Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШТРАФ НА РАД╤ОСТАНЦ╤Ю ДРУЖИНИ САДОВОГО НАКЛАДЕНО ЗА ПОРУШЕННЯ МОВНИХ КВОТ
сума штрафу ПрАТ «Рад╕окомпан╕я Люкс» становить 50 520,00 грн.


РАДА ПРИР╤ВНЯЛА ПОРАНЕНИХ П╤Д ЧАС РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤ ДО УЧАСНИК╤В БОЙОВИХ Д╤Й
Верховна Рада ухвалила урядовий закон про внесення зм╕н до закону "Про статус ветеран╕в в╕йни,...


УКРА╥НА ДЕМОНСТРУ╢ ДОСТАТНЬО СКРОМН╤ РЕЗУЛЬТАТИ У БОРОТЬБ╤ З КОРУПЦ╤╢Ю
Про це Ком╕сар ╢вропейського Союзу з питань ╓вропейсько╖ пол╕тики сус╕дства та перемовин ╕з...


У РОС╤╥ ЧИСЛО БАНКРУТСТВ НАБЛИЗИЛОСЯ ДО ╤СТОРИЧНОГО РЕКОРДУ
К╕льк╕сть збанкрут╕лих компан╕й в Рос╕╖ виросла в третьому квартал╕ 2017 року на три в╕дсотки...


ТЕРЕЗА МЕЙ СЬОГОДН╤ – ЦЕ РОНАЛЬД РЕЙГАН ВЧОРА
Прем’╓р Великобритан╕╖ сказала Пут╕ну все, що про нього дума╓ Зах╕д. На заход╕ знають, що...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2015
ДЕСЯТЬ СТОР╤НОК ╤З ЗАПИСНИКА СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦЯ «РЕМБО»...
В╕тал╕й РЕЗН╤КОВ

«Окопна правда» про в╕йну...

Старший лейтенант м╕л╕цейського спецназу В╕тал╕й Резн╕ков проходить службу в Луганськ╕й област╕. Власне, у себе вдома — в╕н зв╕дси родом. Але у цей д╕м прийшла в╕йна...
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в «окопну правду» про в╕йну спецпризначенця В╕тал╕я Резн╕кова («Рембо»), якого нещодавно було нагороджено орденом «За в╕рн╕сть присяз╕».

Галина ЛИТОВЧЕНКО
Б╤ЙЦЕВ╤ З ПОЗИВНИМ «РЕМБО»

╤ кличуть хлопця «Рембо» побратими,
а супротивник впевнено – «каратель».
╤ вже забулось, як насправд╕ звати,
╕ що р╕дн╕ш – Донбас, чи то – Карпати…
Та й ск╕льки тих в╕дм╕нностей м╕ж ними?
А мами голос ув╕ сн╕: «Синочку!» –
як ╕ в дитинств╕ до об╕ду кличе.
Та в лиход╕╖в настр╕й войовничий –
╕ в матер╕ засмучене обличчя…
Ще просить зняти випрати сорочку.
А до дом╕вки ж – лиш подай рукою,
╕ по-пластунськи м╕г давно добратись,
ще й у Д╕нц╕ попутно накупатись.
Та не мовчать за р╕чкою гармати…
╤ берег затягнувся осокою.
В╕н ма╓ мр╕ю (ще не ма╓ часу)
п╕знати вс╕ м╕ста, м╕стечка, села,
де побратими житимуть весел╕
в сво╖х родинах,
 в затишних оселях…
Бо ж не бував за межами Донбасу.
╤ не завадити н╕яким ордам
п╕дняти стяг на кожн╕м терикон╕
тому, хто вир╕с в степу на долон╕,
хто не продався злод╕ям в закон╕…
То буде кращим дембельським акордом!
26.10.2015

ДЕСЯТЬ СТОР╤НОК ╤З ЗАПИСНИКА СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦЯ «РЕМБО»...

1. «ЗАГУБЛЕНИЙ РАЙ»

Забуття – згасання пам’ят╕ про якесь явище, под╕ю чи людину.
Ти не перемикай канал, додивись це до к╕нця… Бачиш, як тво╖ колеги розбивають гумовою палицею чиюсь голову!? – жаль його, б╕долаху…
Ти не мруж оч╕ ╕ не кривись – додивись, це яскравим полум’ям горить той хлопець, який щойно махав палицею! – жаль його, б╕долаху…
Мовчиш?! Розум╕ю – висновк╕в зробити не можеш. Дума╓ш – для чого взагал╕ це все? Так-так, ставитимеш соб╕ це запитання ще багато раз╕в! Х-ха, ще не одну тисячу раз╕в будеш думати про те, чи можливо було об╕йтися без жертв…
Ти, напевне, сидиш зараз удома ╕ гра╓шся в комп’ютерну «стр╕лялку», доказуючи батьков╕-ветерану, як правдиво в н╕й все в╕дбува╓ться. А в╕н, усм╕хаючись, дивиться на тебе, та т╕льки радост╕ в очах його зовс╕м нема╓, коли в╕н чу╓ стр╕лянину та крики, що доносяться з твого мон╕тора. Але ж ти того не пом╕ча╓ш, бо ж ти – найрозумн╕ший ╕ вже всього в житт╕ досягнув – дурний хлопчисько!
Знаю, ти не любиш, коли тебе так називають, та ж ╕ я старший в╕д тебе всього на одинадцять м╕сяц╕в… Там, де ти, зараз – 5 кв╕тня 2014 року, вже ось-ось зак╕нчиш гратися ╕ п╕деш на роботу, не здогадуючись нав╕ть, що цей день стане початком твого шляху. Звичайно, в ╤нтернет╕ напишуть, що ╕ ти, ╕ тво╖ друз╕ злякалися в той день, але ж це не так! Сьогодн╕ ти прийдеш на роботу, тоб╕ за якусь годину по тривоз╕ дадуть зброю та ек╕п╕ровку ╕ поставлять тебе перед фактом…
Тоб╕ потр╕бно буде зробити складний виб╕р, але можеш не сумн╕ватися – ти вчиниш правильно, ти вчиниш по сов╕ст╕ ╕ душа твоя буде чистою ╕ незаплямованою, тобою будуть пишатися тисяч╕, а можливо, й б╕льше… ╕ ст╕льки ж – ненавид╕тимуть ус╕м серцем. Боляче, що це будуть близьк╕ тоб╕ люди, як╕ п╕д прапором кра╖ни-сус╕дки (який тоб╕ буде в майбутньому, як червона ганч╕рка буга╓в╕) прийдуть штурмом брати тво╓ управл╕ння…
Я думав: як тоб╕ про все це сказати? Думав багато раз╕в, коли йшов у колон╕, ховаючись в╕д куль за широкою бронею БТРа, а з ус╕х бок╕в було чути безладну стр╕лянину… Ти зна╓ш, не всю правду показують в к╕но та ╕грах: бува╓, що вмирають ╕ в╕д поранення в ногу, ╕ нести на соб╕ в╕дразу дек╕лька вид╕в р╕зно╖ збро╖ дуже непросто, ╕ той, хто стр╕ля╓ в тебе, – далеко не дурень, ╕ гинуть т╕, хто, здавалося б, схожий на головних геро╖в цього занадто тривалого сер╕алу.
Тоб╕ ще багато випаде побачити тупост╕, ти ще встигнеш з двома сво╖ми побратимами зустр╕чати ворожу бронетехн╕ку на даху споруди з парою гранат ╕ «недоавтоматом» у руках…
Ти, головне, не намагайся зберегти в соб╕ оте все людяне, бо все одно не вийде… Ти вже пов╕р мен╕, не вийде ╕ н╕чого старатися!
Ти будеш ╖хати потягом у в╕йськов╕й форм╕ ╕ вже з купою кривавих малюнк╕в у голов╕. Пройде пров╕дник, подивиться на тебе й скаже: «Молодець, ╕ м╕й син теж вою╓!», ти п╕деш у тамбур покурити, зайдеш до того ж пров╕дника ╕ попросиш дозволу (так, ╕з вв╕чливост╕), а в╕н в╕дпов╕сть: «Так, звичайно ж, можна – 20 гривень кошту╓ покурити»…
Ти посм╕хнешся, д╕станеш з кишен╕ м’ят╕ купюри ╕, дивлячись у його безсоромн╕ оч╕, даси ту двадцятку. Ще не раз ти зрозум╕╓ш, що ус╕м, кр╕м бойових друз╕в, на тебе – просто начхати… Знаю, ти вважа╓ш, що в╕др╕зок часу, який склада╓ться ╕з под╕й, котр╕ в╕дбуваються в даний момент, – це ╕ ╓ життя. ╤ воно прекрасне!
Я б сказав, що ти – дурень, але ж н╕, я просто знаю, що коли ти станеш доросл╕шим на одинадцять м╕сяц╕в, ти зрозум╕╓ш – ╓ реч╕, важлив╕ш╕ за життя з його уявними принадами.
╤ ще: постарайся не ч╕плятися за матер╕альне, доки у тебе буде небагато в╕льного часу – черпай духовне. Адже всього матер╕ального ти в одну мить позбудешся, ╕ лише завдяки духовному розпочнеш св╕й шлях до повернення загубленого! У тебе залишиться лише св╕тла пам’ять про минуле, брудне та огидне сьогодення та шалено туманне майбутн╓.
Не в╕шай н╕с, залишайся собою.
З повагою – ти!

2. «МИ НЕ КАЖЕМО – ПРОЩАВАЙ… ДО СКОРОГО, БРАТЕ»

Я не знаю, з чого розпочати, як про це написати красиво, бо ж нема╓ н╕чого красивого в тому, що переживаю насправд╕. Я не в змоз╕ стримати сл╕з горя в╕д втрати…
Сьогодн╕, повертаючись в розташування з бойового завдання, отримав телефонний дзв╕нок в╕д напарника, який сказав мен╕ ╖хати в морг… Коли все пояснили, земля п╕шла з-п╕д н╕г, серце завмерло. Я, не розум╕ючи, що в╕дбува╓ться, вже лет╕в туди, куди сказали. Бачу сво╖х Брат╕в, бачу напарника, але не бачу ╖хн╕х лиць. Убит╕ горем хлопц╕ мовчать. Палять цигарки ╕ мовчать. Доки я ╖хав, уявляв його обличчя, згадував мит╕ знайомства, як разом зв╕льняли м╕сто, як ми тод╕ веселилися, як в╕н познайомився з найгарн╕шою д╕вчиною – серед нас п’ятнадцятьох, таких же у в╕йськов╕й форм╕, т╕льки йому вдалося завоювати ╖╖ серце. А ще мить, ╕ я бачу його в домовин╕. Я дивлюся на нього з порога, ще не входжу, бо в ступор╕, мен╕ важко дихати, та Брати п╕дказують мен╕: «Давай, в╕н чека╓…».
До такого звикнути неможливо, до цього не можна бути готовим. Ми вс╕ зна╓мо, що сьогодн╕ це може статися з кожним ╕з нас, але не можемо стримати сл╕з.
Я ув╕йшов до к╕мнати. В╕н лежить в нов╕й форм╕, як живий, нав╕ть обличчя зда╓ться усм╕хненим. Я бачу ╕кону, хрещусь, дивлюся на нього, ╕ з мо╖х очей котяться сльози. Я н╕ про що не думаю, лише дивлюся на нього… З╕бравшись силами, зц╕пивши зуби та стиснувши губи, я витер сльози ╕ прошепот╕в йому на вухо: «До зустр╕ч╕…».
Певно, я повинен написати, що в╕н був, як н╕хто, в╕дважним, найкращим во╖ном… Так, саме так ╕ ╓, але я скажу по-╕ншому, так, як сказав, п╕днявши чарку гор╕лки в його пам’ять: «Дай Боже, все зак╕нчиться ╕ вс╕ ми повернемося додому… ╤ коли, через якийсь час люди будуть вигукувати: «Слава героям!», ми будемо знати, що йдеться саме про нього».
Його звали Тарасом, його вбив снайпер – на сантиметр вище бронежилета куля пронизала йому груди.. В╕н помер на руках свого Брата по збро╖, свого кума.
Ми вс╕ зайшли ще раз попрощатися з ним, помолитися за нього, бо вже п╕д’╖хав транспорт. У одного ╕з нас не витримують нерви ╕ його виводять на вулицю. Мен╕ ста╓ моторошно в╕д розум╕ння, що саме я маю нести його домовину до машини. В цю мить у пам’ят╕ проносяться хвилини нашого з ним сум╕сного перебування на в╕йн╕, ╕ х╕ба я м╕г колись подумати, що мен╕ доведеться виносити його т╕ло.
Прощальний залп ╕з автомат╕в, його везуть, ╕ б╕льше н╕коли я не побачу його в цьому житт╕.
Його звали Тарасом, мав позивний «Фр╕ц». В╕н жив життям достойно╖ людини ╕ п╕шов з честю.
В╕чна тоб╕ пам’ять, Брате… можливо, скоро зустр╕немося…

3. «БРАТИ ПО ЗБРО╥»

Мабуть, це буде найкоротша за зм╕стом, але далеко не остання за сенсом стор╕нка з мого життя. Весь час я вважав друз╕в його частиною, сво╓ю другою с╕м’╓ю. Як кажуть у народ╕: друг п╕зна╓ться в б╕д╕, а вона прийшла. Н╕хто не думав, що життя ум╕╓ бити так боляче, так р╕зко ╕ так п╕дступно.
Ск╕льки раз╕в казав мен╕ батько: «Н╕кого не б╕йся ╕ н╕кому не в╕р!». Т╕льки тепер, через певний час, я зрозум╕в, що в╕н намагався вбити мен╕ в голову. Ми отриму╓мо н╕ж в спину в╕д тих, кого любимо, а цю рану л╕ку╓ той, кого ми зовс╕м не знали до ц╕╓╖ мит╕.
Час та обставини розкидали вс╕х мо╖х друз╕в у р╕зн╕ кутки земно╖ кул╕. Також розкидали вони нас по р╕зн╕ сторони бачення д╕йсност╕.
Т╕шить те, що люди над╕йн╕ ╓. ╥хня к╕льк╕сть скоротилася, але ╕стор╕я св╕дчить, що важлива як╕сть, а не к╕льк╕сть.
П╕рнувши в цей новий для мене св╕т, я бачу в кожному товаришев╕ по служб╕ ще й спор╕днену душу, а в тих, з ким ми говоримо т╕й горбат╕й з косою: «Прив╕т, пробач, не сьогодн╕!», я бачу Брат╕в!
╤ це не пуст╕ слова, з цими людьми я пор╕днився, в наших жилах тече одна кров!
Я – з людьми, котр╕ тут поруч з╕ мною допомагають мен╕ йти додому, хоча ╖хн╕ дом╕вки, ╖хн╕ родини за сотн╕ к╕лометр╕в в╕д фронту. Вони ╖дуть на в╕йну не тому, що бажають цього, а тому, що не хочуть, щоб в╕йна сама прийшла в ╖хн╕й д╕м.
У мене з’явилася нова родина, вона пост╕йно поповню╓ться, ╕нод╕ ╕ я поповнюю ряди чи╖хось родин.
Бува╓, що когось ╕з нас в╕дправляють у в╕дпустку… Ви часто бачите, як у ф╕льмах показують ветеран╕в, котр╕ кричать ув╕ сн╕ ╕ прокидаються, покрит╕ холодним потом. Вони не знаходять соб╕ м╕сця, часто зловживають спиртним, впадають у депрес╕ю. Жоден л╕кар не зможе знайти в╕д цього л╕к╕в. Насправд╕, л╕ки ╓ – знову стати до лави сво╖х б╕йц╕в. Я бачив, як плакали доросл╕ чолов╕ки перед в╕д’╖здом додому, до с╕м’╖. Але це — не сльози щастя в╕д того, що побачиш р╕дних, а г╕ркий жаль в╕д того, що ти залиша╓ш сво╖х, нехай нав╕ть на мить. Багато з них не витримують ╕ повертаються назад ран╕ше терм╕ну.
Прокидаючись, я бачу ╖хн╕ обличчя, в найстрашн╕ш╕ хвилини – вони поруч, ╕ незабаром я розд╕лю з ними щастя ╕ рад╕сть ПЕРЕМОГИ, як╕ неможливо описати… Якби я мав опинитися десь у пустел╕, але перед тим мене запитали, що мен╕ для цього потр╕бно, я б в╕дпов╕в: «Напарник ╕ команда».
Я часто замислювався, що робитиму, коли зак╕нчиться в╕йна, куди подамся? Чим буду займатися ╕ як звикати до миру? Певно, почну з того, що куплю квиток на потяг ╕ по╖ду в гост╕ до сво╖х Брат╕в ╕, пов╕рте, на те, щоб в╕дв╕дати кожного, знадобляться роки. У мене з’явилася чудова можлив╕сть побачити всю Укра╖ну, бо ж дал╕ Донбасу я ще н╕коли не ви╖жджав… Ну що ж, виходить – мен╕ будуть рад╕ в кожному м╕ст╕ Укра╖ни. ╤ це гр╕╓ душу!
Я розм╕рковую про це, коли ми з Братами у в╕льн╕ хвилини п’╓мо чай, розд╕ливши одну цукерку на чотирьох, а в к╕мнат╕ пахне запареною м╕в╕ною з тушонкою, сигаретний дим ╖сть оч╕ ╕ луна╓ «дике к╕нське ╕ржання» п╕сля розказаних житт╓вих ╕стор╕й…
Тож, якщо колись доведеться похитнутися в╕д якогось страшного удару, ти, нав╕ть не п╕дозрюючи того, будеш здатним дати потужну нокаутуючу в╕дпов╕дь!
«Нав╕ть найстрашн╕шому зв╕ров╕ потр╕бна зграя! Сила лише в ╓дност╕!».

4. «Ц╤НА СВОБОДИ — ЖИТТЯ»

Якось, ще до в╕йни, м╕й наставник сказав: «Дерево свободи повинно поливатися кров’ю патр╕от╕в!».
Мудра людина, одна ╕з небагатьох, до кого я прислуховуюся. Що таке Батьк╕вщина, В╕тчизна, Свята земля? Во╕стину, ви це зрозум╕╓те, коли на якийсь час позбудетесь ╖╖. Сумно, але це факт! Загубивши геть усе, почина╓ш ц╕нувати зовс╕м ╕нш╕ житт╓в╕ пр╕оритети…
Дом╕вка… Як багато м╕стить у соб╕ це просте слово.
Що значить «патр╕от»? Це – вигукувати «Слава Укра╖н╕»? Розпов╕дати про те, як сильно ти любиш свою кра╖ну? Промовляти тости за перемогу ╕ мирне небо над головою?
Я слухаю слова вдячност╕ в╕д того, хто старший в╕д мене рок╕в на десять. Дивлюся на нього, бачу здорового, ф╕зично м╕цного чолов╕ка — ╕ мен╕ ста╓ огидно. Я мовчу у в╕дпов╕дь… Думаю: за що ти мен╕ дяку╓ш? Ти — той, хто на всю горлянку сп╕ва╓ укра╖нськ╕ п╕сн╕ та л╕пить «ПТН ПНХ» на номер свого автомоб╕ля…
Одного разу я отримав посилку в╕д волонтер╕в, в як╕й був лист з таким текстом: «Доброго дня, солдате! Знаю, що ми з тобою не знайом╕ ╕, скор╕ш за все, н╕коли й не побачимо одне одного. Я просто хочу тоб╕ сказати: вибач мене, мен╕ соромно. М╕й тато носить сорочку-вишиванку, в минулому – в╕н майстер спорту з╕ стр╕льби ╕ каже, що в╕йна – це для дурн╕в, а сам буде воювати лише тод╕, коли сепаратисти прийдуть до нас додому! Пробач це йому, будь ласка, я дуже хочу бути поряд з вами, я теж мр╕ю вершити ╕стор╕ю! Ти ма╓ш знати, що через п’ять рок╕в я почну вивчати ╕стор╕ю Укра╖ни ╕ на одн╕й з багатьох стор╕нок п╕дручника буде написано про ваш╕ подвиги. Над╕юсь отримати «12» з ц╕╓╖ теми.
Дуже хочеться, щоб реч╕ п╕д╕йшли розм╕ром.
(Ваня, м. Одеса, 5-А клас)»
╤стина у словах дитини.
Чому наш народ н╕як не зрозум╕╓, що п╕сн╕, приказки ╕ «кричалки» про любов до р╕дно╖ кра╖ни доречн╕ на демонстрац╕ях ╕ парадах. Невже хлопц╕ та чолов╕ки думають, що саме це потр╕бно зараз Укра╖н╕? Треба бути сл╕пим дурнем, щоб так вважати. ╥й потр╕бна твоя опора, зараз ╖й необх╕дне тво╓ плече, тв╕й засл╕н широкими грудьми, твоя кров!
«Бережи вас Бог!» — сказав мен╕ священик на Р╕здво ╕ покликав до церкви на богослуж╕ння. Я в╕дмовився – не вм╕ю кривити душею. Одн╕ свят╕ отц╕ благословляють нас, ╕нш╕ – ╖х.
Навряд чи в╕н допоможе мен╕ ухилитися в╕д кул╕ ╕ приц╕льно вистр╕лити у в╕дпов╕дь. Просити благословення для зд╕йснення найстрашн╕шого гр╕ха, виправдовуючи той гр╕х благими нам╕рами, – це кощунство! Я в╕рю у справну зброю, повний бо╓запас, вдачу ╕ досв╕д.
Можливо, що я не побачу довгождано╖ перемоги, не повернуся додому, просто згину. Але в останню мить я не злякаюся, бо твердо впевнений у тому, що роблю. Якщо доля визначила мен╕ таку ц╕ну за свободу, я готовий розрахуватися.
Але якщо все ж… – я знатиму, що народився ╕ прожив життя недарма, що це було мо╖м призначенням.

Переклад з рос╕йсько╖ мови
Галини ЛИТОВЧЕНКО
(Дал╕ буде)

В╕тал╕й Резн╕ков («Рембо») — сто╖ть другий л╕воруч

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16197

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков