Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли чую з вуст російського президента про фашистів, терористів і абсолютне зло щодо ІДІЛ, мимоволі прикладаю всі ці «компліменти» до патріотів України, які не стали коритися російській агресії. Характеристики тих й інших майже збігаються. Ось тільки з «антифашистською коаліцією» з Україною не склалося: світова спільнота засудила Росію. І все ж таки не можу не сумніватися: невже Ісламська держава – це, дійсно, те, про що повідомляють нам російські ЗМІ: здичавілі нелюди, які із задоволенням перед камерою рубають голови своїм заручникам. Якщо так, то що приваблює в лави їхнього війська представників різних країн, різних національностей та віросповідань?
На відміну від російського президента, в абсолютне зло не вірю взагалі. Як не вірю, що можна, оголосивши людей ворогами, нищити їх фізично і тішитися своїми успіхами в цьому. І при чому тут Росія? Вона ж за мир в усьому світі, і нікого не чіпає першою, а Сирія, Ліван та Ірак – це зовсім не те, що в Росії люблять називати своїм «підбрюшшям».
Смертоносне втручання у справи іншого регіону російські політики і політологи пояснюють тим, що на боці ІДІЛ воює понад 2 тисячі громадян Росії. І якщо Ісламська держава переможе, вони, повернувшись додому… А далі… Бо ніхто не знає, чим же 2 тисячі можуть зашкодити майже 150-мільйонному населенню РФ? Зрозуміло лише, що то буде катастрофа. Тому треба вбивати і вбивати, бомбити і бомбити, застосовуючи найновітнішу техніку. І льотчики, без суду і слідства, виконують вирок, винесений у Кремлі, хоча, згідно з російськими законами, в рамках правосуддя не можна позбавити життя навіть серійного маніяка, на совісті якого десятки жертв. А там унизу – інфраструктура і люди, що її обслуговують, прибирають, готують обіди, надають медичні послуги тощо.
Після школи я і сама працювала у секретній військовій частині друкаркою (ніде більше не брали без досвіду) і бачила, скільки там вільнонайманців-жінок. Хто ж дав право Путіну вбивати отаких абсолютно нейтральних людей, навіть якщо, дійсно, бомбардуванню піддаються лише військові об’єкти.
А він же такий «сердобольний», коли йдеться про сепаратистів Донбасу, й у праведному гніві погрожує Україні міжнародним трибуналом. Мовляв, не смійте чіпати тих, хто шматує вашу державу, бо то вони свої домівки і сім’ї захищають від фашистської навали. Раніше й подумати не могла, що слово «захищати» — і насправді чарівне. Нас, кримчан, «захищали» від «фашистів» російські війська, бо сюди нібито обов’язково прийшов би «Правий сектор» і вчинив щось неймовірне. 23 роки не приходив, і навіть коли кримські українці волали про антидержавні дії на півострові, коли «президент Криму» Мєшков готував його до передачі Росії, не було з боку України жодної реакції. А тут раптом, ні сіло, ні впало, вирішили «поставити Крим на коліна». І не треба посилатися на державний заколот, що нібито привів до влади якихось інших, непередбачуваних людей у Києві, бо одна із ключових фігур – Арсеній Яценюк – починав свою кар’єру в Криму міністром економіки. Та й Петро Порошенко – це не те, що називають «новою мітлою». Але кримчанам, у тому числі і захищеним високими посадами та зарплатами, чомусь могли тепер гарантувати безпеку і спокій лише «чемні люди».
Тепер вони, «чемні-пречемні», бомблять Сирію, захищаючи її від ІДІЛ, та, як кажуть представники міжнародної спільноти, не стільки від ІДІЛ, скільки від опозиції, що спрямовує свої дії на усунення любого серцю Путіна президента Сирії Башара Асада. Ось що говорить з цього приводу прес-секретар російського президента Д. Пєсков: «Со стороны наших партнеров заходила речь о том, что, по их мнению, удары наносятся не по ИГ, а по так называемой умеренной оппозиции. Правда, пока никто не смог объяснить, что такое «умеренная оппозиция»? А Путин достаточно живо этим интересовался, спрашивал, чем умеренная оппозиция отличается от неумеренной?».
У цьому світлі, цілком імовірно, що російська авіація воює насамперед не з ІДІЛ, а з ворогами президента-диктатора, якого звинувачують у смертях тисяч співвітчизників. Складається враження, що у кожному такому асаді чи януковичу російський керманич бачить свій власний прообраз, тому і поводиться як людина, зацікавлена особисто.
Але, звичайно, це не єдина причина, що змусила Росію кинути виклик своїм численним ворогам на сході. Перемога у черговій «кримській війні», як свідчать російські соціологи, підняла рейтинг президента приблизно на 15%, чого не можна сказати про ситуацію із Донбасом. Донеччани, підбурені до протесту обіцянками російського раю, почуваються зрадженими. Так само оцінюють те, що сталося, і чимало росіян. Неодноразово із запитанням про відмову від Донбасу зверталися до ведучого телепередачі «Інформаційна війна» й кримчани, а той пояснював, що Росії не потрібен масштабний конфлікт з непередбачуваними наслідками, бо вона і так у кризі. Та й приєднання такого складного регіону, який треба годувати, не вигідне їй економічно. Московські політологи зізнаються, що РФ цілком влаштовує, якщо Донбас лишатиметься зоною «замороженого» конфлікту, маючи такий статус, який би дозволив у зручний для Росії час не лише повернутися до відсунутих планів, а й зробити так звану Малоросію плацдармом для наступу на інші привабливі для російського брата території. А поки що нехай Україна відновлює там інфраструктуру.
Зрозуміло, що все це не призвело до подальшого зміцнення позиції президента, котрий не приховує наміру балотуватися вчетверте. І тут буде найдоречнішою ще одна успішна війна, яка продемонструє і державну міць, і силу російської зброї, а заодно і пом’якшить конфлікт, що призвів Росію до міжнародної ізоляції.
Оголосивши себе єдиною реальною рятівницею світу від терору, Росія показала, що з нею не можна не рахуватися. Держави Євросоюзу навіть почали змінювати свою риторику щодо інших спірних питань, у всякому разі, так це розцінила російська преса, яка заговорила про скасування санкцій, пов’язаних з агресією проти України.
Ще більший успіх мав принести початок бойових дій, адже за кілька днів російським військовим вдалося зруйнувати і знищити більше, ніж країнам коаліції за рік війни, і це стало справжнім тріумфом для російського президента. Приємно було усвідомлювати й те, що в Сирії тепер створено російську військову базу, яка нікуди не подінеться і після завершення воєнних дій. А тут ще й така прекрасна нагода – покласти в могили усіх недоброзичливців Башара Асада. І хоча за опитуванням лише 17% росіян підтримували цю війну, не було причин для сумнівів: треба лише «підлити масла» у зомбоящики, які за місяць-інший зроблять свою справу.
А ось світова спільнота російських телевізорів не дивиться, і вже через кілька днів воєнних дій з’явилося звернення семи держав, у тому числі – Великобританії, Франції, США, з вимогою припинити бомбардування із уже згаданих причин. І їх не переконало пояснення Володимира Кривавого про те, що для нього вся опозиція – на одне обличчя. Тож майже не сумніваюся у тому, хто розстрілював український Майдан, і в тому, хто отруїв Віктора Ющенка, хоча таке розуміння прийшло лише тепер, бо раніше про Росію була зовсім іншої думки.
Але як би високо не літали російські літаки, війна – це завжди небезпека, а російські матері і без того знають, що таке «вантаж 200». І чим тут втішитися, коли втратив єдиного сина, який загинув через президентські амбіції.
До речі, що таке Ісламська держава насправді, а не у викривленому дзеркалі російської пропаганди? Об’єктивної інформації про неї – нуль. А хотілося б переконатися, що, дійсно, немає іншого методу домовитися, ніж той, який залюбки використовує Росія.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 09.10.2015 > Тема "Резонанс"