Версiя для друку Обговорити в форумi

«Аукнеться» в Криму...

Близько сотні загиблих і кілька сотень поранених – такий результат теракту, що стався в столиці Туреччини — Анкарі під час Маршу миру. Двоє смертників, котрі його здійснили, ймовірніше за все, представляли Ісламську державу. Туреччина сумує і плаче, а її лідери приймають співчуття. Подав голос і президент Росії, хоча останнім часом стосунки між державами почали псуватися через воєнні дії Росії в Сирії. Під питанням опинилося, зокрема, і спорудження газової магістралі.
Втім, для нас, кримчан, те, що сталося в Анкарі, поки що більше схоже на фільм жахів, коли можна вимкнути телевізор, і всі знову будуть живими й здоровими. Бо скільки б там не паплюжила російська пропаганда Україну, нічого подібного в ній ніколи не було.
Ще півтора місяця тому, коли кримські школи не могли увійти в новий навчальний рік, бо не відповідали російським стандартам, якими передбачалася огорожа, камери спостереження та інші «антитерористичні» заморочки, – це мені здавалося параноєю. Думаю, зі мною мали б погодитися й інші колишні школярі, які теж навчалися в неогороджених школах. А кримські дітлахи, котрі побували в селах Західної України, звернули увагу, що там немає огорож і у житловому масиві, і ніхто не зачиняє свої двері зсередини навіть на ніч. Хоча там, як тепер наголошують російські ЗМІ, родове кубло бандитського «Правого сектора». Та й важко собі уявити школу, на подвір’ї якої треба проходити через рамку металошукача, бо інакше не розпізнати підозрілу людину, вона ж прийде вбивати без хіджаба і без балаклави.
Величезним стресом для кримчан уже став розстріл медиків зі «швидкої допомоги», здійснений Бекіром Небієвим, коли, як і під час терактів, загинули і зазнали поранень випадкові люди. Але щоб убезпечити медпрацівників від подібних трагедій, неможливо приставити до кожного з них по поліцейському, та й чи варто? Насамперед, треба попрацювати над помилками, що призвели до нещастя, і постаратися не повторювати їх. Доморощений терорист, який залишив записку, що здійснив злочин із помсти, мав з лікарями зі «швидкої допомоги» не найприємніші контакти. Ймовірно, і йому в обличчя, як тепер усі ЗМІ, ті, хто приїздив на виклик, говорили, щоб їх більше безпідставно не турбували, хоча 55-літній чоловік нещодавно пережив інфаркт і навряд чи викликав би швидку, просто жартуючи. Це щодо етичної сторони питання. А щодо професійної, то у той же період померла близька родичка Небієва, до якої теж напередодні викликали «швидку», і лікарі замість госпіталізації лише відмахнулися від жінки, поставивши діагноз ГРЗ.
Я не про те, що поведінку Небієва чимось можна виправдати, а про причинно-наслідковий зв’язок, про те, що, як кажуть, диму без вогню не буває. Навіть природні катаклізми виникають там, де людям не живеться у мирі і злагоді і накопичується негативна енергія.
І сьогодні у кримчан є всі підстави звикати боятися — за себе, коли вирушаєш вранці на роботу, за дитину-школяра, за стареньку матір, боятися, що помста впаде саме на їхні голови, оскільки тепер ми усі опинилися у зоні ризику, ставши народом-ворогом, народом-вбивцею, народом-агресором. Це ми завдаємо по півсотні й більше бомбових ударів, перетворюючи на руїни в Сирії те, що не будували. Це ми відбираємо життя у тих, кому його не давали, доводячи, що є представниками не якоїсь там регіональної, а великої держави, тож тепер нехай Америка відпочиває.
Зауважмо, що терактами з боку ІДІЛ кримчан не лякають, як вчора лякали Україною, але факти, що їх поширюють російські ЗМІ, кажуть самі за себе. А це 20 упереджених терактів у Росії, 832 затримані особи, пов’язані з ІДІЛ, понад 4000 росіян, причетних до фінансування Ісламської держави. Щойно була знешкоджена ціла диверсійна група, що знімала квартиру у самому центрі Москви і готувалася до теракту на транспорті. І кількість таких груп зростатиме прямо пропорційно тому успіху, яким вихвалятиметься смертоносна російська авіація.
Не омине трагічна доля і Криму, з яким Росія тепер носиться, як з писаною торбою. А кримчан же заманили сюди миром і стабільністю. І коли не знаходиться іншого позитиву, вони сьогодні повторюють добре заучене: зате у нас немає війни.
Прокиньтеся! Вона вже є. Це і від вашого імені вбивають людей, яких ви ніколи не бачили і не побачите. Ви стали воюючою стороною, і немає чому дивуватися, якщо в небі над Сирією розвіється попіл якогось із ваших синів.
А російські і кримські ЗМІ нашвидкуруч уже готують населення до нової відведеної йому ролі: за тиждень кількість тих, хто підтримує війну в Сирії, згідно зі статистикою, ніби вже зросла із 17 до 66%. На усіх ток-шоу тільки й чути про необхідність превентивного удару, бо якщо не знищити Ісламську державу на корені, вона рано чи пізно нашкодить Росії. Кримські ЗМІ намагаються розбудити в людях агресію, особливо старається чоловік з українським прізвищем, який веде радіотелепередачу «Інформаційна війна». Він, колишній військовий, тужиться не на жарт. Дарма, що одна телеглядачка побажала Путіну в «імперіалістичній війні» в Сирії поразки. А якийсь чоловік попросив не називати російського президента государем через відому асоціацію з царем. У відповідь особливо дісталося жінці, якій ведучий пригрозив кримінальною відповідальністю, а заодно і психушкою. Але пафосу у його словах не поменшало. «Мы не будем разбираться, какого сорта дерьмо, будем мочить всех!» — цими словами журналіст висловив цілковиту підтримку президентові у його дискусії з іншими країнами, не схильними записувати у терористи усіх, хто не підтримує Башара Асада, як це робить Путін.
Ще тиждень тому я не могла збагнути, в чому секрет такої глибокої прив’язаності з боку російського президента, відомого, як людина традиційної орієнтації, а пароль завжди один і той самий — так звані національні інтереси. І вони таки дійсно на Сході існують не у фігуральному смислі слова. Росія недаремно товаришувала з президентами сусідніх із Сирією країн. Там вона користувалась пріоритетним правом щодо розробки нафтових родовищ, мала свої об’єкти господарювання, котрі приносили добрий прибуток. «Арабська весна» у цьому поставила крапку, нова влада викинула росіян геть. Те ж саме очікується і в Сирії у разі усунення режиму Башара Асада.
Ось чому і допомагала Москва урядовим військам зброєю, а тепер під маркою війни з ІДІЛ уже власноруч нищить сирійську опозицію, не розбираючись у «сортах дерьма». Ради чого затівався весь цей спектакль? Для середньостатистичного росіянина, як і для інших країн, існує більш романтична версія – порятунок світу від тероризму. Водночас деякі російські діячі вважають недалекоглядною політику підтримки дружніх стосунків лише з однією особою – президентом, на якого і робиться ставка, посилаючись, зокрема, на приклад з Януковичем.
Поміж тим, серед заручників, яким перед кінокамерами відрубатимуть голови, тепер, ймовірно, опиняться і росіяни. І їхня матінка-країна, зрозуміло, не піде на вимоги ворога. Й навряд чи, стоячи на колінах, жертви тішитимуться з того, що хтось ціною їхніх життів збільшить свої матеріальні статки. Поміж тим, «священну війну» Росії мусульманською державою вже оголошено. Так що проти чого, мої любі земляки-кримчани, боролися, на те і напоролися.
Є й інший аспект проблеми, і теж невтішний. Замість очікуваного і вже оголошеного зростання свого авторитету Росія лише знизила власний рейтинг. Це позначилося на співпраці з такими країнами, як вже згадувана Туреччина. Щодо Америки, котра надавала зброю опозиції, що бореться з Башаром Асадом, яку тепер разом з американською зброєю «мочить» Росія, то вона – Америка — припинила з російським президентом будь-які контакти, й у що виллється ця мовчанка, ще не відомо. Було нескладно розгадати план дій Путіна, коли він оголосив про свої наміри на засіданні ООН, але такої зухвалості навряд чи хтось очікував навіть від нього.
А за помилки і злочини влади, як ведеться, розплачуватись народу, і не лише тим його представникам, хто сьогодні сидить за штурвалом військового літака.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 16.10.2015 > Тема "З потоку життя"