Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 06.11.2015
ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
В╕тал╕й ЛАЗОРК╤Н

Книга в газет╕

(Продовження. Поч. у № 34-44)

Глава 18.
НЕВЕСЕЛ╤ РОЗДУМИ У Н╤ЧНОМУ ПОТЯЗ╤

Зак╕нчивши роботу в штаб╕ Чорноморського флоту ╕ з╕бравши вс╕ необх╕дн╕ матер╕али, наша оперативна група М╕н╕стерства оборони Укра╖ни веч╕рн╕м по╖здом ви╖хала ╕з Севастополя до Ки╓ва. З’явилося трохи часу для спок╕йного осмислення ситуац╕╖, що склалася, ╕ подумати над завтрашньою допов╕ддю м╕н╕стру про виконану роботу, про висновки ╕ пропозиц╕╖.
А ситуац╕я складалася кепсько. Рос╕йська Федерац╕я проявила свою непоступлив╕сть ╕ вперто намагалася тримати перш╕сть у насл╕дуванн╕ спадщини радянсько╖ ╕мпер╕╖. Через це Укра╖на втрачала значн╕ економ╕чн╕ ресурси. Вс╕ активи Нац╕онального банку СРСР, золотий запас, валютний ╕ алмазний фонди Москва н╕ з ким не хот╕ла д╕лити, як ╕ буд╕вл╕ посольств ╕ консульств колишнього СРСР. Укра╖на втрачала ╕ значн╕ в╕йськов╕ ресурси, хоча щор╕чно протягом 70 рок╕в вкладала в них свою 16-в╕дсоткову частку кошт╕в на ╖хн╓ утримання. Проте Москва не хот╕ла д╕лити н╕ Ракетн╕ в╕йська стратег╕чного призначення, що дислокувалися на територ╕╖ Укра╖ни, тримаючи в себе скриньку з кодами для пуску ракет з ядерними бойовими головками, н╕ Чорноморський флот, що базувався в портах Укра╖ни. Це все робило Укра╖ну заручницею в╕йськово╖ пол╕тики Москви, оск╕льки будь-як╕ ╖╖ агресивн╕ д╕╖ проти трет╕х держав могли б викликати зворотн╕ вогнев╕ удари по м╕сцях базування ядерних ракет, по портах ╕ берегових в╕йськово-морських об’╓ктах на територ╕╖ Укра╖ни. Тим самим Москва прив’язувала до себе Укра╖ну невидимими путами свого зовн╕шнього впливу на м╕жнародн╕й арен╕ ╕ робила ╖╖ заручницею сво╓╖ зовн╕шньо╖ пол╕тики.
Тож Укра╖на, отримавши свою пол╕тичну державну незалежн╕сть, не перестала бути залежною в╕д р╕шень, що приймались у столиц╕ метропол╕╖ радянсько╖ ╕мпер╕╖ – Москв╕, де окопалися вирощен╕ комун╕стичним ╕мперським режимом в╕йськово-пол╕тичн╕ кадри ╕ радянський генерал╕тет, який не лише не покинув сво╖х московських каб╕нет╕в, а на планах ведення в╕йськово╖ пол╕тики зм╕нив лише слова «Радянський Союз» на слова «Рос╕йська Федерац╕я», залишивши при цьому ╕мперську суть сво╖х план╕в. Це яскраво засв╕тив еп╕зод з намаганням Москви протягнути В╕йськову доктрину оновленого СРСР у вересн╕ 1991 року, яка за сво╖м задумом показала продовження агресивно╖ пол╕тики Кремля. Таким чином, для держави Укра╖на мало що зм╕нилося ззовн╕, бо державна влада Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ успадкувала не лише сво╓ м╕сцезнаходження в Кремл╕, а й за вс╕ма ознаками саме в Кремл╕ почала формуватися нова ╕мперська пол╕тика Рос╕╖. Ц╕ мо╖ здогадки у подальшому повною м╕рою п╕дтвердить В╕йськова доктрина Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ за авторством московського професора Олександра Дуг╕на, скерована на створення ново╖ ╕мпер╕╖ «Евразийский Союз» через поглинання Рос╕╓ю колишн╕х радянських республ╕к.
А тод╕, ╖дучи у вагон╕ н╕чного потяга Севастополь-Ки╖в ╕ розм╕рковуючи над ситуац╕╓ю, що склалася, я вважав, що зв╕льнення в╕д залежност╕ в╕д Рос╕╖ стане можливим для Укра╖ни за наявност╕ в кер╕вництв╕ держави твердо╖ пол╕тично╖ вол╕, сформувати яку могли б лише ст╕йк╕ патр╕оти Укра╖ни – люди твердо╖ вол╕ ╕ твердих переконань.
— Та чи ╓ так╕ люди у влад╕ в Укра╖н╕, — запитував я в себе, намагаючись углед╕ти ╖хн╕ образи на тл╕ н╕чного в╕кна вагона. ╤ першим на думку спадав образ В’ячеслава Чорновола.
Щодо В’ячеслава Максимовича, якого я знав особисто з 1988 року, то тут сумн╕ву не було, — людина мудра, патр╕от з твердими переконаннями, справжн╕й народний л╕дер!
Леон╕д Кравчук — людина мудра, вольова, без сумн╕ву, см╕лива! Але чомусь закрадався сумн╕в: чи буде в╕н достатньо твердим у вир╕шенн╕ доленосних принципових питань, наприклад, повернення у власн╕сть Укра╖ни усього законного спадку ╕мпер╕╖ — чи то золотого запасу, чи то Чорноморського флоту. Сумн╕в базувався на думц╕, що Леон╕д Макарович ╓ все ж таки вихованцем комун╕стично╖ державно╖ системи – системи кругово╖ поруки, де «сво╖х не здають», де «так, в╕н — сучий син, але це наш сучий син», де р╕шення приймали вузьким колом дов╕рених ос╕б, над╕лених владою, ╕ не завжди на користь народу…
П╕д час роботи над пакетом в╕йськового законодавства ╕ ведення переговор╕в з в╕йськових питань я близько сп╕лкувався з Василем Дурдинцем, ╢вгеном Марчуком, Костянтином Морозовим. Як на мене, Василь Дурдинець ╕ ╢вген Марчук, без сумн╕ву, були найкращими в команд╕ державного управл╕ння, яку очолював Леон╕д Кравчук. Проте цього було недостатньо, важливо було мати ще таких людей ╕ у в╕йськовому кер╕вництв╕, — продовжував розм╕рковувати я, дивлячись у темне в╕кно вагона.
Костянтин Морозов, як на мене, був досить ╕нтел╕гентною людиною, але м’якою та вразливою. Я вважав, що вразлив╕сть неприпустима на посад╕ м╕н╕стра оборони, який ма╓ бути твердим ╕ посл╕довним при прийнятт╕ р╕шень ╕ контрол╕ за ╖хн╕м виконанням. Людин╕, яка п╕д впливом емоц╕й може зм╕нювати свою думку, важко працювати на ц╕й посад╕, думав я, ╕ мен╕ пригадався еп╕зод майже п╕вр╕чно╖ давнини, коли Верховна Рада запланувала заслухати допов╕дь нещодавно призначеного на посаду м╕н╕стра оборони Укра╖ни генерал-майора ав╕ац╕╖ Костянтина Морозова щодо план╕в створення Збройних Сил Укра╖ни.
Мен╕ не були в╕дом╕ мотиви вибору на посаду м╕н╕стра оборони саме цього генерала, який до цього н╕де ╕ н╕чим себе не засв╕тив, проте ходили чутки про його родинн╕ зв’язки з Леон╕дом Кравчуком через його дружину. Так чи н╕, але саме ця особа була призначена м╕н╕стром оборони Укра╖ни, тож в╕д сили ╖╖ характеру, ╖╖ досв╕ду, знань, переконань ╕ патр╕отизму тепер залежав усп╕х оборонного буд╕вництва в Укра╖н╕.
Так-от, коли робота над допов╕ддю м╕н╕стра була у розпал╕, Костянтин Морозов раптом перестав з’являтися на Банков╕й, 6, де на той час розташовувалася орган╕зац╕йна група М╕н╕стерства оборони. За роботою над допов╕ддю я нав╕ть не пом╕тив цього, але ситуац╕я вимагала узгодження деяких питань ╕ зустр╕ч з м╕н╕стром була просто необх╕дна, бо строк допов╕д╕ у Верховн╕й Рад╕ наближався. Тому п╕д час чергово╖ зустр╕ч╕ в каб╕нет╕ Дурдинця, який в╕дпов╕дав за допов╕дь м╕н╕стра у Верховн╕й Рад╕, Василь Васильович запитав мене, де Костянтин Петрович, чому в╕н уника╓ сп╕лкування, адже скоро допов╕дь.
Я припустив, що, можливо, в╕н зда╓ попередню посаду, тому не з’явля╓ться.
— В╕тал╕ю ╤лл╕чу, а ви не могли б його прискорити кол╕ном п╕д зад, бо таке ставлення м╕н╕стра до Верховно╖ Ради просто неприпустимо, — роздратовано промовив до мене Василь Васильович. Та я не знав, де можна було розшукати Костянтина Петровича, оск╕льки оперативний черговий 17-╖ пов╕тряно╖ арм╕╖ на мо╖ запитання, чи нема╓ генерала Морозова у штаб╕ арм╕╖, в╕дпов╕дав, що нема╓.
Тим часом робота над допов╕ддю була завершена, схеми накреслено, а м╕н╕стр не з’являвся. Василь Васильович Дурдинець був дуже розгн╕ваний, бо зривалися вс╕ плани, тому я, зважаючи на вс╕ обставини, сказав, що сам готовий допов╕сти Верховн╕й Рад╕, якщо це можливо, — на що Василь Васильович в╕дпов╕в: «Почека╓мо ще трохи».
Нарешт╕ Костянтин Петрович з’явився, ╕ по виразу його обличчя можна було зрозум╕ти, що в╕н перебував у депрес╕╖. Згодом я д╕знався, що йому дошкулили образлив╕ дзв╕нки в╕д пол╕тичних противник╕в, як╕ закидали йому зраду парт╕╖, що його виховала як генерала, переходом на службу Укра╖н╕. ╤нший би не звертав на це увагу, а така бол╕сна реакц╕я Костянтина Петровича св╕дчила про чутлив╕сть ╕ вразлив╕сть його характеру.
Про це св╕дчили й ╕нш╕ еп╕зоди з нашого тривалого сп╕лкування з м╕н╕стром. Так одного разу, напередодн╕ Новор╕чного свята, коли я мав ви╖хати до Москви на черговий раунд переговор╕в, Костянтин Петрович покликав мене до каб╕нету, вручив мен╕ номер телефону ╕ попросив знайти у Москв╕ його давнього друга та передати йому невеликий пакунок до свят. У Москв╕ я зателефонував за врученим мен╕ номером ╕ домовився з чолов╕ком, який в╕дпов╕в на цей дзв╕нок, про зустр╕ч на Ки╖вському вокзал╕ перед мо╖м в╕д’╖здом до Ки╓ва. Так ╕ зробили.
На Ки╖вському вокзал╕ до мене п╕д╕йшла симпатична пара, — невисок╕ на зр╕ст, гарно одягнен╕ чолов╕к з ж╕нкою. Я передав ╖м пакунок в╕д Морозова, а ж╕нка витягнула з╕ сво╓╖ сумочки ╕ дала мен╕ також пакунок у в╕дпов╕дь, за характерним булькот╕нням якого я здогадався про його зм╕ст.
Вони передали в╕тання Костянтину Петровичу, попрощалися ╕ п╕шли.
Повернувшись до Ки╓ва ╕ прийшовши на Банкову, я зайшов до каб╕нету м╕н╕стра. Костянтин Петрович радо мене зустр╕в, вийшов з-за столу ╕ прив╕тався. Я передав йому пакунок. В╕н обережно взяв його, с╕в за ст╕л ╕ розпакував. В руках у нього я побачив пляшку в╕рменського коньяку, призначену для новор╕чного столу.
— Ну, розпов╕дай, про що ви говорили, — схвильовано запитав Костянтин Петрович, — як вони оц╕нюють мене на посад╕ м╕н╕стра?
Оск╕льки в мене розмови з його друзями на цю тему не було, а я побачив по напруженому виразу обличчя м╕н╕стра, наск╕льки це для нього важливо, то я в╕дпов╕в йому, мовляв, його друз╕ пишаються ним ╕ бажають йому усп╕х╕в у робот╕. В╕д почутого Костянтин Петрович розчулився до сл╕з. В╕н був окрилений, настр╕й п╕днявся ╕ здавалося, що в╕н може пересувати гори.
Але така вразлив╕сть характеру м╕н╕стра завжди в╕д╕гра╓ негативну роль, бо на його плечах — увесь вантаж прийняття в╕йськово-пол╕тичних р╕шень, ╕ в╕н ма╓ бути непохитним в ╖хн╕й реал╕зац╕╖, бо помилки в оборонному буд╕вництв╕ сьогодн╕ обернуться в майбутньому тяжкими втратами для нашого народу, — так розм╕рковував я, вдивляючись у н╕чне в╕кно вагона, який вистукував по зал╕зних рейках свою дорожню п╕сню. ╤ в такт стукот╕нню кол╕с вагона мен╕ згадалися рядки з одного в╕рша шанованого мною поета:

«Тру╖ли нашу землю,
 винищували мову…
А ми таки не вмерли,
 ще сильн╕ ╕ жив╕.
╤ смертю смерть поправши,
 в╕дроджу╓мось нин╕,
Глибок╕ в нас кор╕ння
 у простор╕ стол╕ть»…

Ц╕ палк╕ рядки в╕рша народного поета Льв╕вщини ╤вана Пазина, написаного ним ще у 1990 роц╕, повн╕стю в╕дображали дух весни 1992 року ╕ дух ус╕х пристрастей под╕й, що кип╕ли навколо нелегкого процесу ╕сторичного в╕дродження В╕йськово-Морських Сил Укра╖ни.
Постать ц╕╓╖ видатно╖ особи — народного поета Льв╕вщини ╤вана Пазина — варта того, щоб присвятити ╖й дек╕лька окремих рядк╕в.
Драматична доля ц╕╓╖ людини повною м╕рою уособлю╓ в соб╕ драматичну долю Укра╖ни, оск╕льки ступ╕нь драматизму в дол╕ обох виявилась залежною в╕д насл╕дк╕в д╕яльност╕ державних муж╕в, якими не завжди можна було пишатися…
З ╤ваном Пазиним ми познайомились у Львов╕ в с╕чн╕ 1991 року п╕д час оформлення мене кандидатом у народн╕ депутати в╕д Народного Руху Укра╖ни по виборчому округу молодого промислового м╕ста Новоявор╕вськ. У виборчому штаб╕ Народного Руху у Львов╕, на проспект╕ Шевченка, 11, мен╕ видали посв╕дчення кандидата в депутати ╕ представили як мою дов╕рену особу на виборах молодого стрункого хлопця рок╕в тридцяти, мешканця м╕ста Новоявор╕вськ.
В╕н мешкав у Новоявор╕вську ╕ працював на виробничому комб╕нат╕ «С╤РКА», добре знав м╕сцевих мешканц╕в, як╕ у сво╖й б╕льшост╕ також працювали на тому ж комб╕нат╕.
— ╤ван Пазин, — прив╕тно в╕дрекомендувався хлопець.
Його висока ╕ струнка ф╕гура та добр╕ оч╕ створювали, скор╕ше, образ чемно╖, сором’язливо╖ людини, ан╕ж твердого духом пол╕тичного б╕йця, з яким можна йти до перемоги. За розмовою ми познайомилися ближче, ╕ я ╕з здивуванням д╕знався, що ╤ван пише в╕рш╕. Побачивши вираз мого обличчя, в╕н витягнув м╕сцеву газету ╕ показав мен╕ надрукован╕ в н╕й сво╖ в╕рш╕.
Я звернув увагу саме на ц╕ ф╕лософськ╕ рядки: «Тру╖ли нашу землю, винищували мову…», як╕ запали в душу. П╕сля осмислення цих рядк╕в, наповнених ╕сторичною правдою про долю укра╖нського народу, я зрозум╕в, що цей простий на вигляд хлопець, д╕йсно, ма╓ м╕цне кор╕ння ╕ силу духу!
Я був радий, що доля звела мене з цим талановитим хлопцем ╕ ще з одн╕╓ю ц╕кавою людиною, яку мен╕ у виборчому штаб╕ Народного Руху порекомендували разом з ╤ваном як другу мою дов╕рену особу на виборах. Це був студент Льв╕вського державного ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка 26-р╕чний Георг╕й Гонгадзе, траг╕чна доля якого через 10 рок╕в п╕сля цих под╕й дала Укра╖н╕ символ свободи слова ╕ символ боротьби з тиран╕╓ю влади.
Георг╕й народився 21 травня 1969 року в Тб╕л╕с╕ у родин╕ грузинського дисидента ╕ режисера Руслана Гонгадзе та льв╕в’янки Лес╕ Гонгадзе (при народженн╕ – Леся Корчак). П╕сля зак╕нчення школи Георг╕й вступив на веч╕рн╓ в╕дд╕лення ф╕лолог╕чного факультету Тб╕л╕ського ун╕верситету. У 1987-1989 роках в╕н проходив службу в Афган╕стан╕.
П╕сля зв╕льнення у запас повернувся у Тб╕л╕с╕, де в кв╕тн╕ 1989 року комун╕стична влада застосувала в╕йська для кривавого придушення масових народних протест╕в. Восени того ж року, рятуючись в╕д репрес╕й, родина Лес╕ пере╖хала до Львова, ╕ Георг╕й перев╕вся на факультет ╕ноземних мов Льв╕вського державного ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка. ╤ вже у 1990 роц╕ в╕н активно долучився до бурхливого на той час сусп╕льно-пол╕тичного життя Львова.
В оточенн╕ цих прекрасних знакових молодих людей почалась моя виборча кампан╕я, до яко╖ долучились ╕ мо╖ кращ╕ курсанти – студенти рад╕отехн╕чного факультету в╕йськово╖ кафедри Льв╕всько╖ пол╕техн╕ки. Тож з таким потужним ╕нтелектуальним «в╕йськом» я був приречений на перемогу у цих виборах, що невдовз╕ ╕ сталося: я став народним депутатом!
Статус народного депутата захищав мене в╕д пол╕тичного пересл╕дування з боку мого командування ╕ в╕дкрив нов╕ можливост╕ у реал╕зац╕╖ власних задум╕в щодо створення Збройних Сил Укра╖ни, основаних на набутому мною досв╕д╕ управл╕ння в╕йськами на оперативно-стратег╕чному р╕вн╕ п╕д час мо╓╖ роботи в Управл╕нн╕ в╕йськами ППО Прикарпатського в╕йськового округу у Львов╕.
╤ван Пазин тод╕ вже був одружений, мав двор╕чного сина Тараса, та це не заважало йому, як ╕ Георг╕ю Гонгадзе, брати активну участь в сусп╕льно-пол╕тичному житт╕ р╕дно╖ Льв╕вщини. Згодом ╤ван став в╕домим ╕ поважним поетом, видав сво╖ зб╕рки поез╕й, а Тарасик п╕др╕с, зак╕нчив школу та ╕сторичний факультет Льв╕вського державного ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка, став Тарасом ╤вановичем — викладачем ╕стор╕╖ м╕сцево╖ середньо╖ школи.

Одним ╕з перших у грудн╕ 2013 року Тарас рушив на Майдан п╕дтримати народне повстання проти ол╕гарх╕чного фашистського режиму В╕ктора Януковича.
П╕д час Революц╕╖ г╕дност╕ Тарас Пазин був у перших лавах борц╕в за справедливу Укра╖ну. В╕н брав участь у кривавому протистоянн╕ з «беркут╕вцями».
На Майдан╕ в╕н написав на сво╖й стор╕нц╕ в соц╕альн╕й мереж╕ так╕ зворушлив╕ слова, що стали для нього пророчими:

У Ки╓в╕, п╕д Крутами,
 ╕з ворогами лютими
З╕йшлися юн╕ ратники,
 хоробр╕ ╕ палк╕.
А нин╕ з неба синього
 п╕снями лебединими
Вони до нас вертаються,
 мов з вир╕ю рок╕в.
На площ╕ Незалежност╕
 ми п╕сню ╖х п╕дхопимо
╤ см╕ло засп╕ва╓мо,
 як ╕ вони колись.
А якщо треба, станемо,
 нескорен╕, хоч зранен╕,
╤ лебедями б╕лими
 теж п╕днесемось ввись.

З Майдану у склад╕ добровольчо╖ сотн╕ вирушив на Донбас, де взяв участь у запеклих боях з ворогом – в╕йськами та найманцями Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, яка розпочала в╕йну проти Укра╖ни навесн╕ 2014 року. Тарас ╤ванович Пазин був включений до особового складу 51-╖ механ╕зовано╖ бригади, яка зупинила ворога п╕д ╤ловайськом.
Та не оминула лиха доля родину ╤вана Пазина. В серпн╕ 2014 року Тарас Пазин разом з ╕ншими б╕йцями бригади через помилки в╕йськового командування АТО потрапили в ╤ловайський котел, де ╖х з «Град╕в» розстр╕ляли рос╕йськ╕ в╕йська. Там загинуло близько тисяч╕ наших геро╖в, у ╖хньому числ╕ ╕ Тарас ╤ванович Пазин, в╕йськовослужбовець 51-╖ механ╕зовано╖ бригади.
Цими рядками у цих сво╖х спогадах я схиляю голову перед подвигом укра╖нських в╕йськовик╕в, добровольц╕в ╕ волонтер╕в, що захистили Укра╖ну, схиляю свою сиву голову перед Тарасом Пазиним та ╕ншими героями, що ц╕ною свого життя зупинили ворога на Донбас╕ ╕ показали всьому св╕тов╕ силу духу Укра╖нського во╖нства.
13 липня 2015 року народний поет ╤ван Пазин п╕д час покладання в╕нк╕в до монумента Геро╖в Небесно╖ Сотн╕ та загиблих в боях АТО на день 50-р╕чного юв╕лею м╕ста Новоявор╕вськ у розмов╕ ╕з кореспондентом ╕нформац╕йного агентства «ZIK» з тугою у голос╕ сказав, що йому дуже важко в╕д того, що сина поруч нема╓. «Наш Тарас загинув за те, щоб ╕нш╕ д╕ти щасливо зростали в Укра╖н╕, щоб вони могли сп╕вати укра╖нських п╕сень, щоб держава Укра╖на була в╕льною ╕ багатою…» – сказав батько героя ╕ на прохання юних учасник╕в урочисто╖ академ╕╖ прочитав ╖м дек╕лька сво╖х в╕рш╕в.
Чи м╕г я подумати, повертаючись у н╕чному потяз╕ з Севастополя до Ки╓ва, що через 22 роки Рос╕йська Федерац╕я, продовжуючи тримати у Севастопол╕ ╕ Криму свою в╕йськову базу, без жодного постр╕лу у в╕дпов╕дь окупу╓ цю територ╕ю суверенно╖ держави Укра╖на ╕ в порушення ус╕х ╕снуючих норм м╕жнародного права долучить Севастополь ╕ Крим до складу Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ та розпочне криваву в╕йну на Донбас╕…
Анал╕зуючи процес оборонного буд╕вництва за вс╕ 24 роки незалежност╕ Укра╖ни, я з упевнен╕стю можу стверджувати, що ця трагед╕я сталася через брак у державному управл╕нн╕ справжн╕х патр╕от╕в, як╕ здатн╕ були усв╕домити нац╕ональну ╕дею ╕ реал╕зувати ╖╖, себто побудувати справжню Укра╖нську державу, не за назвою, а за сво╓ю суттю, та створити над╕йну систему нац╕онально╖ безпеки. Брак таких людей у державному кер╕вництв╕ Укра╖ни уможливив низку поступок Кремлю, що сутт╓во послабило ╖╖ незалежн╕сть та ╖╖ обороноздатн╕сть.
У М╕н╕стерств╕ оборони ╕ в Генеральному штаб╕ ЗС Укра╖ни також спостер╕гався брак фах╕вц╕в-державник╕в, безкорисних патр╕от╕в з необх╕дною оперативно-стратег╕чною п╕дготовкою. Проте до вищо╖ ╕ середньо╖ ланки кер╕вного складу потрапило багато таких, як╕ не особливо звертали увагу на моральн╕ аспекти служби, що сприяло виникненню корупц╕╖ у в╕йськовому середовищ╕. Так, наприклад, Костянтин Морозов не зум╕в розглед╕ти майбутнього корупц╕онера в особ╕ полковника Юр╕я Прокоф’╓ва, начальника навчально╖ частини Ки╖вського ╕нженерного танкового училища, ╕, незважаючи на мо╓ особисте застереження, призначив його начальником управл╕ння в╕йськово╖ осв╕ти та доручив проводити реформу в╕йськово╖ осв╕ти в Укра╖н╕.
Через цю так звану реформу Укра╖на втратила профес╕йну в╕йськову п╕дготовку оф╕цер╕в як оф╕цер╕в — в╕йськових орган╕затор╕в бою. Натом╕сть ми отримали ру╖ну на теренах високояк╕сних наукових шк╕л, як╕ десятил╕ттями формувалися в вищих в╕йськових навчальних закладах Укра╖ни, що мали повагу у в╕йськовому середовищ╕ збройних сил багатьох держав св╕ту.
Врешт╕, нам вдалося довести шк╕длив╕сть д╕яльност╕ Юр╕я Прокоф’╓ва ╕ домогтися в╕д президента Леон╕да Кравчука в╕дсторонення його в╕д посади. Проте друз╕ не кинули Юр╕я Прокоф’╓ва напризволяще, ╕ генерал-полковник Анатол╕й Лопата п╕сля зм╕ни президент╕в та вгамування пристрастей навколо цього питання призначив його на посаду начальника Центрального науково-досл╕дного ╕нституту М╕н╕стерства оборони.
Дехто тепер м╕г побачити, що ╕ Юр╕й Прокоф’╓в шану╓ сво╖х друз╕в-генерал╕в та як з вдячн╕стю буду╓ ╖м дач╕ в сел╕ Горенич╕, що п╕д Ки╓вом, силами солдат╕в з╕ взводу обслуги ╕нституту, майже щодня плануючи ╖хн╕й ви╖зд на службовому м╕кроавтобус╕ до м╕сця буд╕вництва цих «важливих об’╓кт╕в» на чол╕ з ц╕лим прапорщиком.
Мен╕ це дуже нагадало т╕ недалек╕ часи, де панував такий самий порядок вза╓мов╕дносин генерал╕тету, – Радянську арм╕ю, де корупц╕я зашкалювала! А ми, першопрох╕дц╕ створення нац╕онально╖ арм╕╖, виявилися ╕деал╕стами, мр╕ючи весь негатив вза╓мов╕дносин у Радянськ╕й арм╕╖ залишити поза межами Збройних Сил Укра╖ни.
З призначенням Президентом Укра╖ни Леон╕дом Кучмою Валер╕я Шмарова, колишнього директора Жулянського в╕йськового заводу, на посаду м╕н╕стра оборони, оборонне буд╕вництво втратило св╕й пр╕оритет в Укра╖н╕, а Центральний науково-досл╕дний ╕нститут М╕н╕стерства оборони перейшов на виконання оперативних завдань з наукового об╜рунтування прийнятих м╕н╕стром р╕шень. Пер╕од перебування Валер╕я Шмарова на посад╕ м╕н╕стра оборони Укра╖ни ув╕йшов в ╕стор╕ю п╕д назвою «шмаровщина». Деяк╕ «стратеги» п╕д кер╕вництвом Миколи Пальчука, який прибув в Ки╖в з Далекого Сходу ще полковником ╕ в Укра╖н╕ вир╕с до генерал-лейтенанта, розробили свою нову структуру Збройних Сил Укра╖ни, яка складалася з кер╕вництва у Ки╓в╕ ╕ семи оперативно-тактичних командувань. Як на мене, ця схема в╕дображала давн╕шн╕ плани Москви щодо л╕кв╕дац╕╖ в Укра╖н╕ трьох в╕йськових округ╕в ╕ штаб╕в арм╕й для послаблення обороноздатност╕ Укра╖ни, про що я д╕знався ще у с╕чн╕ 1991 року п╕д час розмови з народним депутатом СРСР В╕леном Мартиросяном. На недол╕ки цього проекту я вказував особисто Микол╕ Пальчуку з самого початку, коли побачив це на мап╕, з якою працював генерал Сапса. В╕н також при╖хав у Ки╖в з Москви. Та, врешт╕, ц╕ плани поламала укра╖нська громадськ╕сть, а сам Пальчук був зв╕льнений з арм╕╖, бо, як я чув, в╕н був звинувачений у регулярному використанн╕ солдат╕в у роботах на сво╖й дач╕ п╕д Ки╓вом, на що поскаржились до м╕н╕стерства сус╕ди по дач╕.
Нац╕онально св╕дома громадськ╕сть Укра╖ни, врешт╕, домоглася усунення ╕ самого Валер╕я Шмарова з посади м╕н╕стра. Був резонансний суд, в якому опонентами м╕н╕стру виступили Левко Лук’яненко, Герой Укра╖ни, В╕тал╕й Карпенко, редактор газети «Веч╕рн╕й Ки╖в», та ╕нш╕ наш╕ актив╕сти. Нав╕ть вийшла повна хронолог╕я цього суду окремою книгою.
А я трохи ран╕ше, незадовго перед цими под╕ями, з сумом побачив, що вся моя робота над створенням Збройних Сил Укра╖ни потрапила до чужих рук, ╕ оборонне буд╕вництво п╕шло не за науково об╜рунтованими планами, а в ручному режим╕ управл╕ння, тому я в к╕нц╕ липня 1995 року зайшов у приймальню м╕н╕стра Валер╕я Шмарова, взяв у чергового аркуш паперу й у розпач╕ написав на ╕м’я м╕н╕стра рапорт на зв╕льнення з в╕йськово╖ служби, мотивуючи це тим, що не хочу брати участь у розвал╕ Збройних Сил Укра╖ни, як╕ я створював. П╕дписав цей рапорт, попросив передати його м╕н╕стру та п╕шов геть. Так завершилась моя в╕йськова служба.
У жовтн╕ 1995 року я п╕шов на вибори кандидатом в депутати Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д Народного Руху Укра╖ни по Центральному виборчому округу в Ки╓в╕. Це райони Хрещатика, Оперного театру, Зал╕зничного вокзалу, Бати╓во╖ гори. До слова, м╕й тато у 1928-1931 роках жив на вул. Богдана Хмельницького ╕ працював поруч, у будинку навпроти Оперного театру. В╕н часто в╕дв╕дував оперн╕ ╕ балетн╕ вистави, був особисто знайомий з в╕домою у той час примою-балериною Мухтаровою. Тому та обставина, що тут ходив ╕ працював м╕й батько, а я тут маю св╕й виборчий округ, надавала мен╕ яко╖сь м╕стично╖ енергетики.
Водночас м╕й однокурсник по Ки╖вському вищому ╕нженерному рад╕отехн╕чному училищу Сердюк Володимир Георг╕йович, полковник, заступник начальника КВ╤ТРУ ППО з науки, добре знаючи мо╖ орган╕зац╕йн╕ зд╕бност╕, запропонував мен╕ взяти участь у створенн╕ ново╖ установи – Нац╕онального агентства з питань ╕нформатизац╕╖ при Президентов╕ Укра╖ни (НА╤). Указ про створення НА╤ був уже п╕дписаний, ╕ я погодився. Спочатку я був призначений на посаду начальника в╕дд╕лу, а згодом став начальником Управл╕ння м╕жнародного забезпечення ╕нформатизац╕╖.
Полковник Володимир Сердюк посаду заступника з науково╖ роботи начальника Ки╖вського вищого ╕нженерного рад╕отехн╕чного училища ППО по╓днував з посадою начальника кафедри зовн╕шн╕х траекторних вим╕рювань, яка готувала фах╕вц╕в для системи Протиракетно╖ ╕ Протикосм╕чно╖ оборони. В Рос╕╖ таких фах╕вц╕в не готували, а попит на них був значний, тому це надавало певну перевагу Укра╖н╕. Та в ситуац╕ю з благословення м╕н╕стра оборони Укра╖ни Костянтина Морозова втрутилась так звана реформа, яку орган╕зував Юр╕й Прокоф’╓в, ╕ п╕д загрозою л╕кв╕дац╕╖ опинилися як ця важлива кафедра, так ╕ саме КВ╤РТУ ППО з╕ сво╓ю ун╕кальною школою. Розум╕ючи, що втрача╓ Укра╖на, полковник Сердюк одним з перших виступив проти ц╕╓╖ «реформи». В╕н негайно розшукав мене ╕ вв╕в у курс справи. Я не м╕г пов╕рити, що такий в╕домий на весь св╕т навчальний заклад хтось може л╕кв╕дувати, на це м╕г зважитися лише божев╕льний або ворог Укра╖ни. Це училище було засноване вищим державним кер╕вництвом колишнього СРСР спец╕ально для п╕дготовки оф╕церських кадр╕в для нового на той час виду Збройних сил — В╕йськ Протипов╕тряно╖ оборони. В розвиток цього навчального закладу було вкладено величезн╕ кошти, створено ун╕кальн╕ науков╕ школи з п╕дготовки фах╕вц╕в з рад╕оелектрон╕ки, рад╕олокац╕╖, автоматизованих систем управл╕ння, рад╕оелектронно╖ боротьби, управл╕ння польотами штучних косм╕чних об’╓кт╕в, була ун╕кальна кафедра ╕ноземних мов, оск╕льки в КВ╤РТУ ППО навчалися оф╕цери-╕ноземц╕ з ус╕х держав Варшавського договору, з В’╓тнаму, Куби, Монгол╕╖. П╕дготовка фах╕вц╕в у КВ╤РТУ ППО була значно сильн╕ша за п╕дготовку аналог╕чних фах╕вц╕в у пол╕техн╕чних ╕нститутах. Полковник Сердюк у сво╖й боротьб╕ д╕йшов аж до голови ком╕с╕╖ Верховно╖ Ради з питань осв╕ти ╕ науки академ╕ка Юхновського, який об╕цяв втрутитись в ситуац╕ю, проте все залишилося без зм╕н. Причиною цього, на м╕й погляд, була особиста зац╕кавлен╕сть м╕сцевих «царьк╕в» ╕ ╖хн╕х високих ки╖вських покровител╕в у доступ╕ до земл╕ ╕ буд╕вель, що вив╕льнялися п╕сля л╕кв╕дац╕╖ в╕йськових навчальних заклад╕в. Так, наприклад, пану Юхиму Звяг╕льському були передан╕ корпуси Донецького в╕йськового училища.
Ця невеличка ╕стор╕я дуже показова, оск╕льки н╕хто серед громадськост╕ не працював над новими традиц╕ями в Збройних Силах Укра╖ни та над формуванням моральних авторитет╕в, на яких можна було б р╕внятися новим покол╕нням укра╖нських оф╕цер╕в. Цей ╕нформац╕йний вакуум заповнювали посадов╕ особи за рахунок отриманих генеральських звань ╕ сво╖х високих посад у Збройних Силах Укра╖ни ╕ в М╕н╕стерств╕ оборони, а не за як╕сь значн╕ досягнення в оборонному буд╕вництв╕, що дуже мен╕ нагадувало радянську бувальщину.
Так, М╕н╕стерством оборони була видана велика книга з яскравими ╕люстрац╕ями ╕ портретами високопосадовц╕в п╕д назвою «Кадри Збройних Сил Укра╖ни», де чомусь ╕стор╕я Збройних Сил Укра╖ни почина╓ться з грудневого Указу Президента Укра╖ни 1991 року, а не з Декларац╕╖ про державний суверен╕тет Укра╖ни, приховуючи ц╕лий пласт нашо╖ славетно╖ ╕стор╕╖.
В╕д того склада╓ться враження, що саме т╕ генерали, яких ми, члени вищо╖ атестац╕йно╖ ком╕с╕╖, прийняли на службу в Збройн╕ Сили Укра╖ни, ╕ ╓ творцями Збройних Сил Укра╖ни. Так, генерал-майор Олександр ╤гнатенко, будучи призначеним на посаду начальника Управл╕ння кадр╕в М╕ноборони, який в книз╕ позиц╕онував себе як родоначальник кадрово╖ роботи ╕ сол╕дний кер╕вник, насправд╕ виявився причетним до корупц╕йних скандал╕в, нав╕ть була порушена крим╕нальна справа. Врешт╕, генерал-лейтенант Олександр ╤гнатенко зв╕льнився ╕ створив власний б╕знес. Були й ╕нш╕ прикр╕ приклади виявлення корупц╕онер╕в на вищому р╕вн╕ в Збройних Силах.
Через брак справжн╕х патр╕от╕в у систем╕ державного ╕ в╕йськового управл╕ння державна влада Укра╖ни весь цей час, протягом 24 рок╕в, йшла в к╕льватер╕ пол╕тики кремл╕вських пол╕тичних розб╕йник╕в ╕ слугувала не укра╖нському сусп╕льству, а ворогу укра╖нсько╖ нац╕╖, який володарю╓ в Кремл╕ ╕ в ол╕гарх╕чному кер╕вництв╕ держави Укра╖на.
П╕дтвердженням цього стали коментар╕ в╕домого в Укра╖н╕ в╕йськового експерта, донеччанина Дмитра Снег╕рьова кореспонденту «Gazeta.ua» про результати роботи сл╕дчо╖ ком╕с╕╖ з розсл╕дування под╕й п╕д ╤ловайськом (цитата мовою ориг╕налу): «Ни для кого не секрет, что Гелетей и Муженко виновны в «Иловайском котле». И для Порошенко также. Возможно, это новость для самой следственной комиссии. Также им надо признать, что министром обороны назначили непрофессионального человека по распоряжению президента. Соответственно, Порошенко несет ответственность за непрофессионализм, который стоил тысячи человеческих жизней.
На Гелетее практически висела судьба страны»… «к ответственности должны привлечь руководителей внешней разведки — армейской и Службы безопасности: это провал украинской разведки. Она допустила возможность образования котла».
Також Снег╕рьов зауважу╓: «Очень странные стечения обстоятельств. Для подписания соглашений потребовалось тяжелое поражение военных. Они стали заложниками политических игр. Цель — дать понять обществу о необходимости этих мирных соглашений. То есть «Иловайский котел» использовали для момента, чтобы получить мандат доверия для подписания «Минских соглашений». Сам котел был искусственный. Создавался как руками россиян, так и нашего высшего военного руководства. Не знать о перемещениях российских военных было невозможно».
Експерт додав: «Нам не говорят о «луганском котле», куда попала 70-я бригада. Еще был «пограничный котел», когда погибло около 3 тысяч. Имею в виду окружение 72, 79 и 24 бригады. Это полный провал. А нам извлекают один эпизод, который болезненный и на слуху. Гелетея и Муженко надо привлекать к ответственности за всю провальную военную доктрину в течение так называемого АТО».
А ось допис, який поширив в╕домий нащадок славетного укра╖нського гетьманського роду, письменник ╕ журнал╕ст, оглядач газети «Кримська св╕тлиця» Валентин Бут у соц╕альних мережах ще 26 грудня 2014 року, задовго до Дебальцевського котла: «Пор╕внюючи дв╕ мапи, м╕ж якими пролягла в╕дстань часу в чотири м╕сяц╕, мене хвилю╓ не так оте досить значне розширення зони, контрольовано╖ рос╕янами, — могло бути значно б╕льшим, зважаючи на те, що наш головнокомандувач не надто балував сво╓ в╕йсько потужною збро╓ю, вважаючи доц╕льн╕шим, аби бронетехн╕ка гарцювала на парад╕, ан╕ж п╕дставляла боки п╕д снаряди на пол╕ бою. Це, ясна р╕ч, дуже прикра тенденц╕я, яка ма╓ бути виправлена так само, як ╕ закупки з тендерами «втемну», за явно завищеними ц╕нами в╕йськового спорядження, яке часто виявля╓ться контрафактною продукц╕╓ю низько╖ якост╕. Приклад — придбання прилад╕в н╕чного бачення н╕бито американського (насправд╕, одеського) виробництва в╕д «Марка Вейна» (недавн╕й кидала з╕ сфери житлобуд╕вельних афер Марко Морговський — http://nashigroshi.org/…/ukrajinskym-vijskovym-zakupyly-am…/). Значно б╕льше сьогодн╕ мене хвилю╓, чи стратеги з Генерального штабу вже звернули щонайпильн╕шу увагу головнокомандувача на небезпеку нового «котла». Я маю на уваз╕ «м╕шок» у район╕ Св╕тлодарськ-Вуглег╕рськ-Дебальцеве ╕ дал╕, в напрямку пад╕ння збитого Бо╖нга. Не треба мати академ╕чно╖ осв╕ти, аби бачити очевидну загрозу п╕дрозд╕лам укра╖нського в╕йська, як╕ перебувають нараз╕ там. Власне, ту територ╕ю можна було б розглядати не як потенц╕йний «м╕шок», «котел», пастку, а як виступ, плацдарм для майбутнього наступу, але тод╕ з тим наступом не можна затягувати. Необх╕дно вир╕вняти л╕н╕ю фронту в цьому район╕. Це можна зробити в два способи: або в╕дв╕вши сво╖ п╕дрозд╕ли до л╕н╕╖ Св╕тлодарськ-Алчевськ, або ж, що доц╕льн╕ше, вир╕вняти л╕н╕ю фронту по л╕н╕╖ Пантелеймон╕вка — м╕сце пад╕ння Бо╖нга.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16161

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков