Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 06.11.2015
ВЕСНА НА ТАРХАНКУТ╤
Валентин БУТ

Клуб поез╕╖

Валентин Бут, представник одного з найдавн╕ших козацьких род╕в в Укра╖н╕, народився 22 грудня 1957 року на Сумщин╕, в невеличкому м╕ст╕ Б╕лоп╕лл╕, в тому самому, де народились, жили певний час Сашко Кандиба, б╕льш в╕домий, як Олександр Олесь, Казя Малевич, Ант╕н Макаренко ╕ ще багато чудових людей. П╕сля навчання в Сумському педагог╕чному ╕нститут╕ ╕мен╕ все того ж А. Макаренка (факультет ╕ноземних мов) перебрався з с╕м’╓ю до Криму, де й працював учителем протягом майже тридцяти рок╕в.
Перш╕ л╕тературн╕ спроби належать до 90-х рок╕в минулого стор╕ччя. Публ╕кац╕╖ перших в╕рш╕в автор завдячу╓ «Кримськ╕й св╕тлиц╕». В подальшому зв’язок з нею не припинявся. Сувор╕ будн╕ життя, щоправда, внесли сво╖ корективи, тож зам╕сть в╕рш╕в писалися здеб╕льшого публ╕цистичн╕ матер╕али. На початку дев’яностих переклав дв╕ книжки з польсько╖ – «П╕д в╕трилами ╕ на швартовах» («Pod zaglami i na cumach», Warszawa, KAW 1978.В) ╢вген╕уша Мочидловського та «Дорога на Горн» («Droga na Horn», Iskry, 1974) Кшиштофа Барановського. На жаль, жодне укра╖нське видавництво не зац╕кавилось т╕╓ю темою.
У 1999 роц╕ з ╕н╕ц╕ативи поета Ореста Корсовецького в Чорноморському вийшло перше число альманаху «Прекрасная Гавань». З 2000 року, на запрошення чудово╖ кримсько╖ поетеси Св╕тлани Коношенко, редактора «Гаван╕», долучився до колективу автор╕в, публ╕ку╓ться в альманас╕ донин╕. Кр╕м «Прекрасно╖ Гаван╕», його в╕рш╕ публ╕кувались у р╕зний час в альманахах «Л╕ра Боспора» (Керч), «Междуречье» (Курськ). З 2012 року при╓днався до сп╕льноти «Клубу Поез╕╖» журналу «Дн╕про» та м╕жнародного сайту письменник╕в «Authonomy» в╕д британського видавництва «Harper&Collins», де його пов╕ст╕ «Escape» та «Wade Through the Dark» на початку кв╕тня цього року отримали в╕дзнаку, досягши полиц╕ видавця. На початку 2014 року видав власним коштом книжку-досл╕дження «Павло Михнович Бут – Лицар Зраджено╖ Вол╕».
Валентин Бут запрошу╓ читач╕в «Св╕тлиц╕» на сво╖ авторськ╕ стор╕нки:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=15377
https://www.facebook.com/Valentine-But-396044557271113/?ref=hl
https://www.goodreads.com/user/show/3194880-valentine-but
Сьогодн╕ читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» автор пропону╓ доб╕рку в╕рш╕в, написаних у р╕зн╕ роки.

Валентин БУТ
ВЕСНА НА ТАРХАНКУТ╤

* * *
╤ знов весна, ╕ знову дмуть в╕три,
╤ б’╓ приб╕й в тво╖ скеляст╕ груди,
О, краю м╕й безкрайн╕й степовий,
Мо╓╖ дол╕ краю, Тарханкуте!
Що час тоб╕? – Як воля степова,
Татарськими чамбулами майнула,
В╕н на курганах сивих спочива,
В╕н т╕нь шул╕ки в пол╕с╕ заснул╕м.
О, Тарханкуте м╕й непоказний,
Ти, мов шипшини кв╕т б╕ля дороги,
В чеканн╕ зм╕н. Грядуть дощ╕ рясн╕,
Що змиють тво╖ б╕ди ╕ тривоги.
Кв╕тень, 2004

Д╤АЛОГ

«Бунтарський дух, що в тисячах згорань
Щоразу воскреса╓ Фен╕кс-птахом...
А Ти, Людино, в мить протистоянь
Добра з╕ Злом – зречешся свого Я?
В ╕м’я чого готова Ти на плаху?»
(Натал╕я Кр╕сман, «Непок╕рн╕»)

Н╕защо не зречусь!
Я вигострив його,
Мов шаблю, що в╕д прад╕да ╕ д╕да.
Вам може сиве лезо те пов╕дать,
Як в╕ддавали пращура мого
╤ раз, ╕ вдруге кату добр╕ люди
За те лиш, що не зрадив сам соб╕
╤ спод╕вався ще в сво╖й доб╕ –
У час знев╕ри, розбрату, облуди
Для Краю роздобути кращу долю,
Бо що ж за доля дибати в ярм╕ –
Вже краще скласти голову в борн╕.
А Край тод╕ впрягали у неволю.
А добр╕ люди (вони й нин╕ тут)
Допомагали зайдам те робити,
Бо, що та воля –
 н╕ кожух пошити…
В╕зьмеш ╕з не╖ пшик та су╓ту...
Чи пам’ятають пращура мого,
В краю, який ще зветься Укра╖на,
Та дуже вже нагаду╓ ру╖ну?
Чи ╓ наука людям ╕з того?
А Край, м╕ж тим,
 мов торба ╕з горба,
Вже котрий р╕к все котиться
 в болото
╤ кл╕па╓, мов ╕мпотент холодний,
╤ влада, й недовлада, ╕ юрба…
Не жити – виживати (ось де суть!)
Навчились ми, сховавшись
 за зав╕су
╤з самозречень, лж╕ та компром╕су,
Тож вурдалаки й дал╕ кр╕вцю ссуть…
Ось саме через це, поетко мила,
Я не зречусь н╕защо свого Я,
Бо це – м╕й св╕т, м╕й Край,
 моя с╕м’я,
Це — пам’ять роду, г╕дн╕сть,
 честь ╕ сила.
Зректись того ╕ разом перейти
В безликий стан
 блискучого н╕кчем’я?
З╕йти в п╕гмейсько-яничарське
 плем’я?
Щось ╕нше мала на уваз╕ ти...
27.03.2013

БЕЗМОВНОМУ КОДЛУ

О, мово багатостраждальна,
Все правлять по тоб╕ тризну —
По тоб╕ – в в╕ках опальн╕й,
Проросл╕й кр╕зь соцреал╕зми,
Вилучен╕й ╕з науки,
З╕ св╕ту тонких технолог╕й,
Виставлен╕й поп╕д руки
З життя – не втрапля╓ у ногу.
Впхана в останн╕й притулок,
Що зветься Художн╓ Слово, –
Ось в╕н, ╤уди ц╕лунок,
Мила моя, калинова!
Можеш отут сп╕вати
Давн╕ п╕сн╕ про Галю,
Можеш жал╕ зас╕вати…
Сльози втира╓ш, скрипалю?
Вшквар же весело╖, брате,
Бо ось-ось терпець урветься...
Може ж, таки горбате
Кодло ╕уд схаменеться?
10.11.2013

ЧЕСТЬ

«Не пощастило нашому народу.
Дав Бог сус╕д╕в, ласих до нашесть.
Забрали все – ╕ землю, ╕ свободу.
Тепер забрати хочуть вже ╕ честь»
(Л╕на Костенко)

Н╕, не забрали. Наше й дос╕ з нами,
Так само, як свобода, г╕дн╕сть, честь.
Немало ми пережили нашесть,
А й дос╕ можемо пишатися синами.
Отими, хто в блокован╕м Криму,
Стоять в оч╕куванн╕ штурму гарн╕зон╕в,
Честь не бруднять, не спорюють погон╕в.
Шанс дипломатам, уряду – кому?
А в Ки╓в╕ готуються до свята –
Святе читать Шевченков╕ в╕рш╕...
Чи сам Шевченко так би согр╕шив –
Курити ф╕м╕ам, як палять хату?
04.03.2014

МЮНХЕНСЬК╤ АСОЦ╤АЦ╤╥

Весна нарешт╕. Як чекав ╖╖!
Уранц╕ в неб╕ гуси гелгот╕ли,
Немов комусь пов╕дати хот╕ли
Про березнев╕ радощ╕ сво╖.
╥х рад╕сть зрозум╕ла хоч кому,
Але сьогодн╕ ╕нш╕ йдуть процеси,
Адже сво╖ «законн╕ ╕нтереси»
Новий адольф застою╓ в Криму.
Мов гицель, що заклав за ком╕рець,
Удерся в хату до свого сус╕да,
А вулиця немов того й не в╕да,
Стурбован╕сть висловлюють… Капець!
Щось Мюнхеном запахло у ц╕ дн╕ –
Той дух адольфу паморочить м╕зки,
Зухвал╕сть за безкарн╕стю – так близько!
Безчестям не уникнути в╕йни...
08.03.2014

КУРС ГРИВН╤

Стаб╕льного курсу
 гвалтован╕й гривн╕?
Ви що там – блажен╕?
 Не будьте на╖вн╕.
Петрусь безгрош╕в’ям
 страждав ц╕ роки?
Що мав в╕д бюджету –
 одн╕ коп╕йки!
Чим житиме наше священне теля,
Як липецький б╕знес
 продасть москалям?
Що зрештою гривня? –
 Була ╕ не буде.
Зате ми Гарант╕в виводимо в люди.
23.11.2014

На в╕рш Едуарда Портянського
«СЕСТРЫ»

«Никогда Мы не будем братьями,
Ведь Мы сёстры по роду и племени!
Мы Славянского Духа женщины,
А не геи в седьмом поколении»
(Едуард Портянський)

Кажеш, сестри ми? Та ще й р╕дн╕?
Кажеш, жити нам треба по сов╕ст╕?
Але тут же, забувши те повн╕стю,
Гомос╓ками звеш принаг╕дно?
Едуарде, ти визначся спершу
Хто ти сам – то нараз╕ життя.
Трансвеститськ╕ тво╖ сприйняття —
То проблема, пов╕р, щонайменша.
Кажеш, сестри? Х╕ба ж то сестра,
Як мене полива╓ш ти брудом:
Що не слово – брехня ╕ облуда.
То тво╓ розум╕ння добра?
Чи то я нин╕ вдерся в рязан╕,
На орловщинах нищу м╕ста,
А чи, славлячи всу╓ Христа,
ТИ чортяц╕ склада╓ш осанну?
То не я – ти прийшов в мою хату
Гвалтувати, тягти, убивати,
Вс╕х незг╕дних «мочить и в сортир».
Оце те, що ти звеш «русский мир»?
Руссю зватися ма╓ш х╕ть?
Русь — це я, це на цих теренах,
Проростаючи в наших генах,
Русь нескорена дос╕ сто╖ть.
Вам «чужды европейские
 ценности»?
Що ж, то ваш╕ проблеми, сус╕де.
Виноград ще зелений, як видно,
В патернально-св╕дом╕й блаженност╕.
Н╕, не сестри ми – жодна сестра
Не встромля╓ ножа сестр╕ в спину,
Не морду╓ ╖╖ до загину –
То повадки лихого щура.
Або от – хто, скажи, прихистив
Вурдалак, що пили мою кр╕вцю,
Пос╕пак ╖х, злодюг ╕ убивц╕в?
Це сестра моя? Боже, прости…
Тож одумайтесь, доки не п╕зно,
Розкиселен╕ власними б╕дами,
Нам роковано бути сус╕дами,
Краще добрими, хай ╕ р╕зними.
14 листопада 2014 р.

МИ НЕ В╤ДВОДИМО ОЧ╤, МИ БАЧИМО ВСЕ

Нам кажуть, що ми витрача╓мо
Сотню м╕льйон╕в на день,
╤ то ╕з бюджету лишень.
Ми справд╕ той плин пом╕ча╓мо
З наших кишень.
Але ж чи то все йде на в╕йсько?
Погляньмо – оце наш солдат:
Совкових час╕в автомат –
Це проти «утесов» рос╕йських!
Де ж торбохват?
Чом в╕йсько вкра╖нське ще й дос╕,
Попри людську допомогу –
Без не╖ вже витягло б ноги –
Все ще нап╕вголобосе?
Влада ж убога,
Попри страшне навантаження
На Край, на знедолений люд,
Знову пустилася в блуд –
Д╕лить як╕сь повноваження…
Буде вам суд!
Плодять м╕н╕стерства н╕кчемн╕
Та граються в РНБО –
Що скажеш, нещасна вдово?
Чи знайдеш слова як╕сь чемн╕?
Крикнеш «Браво»?
Одумайтесь, врешт╕, нездари!
Год╕ ганьбити наш р╕д,
Бо сльози нещасних сир╕т
Свинцевим дощем вас ударять.
Дощ на пор╕!
23.12.2014

Д╤ДОВ╤ МИКОЛАЮ

«Ну то, как там РусоКрим?
Кормлять вас туристи.
Чи залишили самим
В горах кам╕нь гризти?»
(Д╕д Миколай, «Кримнаш»)

Чи не надто по-сов╓тськи,
 Д╕ду, Ви махнули –
Вс╕х кримчан у одн╕ лапт╕
 одним махом взули?
Зв╕сно, вата винувата –
 тут не маю сл╕в я.
А як з тими, хто боровся,
 як лиш м╕г, ум╕в як,
Коли брали крок за кроком
пут╕нц╕ п╕востр╕в?
╥х би отод╕ п╕дтримать
 Вашим словом гострим…
Бо вони не у зап╕чч╕
 проливали сльози,
А виходили з протестом,
 попри вс╕ загрози.
Крим – б╕льмо на оц╕ влади,
 що вита захмарно,
Бо ж здала його Рос╕╖
 легко ╕ бездарно.
Тож не варто вс╕х чесати
п╕д одну греб╕нку,
Бо я добре розум╕ю воякову ж╕нку,
Отого, що, не зламавши
дано╖ присяги,
Десь сто╖ть, аби ще дал╕
 не пройшли бродяги,
За Вкра╖ну, за свободу
 мусить воювати,
А ╖╖ тут нова влада виселя╓ з хати.
Виселяють малих д╕ток,
 старих ╕ недужих –
Де ж ти, мила Укра╖но, –
 чи ще ма╓ш душу?
М╕н╕стерство оборони,
 щоб внести тут ясн╕сть,
Мало б кримськ╕ т╕ квартири
передать у власн╕сть,
А воно соб╕ чуму╓,
 крутить головою –
Як, мовляв, державна ж власн╕сть,
 – що ти, Бог з тобою!
Що зробила люба влада,
 щоб прикрити спину
Тим кримчанам, хто вважа╓ –
Крим — це Укра╖на?
Що там роблять дипломати –
 в’яжуть постоли?
Зникли ж на сьогодн╕ майже
тридцять киримли!
Де Гарант наш – щось не чути…
Пане Президенте!
За що Ви нас обернули
 на нерезидент╕в?
Чом обкласти закликали
 Крим Ви санкц╕й муром,
А натом╕сть безперервно
 з продовольством хури
Сунуть через Перекопи?
 Хто Вас так розчулив?
Бо╖тесь, щоб окупантам
 голод не дошкулив?
Гендлювати, воно, зв╕сно,
 непогана справа,
Але з ворогом, що в Краю
 запалив заграву?!
Любий Д╕ду, зачепили
 Ви болючу рану –
Н╕ч, брудн╕ д╕лки, н╕кчеми,
 ╕ не видно ранку...
Дякую, що змалювали
гарну Ви картинку,
Лиш не варто вс╕х нас стригти
п╕д одну греб╕нку.
25.12.2014

ЧАС

Промерзлий час
 завмер посеред поля
╤ я, зависнувши над кра╓м небуття,
Дивлюсь, як смерч вогню,
 металу, болю
За мить змете мо╓ роковане життя.
Невже то все? А як же та зозуля,
Що об╕цяла довг╕╖ л╕та?
Я ж в╕рив ╖й – мене не брала куля,
╤ як же т╕ д╕воч╕╖ вуста,
Як╕ так ╕ не встиг поц╕лувати,
Тод╕, як ми прощалися в саду?
Н╕, н╕ – чекай!
А як нещасна мати
Переживе оцю ╖╖ б╕ду?
За що ╖й це? За в╕що нам ця кара –
Нахабство про╕мперсько╖ юрби?
Ненавидить за що нас та почвара –
За те лиш, що не хочемо в раби?
За те, що Русь – це ми, а не Рос╕я?
За те, що незлобив╕ ми, не зл╕?
За те, що п╕дло вкрадена Над╕я
Не п╕дкоря╓ться вам, ниц╕ москал╕?
Чому, чому, лих╕ захланн╕ зайди,
Ви прагнете сус╕дсько╖ земл╕?
Чом начиня╓те ╖╖ металом «Град╕в»,
Це так заведено у «братньому» Кремл╕?

Забулись-те, що згине той, хто прийде
В наш край з мечем — в╕д нашого меча,
╤ заховатись в ц╕л╕м св╕т╕ н╕де
Тому, на кому Ка╖на печать?
Моя Вкра╖на ╓, була ╕ буде…
Вогненний стовп шугнув, ударив, згас.
Промерзлий час сво╖ п╕дставив груди –
Тримайся, синку, ╖м не взяти нас!
18.02.2015

ДАРИТЕЛЯМ РУССКАФА М╤РА

Привид минулого шк╕рить зуби,
Вкритий порохом зниклих ╕мпер╕й,
Сьогодн╕ в╕н пхнеться до мене в двер╕ –
Вже й розкапустив слиняв╕ губи.
Трупи, ру╖на, згарища, поп╕л,
Ось що несеш ти насправд╕ св╕ту,
Але цей св╕т скуштував досита
Русскафа м╕ра смердючих утоп╕й.
Вже скуштували тво╓╖ свавол╕ –
Чу╓ш, ГУЛАГИ тво╖ не для нас!
Тож, зупинися, допоки ╓ час,
Рабе, що знехтував покликом вол╕!
24.02.2015

ПОЕТОВ╤ ОЛЕКСАНДРУ БИВШЕВУ,
якого оф╕ц╕йно визнано небезпечним для рос╕йсько╖ влади

Коли таврованим холопам
Влили у м╕зки чорну жовч,
Коли Зевс╕вна Калл╕опа
Шепоче: «Пережди, помовч!».
А ти продовжу╓ш шукати
Якусь там сов╕сть, г╕дн╕сть, честь,
Коли ти з душ ╕ржав╕ ╜рати
Прибрати хочеш, а з очей
Полуду, кр╕зь яку не бачать
Раби, який насправд╕ св╕т,
Не вже ти в╕рив, що пробачить
Тоб╕ сл╕пий кремл╕вський кр╕т,
Що б╕лим не ймену╓ш чорне,
Що злом зовеш лукаве зло,
╤ немовчання непоборне,
╤ нетавроване чоло?
Н╕, н╕… Ти знав, що все те буде,
Що будуть крики — «Роз╕пни»,
Що чорн╕ мант╕╖ облуди
Тебе не стануть боронить.
Тож не втрачай, м╕й друже, в╕ри,
Не п╕ддавайся т╕й ман╕
╤ не суди нещасних с╕рих,
Що геть забули у ц╕ дн╕,
Що ╖х кайдани не прикраса,
А сите п╕йло не резон,
Аби на╖зник╕в Пегаса
Знов пхати до гулазьких зон.
Мина╓ все – журба ╕ горе,
Вчорашн╕х друз╕в падолист,
Але ти ст╕й, мов скеля в мор╕,
Свого тримайся, не схились!
16.07.2015

ЕЛЬМ╤Р╤ АБЛЯЛ╤МОВ╤Й

Було колись, напевно, до пришесть,
Коли ходили ще пом╕ж людей пророки
╤ сов╕ст╕ ще було чути кроки,
Найвище за усе ц╕нилась честь:
«Поводься г╕дно, поважай старих,
Шануй батьк╕в, будь захистом для ж╕нки,
Не кинь в б╕д╕ товариша, краплинку
Май сп╕вчуття й до ворога, бо гр╕х
Чинить ╕накше». Де ви, т╕ часи?
Минулися ╕ поросли травою
Стежки до сп╕вчуття. Тепер юрбою
Керу╓ страх, продажн╕сть. Наче пси
Гарчать на тебе нещодавн╕ друз╕.
Вони ще переповнен╕ ╕люз╕й...
Чекай, Ельм╕ро, зм╕няться часи,
Презирством «лютим друзям»
воздаси!
01.08.2015

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16171

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков