"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема "Крим - наш дім"
#34 за 21.08.2015
С╤МФЕРОПОЛЬ. ВУЛИЦ╤ РОЗПОВ╤ДАЮТЬ
Кримський Майдан
Кримський ╕сторик ╕ кра╓знавець Володимир Поляков у сво╓му доробку ма╓ книгу «С╕мферополь: вулиц╕ розпов╕дають», яку сам ╕ продавав на початку 90-х. Йдучи сл╕дами цього автора, мого доброго знайомого, маю нам╕р передати дещо ╕з того, про що ж розпов╕дають або ж розпов╕ли б╕льш як за 50 рок╕в вулиц╕ цього м╕ста мен╕. ╤ перш за все — моя р╕дна, яка колись завершувала скромний приватний житловий масив, ╕ зам╕сть будинк╕в з непарними номерами розт╕калася безкрайн╕ми полями, засадженими то шавл╕╓ю, то соняхом, то кукурудзою, що дал╕ до обр╕ю червон╕ли маками, н╕би полит╕ кров’ю. Л╕воруч в╕д нашого будинку красувалося в╕чне невисихаюче болото з жабами, а оск╕льки то водночас була ╕ дорога, там частенько ╕ подовгу деренчав якийсь автомоб╕ль. А якщо болото було в╕льне в╕д транспорту — хлюпалися по пупа у несв╕ж╕й вод╕ сус╕дськ╕ д╕ти. Вже понад 30 рок╕в як на м╕сц╕ безкрайнього поля вир╕с м╕крорайон ╕з багатоповерх╕вок, ╕ в п╕д’╖зд╕, що напроти, не один раз пом╕нялися сус╕ди. А болото й нин╕ там. ╤ купаються в ньому подекуди новачки на «лексусах», а м╕сцев╕ об’╖жджають гибле м╕сце ╕ншою дорогою. За цей час ╕з д╕вчинки я перетворилася на бабусю, а воно таке саме — во╕стину рос╕йське болото, бо це ж, як в╕домо, в Рос╕╖ головна проблема — дурн╕ ╕ дороги. Тому, вийшовши за ворота, вирушаю в ╕нший б╕к, праворуч. Але через 20 метр╕в дорога р╕зко звужу╓ться ╕ перетворю╓ться на стежину. Нею д╕ти з колись нового м╕крорайону ходять до школи, а доросл╕ час в╕д часу — до виборчо╖ д╕льниц╕, розташовано╖ в училищ╕. Про асфальт тут — год╕ й думати, а колонка, що в╕чно «плаче» по центру стежини, взимку робить все, аби п╕дтримувати ╕нтерес у перехожих до ф╕гурного катання. ╤нод╕ нав╕ть виника╓ бажання пройтися на чотирьох, по-собачому, бо ╕ п╕дтриматися н╕ за що: зам╕сть паркан╕в — ст╕ни к╕лькаповерх╕вок нових «господар╕в» життя, як╕ захопили по п╕вметра н╕чийно╖ земл╕ — бачте, б╕дн╕сть за╖ла. Якось м╕сцев╕ мешканц╕ «згвалтували» таки одного ╕з кандидат╕в в депутати, ╕ в╕н пооб╕цяв заасфальтувати цю вулицю. Перед голосуванням ╖╖ засипали щебнем — дуже крупним ╕ дуже гострим. На цьому все ╕ ск╕нчилося, бо благод╕йника н╕куди не обрали, а дорога взагал╕ стала непрох╕дною ╕ непро╖зною. ╤ лише рок╕в зо три тому вулиц╕ торкнулася цив╕л╕зац╕я — новий крутий забудовник проклав таки асфальт, але лише до власних вор╕т, бо не його це справа — дбати про сп╕льн╕ ╕нтереси. Ось чому р╕дною вулицею я ╕ду до першого рогу, ╕ дал╕ звертаю на вулицю Дружби, якою ╕ прямую на транспортну зупинку. Цю вулицю теж заасфальтували не так вже й давно. Довг╕ роки було окультурено лише перших сто метр╕в, як ╕ ус╕х сус╕дн╕х, що виходили на вулицю Севастопольську. Тод╕ Севастопольським шосе мало ╖хати якесь велике начальство, ╕ м╕ська влада похапцем заходилася до окозамилювання: нехай думають, що у нас все кругом заасфальтовано. Ось так ╕ попрацювали на благо р╕дного м╕ста. А про що ж розпов╕сть тому, хто вм╕╓ слухати, вулиця Севастопольська? Моя тролейбусна зупинка, що на н╕й розташована, назива╓ться «К╕нотеатр «Супутник». Щоправда, к╕нотеатру тут нема╓ вже понад 30 рок╕в, ╕ половину цього часу в його прим╕щенн╕ розташову╓ться кримськотатарська дитяча спортивна школа. Одержавши буд╕влю, люди в╕дгородили зал╕зним парканом ╕з замками ╕ п╕ввулиц╕, яку спочатку прибирали, обкопували дерева, але пот╕м занедбали, розв╕нчуючи казку про ефективного приватного власника. ╤ вже рок╕в два теж ефективн╕ ╕ теж приватн╕ позбавили людей ╕ лавочки на зупинц╕ та даху над головою. Вони самочинно перенесли зупинку, куди ╖м було зручно, вир╕шивши по╓днати ╖╖ з╕ сво╖м магазином, аби в оч╕куванн╕ транспорту люди скуповували у них втридорога продукц╕ю. Але не склалося, магазин так ╕ не в╕дкрився, перетворився на зал╕зний скелет з купою битого скла ╕ кам╕ння, а до лавочки взагал╕ руки не д╕йшли. Ось така вона, нехитра спов╕дь двох-трьох вулиць, з якими напряму пов’язане мо╓ життя. Щось под╕бне може перепов╕сти кожен ╕з с╕мферопольц╕в. У автомоб╕л╕ст╕в — своя тематика. Коли для нас йдеться просто про роз╕рван╕ чоботи, для них ще й про безк╕нечн╕ ремонти, з╕псован╕ напругою нерви та переживання через можлив╕ додатков╕ дорожньо-транспортн╕ пригоди. Одного ╕з тих, кому звичн╕ дальн╕ маршрути, питаю про т╕ зм╕ни, що в╕дбулися у цьому в╕дношенн╕ в Криму. Чи стало сьогодн╕ за кермом комфортн╕ше? «В таких випадках кажуть, що гора народила мишу. Було багато розмов про як╕сн╕ рос╕йськ╕ дороги, про те, приведення дор╕г у належний стан ╓ першочерговим завданням ╕ для Криму. «Глава» Криму пан Аксьонов заявляв, що ямковий ремонт залишився у минулому. На д╕л╕ ж н╕чого не зм╕нилося. На трасах м╕жм╕ського сполучення де╕нде д╕йсно в╕дбува╓ться ремонт, але у т╕й же традиц╕╖ — ямковий, або ж клаптиками. Зразком залиша╓ться поки що Ялтинська траса, в╕дремонтована Укра╖ною за грош╕ ╢вросоюзу». Насамк╕нець м╕й сп╕врозмовник зауважу╓ з лукавою посм╕шкою: «Треба було забирати Крим ран╕ше, поки у Рос╕╖ вистачало грошей, хоч щось би залишилося доброго в пам’ять про т╕ часи, коли повернемося назад, додому». То може м╕й сп╕врозмовник не об’╓ктивний ╕ не хоче бачити, що ж насправд╕ в╕дбува╓ться? Звертаюся до кримсько╖ преси, яку в симпат╕ях до Укра╖ни зап╕дозрити просто неможливо. Газета «Крымское время» циту╓ Володимира Олександренка, директора служби техн╕чного нагляду, як╕й доручено контролювати як╕сть ремонтих роб╕т. «Незадов╕льн╕ темпи, погана орган╕зац╕я, — з╕зна╓ться чиновник. — П╕дрядники не використовують увесь св╕тловий день, культури виробництва нема╓, все упира╓ться в одне: просто прокласти асфальт. А у замовника ц╕лими днями — наради, ╕ його неможливо «висмикнути» на м╕сце». Виявля╓ться, д╕йсно, не фонтан! А там, де насправд╕ б’╓ фонтан, — сво╖ проблеми. Ось що розпов╕да╓ редактор газети «Крымские известия» ╤рина ╤ванченко про площу, де височ╕╓ кримський Б╕лий д╕м з п╕дстриженими кущиками ╕ лавочками, та найближчу територ╕я. «П╕сля роботи переходжу дорогу на перехрест╕ вулиць С╓рова ╕ Невського, — чита╓мо на перш╕й шпальт╕ в колонц╕ редактора. Так-так, поряд з майже побудованим собором. Якщо на св╕тлофор╕ затримка — б╕да: у н╕с б’╓ р╕зкий запах нечистот, н╕чим дихати. Подивишся — у нас ще й в╕рують, ╕ хрестяться. Тим не менше, нав╕ть православна святиня не зупиня╓ п╕длу руку, що спуска╓ штани в неналежному м╕сц╕». А ще редактор зауважу╓: «Гост╕ Криму звертають увагу, що б╕ля буд╕вл╕ парламенту буквально з-п╕д кожного куща смердить в╕дхожим м╕сцем. Великий м╕нус для кримсько╖ влади». Не стану сперечатися, бо якось не принюхувалася до м╕сця депутатсько╖ тус╕вки. А щодо м╕нус╕в для кримсько╖ «влади» — ╖х одразу ж ╕ не перераху╓ш. ╤ тут рос╕йська влада мало чим в╕др╕зня╓ться в╕д укра╖нсько╖. Та ╕ як же ╕накше, оск╕льки т╕ ж сам╕ пр╕звища ╕ т╕ ж сам╕ обличчя. Особливо шкода центру м╕ста. Там вулиц╕ не розпов╕дають, а просто волають! За що вирубали усю зелень на центральн╕й вулиц╕ Карла Маркса, ╕ чому вигляда╓ вона тепер, як панцирна черепаха в пустел╕: порожня (бо що там робити звичайн╕й людин╕), спекотна ╕ закована в др╕бну плитку (таку бачила лише в Москв╕ на Лобному м╕сц╕)?! Власне, з плиткою все зрозум╕ло, кажуть, дружина мера, який зат╕яв ц╕ перетворення, очолювала завод, де ця плитка ╕ вироблялася. А нав╕що було ч╕пати дерева, яка в╕д того користь с╕мейному бюджету? Хоча чула, що ц╕ карликов╕ кущики, як╕ ╖╖ зам╕нили, ╓ дуже дорогими ╕ також мають стосунок до б╕знесу... На вулиц╕ Пушк╕на, де в роки мо╓╖ юност╕ з початку ╕ до к╕нця по центру росли глад╕олуси, зам╕сть них, немов потяг з вагонами, питейн╕ точки з╕ столиками, т╕льки що не п╕дморгують: зайди ╕ розкошелься. А на проспект╕ К╕рова в район╕ Куйбишевського ринку вл╕тку ситуац╕я взагал╕ наближа╓ться до критично╖: зелень б╕ля зупинки там вирубали всю до г╕лочки, ╕ натом╕сть — жодного захисту в╕д сонця. Бачила, як на зупинц╕ у 40-градусну спеку в╕дкачували ж╕нку, хот╕ли в╕двести в т╕нь, але тако╖ не знайшлося, нав╕ть не було магазинчика поруч. З того часу у мене перед ц╕╓ю зупинкою, де н╕ в╕д дощу, н╕ в╕д в╕тру, н╕ в╕д спеки не сховатися, якийсь пан╕чний страх, хоча ран╕ше впродовж десяти рок╕в спок╕йно чекала там маршрутку, повертаючись з роботи. А куди под╕лися л╕сосмуги ╕з фруктових дерев? Одна ╕з них, п╕д С╕мферополем, поблизу села Чистеньке, складалася ╕з дерев шовковиц╕ р╕зних сорт╕в: шовковиця чорна ╕ б╕ла, а ще рожева, хочеш — рви, а хочеш — труси, н╕ тоб╕ обмежень, н╕ конкурент╕в. Те ж саме можна сказати ╕ про абрикосов╕ л╕сосмуги з╕ сх╕дно╖ окра╖ни м╕ста. Вже давно н╕хто ╕ н╕чого не саджа╓, а рубають ус╕, ╕ ой як охоче! Облис╕ли ╕ вулиц╕, р╕дн╕ мен╕ ╕з самого дитинства, що ран╕ше кв╕тували, червон╕ли в╕д вишень, чарували ос╕нн╕ми барвами. А коли не було вже чим порадувати око, в поле зору потрапляли останн╕ дари року — волоськ╕ гор╕хи. Ц╕ дерева теж н╕кому не заважали, пропонуючи затишок, красу ╕ стигл╕ плоди. Все част╕ше чу╓мо про безкоштовний сир у мишоловц╕. Можливо, тому ╕ вирубують останн╓, щоб так воно й було? Можливо, не хочуть, аби люди усв╕домлювали, що таки не все прода╓ться ╕ не все купу╓ться. Проживши багато рок╕в на ц╕й земл╕, ╕ себе в╕дчува╓ш старим деревом, яке вже не пересадити, бо не пустить воно кор╕ння на ╕ншому грунт╕. Тож стою ╕ слухаю, що розпов╕дають вулиц╕ р╕дного м╕ста, торкаючись кор╕нням до ╕стор╕╖, а кроною — до майбутнього.
Тамара СОЛОВЕЙ м. С╕мферополь
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15765
|