"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
#33 за 14.08.2015
ГРУЗИНСЬКА СПРОБА ПУТ╤НА
Звичайний рашизм... ЧИ ВИВЧИЛИ МИ УРОКИ В╤ЙНИ 2008-го?
С╕м рок╕в тому, 8 серпня 2008 року, Рос╕я вчинила збройний напад на Груз╕ю. Для Рос╕╖ цей злочин минув, за великим рахунком, безкарно. Перед╕стор╕я ц╕╓╖ в╕йни сяга╓ ще листопада 1989 року, коли П╕вденна Осет╕я – на той час автономна область у склад╕ Груз╕╖ – оголосила незалежн╕сть. Рос╕я вс╕ляко п╕дтримувала цей сепаратизм як головний метод тиску на Груз╕ю. У серпн╕ 2008 року чергове загострення конфл╕кту, спровоковане П╕вденною Осет╕╓ю (а фактично – Рос╕╓ю), вилилося у масштабну в╕йну. У н╕ч на 8 серпня, п╕сля обстр╕л╕в грузинських с╕л, Збройн╕ сили Груз╕╖ заявили про нам╕р «в╕дновити конституц╕йний лад» на територ╕╖ невизнано╖ республ╕ки ╕ зайняли б╕льшу частину Цх╕нвал╕ (столиця П╕вденно╖ Осет╕╖). Президент Груз╕╖ Саакашв╕л╕ заявив, що такий крок був вимушений, оск╕льки рос╕йська 58-а арм╕я напередодн╕ вже зайшла в Рокський тунель (╓диний шлях сполучення м╕ж Рос╕╓ю ╕ П╕вденною Осет╕╓ю) ╕, таким чином, агрес╕я рос╕ян стала фактом. Рос╕я в╕дбила у грузинсько╖ арм╕╖ Цх╕нвал╕ ╕ ввела в╕йська на територ╕ю Груз╕╖, бомбардувала грузинськ╕ м╕ста, порти та в╕йськов╕ об’╓кти. В╕йськов╕ д╕╖ поширилися далеко за меж╕ П╕вденно╖ Осет╕╖ на ╕нш╕ м╕ста Груз╕╖. Рос╕я, вустами тод╕шнього прем’╓р-м╕н╕стра Володимира Пут╕на, назвала агрес╕ю «примушенням Груз╕╖ до миру». П╕сля окупац╕╖ частини Груз╕╖ рос╕йськими в╕йськами (до Тб╕л╕с╕ рос╕яни не д╕йшли 50 км) та етн╕чних чисток грузинських с╕л навколо П╕вденно╖ Осет╕╖ за участ╕ м╕жнародних посередник╕в було досягнуто угоди про припинення вогню. Сьогодн╕, коли ми ма╓мо таку ж рос╕йську збройну агрес╕ю вже проти Укра╖ни, н╕би сам╕ собою виникають запитання: чи адекватно реагувала Укра╖на на агрес╕ю тод╕, с╕м рок╕в тому, чи правильн╕ висновки ми зробили з т╕╓╖ под╕╖, чи змогли б ми сьогодн╕ втримати Крим ╕ Донбас, якби засво╖ли уроки рос╕йсько-грузинсько╖ в╕йни? Адекватн╕сть реакц╕╖ пол╕тичного кер╕вництва Укра╖ни на агрес╕ю Рос╕╖ проти Груз╕╖ дуже важко оц╕нити об’╓ктивно й однозначно. Адже вона прямо залежала в╕д нашо╖ ваги у тод╕шн╕х м╕жнародних стосунках. У пол╕тиц╕ будь-яка держава, як ╕ людина у повсякденному житт╕, далеко не завжди чинить так, як хоче, а переважно так, як може ╕ як змушена чинити. З одного боку, вс╕ в Укра╖н╕ (╕ поза Укра╖ною теж) тод╕ прекрасно усв╕домлювали: те, що сталося з Груз╕╓ю, може в будь-який момент статися ╕ з Укра╖ною, ╕ прямий ╕нтерес Укра╖ни поляга╓ в тому, щоб агрес╕я д╕стала максимально жорстку в╕дпов╕дь. З ╕ншого боку, — а що конкретно могла для цього вд╕яти Укра╖на? Чесна в╕дпов╕дь: н╕чого, наша позиц╕я н╕кого, за великим рахунком, не ц╕кавила. Це ╕ була реальна оц╕нка нашого впливу в св╕т╕ у серпн╕ 2008 року. З формального боку реакц╕я Укра╖ни не була н╕ зап╕зн╕лою, н╕ авантюрною, н╕ неправильною. Нав╕ть б╕льше, ця реакц╕я, знову ж таки — з формального боку, н╕чим не в╕др╕знялася в╕д реакц╕╖ ╕нших кра╖н — як далеких в╕д рег╕ону (прим╕ром, Япон╕╖), так ╕ близьких (насамперед, кра╖н Зах╕дно╖ ╢вропи). Ми, як ╕ вони, засудили застосування сили, закликали до негайного припинення вогню ╕ в╕дновлення переговор╕в, ми нав╕ть закликали Рос╕ю негайно вивести сво╖ в╕йська з територ╕╖ Груз╕╖ (що зробили далеко не вс╕ пров╕дн╕ кра╖ни св╕ту) ╕ проявити стриман╕сть, на що негайно отримали заяву в╕д МЗС Рос╕╖, в як╕й нас звинуватили в тому, що Укра╖на заохочувала Груз╕ю до ╕нтервенц╕╖ та етн╕чних чисток у П╕вденн╕й Осет╕╖. Вже 9 серпня Президент Укра╖ни Ющенко направив до Тб╕л╕с╕ першого заступника м╕н╕стра закордонних справ Костянтина ╢л╕с╓╓ва. 10 серпня до нього при╓днався також ╕ м╕н╕стр закордонних справ Володимир Огризко. ╥хньою головною метою було спробувати налагодити переговорний процес ╕ таким чином зупинити в╕йну. «Позиц╕я Укра╖ни в╕дома, — заявив тод╕ в Тб╕л╕с╕ Огризко. — Ми заклика╓мо до негайного припинення вогню. Врегулювати ситуац╕ю можна, в╕дновивши переговори за участ╕ м╕жнародного сп╕втовариства без жодних попередн╕х умов». А ще м╕н╕стр тод╕ говорив, що «сл╕д терм╕ново орган╕зувати м╕жнародну гуман╕тарну допомогу вс╕м постраждалим районам кра╖ни, включаючи, безумовно, п╕вденноосетинський». Укра╖на тод╕ також вдалася ╕ ще до одного однозначно критичного щодо Рос╕╖ кроку, а саме: попередила Рос╕ю про небажан╕сть участ╕ корабл╕в Чорноморського флоту, що тимчасово дислокован╕ на територ╕╖ Укра╖ни, у в╕йськовому конфл╕кт╕ у П╕вденн╕й Осет╕╖. Укра╖на заявила, що залишатиме за собою право, зг╕дно з нормами м╕жнародного права ╕ нашого законодавства, заборонити повернення суден, як╕ брали участь у конфл╕кт╕, в укра╖нськ╕ порти. Щоправда, дуже скоро виявилося, що ця погроза Укра╖ни незд╕йсненна не лише з точки зору реального ╖╖ виконання, а й з формально-правового боку — чинна угода про умови перебування Чорноморського флоту Рос╕╖ не передбачала можливост╕ таких крок╕в Укра╖ни. В ╕деал╕, реакц╕я на так╕ масштабн╕ ╕ надважлив╕ под╕╖, як в╕йна м╕ж двома сус╕дами Укра╖ни, один ╕з яких — Рос╕я (а що таке Рос╕я для Укра╖ни — нема потреби окремо пояснювати), мала б бути блискавичною ╕ не обмежуватися заявами, серйозн╕сть яких не п╕дкр╕плю╓ться реальними д╕ями. Ця реакц╕я мала б виходити з принцип╕в давно виробленого ставлення до Рос╕╖ та Груз╕╖. Б╕льше того, в╕йна не мала б стати неспод╕ваною для Укра╖ни (якщо визнати, що рос╕йський в╕йськовий наступ на Груз╕ю виявився неспод╕ванкою — не в сенс╕ конкретно╖ дати, а принципово╖ можливост╕ — для вищого пол╕тичного кер╕вництва Укра╖ни, то це кер╕вництво ц╕лком заслугову╓ на оц╕нку «службова нев╕дпов╕дн╕сть»). Кра╖на не може вести ефективну зовн╕шню пол╕тику, тобто над╕йно в╕дстоювати нац╕ональн╕ ╕нтереси на м╕жнародн╕й арен╕, якщо нема╓ консенсусу нац╕онально╖ ел╕ти навколо головного питання внутр╕шнього життя — питання про владу. Не можна уявити, що укра╖нськ╕ пол╕тики, як т╕ ж, прим╕ром, Ющенко чи Огризко — президент ╕ м╕н╕стр, не розум╕ли небезпеки в╕йськово╖ агрес╕╖ Рос╕╖ проти Укра╖ни п╕сля того, як Рос╕╖ з╕йшла з рук агрес╕я проти Груз╕╖. Розум╕ли, зв╕сно. Але змушен╕ були займатися насамперед внутр╕шн╕ми проблемами, бо ц╕ проблеми загрожували основному — ╖хньому перебуванню при влад╕. Глава уряду Укра╖ни Юл╕я Тимошенко тод╕ була б╕льше занепоко╓на вир╕шенням газових проблем з Рос╕╓ю, бо в╕д цього прямо залежала ╖╖ доля як глави уряду. В╕дпов╕дно, год╕ було чекати в╕д не╖ не те що р╕шучих крок╕в, а нав╕ть р╕шучих сл╕в проти Кремля. Тому й не почули ми ╖х в╕д Тимошенко. А тод╕шня опозиц╕я — Парт╕я рег╕он╕в ╕ комун╕сти — розраховувала на Рос╕ю, як чи не на головного союзника у боротьб╕ за повернення до влади у Ки╓в╕. Вони тим б╕льше мовчали, точн╕ше — не мовчали, а п╕ддакували Кремлю. Саме цю внутр╕шньопол╕тичну ситуац╕ю мав на уваз╕ укра╖нський експерт В╕тал╕й Кулик, коли в дн╕ рос╕йсько╖ агрес╕╖ проти Груз╕╖ на запитання кореспондента британсько╖ ВВС: «Чи може укра╖нська владна ел╕та ╕ пророс╕йська опозиц╕я виступати у ц╕й ситуац╕╖ одн╕╓ю силою?» — в╕дпов╕в: «Я думаю, що зараз будь-яка консол╕дац╕я пол╕тичних сил, зокрема в зовн╕шн╕й пол╕тиц╕, неможлива. Ми бачимо це на приклад╕ помаранчево╖ коал╕ц╕╖. Тому говорити про консол╕дац╕ю Комун╕стично╖ парт╕╖ ╕ НУНСУ (Наша Укра╖на ╕ Народна Самооборона Укра╖ни, — ред.) неможливо». Однак нас, зрозум╕ло, сьогодн╕ б╕льше ц╕кавить не формальний б╕к справи, а реальна результативн╕сть крок╕в оф╕ц╕йного Ки╓ва, а ще б╕льше — чи засво╖в Ки╖в уроки тих под╕й. Про нульову результативн╕сть уже сказано, а от щодо засво╓ння урок╕в — то ситуац╕я ще г╕рша — не нульова, а з сутт╓вим м╕нусом. Якби наша ел╕та в╕дразу правильно засво╖ла уроки рос╕йсько╖ агрес╕╖ проти Груз╕╖, то мали б наполегливо ╕ без звол╕кань готувати кра╖ну до в╕дбиття можливого збройного наступу рос╕йсько╖ арм╕╖. Готувати арм╕ю, сусп╕льство, переор╕╓нтовувати економ╕чне сп╕вроб╕тництво в б╕к ╢вропи, США, Китаю, Аз╕╖ — куди завгодно, але зменшувати наш╕ економ╕чн╕ стосунки з Рос╕╓ю, оск╕льки в раз╕ агрес╕╖ ми не зможемо без катастроф╕чно╖ загрози для власно╖ економ╕ки розривати з нею стосунки (а розривати доведеться, якщо в╕йна). Зм╕нювати геопол╕тичну ор╕╓нтац╕ю на Зах╕д, домагатися ус╕ма силами вступу до НАТО ╕ ╢С, для чого зм╕нювати внутр╕шню пол╕тику в б╕к реально╖ демократ╕╖, ставити заслон ол╕гархам ╕ розвивати пришвидшеними темпами малий ╕ середн╕й б╕знес тощо, тощо, тощо. Н╕чого цього зроблено не було. З серпня 2008 до лютого 2014 року Укра╖на так ╕ не виробила н╕ ч╕тко╖ пол╕тики щодо Рос╕╖, н╕ ч╕тко╖ внутр╕шньо╖ пол╕тики, ор╕╓нтовано╖ на демократизац╕ю ╓вропейського зразка. П╕сля рос╕йсько-грузинсько╖ в╕йни Збройн╕ Сили Укра╖ни не лише не стали сильн╕шими, а й продовжили розвалюватися. Укра╖нська ел╕та не т╕льки не домовилася про ч╕тк╕ правила здобуття ╕ зм╕ни влади, а й довела цю справу до абсолютно╖ недемократ╕╖, коли влада здобувалася й утримувалася виключно силою (фальсиф╕кац╕я вибор╕в, реальна цензура, крим╕нальне пересл╕дування пол╕тичних опонент╕в тощо). Все це разом ╕з внутр╕шньою економ╕чною пол╕тикою, вибудованою на тотальн╕й корупц╕╖ та т╕ньов╕й економ╕ц╕, ╕ спричинило Майдан-2 ╕ той тимчасовий парал╕ч державно╖ влади, який так полегшив Рос╕╖ в╕йськову агрес╕ю проти Укра╖ни в Криму ╕ на Донбас╕. До цього сл╕д додати, що ╕ тод╕, ╕ сьогодн╕ значна частина нашо╖ пол╕тично╖ ╕ б╕знесово╖ ел╕ти (для яко╖ нац╕ональн╕ ╕нтереси Укра╖ни — пуст╕ слова) в╕дверто не вбачала ╕ не вбача╓ у нам╕рах Рос╕╖ за будь-яку ц╕ну не випускати Укра╖ну ╕з зони свого визначального впливу яко╖сь небезпеки для себе особисто, а тому й не збиралася (╕ не збира╓ться) жодним чином протид╕яти Рос╕╖ н╕ на той момент, н╕ в майбутньому. Можна пояснити (але не виправдати) в╕дсутн╕сть у Заходу розум╕ння сут╕ рос╕йсько╖ пол╕тики, яка поляга╓ у допустимост╕ ╕ нав╕ть необх╕дност╕ за певних умов збройно╖ агрес╕╖, хоча б тим, що Зах╕д над╕йно захищений — економ╕чно та в╕йськовою потугою — в╕д будь-яких неспод╕ваних для нього, Заходу, крок╕в Кремля на зовн╕шньопол╕тичн╕й арен╕. Можлива помилка Заходу щодо Рос╕╖ завда╓ йому б╕льшо╖ чи меншо╖ шкоди, але не загрожу╓ крахом. А ось Укра╖н╕ — загрожу╓, оск╕льки вразлив╕сть Укра╖ни в╕д агресивних д╕й Рос╕╖ наст╕льки глибока, що будь-яка сутт╓ва наша помилка щодо Рос╕╖ може легко призвести до втрати нами не лише частини територ╕╖, а й державно╖ незалежност╕. Ми просто зобов’язан╕ краще за Зах╕д знати Рос╕ю, бо це знання — обов’язкова умова нашого державного ╕ нав╕ть нац╕онального виживання. Це знання ма╓ бути наст╕льки глибоким ╕ всеб╕чним, що Зах╕д ма╓ погодитися з тим, що хто-хто, а Укра╖на зна╓ Рос╕ю як облуплену, що укра╖нське кер╕вництво, укра╖нськ╕ спецслужби, укра╖нськ╕ економ╕сти, укра╖нськ╕ пол╕тологи ╕ журнал╕сти, укра╖нськ╕ ╕сторики знають про Рос╕ю так багато, як н╕хто в св╕т╕. Зах╕д ма╓ дивитися на Рос╕ю нашими очима ╕ думати про Рос╕ю нашими м╕зками. Тобто все ма╓ бути навпаки, а не так, як зараз. На жаль, ч╕тко╖ пол╕тики стосовно Рос╕╖ у нас нема й дос╕, хоча, безумовно, останн╕ под╕╖ значно просунули Укра╖ну загалом та ╖╖ державне кер╕вництво зокрема на шляху вироблення тако╖ пол╕тики. Якщо Укра╖на в╕дсьогодн╕, коли втрата Криму ╕ в╕йна на Донбас╕ привели до тями багатьох ╕ серед нашо╖ ел╕ти, ╕ серед перес╕чних громадян, вестиме саме таку пол╕тику щодо Рос╕╖, якщо Укра╖на займе у св╕т╕ саме таке становище — найкращого знавця Рос╕╖ ╕ найпосл╕довн╕шого опонента пол╕тики Кремля, спрямовано╖ на дом╕нування на пострадянськ╕й територ╕╖, — тод╕ можемо сказати, що ми, нарешт╕, правильно засво╖ли уроки ╕ рос╕йсько╖ агрес╕╖ проти Груз╕╖, ╕ рос╕йсько╖ агрес╕╖ проти само╖ Укра╖ни.
Юр╕й САНДУЛ, Оксана ФЕДОРЯЧЕНКО («Укр╕нформ»)
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15729
|