"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема ""Джерельце""
#37 за 11.09.2015
ЧОМУ БУРХЛИВЕ ЧОРНЕ МОРЕ?
Легенди нашого краю
А скажи, ти бачив море, Чорне море неозоре? Бачив невгамовн╕ хвил╕, Норовист╕, легкокрил╕, Що вирують ╕ клекочуть, Н╕би вистрибнути хочуть? А з якого ж воно дива Неспок╕йне ╕ бурхливе? Нагостри, м╕й друже, вуха, ╤ про це легенду слухай.
I Колись в Криму казковий велет жив. З двома синами жив ╕ не тужив. Був сильний ╕ см╕ливий. Без хвальби В╕н м╕г з кор╕нням виривать дуби. Не славивсь силою. Була У вернидуба чар╕вна стр╕ла. З чист╕с╕нького золота вона, Вся в д╕амантах, справд╕ — чар╕вна! Лиш велет знав одну ╕з та╓мниць: Стр╕ла та╖ла чудод╕йну м╕ць. Як випускалась з лука, оп╕сля Кип╕ли води, плавилась земля. Де прол╕тала, там одразу всл╕д Живе все гинуло, не залишивши й сл╕д. Страшна то була зброя, чи не так? Хвалити Бога, велет — не хижак, Стр╕лу вогненну р╕дко в руки брав, Бо зичив людям (╕ соб╕!) добра. Не воював за меж╕ в╕н н╕ з ким, Але й бер╕г в╕д ворог╕в св╕й Крим. А вор╕женькам снилася стр╕ла, Вс╕ земл╕ щоб загарбать помогла. Наш велетень, премудра голова, ╥╖ у п╕дземелл╕ заховав.
II Проживши на ц╕м св╕т╕ сотню л╕т, Почав збиратись велет на той св╕т. ╤ дн╕, ╕ ноч╕ думалось йому: Страшенну зброю передать кому? Синам — не можна: надто запальн╕, Не втримаються — отже, буть в╕йн╕. Кому ж ╕ще? Нема таких, нема... Зажерливих не одиниц╕ — тьма! Злоб╕ людськ╕й нема╓ дна ╕ меж. Ну що з╕ злих, ненаситних в╕зьмеш? Дорвуться до стр╕ли та знищать св╕т, ╤ зникне геть ╕ цв╕т, ╕ з нього пл╕д. ╤ тут сплива на думку р╕шенець: Сховать у мор╕ — ╕ б╕д╕ к╕нець! Син╕в покликав, наказав умить: — Негайно п╕дземелля в╕д╕мкн╕ть! В╕зьм╕ть стр╕лу оту, що золота, ╤ киньте в море — хай вже не л╕та! Нехай лежить в глибинах до тих п╕р, Як навчимося ц╕нувати мир. Тод╕ стр╕лу нащадки в╕днайдуть, Служитиме не злу ╖╖ могуть.
III ╤дуть брати через степи. Кругом — сади, де не ступи. Поля видн╕ються здаля... Прегарна тут була земля! Аж ось ╕ моря синьота, До нього стежка поверта. Куди не глянь, пов╕рте, Хоча ╕ був легенький штиль, Стор╕нки хвиль, стор╕нки хвиль Перегорта╓ в╕тер! А син╕ гори небеса Вершинами торкають. Така краса, така краса — Якого ╖м ще раю?!! Земля своя тут, не чужа, Ов╕яна красою... ╤ розлучатись стало жаль З стр╕лою чар╕вною. Каже менший: — Чу╓ш, брате, А нав╕що викидати Нам у воду оцю зброю? Спадко╓мц╕ ж ми з тобою! Я стр╕лою без мороки П╕дкорив би Крим вп╕вока! Старший брата взяв на кпини: — Що там Крим! Ус╕ кра╖ни! Мали б золота багато. Н╕, не будем викидати! ╤ брати стр╕лу сховали, Там, де в горах перевали. Але батько взнав про змову ╤ в те м╕сце послав знову: «У щонайб╕льшу глибину Жбурн╕ть ╖╖, бо проклену!». Украй засмучен╕ брати, — Як не верти, як не крути, — Поплентались до моря враз, Щоб виконать отой наказ. Нарешт╕ чар╕вна стр╕ла У глибоч╕нь морську лягла. Що зчинилось! Хвил╕ б╕л╕ Потемн╕ли, закип╕ли. Море гн╕валось на подив: «Хто посм╕в у мо╖ води Кинуть щось на дно глибоке, Замахнувся на м╕й спок╕й?». Ось з якого, друже, дива Чорне робиться бурхливим. То виру╓, то клекоче: Кинуть, бач, на берег хоче Смертоносну гр╕зну зброю, Що та╖ться п╕д водою. Дуже хоче, та не може: Видно, воля на те Божа...
Василь ЛАТАНСЬКИЙ с. Пруди в Криму
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15892
|