Версiя для друку Обговорити в форумi

«Покращення» по-кримськи

Розмова тележурналіста із психіатром відбувалася в рамках теми: «Всі хвороби від нервів». Фахівець назвав кілька психоемоційних типів людей і притаманні їм хвороби, що виникають на рівні психосоматики. А оскільки найпоширеніші і найнебезпечніші із них це серцево-судинні, то і найбільше уваги дісталося людям амбіційним, агресивним, які у всьому бажають бути першими, важко переживають чужий успіх і завжди почуваються оточеними ворогами. Після цих слів лікаря я не могла не провести певну паралель. Здалося навіть, що він езоповою мовою натякав на одну дуже знайому нам державу, що не терпить чужого лідерства і робить все, аби постійно тримати свій народ у бійцівській стійці, бо всюди чужий, і всюди ворог, готовий атакувати.
Лікар-психіатр порадив таким особам, аби зберегти здоров’я, намагатися сприймати усіх навкруги як хороших людей, а російський політик Борис Надєждін без будь-якого зв’язку зі сказаним під час ток-шоу «Поєдинок» закликав натомість, щоб постійно нарощувати озброєння (на військові цілі і так витрачається 5% ВВП), просто налагодити добрі стосунки з іншими державами, у тому числі й з Україною.
То чи може ціла держава належати до якогось цікавого для психіатрів психотипу, і чи може окрема людина, її лідер, нав’язати особливості свого характеру і поведінки майже 150-мільйонному народові? Виходить, що так. Позицію Бориса Надєждіна поділяло у вісім разів менше телеглядачів, ніж його суперника по дискусії. Хоча ліберал Надєждін і виступав проти війни і проти зубожіння населення, цілком за народні інтереси.
Але росіяни хотіли воювати, хотіли вбивати, хотіли скреготати зубами від ненависті до «жандарма Європи» Америки та «бывшей» України, хотіли затягувати паски в ім’я якихось міфічних національних інтересів. Чим не психоз?
Та не все пішло по плану. Комісія із розслідування авіакатастрофи на 90% схиляється до версії, що російський літак з екіпажем та 117-ма пасажирами на борту загинув унаслідок теракту. Про це саме заявило одне з угруповань ІДІЛ, похвалившись, що загубило людські душі на честь річниці входження до цієї організації.
І як би не противилось цій версії керівництво РФ, стверджуючи, що вона є політичною, спрямованою на підрив авторитету Росії та піддання сумніву щодо її успіхів у воєнних діях у Сирії, слідом за європейськими державами Росія теж була змушена скасувати авіарейси до Шарм-ель-Шейху. Бо тут же не відбудешся казочками про «печенюшки» Вікторії Нуланд, які нібито служать доказом того, що Євромайдан фінансувався Америкою. Виправдатися у разі ще однієї катастрофи буде неможливо. З іншого боку, офіційна версія – теракт – одразу ж змусить росіян усвідомити, чого їм може коштувати війна в Сирії і замислитися, чи готові вони платити таку високу ціну. І чим більші масштаби жалобних заходів, тим вірогідніше, що пам’ять цих подій спонукатиме людей уже не сприймати війну як щось абстрактне «во славу русского оружия» і не радіти газетним заголовкам типу «мы реально бьем игиловцев», а замислитися про зворотний бік медалі.
Як один із аргументів, що теракту таки не було, Росія наводить той факт, що лихо сталося саме з їхнім літаком, а не з американським, хоча Америка воює з ІДІЛ не один місяць, а чотири роки. Так це ж і є доказом ваших військових успіхів, самі ж трубите на кожному кроці, що вбили людей і зруйнували об’єктів більше, ніж Америка за тривалий час.
У Росії, як, до речі, і в Україні, люблять поговорити про національну ідею як об’єднавчий фактор. І, насправді, колись людей об’єднувала побудова соціалізму, заради чого багато хто йшов на свідомі великі жертви. Страшним випробуванням стала війна, яка фактично не лишала вибору – люди об’єднались навколо захисту своєї Вітчизни і власних життів. Потім треба було відбудовувати свою державу, переселятися із комуналок у хрущовки, мріючи про справжні повногабаритні квартири. Нинішнє російське сьогодення не обіцяє жодних перспектив. А те, чи стане Росія гегемоном світу, мало кого по-справжньому хвилює. Але на шляху до цієї гегемонії знов-таки потрібні трудовий підйом і жертовність народу, бо вони не зрадять, як можуть зрадити вуглеводні.
І російські горе-мислителі не знайшли нічого кращого, як спробувати об’єднати людей спільною ненавистю, а об’єктів для цього чимало – обирай на власний смак. Окрім майже цілого світу, це й ліберали, й екстремісти, й націоналісти, гомосексуалісти та інші. Щирий росіянин має невдоволено морщитися навіть при ворожому слові «толерантність», яка могла б обмежити свободу ображати, принижувати і закривати рота кожному, хто у чомусь не згоден з «генеральной линией партии».
Не знаю, як кому, а кримчанам ця ідея припала до душі. Послухаємо ті інтерв’ю, які вони дають телеканалам і пресі. Чи треба віддавати борги українським банкам? Звичайно, ні. Бо «Украины больше нет», або ж «нас это не касается, поскольку мы живем в совсем другом государстве», а ще «они эти деньги потратят, чтобы убивать русских людей на Донбассе».
Останнє для Росії звучить досить переконливо, і не лише на побутовому рівні. Нині порушено карну справу проти колишнього власника телеканалу «АТР» Ленура Іслямова, який виїхав в Україну і є одним із організаторів народної продовольчої блокади Криму. На меті «у законний спосіб» віджати бізнес Іслямова: «Джаст-банк» і транспортну компанію «СімСітіТранс». Офіційний привід для слідства – інтерв’ю, яке дав Іслямов журналу «Новое время». «Украина нас может хоть плеткой по спинам хлестать, но украинца мы не будем воспринимать как врага, а россиянина, даже если он будет кормить нас пряником с утра до ночи, мы не сможем воспринимать как друга». «У нас есть пословица: «Если ты имеешь русского друга, знай, что за спиной у тебя должен быть топор». Щодо подальшої долі його бізнесу, тут одразу знайшлося безліч формальних причин, аби його націоналізувати, а для журналістів головна причина в тому, що Іслямов неналежним чином витрачає свої гроші.
Але якщо висловлювання Іслямова підпадають під статтю «Розпалювання міжнаціональної ворожнечі», то як же бути з кримською пресою, що, власне, постійно цим займається. Тільки-но сталася трагедія в небі над Синаєм, як «Крымская правда» почала стравлювати кримчан з українцями, для яких авіакатастрофа нібито стала радісною звісткою. І того ж дня я мала нагоду спостерігати, як влучив цей інформаційний постріл у саме серце молодого чоловіка. Той усім присутнім в магазині передавав прочитане: «А мы же жили с ними в одном государстве, с этими дикарями и варварами. Украина хуже, чем ИГИЛ».
Але при чому тут Україна, якщо хтось і дозволив собі некоректне висловлювання в соціальній мережі, та й де гарантія, що це був не провокатор із якоїсь там «Крымской правды».
Ви ж не звинувачуєте Францію через те, що журнал «Charlie Hebdo» оприлюднив карикатури на трагедію, що сталася, хоча це, дійсно, за межами будь-якої моралі. І подібної думки не лише я. Редактор відділу «Сім’я» газети «Московский комсомолец» Ірина Селіверстова в статті «Вакханалия на костях» зауважує: «Гораздо хуже те, кто тщательно выискивает в сети всякие мерзкие высказывания и начинает распространять их, сопровождая комментариями, полными праведного гнева». Йдеться, передусім, про українців. «Многократно повторенные высказывания украинских сумасшедших, которые радуются гибели россиян». Авторка статті обурюється тими, хто ототожнює «отдельных уродов со всем народом Украины», і хто використовує трагедію, щоб «пнуть идеологических оппонентов».
А у нас же в Криму все на тому побудовано. Скажімо, такий чисто мирний захід побутового характеру, як ярмарок. Розмови про нього тривали близько місяця. Ярмарок переносився з дати на дату, коли буде гарна погода. Очікування у населення були відповідні. Але ті, хто, недоспавши у вихідний, прийшов скуплятися з мішками і кошиками, розраховуючи на обіцяні знижки у 15-20%, одразу ж змогли переконатися, що цей захід проводиться не для кримчан, а для організаторів народної продовольчої блокади. Нехай Україна знає наших! У нас тут море продуктів, бери не хочу! Насправді ж, організатори ярмарку не стільки втерли носа українцям, скільки власним громадянам. Ціни на переважний продуктовий асортимент були вищими за середньоринкові. Не знайшла жодного продукту за ціною оптового ринку, де навмисно побувала напередодні. Люди почувалися ошуканими і розгубленими, тож пригадалася приказка: «Вот тебе, бабушка, и Юрьев день». Втім, кримчани уже потроху починають звикати, що їх мають за дурнів, але оскільки всі хвороби від нервів, намагаються ставитися до цього філософськи.

Тамара ФЕДОРЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Резонанс"