Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 21.08.2015
ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Книга в газет╕

У час неоголошено╖ в╕йни, в умовах яко╖ перебува╓ нин╕ наша В╕тчизна, роль Укра╖нського в╕йська у свят╕й справ╕ захисту та збереження Укра╖нсько╖ державност╕ — арх╕важлива! Тож як н╕коли актуальною, на наш погляд, ╓ книга полковника В╕тал╕я Лазорк╕на, одного ╕з засновник╕в Збройних Сил Укра╖ни ╕ Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, про ╕стор╕ю творення Укра╖нського в╕йська, бо, зрештою, ╕ сьогодн╕ наш╕ нац╕ональн╕ Збройн╕ Сили переживають бол╕сний пер╕од становлення. Тому ми й вир╕шили запропонувати уваз╕ читач╕в газетний вар╕ант книги спогад╕в пана В╕тал╕я, якому висловлю╓мо щиру вдячн╕сть за те, що в оц╕й нап╕вво╓нн╕й блокад╕ та окупац╕╖ дов╕рив свою книгу саме «Кримськ╕й св╕тлиц╕».
Водночас зверта╓мося до видавц╕в та потенц╕йних спонсор╕в з пропозиц╕╓ю п╕дтримати видання книги одного з перших укра╖нських оф╕цер╕в — полковника В╕тал╕я Лазорк╕на. Звертатися з пропозиц╕ями можна на електронну адресу редакц╕╖ — kr_svit@meta.ua, або автора — vlazorkin@ukr.net.
Редакц╕я «КС»

Тру╖ли нашу землю,
Винищували мову…
А ми таки не вмерли,
Ми сильн╕ ╕ жив╕!
╤ смертю смерть поправши,
В╕дроджу╓мось нин╕ –
Глибок╕ в нас кор╕ння
У простор╕ стол╕ть!

╤ван Пазин,
народний поет
Льв╕вщини

ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА

Шановний читачу!
Кожен новий р╕к все б╕льше в╕дд╕ля╓ нас в╕д буремних под╕й к╕нця 80-х – початку 90-х, змушу╓ усв╕домлювати незворотн╕сть переб╕гу под╕й нашо╖ ╕стор╕╖, розчиняючи в безмежност╕ часу все незначне, особисте, залишаючи лише правду буття ╕ н╕би цим застер╕гаючи, що минуле не визна╓ слова «якби»: не можна у прожитому щось виправити, переробити, якими б вагомими не були для цього аргументи. ╤стор╕я залиша╓ лише те, що насправд╕ було зроблено, а тому кожен день потр╕бно прожити чесно, в гармон╕╖ з природою, не порушуючи ╖╖ об’╓ктивних закон╕в. Мало хто сьогодн╕ згаду╓ ╕ розум╕╓, що на злам╕ стол╕ть Радянський Союз, як ╕мпер╕я з ╖╖ державно-монопол╕стичним кап╕тал╕змом, був приречений на сво╓ пол╕тичне зникнення саме через штучн╕сть свого економ╕чного утворення, якого не сприйняла сама людська природа. На м╕сц╕ ц╕╓╖ штучно╖ ╕мпер╕╖ виникли нов╕, б╕льш природн╕ та ст╕йк╕ сусп╕льно-економ╕чн╕ утворення, й Укра╖на в ряду цих нових утворень, на жаль, ще дуже пов╕льно ╕ важко дола╓ насл╕дки ╕мперсько╖ державно╖ монопол╕╖, обравши шлях свого розвитку через накопичення перв╕сного кап╕талу з ус╕м спектром його соц╕альних проблем, що ускладнило процеси розвитку Укра╖ни як держави. Негативн╕ насл╕дки цього укра╖нц╕ повною м╕рою в╕дчувають протягом ус╕х рок╕в державно╖ незалежност╕. Тр╕умфальний поступ Укра╖ни, який ми проклали до ц╕╓╖ незалежност╕, загальмували сам╕ керманич╕ новостворено╖ держави сво╓ю жадобою до багатства, влади та прив╕ле╖в. Скориставшись нашими здобутками у державотворенн╕, вони розставляли кер╕вн╕ кадри на св╕й розсуд: не на профес╕йн╕й основ╕, а за особистою в╕ддан╕стю, родинними зв’язками. На вищ╕ в╕йськов╕ кер╕вн╕ посади призначали ос╕б, не здатних провести науково об╜рунтоване оборонне буд╕вництво в Укра╖н╕. Та, незважаючи на весь драматизм цього складного пер╕оду, незважаючи на те, що сьогодн╕ оборонна могутн╕сть Збройних Сил Укра╖ни впала до небезпечно╖ меж╕, важлив╕ под╕╖ ╕стор╕╖ створення нац╕ональних Збройних Сил у 1990-1992 роках назавжди залишаться яскравою стор╕нкою нов╕тньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни, чим пишатимуться прийдешн╕ покол╕ння. Ми, першопрох╕дц╕, сво╖м життям надали приклад любов╕ до Батьк╕вщини, до Укра╖нського народу, а ус╕ негаразди, що й дос╕ ╕снують, не ╓ провиною тих нац╕ональних геро╖в, хто в╕двернув в Укра╖н╕ громадянську в╕йну ╕ сприяв мирним перетворенням в укра╖нському сусп╕льств╕, створенню Укра╖ною власних Збройних Сил.
Ми, початк╕вц╕ в╕дродження укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖, чесно виконали свою ╕сторичну м╕с╕ю: ставши на завад╕ втягуванню Збройних Сил СРСР у пол╕тичне протиборство в Укра╖н╕, ми в╕двернули громадянську в╕йну. Ми орган╕зували у мирний спос╕б п╕дпорядкування ус╕х в╕йськових формувань, що були дислокован╕ на територ╕╖ Укра╖ни, Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни ╕ перетворення ╖х у 1991-1992 роках на Збройн╕ Сили Укра╖ни. ╤ цей етап ╕стор╕╖ дався нелегко, проте цив╕л╕зовано, завдяки сп╕впрац╕ державних орган╕в ╕ патр╕отичних орган╕зац╕й. Про те, як все в╕дбулося, про роль громадськост╕ у цьому процес╕ ╕, насамперед, громадськост╕ Льв╕вщини, буде ц╕каво знати нашим нащадкам, бо це д╕йство ╓ повчальним ╕ непод╕льним з ╕стор╕╓ю Укра╖ни, бо, на жаль, в оф╕ц╕йних ╕сторичних публ╕кац╕ях процес створення Збройних Сил сором’язливо замовчу╓ться через в╕дсутн╕сть у ньому пр╕звищ саме тих ос╕б, хто це замовчу╓.
Мета ц╕╓╖ опов╕д╕ – в╕дродити ╕сторичну ╕стину, спираючись на факти, документи, св╕дчення та розпов╕д╕ ще живих учасник╕в визвольних змагань к╕нця в╕с╕мдесятих – початку дев’яностих рок╕в, зрозум╕ти причини невдач оф╕церського руху в Укра╖н╕ ╕ прорахунк╕в у створенн╕ Збройних Сил Укра╖ни. Це дозволить читачев╕ самому зробити правильн╕ висновки, що ж сьогодн╕ потр╕бно сусп╕льству робити, щоб, врешт╕-решт, повною м╕рою у р╕дн╕й сторонц╕ запанував в╕льний Укра╖нський народ. Читайте, п╕знавайте, роб╕ть висновки!
Слава Укра╖н╕!!!

З повагою, полковник
В╕тал╕й ЛАЗОРК╤Н,
один ╕з засновник╕в Збройних Сил Укра╖ни ╕ Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, народний депутат Льв╕всько╖ обласно╖ ради Першого демократичного скликання

ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Глава 1. ПОЧАТОК ПЕРЕБУДОВИ В УКРА╥Н╤

П╕сля смерт╕ 74-р╕чного Костянтина Черненка у березн╕ 1985 року Генеральним секретарем Центрального ком╕тету Комун╕стично╖ парт╕╖, правлячо╖ на той час в СРСР, був обраний Михайло Горбачов, наймолодший серед ╕нших член╕в ЦК. Вже у травн╕ в╕н проголосив курс пол╕тики парт╕╖ на докор╕нн╕ зм╕ни в житт╕ СРСР, ця пол╕тика ув╕йшла в ╕стор╕ю СРСР п╕д назвою «Перебудова», яка стала лише початком доленосних зм╕н як для ус╕х громадян СРСР, так ╕ для самого СРСР. Про гранд╕озн╕ насл╕дки цих зм╕н ми тод╕ нав╕ть ╕ не здогадувалися. На той час я служив старшим оф╕цером Управл╕ння в╕йськами Протипов╕тряно╖ оборони Прикарпатського в╕йськового округу у Львов╕, мав в╕йськове звання п╕дполковник. Мен╕ ╕ мо╖м колегам по служб╕ було не зрозум╕ло, з якою метою ╕ що робити п╕д час ц╕╓╖ перебудови, яка в СРСР розпочалася... боротьбою з пияцтвом. Заборона продажу алкогольних напо╖в боляче вдарила по радянськ╕й економ╕ц╕, сутт╓во зменшивши касовий об╕г гот╕вки, яка йшла на виплату щом╕сячних зароб╕тних плат бюджетникам. Така боротьба з пияцтвом переплутала боже з праведним: з в╕льного продажу зникла гор╕лка, у моду ув╕йшли «безалкогольн╕» вес╕лля, на яких, правда, чомусь б╕льш╕сть гостей все ж перебувало п╕д «шафе», а серед молод╕ розвинулась токсикоман╕я. Почалася затримка виплати зароб╕тно╖ плати вчителям, л╕карям та ╕нш╕ економ╕чн╕ негаразди, як╕ протягом 1986-1987 рок╕в вилилися в серйозне невдоволення серед населення по вс╕й територ╕╖ СРСР.
У русиф╕кованому Львов╕, з огляду на ╕стор╕ю Зах╕дно╖ Укра╖ни, процес перебудови швидко набув характерного нац╕онального забарвлення, особливо завдяки створенню громадсько╖ орган╕зац╕╖ «Народний Рух Укра╖ни «За перебудову» ╕ виходу на пол╕тичну арену Укра╖ни шестидесятник╕в, себто «укра╖нських буржуазних нац╕онал╕ст╕в». Так╕ люди, як В’ячеслав Чорнов╕л, Степан Хмара, Михайло ╕ Богдан Горин╕, швидко легал╕зували обговорення ╕де╖ в╕дродження Укра╖нсько╖ державност╕ ╕ у 1988 роц╕ винесли ╖╖ на стих╕йн╕ дискус╕╖ мешканц╕в старовинного Львова. Все масов╕ше, голосн╕ше ╕ гостр╕ше проходили суперечки льв╕в’ян на проспект╕ Лен╕на (проспект Свободи) про майбутн╓ Укра╖ни. Ця проблема стала пост╕йною темою дискус╕й ╕ серед в╕йськових п╕д час занять на вс╕х факультетах веч╕рнього ун╕верситету марксизму-лен╕н╕зму при окружному Будинку оф╕цер╕в у Львов╕. Оск╕льки заняття у веч╕рньому ун╕верситет╕ зараховувалося у зал╕к системи командирсько╖ п╕дготовки оф╕церського складу Збройних Сил СРСР, то серед слухач╕в веч╕рнього ун╕верситету були р╕зн╕ категор╕╖ начальницького складу в╕йськових частих Льв╕вського гарн╕зону. Серед слухач╕в веч╕рнього ун╕верситету був ╕ я, вже полковник, начальник рад╕олокац╕йного циклу Об’╓днано╖ в╕йськово╖ кафедри Льв╕вського пол╕техн╕чного ╕нституту.
А оск╕льки заняття у веч╕рньому ун╕верситет╕ марксизму-лен╕н╕зму проводили досв╕дчен╕ викладач╕ з числа професорсько-викладацького складу льв╕вських вищих навчальних заклад╕в, то дебати щодо державност╕ Укра╖ни проходили на досить високому науковому р╕вн╕, ╕ ця проблема гостро поставила у порядок денний ╕ питання про майбутню долю Збройних Сил СРСР. М╕й особистий ╕нтерес до дебат╕в про майбутн╓ Укра╖ни мав не лише наукове походження, а й нагальну потребу отримати правдив╕ об’╓ктивн╕ в╕дпов╕д╕ на житт╓во важлив╕ запитання нашого сусп╕льного буття. Мо╓, б╕льш глибоке, н╕ж у ╕нших оф╕цер╕в Радянсько╖ Арм╕╖, розум╕ння нац╕ональних проблем та б╕льша прихильн╕сть до укра╖нського нац╕онального в╕дродження сво╖м кор╕нням заглиблю╓ться у мо╓ козацьке родове походження ╕ народження в родин╕ пол╕тичного в’язня, укра╖нця Лазорк╕на ╤лл╕ Васильовича. Десятир╕чне ув’язнення мого батька насправд╕ було розповсюдженою у той час в СРСР п╕днев╕льною працею в трудових таборах системи НКВС. Батько як висококласний фах╕вць-економ╕ст будував стратег╕чн╕ об’╓кти в╕йськового призначення.
Моя мати, Лазорк╕на Анастас╕я Михайл╕вна, народила мене 9 липня 1945 року у пологовому будинку м╕ста Углич Ярославсько╖ област╕ на берез╕ р╕ки Волга в останн╕й р╕к заслання мого батька, оск╕льки в╕н був найближчим до м╕сця проживання на той час мо╖х батьк╕в.
П╕сля зв╕льнення батька моя родина за сприяння студентських друз╕в батька, як╕ працювали у Ки╓в╕, у лютому 1946 року пере╖хала на р╕дну неньку Укра╖ну в мальовниче село Скоморошки, що на В╕нниччин╕. Там пролунали мо╖ перш╕ слова, були зроблен╕ мо╖ перш╕ кроки по р╕дн╕й земл╕ ╕ перш╕ св╕дом╕ вчинки. Там були перш╕ друз╕ ╕ ц╕кав╕ сус╕ди, а ще пово╓нний голодомор, про що маю ч╕тк╕ дитяч╕ спогади.
Навесн╕ 1948 року моя бабця Лазорк╕на Анна ╤ван╕вна, мати мого тата, та╓мно похрестила мене у м╕сцев╕й стареньк╕й церкв╕. Я добре пам’ятаю той холодний ранок, ще гол╕ г╕лки дерев та стару дерев’яну церкву. ╤нод╕ мен╕ зда╓ться, що саме бабця була мо╖м ангелом-охоронцем, обер╕гаючи мене, п╕дтримуючи ╕ не даючи впасти протягом ус╕х мо╖х житт╓вих шлях╕в.
З осен╕ 1949 року ╕ до л╕та 1956 року ми жили на Буковин╕ у м╕ст╕ Черн╕вц╕, де я п╕шов у перший клас середньо╖ школи № 1. Саме в Черн╕вцях завдяки ус╕м в╕дом╕й «рад╕оточц╕» у мо╖й св╕домост╕ закарбувалася ╕нформац╕я про т╕ стал╕нськ╕ «крут╕» часи, про пово╓нне зменшення роздр╕бних ц╕н на хл╕б, печиво, цукерки. А на початку березня 1953 року диктор центрального рад╕о Юр╕й Лев╕тан сво╖м знаменитим зичним голосом пов╕домив про крововилив у голов╕ вождя ус╕х народ╕в, чим пос╕яв смуток, сльози ╕ нав╕ть пан╕ку серед населення м╕ста, а через три м╕сяц╕ в╕н розпов╕в, що Лаврент╕й Бер╕я, в╕рний друг ╕ соратник Стал╕на, виявився англ╕йським шпигуном.
У середн╕й школ╕ № 1 м╕ста Черн╕вц╕ я провчився п’ять рок╕в, мав багато друз╕в. Ми полюбляли грати у в╕йну вулиця на вулицю, б╕гаючи серед кущ╕в старого парку Шил╓ра та по «окопах» п╕д час газиф╕кац╕╖ будинк╕в на вулиц╕ Лес╕ Укра╖нки, кидаючи грудки земл╕ у «ворога».
Ми любили з братом Володею ╕ його друзями ходити на вистави до академ╕чного музично-драматичного театру ╕мен╕ Ольги Кобилянсько╖, де головним художником працював талановитий Данило Нарбут, батько Юр╕я Нарбута, однокласника мого старшого брата Волод╕. Мати Юр╕я пан╕ Галина була акторкою цього ж театру ╕ справжньою красунею. Найб╕льше мен╕ подобалися вистави «Запорожець за Дуна╓м» та «Наталка Полтавка», де нас вражав сво╖м густим басом актор М╕хневич, якому найчаст╕ше д╕ставалися головн╕ чолов╕ч╕ рол╕. Як кажуть, актор в╕д Бога!
Ул╕тку 1956 року батька перевели працювати в м╕сто Стан╕слав на Галичин╕, в Раднаргосп. Там нас застала ╕ хрущовська в╕длига, ╕ укра╖н╕зац╕я к╕нця 50-х, ╕ там я продовжив сво╓ навчання в Стан╕славськ╕й середн╕й школ╕ № 11. У 1958 роц╕, п╕сля зак╕нчення сьомого класу, я вступив до Коломийського техн╕куму механ╕чно╖ обробки деревини, де навчався на техн╕ка-механ╕ка, вивчаючи вищу математику, ф╕зику, економ╕ку, детал╕ машин ╕ механ╕зм╕в, креслення, ╕ноземну мову тощо. Викладання зд╕йснювалося укра╖нською мовою, тому мовного бар’╓ру не було: майже ус╕ студенти в╕дм╕нно волод╕ли як рос╕йською, так ╕ укра╖нською мовами. Ми займалися спортом, б╕гали дор╕жками стад╕ону, грали у баскетбол та в ручний м’яч. У секц╕╖ занять з╕ штангою я досяг третього розряду. У в╕льний час для нас було обов’язком в╕дв╕дувати гурток хорового сп╕ву, де ми прекрасно виконували народн╕ п╕сн╕, насамперед, «Реве та стогне Дн╕пр широкий…». Я, волод╕ючи тенором, ╕нод╕ допомагав д╕вчатам витягувати парт╕╖ сопрано. Суботн╕ми вечорами в актов╕й зал╕ головного корпусу техн╕куму п╕д пильною увагою чергових класних кер╕вник╕в у нас проходили танц╕. «Чужаки» на них не допускалися. Танц╕ дозволили нам, хлопцям, навчитися з повагою ставитися до наших колег – д╕вчат.
Творчий ╕ дружний кл╕мат всього колективу техн╕куму був створений завдяки нашому директоров╕ в╕дставному полковнику Михайлу Жовтобородову ╕ його заступнику з навчально╖ частини Серг╕ю Коптюху. Досв╕дчен╕ вчител╕ навчили нас знанням ╕ практичним навичкам слюсаря-ремонтника, токаря, коваля, електрика, електрозварювальника, а у грудн╕ 1963 року ми захистили дипломн╕ роботи ╕ нас випустили справжн╕ми техн╕ками-механ╕ками у велике життя.
Сво╖х пол╕тичних переконань я набував у Коломи╖, навчаючись у техн╕кум╕, де разом з╕ мною навчалися ╕ сини вояк╕в Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖, як╕ багато розпов╕дали нам такого, чого не можна було знайти у п╕дручниках з ╕стор╕╖, але це була правда нашого сп╕льного дитячого життя.
Прих╕д Червоно╖ Арм╕╖ у 1939 роц╕ батьки мо╖х друз╕в по навчанню сприйняли дружньо. Але через людськ╕ страждання в╕д репрес╕й НКВС, примусове виселення до Сиб╕ру, колектив╕зац╕ю й руйнац╕ю усього способу життя на Буковин╕ та на ус╕й Галичин╕ вони розц╕нювали прих╕д Червоно╖ Арм╕╖ на Галичину вже як окупац╕ю. Проте хрущовськ╕ реформи 1956-1959 рок╕в сутт╓во зм╕нювали економ╕чну ситуац╕ю на краще: селяни почали отримувати паспорти, збагатився ринок збуту ╖хньо╖ продукц╕╖ у м╕стах, зросла ╖хня куп╕вельна спроможн╕сть щодо промислових товар╕в. Люди почали отримувати задоволення в╕д сво╓╖ прац╕, ставали заможн╕шими, життя налагоджувалося, образа загоювалася ╕ забувалася, дов╕ра до радянсько╖ влади серед молод╕ почала зростати. Та це тривало не так вже й довго, бо, починаючи з 1960 року, недолуг╕ р╕шення парт╕йного кер╕вництва СРСР призвели до р╕зко╖ зм╕ни економ╕чно╖ пол╕тики КПРС. Нав╕ть було введено податки на фруктов╕ дерева, утримання св╕йських тварин ╕ птах╕в, що викликало протести селян.
Протягом 1961-1962 рок╕в в СРСР у 1000 (!) раз╕в було зменшено погол╕в’я велико╖ рогато╖ худоби, з’явився деф╕цит молока ╕ м’яса, хл╕б почали пекти з додаванням гороху. Як насл╕док тако╖ безглуздо╖ пол╕тики — новий спад житт╓вого р╕вня на сел╕ та зростання невдоволення владою у б╕льшост╕ населення Укра╖ни. У деяких м╕стах пройшли стих╕йн╕ масов╕ акц╕╖ протесту, як, наприклад, широко в╕дом╕ траг╕чн╕ под╕╖ у Новочеркаську, де в╕йська з танк╕в розстр╕ляли мирну демонстрац╕ю, бо влада була дуже налякана масовими виступами. Розпочалися репрес╕╖.
У Коломи╖ також в╕дбулися м╕тинги протест╕в, були розкле╓н╕ лист╕вки з критикою д╕й влади, яка продовжувала лютувати. Згодом виступи населення вщухли, невдоволення зникало в повсякденних турботах, а дебати перейшли на р╕вень кухонних розмов. Усе це добре закарбувалося в мо╖й молод╕й пам’ят╕ та у пам’ят╕ мо╖х товариш╕в.
Ки╖вське вище ╕нженерне рад╕отехн╕чне училище ППО я зак╕нчив у 1969 роц╕, отримав диплом в╕йськового ╕нженера з рад╕оелектрон╕ки, в╕йськове звання ╕нженер-лейтенант ╕ вищу в╕йськову осв╕ту. Став фах╕вцем з управл╕ння в╕йськами й озбро╓нням.
Швидко промайнули 20 рок╕в бездоганно╖ суворо╖ в╕йськово╖ служби, у тому числ╕ с╕м рок╕в бойового чергування у в╕йськах Протиракетно╖ ╕ Протикосм╕чно╖ оборони б╕ля Мурманська та у Литв╕, б╕ля м╕стечка Скрунда.
Зважаючи на похилий в╕к мого батька, я перев╕вся ближче до Львова для подальшо╖ служби, в управл╕ння 1-╖ окремо╖ рад╕отехн╕чно╖ бригади 28-го корпусу ППО, яке було дислоковане в с. Липники Пустомит╕вського району Льв╕всько╖ област╕, на посаду головного енергетика бригади.
Мен╕ дуже пощастило, бо на час мого призначення в управл╕ння 1-╖ окремо╖ рад╕отехн╕чно╖ бригади 28-го корпусу ППО Генеральний штаб ЗС СРСР з метою п╕двищення бойово╖ ефективност╕ в╕йськ Протипов╕тряно╖ оборони з л╕та 1977 року розпочав реформу у прикордонних в╕йськових округах.
ППО ╕ ав╕ац╕я на територ╕╖ прикордонних округ╕в передавалися у п╕дпорядкування командувачам в╕йськ в╕йськових округ╕в для використання ╖хн╕х розв╕дувальних ╕ вогневих можливостей у фронтових операц╕ях.
Тому у листопад╕ 1977 року командир 28-го окремого корпусу ППО генерал-лейтенант Абрамов ╢вген Васильович в╕дрядив мене, як молодого ╕ перспективного оф╕цера, в Управл╕ння в╕йськами ППО Прикарпатського в╕йськового округу для подальшо╖ служби, де я протягом десяти рок╕в бездоганно╖ служби набував досв╕ду управл╕ння в╕йськами на оперативно-стратег╕чному р╕вн╕.
Об’╓днання ППО ╕ ВПС п╕д ╓диним командуванням стало надзвичайно вдалим досв╕дом, ╕ в подальшому, вже п╕д час створення Збройних Сил Укра╖ни, я спирався на нього. Це було саме те, що потр╕бно було для орган╕зац╕╖ оборони Укра╖ни, ╕ саме цей досв╕д я застосував у сво╖й допов╕д╕ на перш╕й в Укра╖н╕ науков╕й конференц╕╖ в Харк╕вськ╕й в╕йськов╕й рад╕отехн╕чн╕й академ╕╖ ППО, яка в╕дбулась 21 кв╕тня 1992 року.
Моя десятил╕тня служба в Управл╕нн╕ в╕йськами Протипов╕тряно╖ оборони Прикарпатського в╕йськового округу дала мен╕ можлив╕сть отримати в╕д мо╖х старших товариш╕в по служб╕ неоц╕ненн╕ знання в оперативному мистецтв╕ та в управл╕нн╕ в╕йськами в оперативно-стратег╕чн╕й ланц╕ Збройних Сил. Особливу вдячн╕сть маю висловити командувачу генерал-лейтенанту артилер╕╖ Рабчевському В. О., полковнику Гогелю Р. Ю., полковнику Прокоп’юку С. ╤.
Свою десятир╕чну службу в Управл╕нн╕ ППО ПрикВО за р╕внем отриманих знань та набутому досв╕ду я прир╕внюю до подв╕йного навчання в академ╕╖ Генерального штабу. Про це св╕дчить той факт, коли наш командувач генерал-лейтенант артилер╕╖ Рабчевський, перебуваючи на зборах командувач╕в в╕йськ ППО в╕йськових округ╕в в Головному штаб╕ В╕йськ ППО Кра╖ни, що на р╕чц╕ Чорн╕й б╕ля Москви, викликав соб╕ у допомогу для вир╕шення навчальних оперативних завдань заступника оперативного в╕дд╕лу полковника Володимира Кононова ╕ мене.
Ми усп╕шно виконали завдання, бо генерал Рабчевський отримав найвищу оц╕нку серед ус╕х командувач╕в в╕йськ ППО в╕йськових округ╕в в╕д Головнокомандувача в╕йськ ППО, дв╕ч╕ Героя Радянського Союзу, Головного маршала ав╕ац╕╖ Колдунова А. ╤., одного з найкращих ас╕в-винищувач╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. А ми отримали подяку в╕д нашого командувача генерала Рабчевського за проявлен╕ висок╕ знання з оперативно-стратег╕чно╖ п╕дготовки.

В╕тал╕й ЛАЗОРК╤Н
(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15770

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков