Версiя для друку Обговорити в форумi

День військової розвідки в Україні відзначається щороку 7 вересня. В цей день у 1992 році президент підписав указ про створення управління військової стратегічної розвідки Міністерства оборони України. Про діяльність розвідки відомо небагато. Але це не свідчить про те, що її немає або вона не працює. Скритність та секретність — така специфіка роботи справжньої розвідки. Напередодні професійного свята військового розвідника «Укрінформ» зустрівся з її першим керівником Олександром Скіпальським, якого вважають батьком української військової розвідки. Він люб’язно погодився розповісти, як народжувалась українська розвідка в погонах, чим вона займається і чому Росія до останнього часу офіційно ніколи не визнавалась потенційним ворогом України.

— У мене зберігся історичний документ, доповідна записка, яку я писав вищому військово-політичному керівництву України ще у 1992 році, про необхідність зміцнення військових угруповань і загрозу проявів сепаратизму на Донбасі. Це я кажу до того, що інформація й оцінка така була. Вона не була визначальною, тому що я не думаю, що цю інформацію Марчук у подальшому доповідав на РНБО і президенту. Але загрозу з боку тих регіонів і з боку Росії ми постійно відчували. Я завжди казав, що Чорноморський флот і його утримання Росією в Криму — це вуздечка на шию українського коня.
— Тобто про загрозу з боку Росії було відомо ще в 1992 році? І Ви про це доповідали вищому військово-політичному керівництву України?
— Так, і цей документ у мене є.
— А на основі чого ви дійшли такого висновку. І чому про це ні слова не було сказано у військовій доктрині України за всі часи незалежності, а лише нещодавно у ній з’явилось таке формулювання, вже після військової агресії Росії?
— У військовій доктрині не було. Але я можу вам офіційно стверджувати, коли я був начальником військової розвідки до 1997 року, то в певних робочих документах Міністерства оборони, я не буду називати їхньої форми, я ніколи не ставив підпис, поки в них на першому місці не стояла загроза з боку Росії. Інша справа, що це не всім подобалось. Мої наступники і деякі колеги робили заяви майже протилежні. Обнімаючись з росіянами, вони навіть заявляли, що не знають, чи російські, чи українські вони офіцери і генерали. Такі люди були і серед керівників українських спецслужб.
— І хто ці невизначені «патріоти»?
— Поки я не хочу озвучувати це на аудиторію. Я цим людям казав про те, наскільки така поведінка шкодить Україні, наскільки вони своєю роздвоєністю сприяли агресії Росії.

ЗАРОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ РОЗВІДКИ

— Олександре Олександровичу, давайте повернемось на початок 90-х років. Пригадайте, як формувалась військова розвідка в Україні? З чого все починалось, і як пройшло відділення від радянської системи?
— Коли в 1991 році був утворений Головний штаб Міністерства оборони, я був серед тих 30 чоловік, які входили у той час до оперативної групи створення Збройних Сил України. Я тоді обіймав посаду виконувача обов’язків начальника управління військової контррозвідки Служби безпеки України. Оскільки військова контррозвідка у своїй роботі базується на військових формуваннях, то я володів ситуацією, яка там склалася.
Начальником Головного штабу, який потім перейменували в Генеральний, був генерал Живиця. Він приїхав з Москви, при формуванні структури Головного штабу Збройних Сил України його диспозиція була така, що «ми не будемо тут розгортати частини розвідки. Нам все це в рамках співдружності буде надавати російське ГРУ». Безумовно, що міністра оборони Костянтина Морозова ця позиція не влаштовувала. Він запропонував мені на цей період відкомандируватись сюди і допомогти йому створювати військову розвідку. Для мене це був непростий вибір. Я все життя працював у системі КДБ. Але для мене прикладом була ситуація в Радянському Союзі. Після звільнення керівника ГРУ Сєрова на цю посаду рішенням політбюро було призначено заступника голови КДБ генерала Івашутіна. Саме він створив нинішню систему «монстра» ГРУ.
Я закінчував вищу школу КДБ і це все знав в теорії. Я погодився й, оцінюючи з позиції сьогодення, скажу, що це був правильний вибір Морозова і Кравчука про призначення на посаду керівника військової розвідки людини з органів, із СБУ. По-перше, в Міноборони України, яке тільки створювалося, офіцери приїздили з усіх куточків Радянського Союзу. В тому числі там були і члени військового штабу ГКЧП, які повтікали з Москви, щоб сховатися від Єльцина. А по-друге, методика жорсткого управління в Міноборони, вона не дозволила б офіцеру, вихідцю із того середовища, здолати всі бюрократичні перешкоди.
В ті часи ми повернули в Україну більше 400 офіцерів-професіоналів — розвідників, не тільки українців за національністю, а й громадян України, чиї батьки тут проживали. Серед них були люди, які виділялися своєю активністю і розумінням проблеми. Одним з таких офіцерів був полковник Сергій Горбатовський. Він очолював центр агентурної розвідки в Закавказзі, брав участь у всіх гострих подіях, які там відбувалися.
В результаті мене було призначено начальником головного управління розвідки Міноборони, а Горбатовський став моїм першим заступником. Він дуже активно почав проводити роботу щодо утворення військової розвідки в Україні. Вже тоді ми розуміли, яким буде ставлення Росії до України. Будучи вихідцями з тієї радянської школи, ми знали почерк росіян, знали, як вони обнімались із так званими партнерами по Варшавському договору, а в реалії Москва їх контролювала і проводила проти них відповідну роботу. Безумовно, ми розуміли, що нічого нового Росія не вигадає і так само буде ставитися і до України, і тому вже настороженість у нас була.
— У Генштабі вже було управління розвідки, навіщо створювати ще одну військову розвідку в структурі Міноборони?
— Чому ми погодились на такий варіант? Так зване управління розвідки в Генеральному штабі Збройних Сил України тримали без розвиненої інфраструктури, сподіваючись, що Росія допоможе. Ми ж вирішили створити абсолютно окрему структуру з нуля — стратегічну розвідку. Ми не брали на себе відповідальність з реорганізації тактичного рівня розвідки. Ним займалось управління в Генштабі. Стратегічна розвідка — це розвідка на роки, на перспективу. Вона відрізняється від розвідки тактичної, і в основі своїй вона добувала дуже серйозну інформацію, пов’язану з країнами, які становлять загрозу або представляють інтерес для України у сфері оборони і військової політики. Наша ідея знайшла повну підтримку, за що ми вдячні Морозову. А найголовніше — нас підтримав президент Кравчук.
Ми взялись саме за розбудову стратегічної гілки. Це — міжнародні зв’язки, військовий апарат, підготовка кадрів, створення факультету, підбір офіцерів, закладали основу оперативної роботи. І найголовніше — базу: ми будували своє управління, не посилаючись на допомогу Росії.
Ланка тактичного рівня працює з військами. Наприклад, розвідувальна рота окремої бригади. Вона військовому стратегічному управлінню не підпорядковується, а підпорядковується управлінню в Генштабі. При Януковичі її недооцінили. Перетворили в кадровий склад. Наприклад, на папері є рота, а в реальності є тільки старшина цієї роти. Ось такими нас застала анексія Криму і війна на Донбасі.

ПРОЦЕС РУЙНАЦІЇ

— Тобто смертельний удар по розвідці був завданий режимом Януковича?
— Продаж військової техніки і грабіж України почався десь наприкінці 1993-го — на початку 1994 року. Я, будучи начальником головного управління, виказував своє невдоволення, доповідаючи і міністру Шмарову, і секретарю Ради безпеки Горбуліну про неузгодженість дій відносно продажу полка розвідувальної авіації в Лиманському. Його продали, не запитавши мене, я тоді був у відрядженні. І там немає мого підпису, підпису розвідки, що вона погоджується, що ця військова частина не потрібна для Збройних Сил. Потім передача військового компоненту тих залишків космічних структур із загальної радянської системи в Мукачевому і Криму в цивільне управління. Але ж космос — це, насамперед, розвідка.
Їх потрібно було переформатувати і використовувати в інтересах Міністерства оборони. Але при Шмарові, тому що саме при ньому, при людині цивільній, яка не розумілась багато в чому у військових справах, все це було віддано і почався процес руйнації. При ньому почався також розпродаж запасів і неповернення коштів назад у Міноборони на модифікацію і на забезпечення офіцерів житлом.
— А куди пішли ці кошти?
— Щось пішло в державний бюджет, але все, що ми зберегли у перші роки, вони перетворили у свою вотчину і почали торгувати з великими дисконтами особисто для своїх комерційних структур і для себе.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ ЗА 23 РОКИ?

— Порівняйте військову розвідку тих часів із нинішньою?
— Ви мені ставите запитання не зовсім коректне: як людині зацікавленій давати оцінку? Я багато років працюю як громадський активіст і в політиці. Тому я переступлю через цю корпоративну незручність відносно своїх колег і, не торкаючись прізвищ (я їх не буду називати), скажу, що, безумовно, тут немає вини керівництва безпосередньо структури. Ви знаєте, мені було простіше. Я, зрозумівши, наскільки складно було утворювати розвідку, можу тільки по собі сказати, який був величезний спротив і від кого.
Військова розвідка, вона ж також контролює озброєння, але тільки всередині країни, хоча так само повинна була б супроводжувати її і за кордон. Не СБУ повинна була торгувати зброєю, а військова розвідка контролювати. Ми б дозовано дивились, куди ця зброя йде. Може, вона пройде через різні країни і повернеться до тієї країни, яка стане агресором. І вийде, що ми самі свого ворога озброюємо. Але оскільки тут була матеріальна цінність для влади, в мене є документи, де я писав, що представника головного управління розвідки обов’язково потрібно включити в склад експертної групи при Кабінеті Міністрів, щоб ми хоч знали. І Шмаров тоді пише, що це недоцільно, мовляв, у нас там є представник штабу озброєння. Це все був результат домовленостей, щоб не дати можливості військовій розвідці, в тому числі Скіпальському, щось контролювати і володіти зайвою інформацією.
Для того, щоб мене контролювати, СБУ заводить на мене оперативно-розшукову справу. Це був 1993 рік.
— Керівництво СБУ вам не довіряло чи перевіряло?
— Я не знаю, вони довіряли чи перевіряли — це їхня справа. Я вам кажу, що була заведена контррозвідувальна справа. Мені було присвоєно псевдонім у справі — «Маршал». Так що я — єдиний маршал в Україні, маршалів більше немає. Це робилось для того, щоб мене можна було контролювати, мої телефонні розмови. І вже з позиції сьогодення я переконаний, що все це робилося для того, щоб знати мої наміри відносно торгівлі зброєю, адже там йшлося про мільйонні прибутки.
Безумовно, ця інформація мені стала відома, я доповів президенту. І за збігом обставин один із заступників СБУ був звільнений. У тому числі й у зв’язку із цим. Його, безумовно, підставили. Він усередині відмовлявся підписувати деякі документи, які торкалися військової тематики, бо бачив, що це. І, на нещастя, якраз йому і доповідали про наявність такої справи на мене.
— Невже всередині спецслужб досі триває корпоративна війна?
— Звичайно. Я вам зараз першому кажу, що писатиму мемуари, де про все це згадаю. Що найбільшою перешкодою в розбудові військової розвідки були бюрократично-гальмівні процеси з боку Служби безпеки України, вихідцем якої я є. Але розумієте, своя структура безпеки, яка повинна була сприяти розбудові, допомагати, вона, навпаки, перешкоджала всіляко в надані прав і можливостей. Особливо це стосується ведення оперативно-розшукової діяльності. Ви уявляєте військову розвідку, яка не має права вести оперативно-розшукову діяльність? І керівництво СБУ не стидалось писати такі документи, що вони проти цього. Це добре, що я знав усе зсередини, добре, що в мене залишились зв’язки і я відчував, звідки вітер віє, й мені все-таки вдавалось організовувати роботу військової розвідки.
— Отже, ви переконані, що те, що сталось у Криму і зараз відбувається на сході України, це — не вина військової розвідки як структури, яка мала би це попередити чи передбачити?
— Абсолютно. Це — не вина безпосередньо військової розвідки. Тим більше, наскільки я знаю із розмови з керівництвом військової розвідки, така інформація про загрозу і розвиток таких подій була, й її доповідали Януковичу. І якщо ви уважно слідкуєте за військовою тематикою, то колишній начальник Генерального штабу Замана сказав в одному з інтерв’ю, що інформація з розвідки була в нас. І він, повернувшись із Криму, зайшов до виконувача обов’язків президента України Турчинова й, маючи інформацію і реальні сили в Криму, які були готові, запропонував жорстко розправитися з тими першими купками «зелених чоловічків». На що Турчинов йому заявив, що «нам західні партнери не рекомендують цього робити».
Я багато років казав, що ми дочекаємось, особливо коли відбувались події в Чечні... Уже тоді не тільки я, а й аналітики, з якими я працював (це 1994 рік), стверджували, що, розібравшись з Чечнею, розібравшись на Кавказі, Росія обов’язково піде на Україну.
— На чому були основані Ваші припущення?
— А тому, що механізм такий. Якщо крокодил приречений їсти і хапати живу істоту, то він траву не буде їсти. Він вмре, але не їстиме її. Так і агресивна російська машина, яка, починаючи ще з часів Івана Грозного, спаливши Казань і знищивши корінне населення Сибіру і так далі, — це військова машина, її дуже складно зупинити.
— Але після Чечні, як ми пам’ятаємо, у 2008 році під удар потрапила Грузія?
— Була Грузія. Після Грузії взагалі треба було готуватись до війни. Бо на черзі вже стояла Україна. І ми сьогодні не до кінця змінюємо те, що потрібно.
— Чому? Ось нещодавно було оприлюднено, що у військовій доктрині України нарешті конкретно прописано, що зовнішнім ворогом є Росія...
— Я не поділяю цього. Я вважаю, що подібне трактування мусить бути не стільки публічним, скільки реальним. Сьогодні про це можна говорити, тому що абсолютно Росія відкрила реальну агресію відносно нас. І багато чого маскується під так звану гібридну війну. Ви й самі це чудово знаєте.
А зараз побачите, що Путін готується до виступу в Організації Об’єднаних Націй. Головним стрижнем його доповіді буде те, що в Україні йде громадянська війна.

ПУТІН І ЙОГО ДОПОВІДЬ

— До речі, на Вашу думку, нещодавні події під Верховною Радою — збіг обставин чи чітко спланована спецоперація?
— Це — підготовка до виступу Путіна в ООН.
— Тобто це — справа рук Росії?
— Ну, безумовно! Він буде стверджувати, що Росія тут ні при чому, що російських військ тут немає, а в Україні йде громадянська війна. Це вже всім відомо, що вони лукавлять у Луганську і Донецьку. Але їм цього замало. І раптом у Києві елементи громадянського протистояння. Чому вони зараз ставлять питання про закриття, про засудження партії «Свобода» і так далі? Якщо ми зараз будемо це робити, ми будемо лити воду на його млин. Все це — антураж для аргументації Путіна перед світовою спільнотою, що в Україні йде громадянська війна. І якщо наші горе-політики цього не зрозуміють і будуть продовжувати далі це партійне внутрішнє протистояння, то ми підіграємо Путіну. І дуже багато членів ООН потім скажуть, що, мовляв, в Україні, виявляється, дійсно йде громадянська війна на зразок подій у Сирії. І це робиться для того, щоб Росія мала можливість сказати: «Що ви на нас санкції накладаєте, гляньте на них. Вони самі, ми тут ні при чому». Ось для чого відбулася ця провокація біля Верховної Ради.
Росія нав’язала й Європі, і нашому керівництву фальшиву тезу про загрозу з боку націоналістичного руху в Україні. Таким чином, вона виконує два своїх стратегічних завдання. Навіть вся ця ситуація на Донбасі, вона є не такою страшно важливою для Росії, ніж ті два напрямки, які я назву. На сході реалізується операція примусу України до виконання цих двох завдань.
Перше — це зробити все, щоб показати всьому світу, що українці не є державотворчою нацією, що ми не можемо побудувати державу. Це вже було на початку минулого сторіччя, коли підписувався Ризький договір. Почитайте Липинського та інших істориків, чому нас не підтримали тоді як незалежну державу, звинувативши, що в нас не виходить державу побудувати. Сюди ж включається економічний колапс, колапс банківської системи, тобто руйнівний процес.
І друге — вбити національну ідею об’єднуючу, одягнувши її в мундири фашизму, нацизму, кого завгодно. Вони вбивають ці дві фундаментальні цінності, на яких базується кожна держава: національна ідея і досконалість державного механізму.
Так-от, щодо національної ідеї. Я думаю, що багатьом, у тому числі і в оточенні президента, людям, які ніколи природно не сповідували українську національну ідею, дуже легко попастися на їхню вудочку. І очима російських інтересів дивитись на мене, на українця, який кричить: «Я люблю свою Україну!», і звинуватити, що моя любов — фашизм. От у цьому була помилка страшенна Януковича. А спочатку Кучма коливався: «Скажіть, яку Україну ви хочете?». Це десь 1997-1998 рік був. Це абсолютно не міг зрозуміти Янукович за своєю природою, за природним відбором генетичним. І сьогодні багато хто в оточенні президента цієї сутності не розуміє. Це — наша біда. Вони бояться всього того українського, що для нас є сутністю, як для кожної нації. Бо в них це місце було зайнято їхнім попереднім генетичним корінням. Це — простий, але дуже важливий нюанс, який в нас ніхто не оцінює і не обговорює. Мовляв, незручно. Але це в собі несе величезну загрозу.
Я задоволений, що президент зрозумів і не став проводити далі політику руйнації добровольчого руху. Це ж якщо вибити цю енергію волонтерського добровольчого руху, який зупинив загрозу, тоді все — іди і бери. Не можна цього робити. Я не ідеалізую «Свободу». Але не «Свобода» гранату кидала, а співробітник МВС. Нехай МВС відповість, як у його лавах опинилась людина з посвідченням. Це — юридичний факт. Тоді чому ми перекладаємо це все на «Свободу»? Не беріть — ви взяли, тому несіть відповідальність. Тому тут є один рецепт, і я був би радий, якби ви написали це. Не підігравати Росії! Безумовно, треба притягнути відповідальних — спокійно, без апломбу, без істерики. Реально розібратися, хто виконавці. Тому що, я не виключаю, бо маю сам оперативні дані, що окремі співробітники ФСБ, ГРУ тут вільно роз’їжджають з фальшивими українськими документами, представляючись тут бізнесменами, і так далі. У нас дуже слабенький ще контррозвідувальний режим, не відловлює їх тут. Вони абсолютно спокійно себе почувають. І як приклад наведу, що представники так званої проросійської організації «казачої» на Оболоні вибухівку підривали. Це добре, що їх затримали. Це — перше затримання, де спрацювала успішно СБУ. А скільки таких організацій в Україні? Більше 50 проросійських організацій. Керівник однієї з таких організацій живе на Банковій і спостерігає через вікно, що там відбувається за огорожею у президента.

ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ

— Зараз основна увага українського суспільства прикута до змін до Конституції України в так званій частині щодо децентралізації. Як вони вплинуть на безпекову ситуацію в Україні? Їхнє прийняття покращить обороноздатність держави або ж навпаки країна стане слабкішою в протистоянні з російською агресією? До речі, знаковим є те, що «Опозиційний блок» повністю підтримав ці зміни?
— Безумовно, не ми з вами придумали таке правило, що, оцінюючи те, що відбувається, завжди спитай: кому це вигідно. І якщо «Опозиційному блоку» — не тільки носію, а й виконавцю російських намірів — це одностайно вигідно, то елемент загрози існує.
Не можна приймати такі рішення, в тому числі й оці зміни щодо формування територіальних громад. Ця вся робота важлива, але я б її робив частинами. Ніхто ж не заважає передати повноваження з наповнення і розпорядження з бюджетом просто так, як експеримент, хоча б двом-трьом областям.
— Це можна зробити без внесення змін до Конституції?
— Так. Передайте, подивіться, як воно запрацює. А та ситуація, в якій нині опинилася влада, є дуже складною. Не можна їй сьогодні позаздрити. Але єдине, що мені хотілося б порадити, як людині старшій за віком за них: дуже обережно все робити. Не розвалюйте хату, не побудувавши нової.
Мені не сподобалася атмосфера ухвалення тих змін до Конституції у Верховній Раді. Поведінка Гройсмана нічим майже не відрізнялась за формою від поведінки Калетника. Не розумію, навіщо вони створюють таку картинку, яку самі ж стільки разів засуджували. Ну уникніть цього! Закрийте засідання, зробіть перерву, не робіть цього. Але маємо те, що маємо.
Щодо моєї позиції, мій підпис стоїть під зверненням групи інтелігенції до президента про недоцільність таких змін у період війни.

ЧОМУ ЗВІЛЬНИЛИ НАЛИВАЙЧЕНКА

— Колись Ви очолювали управління СБУ в Донецьку. Вам не боляче сьогодні дивись на те, що там зараз відбувається?
— Мені по-справжньому боляче. Адже мій попередник і я — ми трошечки зробили там українізацію. За півроку ми так зробили, що в нас лунали й українські пісні, і гімн щоранку лунав, і були утворені курси української мови, і хлопці успішно займались. І у 2007 році я доповідав Наливайченку, Балозі, що необхідно зміцнити українізацію. Що на Донбас потрібно прислати групи фахівців, тому що обстановка в регіоні небезпечна.
Я доповідав, що 10 тисяч бойовиків фінансово-промислових груп озброєні під виглядом охоронців. Я доповідав, що активісти «Донецької республіки» проходять навчання в підмосковних таборах. Я посилав на узгодження документи про порушення кримінальної справи проти них і про притягнення їх до відповідальності. А мені керівництво, Наливайченко і генерал Циганок, відписують, що це треба узгодити в Інституті Корецького, чи є тут склад злочину, чи немає.
— Ви згадали про Наливайченка, а чому його доволі якось несподівано і навіть досить тихо, як для голови СБУ, зняли з посади?
— І правильно зробили, тому що Наливайченко — це людина піарного складу характеру. І людина, яка нарвалась на той кулак, який вона сама використовувала. Бо інтриги в кадровій політиці він сам використовував. І свого часу із Москалем він розіграв спектакль, і зі мною розіграв спектакль, не давши мені довший час побути в Донецькому управлінні. Він, як голова служби, мені сказав, що я йому потрібен у Києві як його заступник. «Ваш досвід, ви мені тут потрібні». Так, кажу, зрозуміло, але тут Донецьк, тут небезпечна ситуація. Я сказав йому, раз він вже вирішив, що я йому потрібен у Києві, то мусимо підібрати в Донецьк найкращого професіонала. Він погодився зі мною. Коли дізнаюсь, — не узгодивши і навіть не спитавши мене, а я ж був його заступником, призначає Іванова. Це — офіцер не СБУ, а розвідки. Він під прикриттям сидів у Тарути в Індустріальному союзі Донбасу. Людина, яка керувала в інтересах Індустріального союзу, в інтересах олігархів. Наливайченко, я думаю, — це ж найближчий друг усіх олігархів, у тому числі і Фірташа. І він призначає Іванова на таке важливе управління, де майже 500 осіб працює. Іванов на службових своїх сходинках до цього мав усього 5 чоловік підлеглих. Це при тому, що я, коли звідти йшов, казав йому, що на цей важливий напрямок треба підібрати найкращого, а підібрав того, який не мав відношення до цієї роботи.

ІДЕОЛОГІЯ І ПРОФЕСІОНАЛІЗМ

— В одному з інтерв’ю Ви сказали, що на Донбасі відбувається протистояння між спецслужбами і розвідками. Яким чином можемо перемогти в ньому?
— Розвідки і спецслужби сильні тоді, коли їхнє спрямування — це не прислуговування комусь, навіть президенту і його особистим інтересам, а служіння народу, безпеці, захисту національних інтересів від будь-яких проявів. І, безумовно, — спільною координацією під керівництвом президента у сфері національної безпеки.
Бо в нас підбір кадрів відбувався не за професійними якостями тих людей, які незламно будуть стояти на сторожі національних інтересів і безпеки. А президенти й інші підбирають собі ті кадри, які зручні їм і особливо зручні у виконанні особистих доручень. Мені доводилось бачити, як прибігали родичі наших президентів до голів служби, і після цього збирались наради і розчищалась дорога для бізнесу цих родинних зв’язків. Це — не служіння державі.
— У чому наша військова розвідка зараз програє розвідці агресора? І що необхідно зробити, аби виправити цю ситуацію на свою користь?
— Ми програємо в ідеологічній підготовці. У їхніх офіцерів готовність захищати Росію і розширювати російську територію — це подвиг. У нас, на жаль, такого патріотизму і любові до України не було. А по-друге, у багатьох формується думка: яка влада — така й Україна. Тому, якщо ми хочемо мати сильних співробітників, сильну розвідку, то керівництво держави повинно усвідомити, що піар і маніпуляції свідомістю для професіонала не підходять. Потрібно бути відкритим, прозорим, чесним — і тоді українські офіцери і спецслужби будуть ставати сильнішими. Це — те, що стосується ідеології.
Професіоналізм. Обов’язково професіоналізм — це мужність, це гнучкість у виборі форми боротьби і так далі.
І ще одне: терміново треба зробити гнучку систему забезпечення розвідувальних структур необхідною технікою. Перейти на рейки невеличких приватних фірм. Зробити це все, як робиться в Ізраїлі, Європі. Не заскорузлу систему «Укроборонпрому», в якій весь прибуток кудись дівається.
— Чи достатньо керівництво країни зараз приділяє уваги військовій розвідці?
— Безумовно, що перепризначення, зміна певних команд — воно завжди впливає. Наскільки я знаю, був дуже слабкий потенціал сил спеціального призначення. Дуже слабке кадрове забезпечення військової розвідки в структурах штатних військових частин. Не зуміла військова розвідка і, напевно, не ставила питання перед керівництвом і Міністерства оборони, і держави про розвідувальне забезпечення добровольчих батальйонів. Якби я був начальником розвідки, то я б використав цей ресурс. І, безумовно, щоб у складі кожного батальйону за домовленістю з командуванням батальйону було 2-3 професійні розвідувальні групи, навіть з офіцерів запасу. Цього не було зроблено. Але це — не вина розвідки. І ви ж бачите, що навіть координаційного центру, який би генерував правильні ідеї для діяльності розвідки, за півтора року немає.
Я вважаю хорошим кроком призначення начальником головного управління розвідки генерала Кондратюка, який себе позитивно зарекомендував на посаді начальника контррозвідки СБУ, де набрався досвіду ведення воєнних дій та роботи в умовах війни. Він набагато ширше зрозуміє ситуацію, що відбувається, і тому його президент призначив начальником головного управління буквально кілька місяців тому.
Мені подобається, що президент приділяє зараз достатньо уваги військовій розвідці. Приємно також, що Порошенко особисто прибув на призначення Кондратюка і поставив йому завдання. Це для начальника головного управління розвідки Міноборони дуже важливо. Тому що міністр може не погоджуватись із його пропозиціями. Але, доповідаючи міністру, він зобов’язаний сказати, що це — завдання Верховного головнокомандувача — Президента. Така індульгенція, яка надається спецслужбам у різних державах, важлива для того, щоб цю всю гнилість бюрократичної машини обійти.
До речі, Порошенко може цього ніколи і не скаже, але я скажу. Так трапилось, що в момент становлення військової розвідки, появи мене на Рибальському, його батько і сам Порошенко багато в чому допомагали нам. Особливо це стосується нашого співробітництва з іноземними делегаціями. Вони сприяли тому, щоб ці зустрічі проходили в достатньо нормальних умовах. Це був реальний внесок тоді ще молодого Порошенка у військову розвідку.
Щодо Кондратюка, у нього складне і відповідальне завдання. Я з ним мав коротку зустріч після його призначення, у нього очі горять, завдання він розуміє. А завдання ветеранів, журналістів, громадськості — допомогти розвідці. Це дуже важливо, бо її успішна робота — це гарантія і безпеки, і гарантія збереження наших дітей, зменшення жертв, і гарантія успішних операцій. Зараз є хороший шанс, щоб нам свою військову розвідку зміцнити.

Віталій СИЧ

Тримаймо порох сухим!
РОСІЯ ВТРАТИЛА КУРАЖ?

Хоча Росія і продовжує концентрувати на межах контрольованого нею двоєдиного сепаратистського анклаву ДНР/ЛНР неабиякі військові сили, малоймовірно, що вона ризикне вирішити «донбаське питання» стрімким «кавалерійським наскоком». Про це в статті для DT.UA пише Володимир Горбулін, радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, доктор технічних наук, професор, академік НАН України.
«Перспективи такої «кавалерійської атаки» неоднозначні не тільки у військовому сенсі, а й у наслідках зовнішньополітичних. Загалом Росія вже досить давно втратила темп, кураж і драйв у провокуванні збройної кризи на території України, перейшовши до затяжної гри навколо статус-кво. І, швидше за все, як і в усьому іншому, тут можна очікувати неординарних рішень, що претендуватимуть на тактичну успішність. Однак такі рішення побічно, але традиційно ведуть до стратегічного ослаблення Росії, — це вічна проблема низької стратегічної культури, характерної і для позавчорашньої царської Росії, і для вчорашнього Радянського Союзу, і для нинішньої Російської Федерації», — упевнений радник Президента України.
На думку Горбуліна, для Росії конфронтаційний сценарій — найбільш ризикований з усього, що можна вибрати. Тим не менше, вважає Горбулін, допустити військову поразку ДНР/ЛНР Кремль не може собі дозволити, оскільки це буде означати найбільшу поразку Москви на пострадянському просторі, що ставить під принципово важливе питання всі подальші реінтеграційні плани і проекти Кремля в євразійському напрямку.

ПІДЛА «РУССКАЯ ОСЕНЬ»...

Управлінням Служби безпеки України в Харківській області фіксуються нові спроби дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію в регіоні. Як повідомляє начальник прес-центру СБУ у Харківській області Владислав Абдула, ці провокаційні ворожі дії є нічим іншим, як новим етапом агресії Російської Федерації проти України — так званим планом «Русская осень».
Зазначається, що плацдармом боротьби стає інформаційний простір України. «Останніми днями у ЗМІ та в мережі Інтернет розповсюджуються інформаційні матеріали, які мають на меті дискредитацію органів влади та правоохоронної системи, підбурювання серед населення настроїв невдоволення владою напередодні місцевих виборів, формування упередженого ставлення до діючих керівників області та майбутніх кандидатів у депутати», — йдеться у повідомленні.
За словами В. Абдули, Росія для чергової атаки обрала Харківщину, «адже регіон є одним з ключових форпостів збереження єдності всієї країни».
«Вже майже півтора року, незважаючи на усі спроби розхитати ситуацію у регіоні, органам державної влади, місцевого самоврядування і правоохоронцям за підтримки всіх небайдужих громадян вдається зберегти мир і спокій на рідній Харківщині. Вочевидь це не подобається кремлівським «ляльководам» та їхнім прислужникам. За оперативними даними, за інформаційними акціями стоять спецслужби Російської Федерації, які, використовуючи підконтрольні соціальні мережі, Інтернет-ресурси та ЗМІ, маніпулюють громадською думкою», — наголосив В. Абдула. СБУ закликає мешканців Харкова й області не піддаватися на провокації, довіряти інформації лише з перевірених джерел, уникати розповсюдження неправдивих чуток.

ЗАТРИМАЛИ ЩЕ ОДНОГО

Співробітники Служби безпеки України затримали поблизу села Славне Мар’їнського району Донецької області громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях у складі незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР».
Як повідомили УНІАН у прес-центрі СБУ, громадянин Росії, бойовик на прізвисько «Румин», під час затримання був одягнутий у військову форму російського зразка, при собі мав РПГ-26 та гранату Ф-1. За його словами, під час відбування покарання у виправній колонії на території РФ він був завербований співробітником ФСБ для участі в бойових діях у складі бандформувань «ДНР».
Росіянин чергував на спостережних пунктах бойовиків у складі підрозділу терористичного угруповання «Оплот» та брав участь у встановленні позицій Збройних Сил України. Бойовик безпосередньо здійснював корегування артилерійського вогню по позиціях сил антитерористичної операції у районі села Тарамчук Мар’їнського району.
«Він розповів, що з часом, побачивши низькі моральні якості терористів, відсутність перспектив самопроголошеної республіки, відверту брехню проросійських ЗМІ щодо реальної ситуації на Донбасі, прийняв рішення здатися з особистою зброєю силам антитерористичної операції», — повідомили у прес-центрі СБУ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "З перших уст"