Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2002 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 01.11.2002
НАШ САШКО
Тамара СОЛОВЕЙ

Зі "Світлицею" у серці...

Ми й не помітили п'ятої річниці його смерті, хоча і обіцяли в прощальному слові (2 листопада 1996 року): "...Ніколи не забудемо нашого друга". Трагедія наклалася на трагедію - в ті дні редакція відмічала роковини з дня несподіваної кончини свого головного редактора Володимира Миткалика. Змінилися працівники, майже нікого не залишилося зі "старої гвардії". Та й сам Володимир Миткалик, який раніше ревно опікувався Сашковою пам'яттю, відійшов від земних турбот. Вже й про недавнього головного редактора запитує молода зміна: "Якою він був людиною? Як за нього жилося-булося?"
А Сашко... Він працював нашим кореспондентом в середині 90-х, водночас перебуваючи на посадах власного кореспондента "Голосу України" та російської газети "Независимость". Своєю присутністю в редакції нікому не набридав, бо переважна частина його робочого дня була присвячена збору інформації, та ще й такої, що цікава і в Україні, і в Росії, і в "незалежній" тоді "державі" Крим.
Але на який би друкований орган не працював Олександр Олександрович Пілат, навіть нібито лише "фотографуючи" події, його око і серце завжди залишалися небайдужими. Інакше не міг. Бо був палким патріотом нашої молодої незалежної України. І це було не просто його позицією, а сутністю, яку не приховати і не підробити.
Та при всьому цьому Сашко вмів шанувати і людей інших поглядів. Тому, пропрацювавши свого часу 25 років в "Крымской правде", він зберіг добрі стосунки і з колишніми колегами, хоча й критикував тодішнє (до речі, і теперішнє) антиукраїнське спрямування цієї газети.
Здавалося, Олександра Пілата ховало пів-Сімферополя. Це були і кримські татари, і щирі українці, і ті, хто вважає, що української мови не існує взагалі; журналісти, високі посадові особи, сусіди, просто вуличні знайомі. Та, незважаючи на велику кількість друзів, він у першу чергу був-таки нашим, і головні клопоти, пов'язані з похованням та поминками, - теж були нашими. За цією метушнею я вже дорогою зупинила траурний автобус. Так і не побачила востаннє прикритого покривалом обличчя свого друга. І він залишився для мене живим, таким, як тоді, під час нашої останньої зустрічі, коли під дрібним осіннім дощиком проводжав мене до "маршрутки", як і тоді, у день нашого знайомства, - на організаційних зборах новоутворюваної громадської організації в Криму - Товариства української мови імені Т. Шевченка.
Він майже завжди посміхався і не любив обговорювати свої проблеми - значно важливішим було обговорити і спрогнозувати найближчі політичні події. Проте я знала про його самотність, непристосованість до життя, знала, що, облишивши жваве коло співрозмовників, він залишався сам на сам із собою, створюючи  непереконливу ілюзію сімейного оточення з допомогою телевізора. Та чи могли ці, викликані з ефіру голоси, замінити йому присутність близької людини в останні його хвилини?
Смерть Сашка, як і його життя, так і залишилися оповитими таємницею. Коли це стало потрібним, виявилося, що ніхто із численних друзів нічого не міг сказати напевно ні про його дитинство, ні про юність (окрім того, що у Олександра за плечима факультет журналістики Львівського держуніверситету ім. Івана Франка), ні про родичів. Він існував для нас в одному - тодішньому вимірі: чи не найкращий в Криму репортер, людина водночас гнучка і принципова, турботливий товариш, передбачливий політик (бо, що там не кажіть, його актуальні гострі репортажі мали і свій коефіцієнт корисної дії).
Місце його в журналістському світі й досі залишається вільним - ще не виріс, не навчився, не загартувався хтось інший з такою ж вдачею. Переконана, таким же незамінним є він і для багатьох своїх друзів, хоча 22 жовтня виповнилося вже шість років з дня Олександрової смерті.
Сашко - це теж наша "світлична" історія. Історія, якою можна пишатися.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2002 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=159

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков