕ за гру на бандур╕ та п╕сн╕ про Мазепу ув’язнили на 25 рок╕в — як «буржуазного нац╕онал╕ста». Коли ж за Хрущова його випустили, в╕н знову в Ялт╕ орган╕зував капелу бандурист╕в, до яко╖ ╕ потрапив Остап К╕ндрачук. Згаду╓, як Олекс╕й Нирко, навчаючи ус╕х бажаючих, казав: «╢дина умова, — щоб ми сп╕лкувались р╕дною укра╖нською мовою, бо без укра╖нсько╖ мови бандура — це мертвий предмет». «То що зм╕нилось для кримських укра╖нц╕в?» — ╕з сумом запитав кобзар. ╤ сам в╕дпов╕в: «А н╕чого, ми там знову укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти»...
Остап К╕ндрачук за сво╓ життя грав на вулицях м╕ст р╕зних кра╖н — Грец╕╖, Рос╕╖, Н╕меччини, Туреччини, та найкраще його приймали в Польщ╕, там, каже, майже на руках носили. В Укра╖н╕ сп╕вав у Ялт╕, Львов╕, Ки╓в╕, Одес╕. Пригадав, як одесити, котр╕ м╕ж собою розмовляли рос╕йською, до нього намагались звертатися укра╖нською. Усм╕хаючись, дода╓: то, може, по вс╕й Укра╖н╕ в кожному м╕ст╕ на перехрестях посадити по бандуристу — ╕ вся Укра╖на укра╖нською говорити стане? На запитання, чи збира╓ться додому в Крим, Остап в╕дпов╕да╓ — так! Молодший онук одружуватись збира╓ться, от на вес╕лля наступного тижня й по╖ду!
Згадка про р╕дний Крим повернула сум в очах кобзаря, в╕н додав, що фури у Крим ╖дуть, бо це б╕знес, а для просто╖ людини краще б в╕дновили зал╕зничне та автобусне сполучення. Розривати зв’язки з Ялтою я не збираюсь, продовжу╓ Остап, бо там моя родина, там мо╓ життя. Знову взяв бандуру ╕ засп╕вав: «Захищайте р╕дну неньку у козацькому краю, на Донбас╕, в Придн╕стров’╖, у Одес╕ ╕ в Криму». Ми попрощались в над╕╖ зустр╕тись на кримськ╕й — на сво╖й земл╕.
Я повертався до Криму, а над Хрещатиком дал╕ лунав голос кобзаря: «Запрягайте, хлопц╕, коней, не ховайтеся в кущах». ╤ згадав, як колись Остап К╕ндрачук сказав: «Мр╕ю у поход╕, в мандрах померти. По-козацьки. Мен╕ не страшно, адже я з оселедцем, а ганьбити його не маю права. Кожен в╕к╕нг мр╕яв померти ╕з мечем у руц╕, а я мр╕ю — з бандурою»...
Остапу К╕ндрачуку вже виповнилось 78 рок╕в! Хочеться побажати йому прожити ще ст╕льки ж, адже у козак╕в-характерник╕в не одне життя! Як писав великий Тарас Шевченко: «Ось де, люди, наша слава! Слава Укра╖ни!».

Олександр ПОЛЬЧЕНКО
С╕мферополь-Ки╖в
Липень 2015 р.

Анастас╕я ДМИТРУК
НИКОГДА МЫ НЕ БУДЕМ БРАТЬЯМИ

Никогда мы не будем
 братьями
ни по Родине,
 ни по матери.
Духа нет у вас быть
 свободными —
нам не стать с вами
 даже сводными.
Вы себя окрестили
 «старшими» —
нам бы младшими,
 да не вашими.
Вас так много, а, жаль,
 безликие.
Вы — огромные,
 мы — великие.
А вы жмете… вы всё
 маетесь,
своей завистью
 вы подавитесь.
Воля — слово вам
 незнакомое,
вы все с детства
 в цепи закованы.
У вас дома «молчанье —
 золото»,
а у нас жгут коктейли
 Молотова,
да, у нас в сердце
 кровь горячая,
что ж вы нам за «родня»
 незрячая?
А у нас всех глаза
 бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали
 смелыми
все у снайперов
 под прицелами.
Нас каты на колени
 ставили —
мы восстали и всё
 исправили.
И зря прячутся крысы,
 молятся —
они кровью своей
 умоются.
Вам шлют новые
 указания, —
а у нас тут огни восстания.
У вас — Царь,
 у нас — Демократия.
Никогда мы не будем
братьями.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2015 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15672

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков