"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "З потоку життя"
#40 за 02.10.2015
ВАТНА ВТОМА
Держава буду╓ться нин╕!
ЯК НЕ ПОТРАПИТИ НА ВУЛИЦЮ ВБИВЦЬ МАЙДАНУ
Нам доведеться пройти ╕ через це. Через ре╕нкарнац╕ю Кернеса. Через оплески Добк╕ну, який забажав мати вулицю ╕мен╕ «Беркута» — убивць Майдану. ╤, може так статися, через рад╕сть в╕д поразки «поганого хлопця» Ф╕латова ╕ перемоги «хорошого хлопця» В╕лкула. ╤ витерп╕ти оп╕к у наш╕й зранен╕й душ╕ в╕д тр╕умфу К╕валова, який запроторив до в’язниц╕ л╕дера Автомайдану. Доведеться пройти через те кепське в╕дчуття, коли «вс╕ — поган╕, ╕ нехай вони вир╕шують без мене, я в цьому паноптикум╕ участ╕ не беру». Суть великих випробувань у тому, що по-справжньому починаються вони тод╕, коли смугу перешкод начебто пройдено, ╕ ти вже — чемп╕он. Не вогонь, не вода, не м╕дн╕ труби випробовують нас на м╕цн╕сть, а в╕дчуття безсилля в╕д перемоги, що пост╕йно вислиза╓. В╕д безпорадност╕ л╕дер╕в ╕ втоми геро╖в. В╕д спустошеност╕ п╕сляво╓нним миром, який ти зовс╕м не таким уявляв. Нам н╕кому крикнути: прийди ╕ допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати м╕ж героями ╕ законом. Мучитися в моральних суперечках про в╕йну, яка аморальна за сво╓ю природою. ╤ спостер╕гати, як у пробит╕ в оборон╕ кра╖ни проломи суне пот╕к б╕женц╕в, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революц╕╖, залишили висок╕ пости в Ки╓в╕. Вони повертаються, облаштовуються у парт╕йних списках ╕ кадрових резервах, обманюють детектори брехн╕ ╕ вдало воюють з люстрац╕╓ю. А б╕льш╕сть н╕куди ╕ не т╕кала. Забилися в щ╕лини. Голосували, як треба. Начепили синьо-жовт╕ стр╕чки. А, в╕дпочиваючи вл╕тку в Криму, зм╕нювали ╖х на смугаст╕. Так спок╕йн╕ше. Вони готов╕ мститися. Загальним ╕ та╓мним голосуванням. Мститися за сво╓ боягузтво. За Лен╕на, поваленого на Бессарабц╕. За нашу ненависть до Пут╕на. Вони спутають нам ноги, повиснуть на плечах мокрою ватою. Вони довго чекали на берез╕, коли труп революц╕╖ пропливе повз, ╕ ╖м зда╓ться, що цей час настав. Скажи нам, Дн╕пропетровськ, чи був ти щирим у т╕ тяжк╕ часи, одягаючись у синьо-жовт╕ кольори? Чи це все фантаз╕╖ Коломойського? ╤ ти в╕д ус╕╓╖ душ╕ святку╓ш день радянських партизан╕в, 90 в╕дсотками голос╕в бажа╓ш, як ╕ ран╕ше, називатися ╕м’ям кривавого попл╕чника Йосипа Стал╕на? Скаж╕ть, Запор╕жжя ╕ Мар╕уполь, вам справд╕ наст╕льки дорогий совок, що ви готов╕ в╕ддати голоси за пол╕тик╕в, куплених Ахметовим? Вони не кличуть Пут╕на, вони просто хочуть старого вина в старих м╕хах. Витримане, червоне, з серпом ╕ молотом, х╕ба воно не м╕цн╕ше, не п’янк╕ше? Торг╕вц╕ на базарах, перукар╕ в перукарнях, кондуктори в тролейбусах, вони — знають, ╕ чистою укра╖нською переконують нас: н╕яких рос╕йських в╕йськ на Донбас╕ нема╓, а це Порошенко, Коломойський ╕ Ахметов заробляють грош╕ на в╕йн╕. Так вважати — спок╕йн╕ше. Затягнуть стару п╕сню сп╕вачки, кожна з яких вважа╓ себе «голосом Укра╖ни», поденники, як╕ називають себе журнал╕стами, пол╕тологи, що лякають апокал╕псисом. Заколисують: жодно╖ в╕йни нема╓, ти просто втомився, в╕дпочинь. Робити ╕стор╕ю — виснажливе заняття. Нав╕ть просто пом╕няти назву м╕ста. А раптом не вийде? А раптом схибимо? Чи не краще залишити все, як ╓? Дуже хочеться стаб╕льност╕. Але стаб╕льност╕ у Всесв╕т╕ нема╓, ╓ лише ╕нерц╕я. ╤ ця ╕нерц╕я найчаст╕ше — ╕нерц╕я пад╕ння. Пошук людяност╕ в захарченках ╕ плотницьких Мочановим ╕ пот╕м Андр╕╓м Куликовим — це теж в╕д утоми. В╕д виснаження громадянського ╕мун╕тету. Це — спокуса здатися хвороб╕, в╕длежатися, набратися сил. Зда╓ться: потр╕бен перепочинок, п╕сля якого обов’язково переможеш. Але Пут╕н — не застуда. В╕н знищить стомлених. Утома змушу╓ нас шукати «зраду». Адже ми не уявляли соб╕, наск╕льки все прогнило в нашому корол╕вств╕ й яких понев╕рянь потребують ц╕л╕, як╕ ми соб╕ намр╕яли. ╤ страх в╕д того, що не розрахували сили, промахнулися з терм╕нами, змушу╓ нас шукати винних. Це — не радикал╕зм, це всього лише втома. Хтось утомився в╕д в╕йни ╕ хоче миру, хтось — в╕д перемир’я ╕ чека╓, щоб в╕йна розставила вс╕х по сво╖х п’╓десталах. Скаж╕ть, брати-патр╕оти, х╕ба наша справа не справедлива, х╕ба наша мр╕я не висока? Чому ж ми так бо╖мося цього «особливого статусу» з його виборами й амн╕ст╕ями? Не в╕римо в сво╖ сили? Бо╖мося, що бандити проникнуть на нашу територ╕ю, у наш╕ мед╕а, у нашу пол╕тику й переконають нас? ╤ ми пок╕рно п╕демо у них на поводу? В╕дмовимося в╕д НАТО? Слухняно зм╕нимо Конституц╕ю? З╕лл╓мо Незалежн╕сть? Цей стан л╕кар╕ називають пан╕чною атакою. Всепропальство робить нас ватниками — не треба н╕ Кисельова, н╕ ольгинц╕в. Т╕льки всепропальство. Населення — воно завжди вир╕знялося поф╕г╕змом. Народ — частина населення, яка бажа╓ зм╕н. Але таких, щоб до кращого життя вожд╕ вели не пустелею, а вздовж молочних р╕чок ╕ кис╕льних берег╕в. ╤ земля об╕тована починалася за хв╕рткою. ╤ т╕льки нац╕я бачить мету ╕ не шкоду╓ житт╕в. Але нац╕я — лише частина народу, ╕ дуже маленька частина населення. Вона видиха╓ться, лави ╖╖ р╕дшають у боях, ╖╖ заклики глушить вата. ╤ якщо ми не затулимо собою проломи в цих лавах, вона помре. Найактивн╕шим, як би не гнула ╖хн╕ спини втома, рано чи п╕зно доведеться забрати в Кучми ╕ Медведчука м╕нськ╕ в╕жки ╕ впер╕щити кульгаву ╕мперську кобилу так, щоб курява з-п╕д копит стовпом валила. Нав’язати св╕й порядок денний. Ударити референдумом. Що було б з нами, звали ми в╕йну з Рос╕╓ю суто на М╕ноборони? Якби не вступила в битву нац╕я ус╕ма сво╖ми ресурсами? Сьогодн╕ головне поле битви — голови. Це — в╕йна переконань, а танки ╕ «Гради» — лише аргумент у суперечц╕. Треба в╕дкласти автомати й озбро╖тися словом. Потр╕бн╕ не 100 тисяч солдат╕в, а 100 тисяч аг╕татор╕в. Не за БПП, «Укроп» чи «Свободу», а за ╓вропейську Укра╖ну. Щоб п╕шли в передвиборний Лугандон. Щоб говорили з людьми. Це буде до д╕дька небезпечно, але чи ж нашим добровольцям боятися смерт╕? А пот╕м почнеться в╕йна економ╕к. ╤ нам треба буде працювати б╕льше ╕ краще. ╤ вата ремствуватиме, бо дуже чутлива до комфорту. Того самого, коли можна жити по м╕н╕муму, але й не працювати. А багатство, воно не може ╕снувати без близькост╕ до переможця. Така його природа. Б╕знес пол╕тик╕в не зраджу╓, в╕н передбача╓. ╤ якщо боляче в╕д того, що колишн╕ рег╕онали йдуть в╕д парт╕╖ влади, — випийте анальг╕ну. Ми ще не перемогли ╕мпер╕ю. Ми витягли сам╕ себе з трясовини за волосся, як барон Мюнхгаузен, але нам потр╕бна точка опори. В╕ра. Нам треба пов╕рити ╕ перетерп╕ти. Б╕гуни-ста╓ри знають, що таке друге дихання. Це коли вже нема╓ жодних сил, коли — кранти, й ╓ одне бажання: здатися ╕ в╕дсапатися. Але якщо перетерп╕ти, то рано чи п╕зно в╕дчу╓ш, як вдих ста╓ надзвичайно глибоким ╕ проника╓ в саму душу, як з’явля╓ться окрилен╕сть, ╕ ватну втому зн╕ма╓ як рукою. ╤ розум╕╓ш, що нема╓ н╕чого неможливого. Нема╓ слабких, як╕ не стали б сильними. Нема╓ ворога, який не був би переможений. «Н╕що заздалег╕дь не визначено, — говорив один мудрий священик, — дол╕ не ╕сну╓. ╢ сила ╕ свобода вол╕. ╤ суд Божий».
╢вген ЯКУНОВ, В╕ктор М╤ШКОВСЬКИЙ http://www.ukrinform.ua
ТИМ ЧАСОМ...
У центр╕ рос╕йського Красноярська художник Василь Слонов встановив ╕нсталяц╕ю «Ватне серце Батьк╕вщини». Про це сам Слонов написав на сво╖й стор╕нц╕ у Facebook. «У нас ╓ Батьк╕вщина. ╤, безсумн╕вно, наша Батьк╕вщина — вона Мати. ╤, зв╕сно, у матер╕ повинно бути серце. А яке воно, це серце? Звичайно ж, ватне, звичайно ж, велике ╕ тепле. Ймов╕рно, почорн╕ле в╕д поту ╕ кров╕ минулих покол╕нь. Почорн╕ле в╕д нашого морального потьмарення. Зморщене в╕д нашого неробства ╕ безтурботност╕... Серце Батьк╕вщини як н╕мий док╕р нам, блудним синам, як╕ нерозважливо витрачають сво╓ життя з ╕ноземними валентинками...» — пояснив художник свою роботу. Варто зазначити, що красноярський художник Василь Слонов в╕домий сер╕╓ю плакат╕в, присвячених ол╕мп╕ад╕ у Соч╕, на яких в╕н намалював ол╕мп╕йськ╕ к╕льця у вигляд╕ колючого дроту або шибениц╕. УН╤АН
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15980
|