Версiя для друку Обговорити в форумi

Захисник Вітчизни

Українська армія, яка йде з півострова. Ось останній спогад кримчан про неї. Взагалі, події лютого-березня 2014 року стали найкращою ілюстрацією для старої максими, що, якщо ви не годуєте свою армію, ви починаєте годувати чужу. 23 роки Україна вела дискусії, чи потрібна їй армія, чи ні. Адже у нас є Будапештський меморандум і з ким нам воювати? Але півтора року тому ми позбулися ілюзій, і тепер залишилося позбутися «рудиментів» цих ілюзій. Історія про Міністерство оборони – це історія про те саме відомство, яке є гласним лідером у питанні модернізації. Але чи здатна людина, не занурена у реальність Міністерства оборони, помітити ці зміни? У студії Радіо «Крим.Реалії» – співробітник проектного офісу реформ Міноборони Максим Колесніков (на фото).

– Наскільки відчутний шлях, який армія пройшла за останні півтора року?
– Він драматично відчутний для всієї країни, яка цікавиться. Скажімо, з Криму йшла УПА – Українська паперова армія. Вона, власне, і пішла, бо була «паперова», яка не вміла воювати, туди йшли люди, не готові займатися службою. Зараз же армія зовсім інша. Ця армія воювала, це — армія, яка пройшла через перемоги, поразки, успіхи. Армія, яка готова воювати, і в ній служать люди, які готові захищати свою країну.
– Будь-яка армія складається з кількох компонентів. Люди на передовій – це найважливіша складова, безумовно, але не менш важливим є тил. І проектний офіс реформ якраз займається тим, що починається відразу за «спиною бійця».
– Безумовно, тому в проектному офісі реформ в основному цивільні люди, які допомагають військовим тим, що створюють їм можливість для служби. Це необхідно, тому що без тилу армія існувати ніяк не може. Тому що потрібна їжа, потрібні боєприпаси, медикаменти тощо...
– Проектний офіс реформ також займається медициною, інфраструктурою. У нас на зв’язку кримчанин Максим Масайчук, він — боєць батальйону «Айдар». Максиме, як змінилося Міністерство оборони України за той час, поки ти маєш можливість спостерігати зсередини?
– Ну, по-перше, ми зуміли створити з маси добровольців цілком боєздатну армію європейського типу, яка може дати відсіч агресору, а у випадку розвитку подій навіть наступати. Ми отримуємо нову бойову техніку, проходимо бойові навчання, і період перемир’я не безслідно позначається на нашій боєздатності. Я думаю, протягом декількох років, якщо не буде війни, ми створимо повноцінну європейську армію і зможемо повернути як Донецьк і Луганськ, так і Крим.
– Зрозуміло, що реформи йдуть у різних галузях із різною швидкістю. В яких питаннях вони лідирують за темпами, а в яких відстають?
– Що стосується техніки, то ми в принципі рухаємося в ногу з потребами, але з реорганізацією системи ієрархії влади є велике відставання. Ми бачимо, що генерали, відповідальні за серію військових трагедій минулого року, мало того, що не покарані, так ще й залишаються на своїх постах.
– Дякую за інформацію. Максиме, ось на рівні тилового, повсякденного життя солдатів, чим займається проектний офіс реформ?
– У нас чотири напрямки. Перший – економічний. Реформа системи закупівель, складський облік, облік армії загалом. Наведемо приклад. Раніше облік матеріальних, технічних цінностей, екіпіровки солдатів (форма, берци) йшов на папері, при видачі було 3 документи, довідка-замовлення тощо... Все було в паперовому вигляді, підшивалося, відвозилося на склади, не було комп’ютерів, не було захищеної мережі Інтернет. Були прорахунки і, можливо, калькулятори. Зараз ведеться «пілотний проект» по базі частини. Враховується, що намагаються звести їх з нормальними принципами обліку. Зігнати їх в програму САП, яка впроваджена в рамках «пілотного проекту». Проаналізувати всі необхідні доробки, скільки ліцензій потрібно. Потім поставити систему на озброєння, і в армії, нарешті, з’явиться електронний облік.
– Це — один напрямок із чотирьох?
– Так. Ще з чим доводиться часто стикатися сьогодні – зміна норм і стандартів забезпечення військовослужбовця. Проводиться дуже багато роботи, розроблені 70 технічних умов, кожна містить кілька технічних виробів у забезпеченні солдата. Зіткнулися з тим, що створили всі технічні умови, навіть поклали на склад. Але старшина в частині не знає, що лежить на складі, не знає, що може замовити, а склад не може просто так йому все відправити. Оскільки у старій системі комплекти відправляються раз на рік. Зараз же створений волонтерський штаб, який вирішує проблему «останнього кілометра». Вони їздять по частинах і альтернативним способом передають у тили і на склади, що потрібно відправити на передову. Ми хочемо цю проблему побороти системно. Ми хочемо запровадити єдину картку солдата, за допомогою якої він буде розуміти, що у нього зараз видано і що в нього на обліку. І коли у частини не вистачає форми, це будуть бачити в автоматичному режимі.
– Як змінюється постачання українського військовослужбовця? Адже складно не тільки отримати, складно й списати.
– Звісно, є нормативні документи, які не змінювались ще з радянських часів. Система списання також існує з радянських часів і пов’язана з нормою, що і на який період має бути бійцеві. Всі ці норми створені у радянський мирний час. Тоді видати один бушлат на три роки вважалось нормою. Зараз же форма – це витратний матеріал. Наприклад, у британській армії передбачено 3 комплекти на сезон під час активних бойових дій. Ми хочемо прийти до таких самих стандартів. Крім того, той же умовний бушлат може потрапити під обстріл «Граду», згоріти, і ми маємо списати його в автоматичному режимі. Певна система вже працює. Але все ще існує в паперовому вигляді і часто не доходить до людей. А ось система автоматичних карток допоможе вирішити цю проблему. Також один із важливих аспектів – харчування. В одній із частин Львова працює експеримент щодо системи харчування. Там картка точно так само прив’язана до харчування військовослужбовця.
– У нас на зв’язку засновник волонтерської групи «Повернись живим» Віталій Дейнега. На самому початку бойових дій саме волонтери привозили все найнеобхідніше і фактично забезпечували армію. Віталію, як змінилась волонтерська роль за останні півтора року?
– Змінилась таким чином. Завдяки волонтерам наша армія отримала перевагу в нічному бою. Друге – вона отримала технічну перевагу.
– А наскільки справедлива точка зору, що сьогодні нема потреби волонтерам поставляти консерви і є потреба високотехнологічних рішень, які поки в державі не розглядаються?
– Волонтери, які серйозно збираються змінити перебіг війни, вони консервами практично не займались. Ці проблеми були в травні 2014 року. Потім глобальних проблем із харчуванням не було. Зараз волонтери, незважаючи на згортання бойових дій, не припиняють активності. Скоро зима, будемо возити теплі речі, але в основному ми будемо займатись тепловізорами і приладами нічного бачення. Це ми говоримо про матеріальне забезпечення, якщо говоримо про більш технічну сторону, то ми співпрацюємо з державою. З’явились можливості зробити масштабні проекти: проекти з підготовки, можливість наймати інструкторів найвищого класу, можливість сучасного управління зброєю. Також ми зайнялись психологією. Ми маємо знаходити фахівців, давати їм юридичний статус і відправляти в зону бойових дій.
– Дякую, Віталію. Максиме, якщо говорити про вектор руху. Скільки часу буде потрібно для того, щоб реалізувати ті завдання, які ви ставите в проектному офісі реформ?
– За графіком проектів для більшості з них – це 2-3 роки, тому що армія велика, а бюджет держави невеликий.

Павло КАЗАРІН
http://ua.krymr.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема "Резонанс"